ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція
РІШЕННЯ
Справа "Шуманський проти України"
(Заява № 70579/12)
СТРАСБУРГ
08 жовтня 2020 року
Автентичний переклад
Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Шуманський проти України"
Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:
Габріеле Куцско-Штадльмайер (<...>), Голова,
Ганна Юдківська (<...>),
Маттіас Гуйомар (<...>), судді,
та Енн-Марі Дуге (<...>), в.о. заступника Секретаря секції,
з огляду на:
заяву, яку 22 жовтня 2012 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Василь Мирославович Шуманський (далі - заявник),
рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скарги за статтею 3, пунктами 1 та 3 статті 5 та пунктом 1 та підпунктом "с" пункту 3 статті 6 Конвенції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,
зауваження сторін,
після обговорення за зачиненими дверима 15 вересня 2020 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:
ВСТУП
1. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження з ним з боку працівників міліції та на непроведення ефективного розслідування на національному рівні у зв’язку з цим. Він також скаржився за пунктом 1 статті 5 Конвенції на те, що тримання його під вартою у період з 05 по 08 вересня 2008 року було незаконним, і за пунктом 3 статті 5 Конвенції - на те, що він не постав негайно перед суддею. Насамкінець заявник скаржився за пунктом 1 та підпунктом "с" пункту 3 статті 6 Конвенції на несправедливий судовий розгляд.
ФАКТИ
2. Заявник народився у 1971 році і відбуває покарання у Городищенській виправній колонії № 67. Його представляв п. М.Г. Ковалюк - юрист, що практикує у м. Берегометі Чернівецької області.
3. Уряд представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.
4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.
5. Пізно вночі 20 серпня 2008 року декілька невстановлених осіб проникли до будинку, що належав пану та пані Л., напали на них і пограбували. Потерпілі отримали численні удари палицями, в результаті чого пан Л. помер.
6. Того ж дня міліція порушила кримінальну справу за цим фактом.
7. 02 вересня 2008 року пана М. і пана Т. (див., зокрема, пункт 10) було затримано за підозрою у скоєнні непов’язаної крадіжки попередньої ночі.
8. 05 вересня 2008 року працівники міліції затримали заявника у м. Кіцмань. Як зазначено у протоколі, причиною його затримання була нецензурна лайка у громадському місці. Того ж дня Кіцманський районний суд Чернівецької області визнав заявника винним у адміністративному (дрібному) правопорушенні у зв’язку з нецензурною лайкою у громадському місці та наклав на нього стягнення у вигляді адміністративного арешту на строк три доби, який розпочався з 18 год. 00 хв. того дня. Протягом цього періоду заявник тримався під вартою у Кіцманському районному відділі міліції.
9. Згідно з твердженнями заявника йому не пояснили підстави для затримання. Після затримання він зазнав жорсткого поводження з боку працівників міліції з метою змусити його зізнатися у скоєнні розбою та вбивства (див. пункти 5 та 6). Стверджуване жорстоке поводження із заявником включало удари руками і ногами по різних частинах тіла, а також удушення поліетиленовим пакетом. У результаті він підписав "певні документи". Однак заявник зазначив, що не підписував "пояснення" від 06 вересня 2008 року або явку з повинною від 08 вересня 2008 року (див. пункти 10 і 12).
10. У матеріалах справи міститься документ під назвою "пояснення" від 06 вересня 2008 року, нібито підписаний заявником. Як там було зазначено, заявник дізнався від свого знайомого, пана Д., що сім’я Л. мала гроші. Згодом на автовокзалі заявник розповів про свої фінансові труднощі незнайомцю (М.), і вони вирішили разом пограбувати сім’ю Л. Ще одна особа (Т.) також приєдналася до них. У "поясненні" було вказано, що заявник не заходив до будинку сім’ї Л. Згідно з твердженнями заявника він не надавав жодних показань, а також не підписував згаданий документ.
11. 08 вересня 2008 р. М. і Т. написали "явки з повинною", в яких зізналися у вчиненні розбійного нападу та пограбуванні сім’ї Л. Згідно з твердженнями М. у скоєнні злочину також брала участь особа, відома йому як Сергій. Зокрема, він стверджував, що Сергій приєднався до нього та Т. під час побиття потерпілих. Щодо показань Т. від тієї ж дати, то він написав, що Сергій, друг М., чекав їх біля автомобіля і не заходив до будинку сім’ї Л.
