Справа «Саргсян та інші проти України» (Заява № 54012/07 та 2 інші заяви)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Саргсян та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<...>), Голова,

Йонко Грозєв (<...>),

Ладо Чантурія (<...>), судді,

та Мілан Блашко (<...>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 03 грудня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за трьома заявами, поданими до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Відомості про заявників наведені в таблицях у додатку.

3. Про скарги, висунуті заявниками щодо стверджуваного жорстокого поводження з ними та непроведення ефективного розслідування їхніх відповідних тверджень, Уряд України було повідомлено разом з іншими скаргами, висунутими заявниками за усталеною практикою Суду (див. таблиці у додатку).

4. Відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду решту скарг у заявах № 54012/07 та № 25697/08 було визнано неприйнятними.

5. Уряд не заперечив проти розгляду заяв комітетом.

6. Заявники скаржилися на жорстоке поводження з боку працівників міліції та на непроведення органами державної влади ефективного розслідування їхніх відповідних тверджень.

7. Вони також висунули інші скарги за положеннями Конвенції, які є предметом усталеної практики Суду.

8. Відповідні деталі наведені в таблицях у додатку.

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

9. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

10. Заявники скаржилися на жорстоке поводження з боку працівників міліції та на непроведення належного розслідування їхніх відповідних скарг. Вони посилались на статті 3 і 13 Конвенції.

11. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що зазначені скарги мають розглядатися лише за статтею 3 Конвенції (див., серед інших джерел, рішення у справі "Баришева проти України" (Barysheva v. Ukraine), заява № 9505/12, пункт 45, від 14 березня 2017 року). Це положення передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

А. Прийнятність

12. Уряд не висунув жодних заперечень щодо прийнятності скарг заявників за статтею 3 Конвенції.

13. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

В. Суть

14. Заявники стверджували, що було порушено як матеріальний, так і процесуальний аспекти статті 3 Конвенції у кожній з їхніх відповідних справ.

15. Уряд заперечив проти такої точки зору.

16. Розглядаючи факти цих справ у контексті встановлених у його практиці загальних принципів (див., в якості нещодавнього джерела, рішення у справі "Буїд проти Бельгії" [ВП] (Bouyid v. Belgium) [GC], заява № 23380/09, пункти 81-90 і 114-123, ЄСПЛ 2015), Суд вважає, що на національному рівні заявники висунули правдоподібні скарги на жорстоке поводження. Ці скарги призвели до виникнення зобов’язання національних органів влади провести ефективне та ретельне розслідування для встановлення походження тілесних ушкоджень заявників та, у разі потреби, психологічної травми, а також встановлення та покарання винних осіб, якщо твердження заявників про жорстоке поводження виявляться правдивими.

17. З наявних у Суду документів вбачається, що проведені на національному рівні розслідування не свідчили про серйозні спроби встановити відповідні факти (див. конкретні відомості в таблицях у додатку).

18. Суд зазначає, що у справі "Каверзін проти України" (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункти 173-180, від 15 травня 2012 року, він встановив, що небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження з боку працівників правоохоронних органів становило системну проблему у розумінні статті 46 Конвенції. З огляду на обставини цих заяв та свою попередню практику Суд вважає, що вони є ще одним прикладом такого незабезпечення оперативного та ретельного розслідування.

19. Суд також вважає, що наведені заявниками описи обставин стверджуваного жорстокого поводження з ними є детальними та послідовними, а результати розслідувань з огляду на їхні численні недоліки не спростували ці твердження. За цих обставин і з огляду на обов’язок держави надати задовільні та переконливі пояснення щодо тілесних ушкоджень, яких особи зазнали, перебуваючи під контролем працівників міліції (див. згадане рішення у справі "Буїд проти Бельгії" (Bouyid v. Belgium), пункт 83, а також, наприклад, рішення у справах "Аднаралов проти України" (Adnaralov v. Ukraine), заява № 10493/12, пункт 45, від 27 листопада 2014 року, "Кулік проти України" (Kulik v. Ukraine), заява № 10397/10, пункт 59, від 19 березня 2015 року, та "Ярошовець та інші проти України" (Yaroshovets and Others v. Ukraine), заява № 74820/10 та 4 інші заяви, пункт 85, від 03 грудня 2015 року), Суд доходить висновку, що держава несе відповідальність за жорстоке поводження із заявниками.

