93. Таким чином, питання, яке залишається вирішити Суду, полягає в тому, чи була відмова надати організації-заявнику інформацію про освіту та трудову діяльність (у тому числі трудову діяльність в державних установах), яку політичні лідери вказали у своїх офіційних автобіографіях, поданих до ЦВК під час виборчого процесу, втручанням і порушенням прав організації-заявника за статтею 10 Конвенції.
94. У цьому контексті Суд зауважує, що на національному рівні організація-заявник вимагала не лише конкретну інформацію, що містилася в автобіографіях, а й копії самих автобіографій (див. пункт 11). Проте національне законодавство, зокрема частина сьома статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" (див. пункт 30), як згодом підтвердив ВАСУ, передбачало, що в таких випадках органи державної влади мали самі виокремити різні відомості, що містилися у запитуваному документі, та надати лише ту інформацію, яка могла бути поширена: шляхом ретушування запитуваного документа і надання його відретушованої копії (як запропонував ВАСУ, див. пункт 51) або шляхом виділення відповідної інформації з документів, як зробила ЦВК, і надання витягів (див. пункт 12).
95. Отже, відповідне питання, яке має розглянути Суд, полягає у тому, чи порушила держава-відповідач право організації-заявника на свободу вираження поглядів, відмовившись надавати їй інформацію про освіту та трудову діяльність, що містилася в автобіографіях кандидатів у народні депутати Верховної Ради України.
(ii) Наявність втручання
96. Насамперед, Суд повторює, що стаття 10 Конвенції не надає фізичним особам права на доступ до інформації, яка знаходиться в розпорядженні держави, але таке право може виникнути, по-перше, якщо поширення інформації передбачається судовим рішенням (яке у цій справі відсутнє) і, по-друге, за обставин, коли доступ до інформації має важливе значення для реалізації права на свободу вираження поглядів, і коли відмова в її наданні є втручанням у це право (див. згадане рішення у справі "Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини" (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary), пункт 156). Суд, посилаючись на критерії, наведені в згаданому рішенні у справі "Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини" (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary) та узагальнені в пункті 82, розгляне питання, чи мало місце таке втручання у цій справі.
97. Щодо мети запиту на інформацію Суд бере до уваги пояснення організації-заявника у зв’язку з цим: зокрема, її стурбованість щодо доброчесності кандидатів на високі посади з огляду на попередні суперечки стосовно освіти вищих посадових осіб і необхідність зіставлення інформації про активи кандидатів з безпосередньо наданою самими кандидатами інформацією про їхню трудову діяльність (див. пункти 59-64). Він визнає, що ця мета була чітко роз’яснена лише під час розгляду справи у національних судах, але не під час первинного звернення із запитом на інформацію.
98. Враховуючи широке висвітлення діяльності відповідних осіб, Суд вважає, що значна частина інформації про їхню освіту та трудову діяльність вже була загальнодоступною. Проте організація-заявник доволі переконливо пояснила, що потребувала саме тієї інформації, яку надали безпосередньо самі кандидати у народні депутати. Уряд не заперечив, що на той момент ця конкретна інформація могла бути отримана з інших джерел.
99. З тих самих підстав Суд також вважає, що запитувана організацією-заявником інформація відповідала критерію суспільного інтересу. Відповідні особи - провідні політики - були дуже відомими громадськими діячами. Суд погоджується, що у період після проведення виборів громадськість цікавилася їхнім досвідом і доброчесністю.
100. Не оскаржувалася роль організації-заявника як неурядової організації, яка відігравала важливу функцію "наглядача".
101. Також не оскаржувалося, що запитувана інформація була готовою та доступною.
102. Отже, відмовившись надавати організації-заявнику інформацію про освіту та трудову діяльність головних кандидатів, що містилася в їхніх офіційних автобіографіях, поданих до ЦВК під час висунення їхніх кандидатур до Верховної Ради України, національні органи влади перешкодили їй в реалізації свого права на свободу отримувати та поширювати інформацію таким чином, що порушили саму суть її прав за статтею 10 Конвенції.
103. Суд повторює, що втручання у права заявника за пунктом 1 статті 10 Конвенції порушить Конвенцію, якщо воно не відповідатиме вимогам пункту 2 статті 10 Конвенції. Тому слід визначити, чи було воно "встановлене законом", чи переслідувало одну чи декілька законних цілей, наведених у цьому пункті, та чи було воно "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення цих цілей (див., наприклад, рішення у справі"Австрійська асоціація за збереження, зміцнення і створення економічно здорової сільськогосподарської і лісової власності проти Австрії" (<...>), заява № 39534/07, пункт 37, від 28 листопада 2013 року).
(iii) "Встановлені законом"
104. Організація-заявник визнала (див. пункт 66), що обмеження на поширення інформації про освіту було "встановлене законом", а саме - статтею 11 Закону України "Про інформацію" (див. пункти 21, 22 та 41). Суд не вбачає жодних підстав для іншого висновку.