12. У матеріалах справи міститься подібна "явка з повинною" від тієї ж дати, нібито написана та підписана заявником. У ній по суті повторювалися попередні "пояснення" (див. пункт 10). Згідно з твердженнями заявника він не писав і не підписував ці показання.
13. Увечері 08 вересня 2008 року щодо заявника, а також М. і Т. було порушено кримінальну справу за підозрою у вчиненні розбою та вбивства.
14. У незазначену дату Т. і М. впізнали заявника як особу, стверджувано відому їм як "Сергій" (див. пункт 11). Згідно з твердженнями заявника вони зробили це за вказівкою працівників міліції.
15. Також 08 вересня 2008 року слідчий Кіцманського районного відділу міліції допитав заявника. Згідно з протоколом заявник не мав жодних тілесних ушкоджень і не висловлював жодних скарг.
16. Увечері того ж дня закінчився строк адміністративного арешту заявника (див. пункт 8), і його перевели з Кіцманського районного відділу міліції до Чернівецького ізолятора тимчасового тримання (далі - Чернівецьке ІТТ). Однак перед прийняттям туди його доставили до обласної лікарні швидкої медичної допомоги у зв’язку з "травмою, отриманою 05 вересня 2008 року". Йому діагностували крововиливи та садна на стегнах і сідницях, а також призначили лікування. Вбачається, що працівник міліції, який супроводжував заявника, повідомив лікаря про отримання заявником тілесних ушкоджень у побуті.
17. Також увечері 08 вересня 2008 року заявник підписав протокол, підтвердивши роз’яснення йому його прав як підозрюваного. Він висловив бажання, щоб його представляв захисник.
18. 09 вересня 2008 року заявнику було призначено захисника. Того дня під час допиту як підозрюваного у присутності його захисника заявник відмовився давати будь-які показання.
19. Того ж дня захисник звернувся до прокуратури зі скаргою на жорстоке поводження з його клієнтом і попросив негайно провести судово-медичну експертизу.
20. 10 вересня 2008 року слідчий призначив таку експертизу, і 16 вересня 2008 року вона була проведена. Заявник повідомив експерту, що 05 вересня 2008 року після затримання його побили працівники міліції. Згідно з висновком експерта у заявника було три синці на правому стегні розмірами 5 см на 3 см, 5,5 см на 1,5 см і 5 см на 1,5 см, садно розміром 8 см на 8 см на лівому стегні та садна на сідницях розміром 7 см на 6 см і 6 см на 2,5 см. У висновку було зазначено, що тілесні ушкодження були легкими та виникли в результаті дії тупих предметів. Експерт вважав, що зазначені тілесні ушкодження могли бути заподіяні у момент і за обставин, вказаних заявником.
21. 18 вересня 2008 року заявника було допитано як обвинуваченого у присутності його захисника. Заявник заперечив будь-яку причетність до злочинів, у вчиненні яких він обвинувачувався, і стверджував, що навіть не знав своїх ймовірних співучасників. Він відмовився надавати будь-які подальші показання.
22. 03 листопада 2008 року Т. допитали у присутності захисника. Він відмовився від своїх попередніх зізнавальних показань, у тому числі щодо "Сергія" (див. пункт 11), як отриманих під тиском. Водночас Т. зізнався у вчиненні разом з М. низки непов’язаних крадіжок (див. пункт 7).
23. 19 листопада 2008 року М. зробив те саме.
24. 15 грудня 2008 року слідчий виніс постанову, в якій вирішив виділити зі справи матеріали щодо тілесних ушкоджень заявника для додаткової перевірки. У постанові зазначалося, що як було встановлено у висновку експерта від 16 вересня 2008 року (див. пункт 20), під час тримання у Кіцманському районному відділі міліції заявник зазнав тілесних ушкоджень.
25. 19 грудня 2008 року Чернівецька обласна прокуратура (далі - Чернівецька прокуратура) відмовила у порушенні кримінальної справи щодо певних працівників міліції у зв’язку зі стверджуваним жорстоким поводженням з Т., який, вочевидь, звернувся зі скаргою щодо цього.