20. Водночас Суд зазначає, що у цих справах немає переконливих доказів щодо обставин, за яких заявники зазнали тілесних ушкоджень, і, зокрема, щодо чіткого характеру та ступеню застосованої до них сили. Отже, у матеріалах справ відсутні елементи, які б могли дозволити Суду встановити згідно з критерієм "поза розумним сумнівом", що поводження, якого зазнали заявники, досягло рівня "катування".

21. У зв’язку з цим Суд вважає встановленим, що заявники зазнали жорстокого поводження, яке має бути кваліфіковане як нелюдське та таке, що принижує гідність.

22. Отже, було порушено процесуальний та матеріальний аспекти статті 3 Конвенції.

III. ІНШІ СКАРГИ ЗА УСТАЛЕНОЮ ПРАКТИКОЮ

А. Заява № 54012/07 п. В. Саргсяна

23. Пан Саргсян також скаржився за пунктом 1 статті 5 Конвенції на свавільність його затримання та тримання під вартою у квітні та липні 2007 року, а також, що вони були застосовані з прихованим мотивом, зокрема, змусити його дати неправдиві зізнавальні показання у вчиненні вбивства О. Він також скаржився за статтею 13 Конвенції на неефективне розслідування його скарги на свавільність тримання його під вартою у квітні 2007 року, яку він висунув разом зі скаргою на жорстоке поводження.

24. Суд вважає, що зазначена скарга має розглядатися лише за пунктом 1 статті 5 Конвенції (див. рішення у справі "Лопатін і Медведський проти України" (Lopatin and Medvedskiy v. Ukraine), заяви № 2278/03 та № 6222/03, пункт 90, від 20 травня 2010 року).

25. Пан Саргсян також скаржився за пунктом 5 статті 5 Конвенції на неможливість отримати відшкодування у зв’язку з його незаконним затриманням у липні 2007 року.

26. Відповідні положення Конвенції передбачають:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

...

(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

...

5. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.".

1. Прийнятність

27. Уряд не висунув заперечень щодо прийнятності зазначених скарг.

28. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

2. Суть

29. Розглядаючи факти цих справ у контексті загальних принципів, встановлених у його практиці (див. рішення у справі "Креанге проти Румунії" [ВП] (Creangг v. Romania) [GC], заява № 29226/03, пункти 88-92, від 23 лютого 2012 року), Суд вважає, що у матеріалах справи міститься достатньо документів для висновку, що у квітні 2007 року до п. Саргсяна було застосовано адміністративний арешт, щоб забезпечити можливість його допиту як підозрюваного у зв’язку з вбивством О. (див. деталі у пункті "а" розділу "С" таблиці 1 у додатку). У низці справ така практика засуджувалася Судом як свавільне позбавлення свободи (див., наприклад, рішення у справах "Квашко проти України" (Kvashko v. Ukraine), заява № 40939/05, від 26 вересня 2013 року, пункт 68, з подальшими посиланнями, та "Ливада проти України" [Комітет] (Livada v. Ukraine) [Committee], заява № 21262/06, пункти 45, 46, від 26 червня 2014 року).

30. Щодо другого випадку затримання заявника та взяття під варту (у липні 2007 року) за підозрою у зберіганні наркотичних засобів Суду не було надано жодних доказів того, що протягом цього періоду тримання під вартою заявника взагалі допитували щодо вбивства О., тим більше того, що він надавав будь-які відповідні показання, на відміну від попереднього затримання та тримання під вартою (див. деталі у пункті "b" розділу "С" таблиці 1 у додатку). Тому Суд не переконаний, що п. Саргсяна дійсно ще раз затримували у зв’язку з убивством О. Проте з наявних матеріалів вбачається, що його затримання та тримання під вартою протягом цього періоду не було задокументовано у відповідному протоколі про адміністративне затримання відповідно до порядку, передбаченого чинним національним законодавством.