105. Щодо трудової діяльності, то рішення на національному рівні не містять конкретних вказівок, чому ЦВК і національні суди вважали цю інформацію конфіденційною. Це випливало з того, що вони розглядали автобіографії здебільшого як масив без обов’язкового розрізнення окремих елементів. Однак, відмовивши у задоволенні запиту на інформацію, ЦВК по суті послалася на два аргументи, які запросто можна застосувати, як до трудової діяльності, так і до інших наведених в автобіографіях відомостей (див. підпункти (i) та (ii) пункту 12):
(i) ЦВК вважала, що вся інформація в автобіографіях, оприлюднення якої на вебсайті ЦВК не вимагалося Законом України "Про вибори народних депутатів", не була публічною і не могла поширюватися, та
(ii) ЦВК посилалася на наведене в Рішенні Конституційного Суду України від 2012 року широке тлумачення конфіденційної інформації, яка стосувалася приватного життя (див. пункти 46-48).
106. Національні суди здебільшого дотримувались такого самого обґрунтування (див. пункти 21-24 та 27). Вони також постановили, що вільне тлумачення конфіденційної інформації у статті 11 Закону України "Про інформацію" охоплювало всю інформацію в автобіографіях, яка не підлягала оприлюдненню на вебсайті ЦВК відповідно до законодавства (див. пункти 21-24 та 41).
107. Насправді, може виникнути питання, чи було "передбачуваним" таке тлумачення національного законодавства судами. Ні в статті 11 Закону України "Про інформацію", ні в іншому законі трудову діяльність прямо не відносили до конфіденційної інформації. Тлумачення, наведене в Рішенні Конституційного Суду України, настільки загальне, що дозволяє охопити всю можливу інформацію про осіб (див. пункти 41 та 46-48). Водночас Закон України "Про вибори народних депутатів" визнавав "відкритою" усю інформацію, подану до ЦВК під час реєстрації кандидатів (див. пункт 38). На перший погляд, це стосувалося і автобіографії та, на думку пересічного громадянина, могло означати, що доступ до цієї інформації міг бути вільно наданий громадськості.
108. Водночас Суд повторює, що багато законів неодмінно формулюються термінами, які тією чи іншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення та застосування є питаннями практики (див. згадане рішення у справі"Компанії "Сатакуннан Марккінапьорссі Ой" та "Сатамедіа Ой" проти Фінляндії" (<...>), пункт 143). Функція здійснення правосуддя, закріплена за судами, полягає саме у подоланні сумнівів щодо тлумачення, які можуть залишатися. Таким чином, повноваження Суду щодо контролю за дотриманням національного законодавства є обмеженими, оскільки у першу чергу саме національні органи державної влади, зокрема суди, повинні тлумачити та застосовувати національне законодавство (там само, пункт 144). Якщо тлумачення не є свавільним або явно необґрунтованим, роль Суду обмежується перевіркою того, чи сумісні наслідки такого тлумачення з положеннями Конвенції (див. рішення у справі "Радомілья та інші проти Хорватії" [ВП] (Radomilja and Others v. Croatia) [GC], заяви № 37685/10 та № 22768/12, пункт 149, від 20 березня 2018 року).
109. Не можна вважати явно необґрунтованим тлумачення національних судів, що Закон України "Про вибори народних депутатів", вимагаючи оприлюднення лише певної поданої кандидатами інформації, опосередковано забороняв поширення будь-яких інших відомостей. Так само невичерпний характер наведеного у статті 11 Закону України "Про інформацію" переліку конфіденційної інформації необов’язково сам собою призводить до виникнення питань. Дійсно, в цьому положенні трудова діяльність, на відміну від освіти, прямо не згадувалася. Проте це положення має загальний характер. Цілком можуть виникати певні ситуації, в яких буде обґрунтовано і, безумовно, навіть необхідно тлумачити таке загальне положення, як запобігання поширенню інформації про трудову діяльність фізичної особи, задля поваги до її права на приватне життя.
110. Але найбільше сумнівів щодо передбачуваності тлумачення національних судів викликає саме той факт, що відповідна інформація стосувалася найвідоміших політиків і була подана ними до ЦВК під час парламентської виборчої кампанії. Цю обставину більш доцільно розглядати як питання "необхідності у демократичному суспільстві" (див. рішення у справі "ТОВ "Інститут економічних реформ" проти України" (Instytut Ekonomichnykh Reform v. Ukraine), заява № 61561/08, пункт 39, від 02 червня 2016 року).
111. Те саме стосується аргументу організації-заявника (див. пункт 72), що ЦВК і національні суди не вжили належних урівноважуючих заходів, незважаючи на вимогу національного законодавства щодо цього (див. пункт 30).
112. Отже, Суд відхиляє аргумент організації-заявника, що втручання не було встановлено законом.
(iv) Законна мета
113. Суд також готовий погодитися з твердженням Уряду (див. пункт 78), конкретно не оскарженим за цим пунктом організацією-заявником, що втручання переслідувало законну мету захисту права інших осіб на приватність (див. згадані рішення у справах "Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини" (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary), пункт 186, та "Австрійська асоціація за збереження, зміцнення і створення економічно здорової сільськогосподарської і лісової власності проти Австрії" (<...>), пункт 39).