26. 22 грудня 2008 року було допитано одну із потерпілих, пані Л. Вона повідомила, що не могла точно згадати, чи напали на неї та її чоловіка дві або три особи. Водночас вона була впевнена в участі М. і Т., яких вона впізнала раніше.
27. 24 грудня 2008 року було складено висновок судово-медичної експертизи відбитків пальців з місця вчинення злочину, які, як було встановлено за результатами попередньої експертизи, не належали членам сім’ї Л. Експерт дійшов висновку, що жоден з відбитків пальців не належав заявнику, М. чи Т. 27 січня 2009 року було складено висновок судово-медичної експертизи виявлених на місці злочину зразків волосся. Експерт дійшов висновку, що жоден зі зразків волосся не належав заявнику або М.
28. 16 січня 2009 року прокуратура Кіцманського району (далі - Кіцманська прокуратура) відмовила у порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції у зв’язку з твердженням заявника про жорстоке поводження. Прокуратура зазначила, що хоча у висновку експерта від 16 вересня 2008 року були задокументовані певні тілесні ушкодження заявника, не було доказів завдання їх працівниками міліції. Прокурор зауважив, що заявник тримався у Кіцманському районному відділі міліції з 05 до 08 вересня 2008 року, тоді як судово-медична експертиза була проведена приблизно через вісім днів після цього. З огляду на цю обставину та зазначивши про відсутність у заявника скарг на жорстоке поводження з ним на той момент, прокурор дійшов висновку, що заявник міг отримати зазначені тілесні ушкодження "з власної необережності". Крім того, прокурор посилався на показання відповідних працівників міліції, які заперечили застосування будь-якого примусу до заявника.
29. 28 січня 2009 року заявника, Т. і М. було допитано у присутності їхніх захисників. Вони зазначили, що їхні первинні зізнавальні показання були отримані внаслідок жорстокого поводження. Однак Т. і М. підтримали свої зізнавальні показання щодо вчинення непов’язаної крадіжки (див. пункт 7).
30. 23 березня 2009 року під час розгляду справи в Апеляційному суді Чернівецької області (далі - Чернівецький суд), який діяв як суд першої інстанції, потерпіла пані Л. стверджувала, що впізнала Т. і М., але не заявника, оскільки погано бачила третього зловмисника.
31. 17 липня 2009 року Чернівецький суд визнав заявника винним у вчиненні розбою, але виправдав його у зв’язку зі скоєнням вбивства. Заявнику обрали покарання у виді позбавлення волі на строк тринадцять років з конфіскацією всього належного йому майна. Суд посилався, зокрема, на "пояснення" заявника від 06 вересня 2008 року та його зізнавальні показання від 08 вересня 2008 року (див. пункти 10 та 12). Твердження заявника про те, що його змусили надати зізнавальні показання, було відхилене як необґрунтоване.
32. Заявник оскаржив свій вирок, стверджуючи, що він ґрунтувався на непереконливих доказах, зібраних з грубими порушеннями кримінально-процесуального законодавства. Заявник скаржився на те, що спочатку його затримали за вигаданою підставою, і протягом цього періоду його було піддано жорстокому поводженню з боку працівників міліції. Заявник також вказав на невідповідність у показаннях, наданих його співобвинуваченими під час досудового слідства. Він наполягав на тому, що ніколи раніше не зустрічав їх.
33. 08 грудня 2009 року Верховний Суд України скасував вирок від 17 липня 2009 року та направив справу до того самого суду першої інстанції на новий розгляд в іншому складі суду. Зокрема, Верховний Суд України зазначив, що висновок суду першої інстанції про відсутність достатніх доказів вини заявника у скоєнні вбивства був передчасним.
34. 05 липня 2010 року Кіцманська прокуратура відмовила у порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції у зв’язку зі стверджуваним жорстоким поводженням з М.
35. 06 грудня 2010 року Чернівецький суд визнав усіх обвинувачених винними у вчиненні вбивства та розбою. Він обрав заявнику покарання у виді позбавлення волі на строк п’ятнадцять років з конфіскацією всього належного йому майна. У вироку було зазначено, що пані Л. без вагань впізнала М. і Т. та вважала, що заявник "виглядав схожим" на одного із нападників. Суд також послався на первинні зізнавальні показання обвинувачених. Він відхилив їхні твердження про жорстоке поводження як необґрунтовані на тій підставі, що сторона обвинувачення декілька разів відмовляла у порушенні кримінальної справи у зв’язку з цим (див. пункти 25, 28 і 34).