31. Неналежне ведення національними органами влади записів у справах щодо позбавлення свободи Суд у своїй численній практиці визнавав порушенням підпункту "с" пункту 1 статті 5 Конвенції (див., серед інших джерел, рішення у справах "Смолик проти України" (Smolik v. Ukraine), заява № 11778/05, пункти 45-48, від 19 січня 2012 року, та "Гриненко проти України" (Grinenko v. Ukraine), заява № 33627/06, пункти 74-78, від 15 листопада 2012 року).

32. Суд не вбачає жодних підстав відходити від зазначеної практики у цій справі та вважає, що відповідно до підпункту "с" пункту 1 статті 5 Конвенції тримання заявника під вартою було незаконним.

33. У контексті своєї усталеної практики (див., в якості нещодавнього прикладу, рішення у справі "Сінькова проти України" (Sinkova v. Ukraine), заява № 39496/11, пункти 79-84, від 27 лютого 2018 року) Суд також доходить висновку, що всупереч пункту 5 статті 5 Конвенції п. Саргсян не мав забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування у зв’язку з його незаконним затриманням і триманням під вартою у липні 2007 року.

34. Отже, було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з затриманням і триманням п. Саргсяна під вартою як у квітні, так і у липні 2007 року, а також пункт 5 статті 5 Конвенції у зв’язку з його затриманням і триманням під вартою у липні 2007 року.

В. Заява № 25697/08 п. І. Гордуса та заява № 17361/10 п. К. Кравця

35. Пан Гордус і пан Кравець подали інші скарги, які також порушували питання за пунктом 3 статті 5, пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції з огляду на відповідну усталену практику Суду (див. деталі у розділах "С" таблиці 2 та таблиці 3 у додатку). Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд доходить висновку, що ці скарги свідчать про такі порушення:

(a) порушення пункту 3 статті 5 Конвенції (у заяві № 25697/08 п. Гордуса) у зв’язку з тривалістю тримання заявника під вартою під час досудового слідства з огляду на висновки Суду в рішеннях у справах "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, від 10 лютого 2011 року, та "Ігнатов проти України" (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15, від 15 грудня 2016 року; та

(b) порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (у заявах № 25697/08 п. Гордуса та № 17361/10 п. Кравця) у зв’язку з надмірною тривалістю кримінального провадження щодо заявників і порушення статті 13 Конвенції у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції (у заяві № 17361/10 п. Кравця) щодо відсутності ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку зі скаргою на тривалість цього провадження з огляду на висновки Суду в рішенні у справі "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, від 30 березня 2004 року.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

36.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".

37. З огляду на наявні в нього документи та свою практику Суд вважає за доцільне присудити заявникам суми, зазначені у таблицях в додатку. Він відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

38. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1.Вирішує об’єднати заяви.

2.Оголошує заяви прийнятними.

3.Постановляє, що було порушено як процесуальний так і матеріальний аспекти статті 3 Конвенції щодо усіх заявників.

4.Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції у зв’язку зі скаргою, висунутою у заяві № 54012/07.

5.Постановляє, що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції у зв’язку зі скаргою, висунутою у заяві № 25697/08.

6.Постановляє, що було порушено пункт 5 статті 5 Конвенції у зв’язку зі скаргою, висунутою у заяві № 54012/07.

7.Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку зі скаргами, висунутими у заявах № 25697/08 та № 17361/10.

8.Постановляє, що було порушено статтю 13 Конвенції у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції у зв’язку зі скаргою, висунутою у заяві № 17361/10.

9.Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у таблиці в додатку, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

10.Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 09 січня 2020 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.