(v) "Необхідність у демократичному суспільстві"
114. Перш за все, Суд має визначити, чи стосувалося поширення інформації про освіту та трудову діяльність політичних лідерів, яку запитувала організація-заявник, "приватного життя" цих осіб у розумінні статті 8 Конвенції.
115. У цьому контексті Суд зазначає, що ця інформація, хоч і становила персональні дані, стосувалася освіти та професійної діяльності політичних лідерів, у більшості випадків у державній сфері (див. згадане рішення у справі "Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини" (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary), пункт 194). З причин, наведених у пункті 117 (далі), оприлюднення цієї інформації не піддало б політичних лідерів такій увазі з боку громадськості, яка б перевищила передбачену ними після реєстрації кандидатами перших позицій списку партії, які змагалися на парламентських виборах (див., для порівняння, там само, пункт 195).
116. Отже, Суд вважає, що Уряд не довів, що інтереси політичних лідерів були такого характеру та ступеня, які могли б стати підставою для застосування статті 8 Конвенції під час вжиття урівноважуючих заходів у зв’язку з ефективним здійсненням права організації-заявника, захищеного пунктом 1 статті 10 Конвенції. Однак, захист персональних даних політичних лідерів є законною метою, яка дозволяє обмежити свободу вираження поглядів згідно з пунктом 2 цього положення. Таким чином, головне питання полягає у тому, чи були засоби, використані для захисту цих інтересів, пропорційними меті, якої прагнули досягти (див., для порівняння, там само, пункт 196).
117. Як зазначав Суд, відповідні особи були дуже відомими громадськими діячами (див. пункт 99). Вони подали свої автобіографії під час висування своїх кандидатур на національних парламентських виборах, таким чином неминуче піддавши свою кваліфікацію та документи ретельній перевірці з боку громадськості. Крім того, хоча національні суди тлумачили це положення з певними обмеженнями (див. пункти 107 і 109), вони зробили це за умови, що чинне на той момент національне законодавство відносило інформацію, яку вони подали до ЦВК, до "відкритої" (див. пункт 38).
118. Суд вважає, що стосовно інформації про освіту та трудову діяльність кандидатів національні суди не вжили належних урівноважуючих заходів під час порівняння шкоди, якої могло завдати можливе поширення цих відомостей інтересу політиків не розголошувати цю інформацію, з наслідками для ефективного здійснення організацією-заявником права на свободу вираження поглядів. Вочевидь вони намагалися врахувати останній аспект урівноважуючих заходів, коли зробили висновок про недоведеність необхідності поширення інформації з точки зору ефективного здійснення виборчих прав. Проте не було здійснено жодних спроб оцінити перший аспект урівноважуючих заходів: ступінь потенційного негативного впливу на приватне життя політиків. Не було навіть надано пояснення, як за таких обставин могло постраждати приватне життя двох політиків, які з власної волі оприлюднили свої автобіографії (див. пункт 24).
119. Звичайно, організація-заявник дещо ускладнила завдання органів державної влади щодо вжиття урівноважуючих заходів, спочатку не навівши жодних причин для свого запиту (див. пункт 11 та підпункт (v) пункту 12). Проте слід враховувати, що відповідно до національного законодавства (див. пункт 34) наведення причин не було обов’язковою частиною запиту на інформацію, а після отримання відмови у задоволенні запиту організація-заявник пояснила причини для звернення під час провадження у національних судах (див. пункти 16 і 97). Ніщо не свідчить про те, що будь-які норми національного законодавства чи інші міркування перешкодили національним судам врахувати цю додаткову інформацію та з огляду на неї, найімовірніше, повторно оцінити висновки ЦВК (див., для порівняння, mutatis mutandis, рішення у справі "Асоціація "Отонтікс" і "Супра Отой 91" проти Франції" (Les Authentiks and Supras Auteuil 91 v. France), заяви № 4696/11 та № 4703/11, пункт 51, від 27 жовтня 2016 року).
120. Отже, постанова про відмову надати організації-заявнику доступ до інформації про освіту та трудову діяльність політичних лідерів, яка містилася в їхніх автобіографіях, поданих ними до ЦВК під час парламентської виборчої кампанії, не була "необхідною у демократичному суспільстві".
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".
123. Організація-заявник вважала, що встановлення порушення саме собою буде достатньою справедливою сатисфакцією моральної шкоди, якої вона зазнала.
124. Суд не вбачає підстав не погодитися та постановляє, що встановлення порушення само собою є достатньою справедливою сатисфакцією будь-якої моральної шкоди, якої могла зазнати організація-заявник.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1.Оголошує заяву прийнятною.
2.Постановляє, що було порушено статтю 10 Конвенції у зв’язку з постановою про відмову надати організації-заявнику доступ до інформації про освіту, трудову діяльність політичних лідерів, яка містилася в їхніх автобіографіях, поданих до виборчої комісії.
3.Постановляє, що встановлення порушення само собою є достатньою справедливою сатисфакцією моральної шкоди, яку зазнала організація-заявник.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 26 березня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
| В.о. заступника Секретаря | Клаудія ВЕСТЕРДІК |
| Голова | Сіофра О’ЛІРІ |