36. Заявник подав касаційну скаргу, в якій, зокрема, стверджував, що обмовив себе під тиском і за відсутності правової допомоги. У доповненнях до касаційної скарги він зазначив, що насправді не писав та не підписував жодних зізнавальних показань. Він також стверджував, що суди не мали жодних вагомих доказів для його засудження.
37. 24 квітня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив вирок без змін. Він зазначив у загальних формулюваннях, що під час досудового слідства у присутності своїх захисників засуджені зізналися в злочинах, у скоєнні яких вони підозрювалися, а їхню подальшу відмову від цих зізнавальних показань слід розглядати як просту спробу уникнути кримінальної відповідальності. Суд вважав, що їхню вину було встановлено за сукупністю доказів. Насамкінець суд відхилив як необґрунтовані твердження засуджених про жорстоке поводження.
38. У квітні 2012 року матеріали справи про адміністративне правопорушення щодо заявника (див. пункт 8) були знищені у зв’язку із закінченням встановленого законом строку їхнього зберігання.
ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
39. Відповідні положення Конституції України та Кримінально-процесуального кодексу України наведені, зокрема, в рішенні Суду у справі "Каверзін проти України" (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункти 44 та 45, від 15 травня 2012 року.
ПРАВО
40. Заявник скаржився на жорстоке поводження з ним працівників міліції та на непроведення ефективного розслідування на національному рівні у зв’язку з цим. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:
"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".
Прийнятність
41. Суд зазначає, що ця частина заяви є ані явно необґрунтованою, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
Суть
Доводи сторін
42. Посилаючись на записи обласної лікарні швидкої медичної допомоги від 08 вересня 2008 року та висновок експерта від 16 вересня 2008 року (див. пункти 16 та 20), заявник стверджував, що його твердження про жорстоке поводження обґрунтовувалися достатніми доказами. Він також скаржився на непроведення повноцінного розслідування на національному рівні за його скаргою у зв’язку з цим.
43. Уряд заперечив проти цих аргументів. Він визнав, що заявник отримав певні тілесні ушкодження, але стверджував, що ніщо не доводило отримання цих тілесних ушкоджень внаслідок жорстокого поводження працівників міліції у період з 05 до 08 вересня 2008 року. Якби заявник справді зазнав безперервного серйозного жорстокого поводження, як він стверджував, його тілесні ушкодження були б набагато тяжчими. До того ж, національні органи влади доклали всіх розумних зусиль для розгляду твердження заявника, і підстави ставити під сумнів їхній висновок щодо необґрунтованості цього твердження були відсутні.
Оцінка Суду
44. Відповідні загальні принципи практики Суду наведені в рішеннях у справах "Буїд проти Бельгії" [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81-90, 100 і 101, ЄСПЛ 2015), та "Ель-Масрі проти Колишньої Югославської Республіки Македонія" [ВП] (El-Masri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia) [GC], заява № 39630/09, пункти 182-185, ЄСПЛ 2012).
45. Суд вважає, що наявні у цій справі медичні докази переконливо доводять, що заявник отримав велику кількість синців незабаром після поміщення його під адміністративний арешт. Ніщо не свідчить про те, що заявник міг отримати такі тілесні ушкодження до його затримання 05 вересня 2008 року. У зв’язку з цим слід зазначити, що ані працівники міліції, ані Кіцманський районний суд не зазначали про наявність у заявника будь-яких тілесних ушкоджень під час його затримання чи оголошення йому обвинувачення у зв’язку з нецензурною лайкою у громадському місці (див. пункти 8, 16 та 20). Отже, держава повинна була надати правдоподібне пояснення щодо отриманих тілесних ушкоджень.
46. Захисник заявника звернувся до прокуратури зі скаргою на жорстоке поводження з його клієнтом, щойно його було призначено представляти інтереси заявника під час провадження, а саме 09 вересня 2008 року (див. пункти 18 та 19). Суд вважає, що скарга заявника на жорстоке поводження була "небезпідставною" для цілей статті 3 Конвенції, а його тілесні ушкодження були достатньо тяжкими, і тому від національних органів влади вимагалося провести ефективне розслідування.
47. Хоча 10 вересня 2008 року слідчий одразу призначив судово-медичну експертизу заявника, фактично експертиза була проведена лише через шість днів. На той момент заявник перебував під контролем працівників міліції одинадцять днів, і певні його тілесні ушкодження могли загоїтися. Однак він все ще мав багато синців (див. пункт 20).
48. Експерт підтвердив твердження заявника щодо моменту отримання та можливого походження його тілесних ушкоджень. Однак з певної невідомої причини Кіцманська прокуратура у своїй постанові від 16 січня 2009 року не вважала цей висновок переконливим і натомість запропонувала своє власне пояснення тілесних ушкоджень заявника - він міг отримати їх "з власної необережності" (див. пункт 28). Прокурор пояснив це припущення такими міркуваннями: по-перше, судово-медична експертиза заявника була проведена приблизно через вісім днів після закінчення строку його арешту в Кіцманському районному відділі міліції; а, по-друге, на той момент заявник не скаржився на жорстоке поводження. Жоден із цих аргументів не витримує критики. Після тримання під вартою в Кіцманському районному відділі міліції заявника перевели до Чернівецького ІТТ, і тому він залишався під контролем працівників міліції (див. пункт 16). Думка про те, що заявник міг отримати тілесні ушкодження після тримання його під вартою у Кіцманському районному відділі міліції, все одно покладала на державу обов’язок розслідувати те, що сталося, і покарати винних осіб. Крім того, Суду важко зрозуміти, як заявнику можна було б дорікнути відсутністю скарг на жорстоке поводження протягом триденного періоду, коли він перебував під повним контролем тих, хто стверджувано піддав його жорстокому поводженню, та не мав доступу до правової допомоги. Заявник поскаржився, щойно для представництва його інтересів був призначений захисник (див. пункти 18 та 19).
49. Отже, висновки Кіцманської прокуратури у постанові від 16 січня 2009 року можна охарактеризувати лише як явно необґрунтовані.
50. Однак під час розгляду справи заявника національні суди послалися на згадану постанову як на достатню підставу для відхилення його твердження про жорстоке поводження.
51. Також варто зазначити, що національні органи влади перевіряли твердження заявника лише шляхом проведення дослідчих перевірок, не порушуючи повноцінного кримінального провадження. Суд встановив, що ця слідча процедура не відповідала принципам ефективності, оскільки слідчий міг здійснювати лише обмежений перелік процесуальних дій у рамках такої процедури, а потерпілий не мав офіційного статусу (див., mutatis mutandis, рішення у справах "Давидов та інші проти України" (Davydov and Others v. Ukraine), заяви № 17674/02 та № 39081/02, пункти 310-312, від 01 липня 2010 року, та "Савицький проти України"(Savitskyy v. Ukraine), заява № 38773/05, пункт 105, від 26 липня 2012 року).
52. Насамкінець Суд зазначає, що заявника вочевидь ніколи не допитували у зв’язку з його твердженням про жорстоке поводження.
53. Суд вважає це достатнім для висновку, що заявнику було відмовлено в ефективному розслідуванні його небезпідставної скарги на жорстоке поводження з боку працівників міліції. Як Суд встановив у своєму рішенні у справі "Каверзін проти України" (Kaverzin v. Ukraine), така ситуація є результатом проблем системного характеру на національному рівні, що дозволяє представникам держави, відповідальним за таке жорстоке поводження, залишатися безкарними (заява № 23893/03, від 15 березня 2012 року, пункти 169-182).
54. Суд також доходить висновку, що Уряд належним чином не встановив того, що тілесні ушкодження заявника виникли за обставин, які виключають жорстоке поводження під час тримання під вартою у відділі міліції, як стверджував заявник (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Аднаралов проти України" (Adnaralov v. Ukraine), заява № 10493/12, пункт 45, від 27 листопада 2014 року).
56. Заявник скаржився на те, що тримання його під вартою у період з 05 по 08 вересня 2008 року було порушенням пункту 1 статті 5 Конвенції, відповідна частина якої передбачає:
"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
...
(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; ...".
A. Прийнятність
57. Суд також зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
B. Суть
58. Заявник стверджував, що його затримання 05 вересня 2008 року та подальше триденне тримання під вартою були незаконними та свавільними. Він стверджував, що хоча тримання його під вартою з 05 до 08 вересня 2008 року було кваліфіковане як адміністративний арешт, воно було лише підставою для забезпечення можливості його допиту у зв’язку із вчиненням розбою та вбивства.
59. Уряд стверджував, що тримання заявника під вартою відповідало національному законодавству, яке, у свою чергу, було чітким і передбачуваним.
60. На думку Суду, у матеріалах справи містяться незаперечні докази того, що під час триденного тримання під вартою, задокументованого як покарання за адміністративне (дрібне) правопорушення, а саме за нецензурну лайку, до заявника ставилися як до підозрюваного у справі щодо вчинення розбою та вбивства (див. пункт 10). Абстрагуючись від зовнішніх ознак і використовуваної мови та концентруючись на реаліях ситуації, Суд вважає, що адміністративний арешт заявника насправді був частиною тримання його під вартою під час досудового слідства відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 5 Конвенції як підозрюваного в кримінальній справі, але його процесуальні права як підозрюваного забезпечені не були (див. рішення у справах "Кафкаріс проти Кіпру" [ВП] (Kafkaris v. Cyprus) [GC], заява № 21906/04, пункт 116, ЄСПЛ 2008, та "Доронін проти України" (Doronin v. Ukraine), заява № 16505/02, пункти 55 і 56, від 19 лютого 2009 року).
61. В зазначеному рішенні у справі "Доронін проти України" (Doronin v. Ukraine), пункт 56, а також у низці інших справ проти України (див., наприклад, рішення у справах "Олексій Михайлович Захаркін проти України" (Oleksiy Mykhaylovych Zakharkin v. Ukraine), заява № 1727/04, пункт 88, від 24 червня 2010 року, "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, пункт 178, від 21 квітня 2011 року, та "Рудніченко проти України" (Rudnichenko v. Ukraine), заява № 2775/07, пункти 66 і 67, від 11 липня 2013 року), Суд засуджував таку поведінку органів державної влади, як свавільну, несумісну з принципом юридичної визначеності і таку, яка суперечить принципу верховенства права.
62. Суд не вбачає жодних підстав вважати, що ситуація у цій справі відрізнялася від ситуації у згаданих справах, і тому вважає, що тримання заявника під вартою у період з 05 по 08 вересня 2008 року було порушенням пункту 1 статті 5 Конвенції.
63. Заявник також скаржився на несправедливий судовий розгляд, який призвів до засудження його у вчиненні вбивства, всупереч вимогам пункту 1 та підпункту "с" пункту 3 статті 6 Конвенції, відповідні частини якої передбачають:
"1. Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … судом, …, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
...
3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:
...
(c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя; ...".
A. Прийнятність
64. Суд також зазначає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
B. Суть
1. Доводи сторін
65. Заявник скаржився на те, що йому було відмовлено у доступі до правової допомоги протягом початкового періоду тримання його під вартою, коли він зазнав жорстокого поводження з метою змусити його дати зізнавальні показання у вчиненні розбою та вбивства. Заперечуючи підписання ним "пояснень" від 06 вересня 2008 року та "явки з повинною" від 08 вересня 2008 року (див. пункти 10 та 12), заявник стверджував, що ці показання були отримані в результаті жорстокого поводження з ним і зіграли вирішальну роль у його засудженні.
66. Крім того, заявник стверджував, що справедливість судового розгляду його справи була підірвана визнанням допустимим доказом показань М. і Т., які стверджувано були отримані з порушенням їхніх прав за статтею 3 Конвенції.
67. Насамкінець, заявник стверджував, що національні суди належним чином не розглянули доводи на його захист, а також розбіжності у показаннях його співобвинувачених і потерпілої.
68. Уряд стверджував, що не міг надати коментарі щодо стверджуваного обмеження права заявника на правову допомогу протягом початкового періоду тримання його під вартою, оскільки матеріали справи про адміністративне правопорушення щодо нього були знищені у 2012 році (див. пункт 38).
69. Уряд повторив своє твердження щодо відсутності будь-яких доказів застосування примусу до заявника під час тримання його у відділі міліції (див. пункт 43). Крім того, Уряд зауважив, що твердження про жорстоке поводження з М. і Т. були належним чином розглянуті.
70. Загалом Уряд стверджував, що національні суди не мали підстав для виключення первинних зізнавальних показань заявника і в будь-якому випадку його вина підтверджувалася значною кількістю інших доказів.
2. Оцінка Суду
71. Визнання допустимими доказами показань, отриманих в результаті катування або жорстокого поводження в порушення статті 3 Конвенції з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні, призводить до несправедливості провадження в цілому. Цей висновок застосовується незалежно від доказової сили показань, а також від того, чи було їхнє використання вирішальним для засудження обвинуваченого (див. рішення у справі "Гефген проти Німеччини" [ВП] (<...>) [GC], заява № 22978/05, пункт 166, ЄСПЛ 2010, з подальшими посиланнями).
72. Суд встановив, що заявник зазнав жорстокого поводження у порушення статті 3 Конвенції під час тримання його під вартою в Кіцманському районному відділі міліції у період з 05 по 08 вересня 2008 року (див. пункт 55). Протягом цього періоду працівники міліції задокументували його зізнавальні показання (див. пункти 10 та 12). Не важливо, чи підписував заявник насправді ці зізнавальні показання, надання яких він заперечував (там само). Для Суду важливо, що ці показання були доказами, отриманими з порушенням статті 3 Конвенції та використаними для засудження заявника (див., зокрема, пункт 35).
73. Суд також зазначає, що заявник почав отримувати правову допомогу лише з 09 вересня 2008 року, після чого він заперечив будь-яку причетність до вчинення інкримінованих йому злочинів (див. пункти 18, 21 та 29).
74. Крім того, Суд посилається на свій висновок, що насправді адміністративний арешт заявника у період з 05 по 08 вересня 2008 року був лише підставою для забезпечення можливості його допиту у зв’язку зі злочинами, розслідування яких проводилося, проте без гарантування реалізації його процесуальних прав як підозрюваного (див. пункт 62).
75. Суд першої інстанції не здійснив власну незалежну оцінку відповідних медичних та інших доказів для з’ясування, чи існували підстави для виключення цих показань з матеріалів справи. Натомість суд посилався на постанову прокурора, визнану Судом такою, яка ґрунтувалася на розслідуванні, що не відповідало вимогам статті 3 Конвенції (див. пункти 35 та 37). Також не було проведено змістовної перевірки небезпідставної скарги заявника, що його обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення було сфабрикованим для забезпечення можливості його допиту без дотримання необхідних гарантій для реалізації його процесуальних прав як підозрюваного в кримінальній справі. Така відсутність ретельної оцінки якості оскаржуваних доказів та обставин, за яких вони були отримані, не була виправлена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ (див., для порівняння, рішення у справі "Рябов проти Росії" (Ryabov v. Russia), заява № 2674/07, пункт 58, від 17 липня 2018 року).
76. Зазначених міркувань достатньо для висновку Суду про несправедливий судовий розгляд справи заявника.
77. Водночас Суд не вважає за необхідне розглядати додаткові аргументи заявника щодо цього (див. пункти 66 та 67).
IV. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ
79. Насамкінець заявник стверджував, що 05 вересня 2008 року Кіцманський районний суд розглянув справу про адміністративне правопорушення щодо нього поверхово та свавільно, а також безпідставно наклав на нього найсуворіше стягнення у вигляді позбавлення волі. Тому заявник скаржився за пунктом 3 статті 5 Конвенції на те, що не можна було вважати, що після його затримання 05 вересня 2008 року він негайно постав перед суддею.
80. З огляду на факти справи, доводи сторін і висновки за пунктом 1 статті 5 Конвенції (див. пункт 62), Суд вважає, що у цій справі немає необхідності розглядати питання прийнятності скарги заявника за пунктом 3 статті 5 Конвенції та наявності порушення цього положення (див. такий підхід у рішеннях у справах "В.К. проти Росії" (V.K. v. Russia), заява № 9139/08, пункт 43, від 04 квітня 2017 року та наведені у ньому посилання, а також "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" [ВП] (<...>) [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014).
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".
A. Шкода
82. Заявник вимагав 5 000 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та 194 000 українських гривень (далі - грн) в якості відшкодування матеріальної шкоди, зазнаної внаслідок втрати доходу. Заявник зазначив, що на той момент був приватним підприємцем і заробляв близько 2 000 грн на місяць. Він також вимагав перегляду справи відповідно до статті 6 Конвенції.
83. Уряд заперечив проти такої вимоги, як надмірної та необґрунтованої.
84. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленими порушеннями і стверджуваною матеріальною шкодою; отже, він відхиляє цю вимогу. З іншого боку, здійснюючи оцінку на засадах справедливості, він присуджує заявнику 16 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
85. Суд також зазначає, що коли особу, як заявника у цій справі, було засуджено судом за результатами судового розгляду, який не відповідав вимогам Конвенції щодо справедливості, належним способом виправлення такого порушення в принципі може бути новий розгляд, перегляд або відновлення провадження за вимогою заявника (див., наприклад, рішення у справі "Леонід Лазаренко проти України" (Leonid Lazarenko v. Ukraine), заява № 22313/04, пункт 65, від 28 жовтня 2010 року).
B. Судові та інші витрати
86. Заявник також вимагав 10 000 грн в якості компенсації витрат на правову допомогу, понесених під час провадження у Суді, та 1 400 грн компенсації витрат на переклад. Жодних копій відповідних договорів про надання правової допомоги, квитанцій або будь-яких інших підтверджуючих фінансових документів надано не було.
87. Уряд заперечив проти цієї вимоги як необґрунтованої.
88. Відповідно до усталеної практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. рішення у справі "Бузаджі проти Республіки Молдова" [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункт 130, від 05 липня 2016 року). Оплата послуг представника вважається фактично понесеною, якщо заявник сплатив її або зобов’язаний сплатити. Протилежним є випадок оплати послуг представника, коли він, не відмовившись від неї, просто не вжив жодних заходів для отримання своєї оплати або відклав отримання такої оплати. Сума, яка має бути сплачена представнику за договором про умовний гонорар, вважається фактично понесеною, лише якщо договір підлягає виконанню у відповідній державі (див. рішення у справі"Мерабішвілі проти Грузії" [ВП] (Merabishvili v. Georgia) [GC], заява № 72508/13, пункт 371, від 28 листопада 2017 року з подальшими посиланнями).
89. У цій справі заявник не надав документів, які б доводили, що він сплатив чи мав юридичне зобов’язання сплатити своєму представнику кошти. За відсутності таких документів Суд не може оцінювати зазначені у попередньому пункті умови. Отже, він не вбачає підстав, за яких би він міг погодитись, що судові та інші витрати, компенсацію яких вимагав заявник, були фактично ним понесені (див., для порівняння, рішення у справі"Габлішвілі та інші проти Грузії" (Gablishvili and Others v. Georgia), заява № 7088/11, пункти 75-79, від 21 лютого 2019 року, та аналогічний підхід в рішенні у справі "Малий проти України" [Комітет] (Malyy v. Ukraine) [Committee], заява № 14486/07, пункти 136-140, від 11 квітня 2019 року).
90. Заявник також не надав жодних документів на підтвердження своєї вимоги щодо витрат на переклад.
91. З цього випливає, що ця вимога має бути відхилена.
C. Пеня
92. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1.Оголошує прийнятними скарги за статтею 3, пунктом 1 статті 5 та пунктом 1 і підпунктом "с" пункту 3 статті 6 Конвенції.
2.Постановляє, що немає необхідності розглядати прийнятність та суть решти скарг у заяві.
3.Постановляє, що було порушено матеріальний аспект статті 3 Конвенції у зв’язку з жорстоким поводженням із заявником працівників міліції.
4.Постановляє, що було порушено процесуальний аспект статті 3 Конвенції у зв’язку з непроведенням ефективного розслідування на національному рівні за твердженнями заявника про жорстоке поводження з боку працівників міліції.
5.Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з триманням заявника під вартою у період з 05 до 08 вересня 2008 року.
6.Постановляє, що було порушено пункт 1 і підпункт "с" пункту 3 статті 6 Конвенції під час провадження, за результатами якого заявника було визнано винним у вчиненні розбою та вбивства.
7.Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 16 000 (шістнадцять тисяч) євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
8.Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 08 жовтня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
| В.о. заступника Секретаря | Енн-Марі ДУГЕ |
| Голова | Габріеле КУЦСКО-ШТАДЛЬМАЙЕР |