Справа «Развозжаєв проти Росії та України та Удальцов проти Росії» (Заява № 75734/12 та 2 інші - див. перелік у додатку)

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Развозжаєв проти Росії та України та Удальцов проти Росії"

Європейський суд з прав людини (третя секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Поль Лемменс (<…>), Голова,

Георгіс А. Сергідес (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Пауло Пінто де Альбукерке (<…>),

Хелен Келлер (<…>),

Дмитро Дедов (<…>),

Олена Полачкова (<…>), судді,

та Стівен Філліпс (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 08 жовтня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за однією заявою проти Російської Федерації та України (№ 75734/12) та двома заявами проти Російської Федерації (№ 2695/15 і № 55325/15), які 28 листопада 2012 року, 13 січня 2015 року та 10 вересня 2015 року відповідно подали до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) двоє громадян Росії - п. Леонід Развозжаєв (далі - перший заявник) та п. Сергій Удальцов (далі - другий заявник; разом - заявники).

2. Заявників представляв п. Д.В. Аграновський - юрист, який практикує у м. Електросталь. Другого заявника також представляла пані В. Волкова - юрист, яка практикує у м. Електросталь. Уряд Росії спочатку представляв п. Г. Матюшкін - Уповноважений Російської Федерації у Європейському суді з прав людини, а згодом - його наступник на цій посаді, п. М. Гальперін. Уряд України представляла в.о. Уповноваженого на той час, пані О. Давидчук.

3. Перший заявник стверджував, зокрема, що Росія та Україна не провели ефективного розслідування за його твердженнями про незаконне позбавлення свободи і нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження. Щодо Росії заявники скаржилися на ненадання достатніх підстав для тримання їх обох під вартою під час досудового слідства, несправедливий судовий розгляд їхньої кримінальної справи, порушення їхнього права на свободу зібрань, порушення права першого заявника на сімейне життя, а також на незаконність арешту майна другого заявника.

4. З 07 липня 2014 року по 27 квітня 2016 року Уряди Росії та України було повідомлено про заяви, яким було надано статус пріоритетних відповідно до правила 41 Регламенту Суду.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявники народилися у 1973 та 1977 роках відповідно та проживають у м. Москві.

6. Перший заявник є політичним активістом. На момент подій він працював помічником депутата Державної думи Російської Федерації. Другий заявник є політичним активістом і членом опозиційного руху "Лівий фронт". У 2012 році він організував політичний мітинг, який відбувся 06 травня 2012 року на Болотній площі у м. Москві, після якого обох заявників було визнано винними у вступі в змову з метою організації масових заворушень та обрано покарання у виді позбавлення волі на строк чотири з половиною роки.

7. Факти справи у викладі сторін можуть бути узагальнені таким чином.

A. Розгін громадського заходу на Болотній площі 06 травня 2012 року

8. Фактичні обставини, пов’язані з плануванням, проведенням і розгоном зібрання на Болотній площі, наведені в рішенні у справі "Фрумкін проти Росії" (Frumkin v. Russia), заява № 74568/12, пункти 7-65, від 05 січня 2016 року. Доводи сторін щодо обставин, безпосередньо пов’язаних з цією справою, наведені далі.

9. 23 квітня 2012 року п’ять осіб (п. І. Бакіров, п. С. Давідіс, пані Ю. Лук’янова, пані Н. Мітюшкіна та другий заявник) звернулися до мера м. Москви з повідомленням про проведення громадського заходу. Метою демонстрації був "протест проти зловживань і фальсифікацій під час виборів до Державної думи та виборів Президента Російської Федерації, а також вимога провести чесні вибори, поважати права людини, верховенство права та дотримуватися міжнародних зобов’язань Російської Федерації".

10. 03 травня 2012 року Департамент регіональної безпеки м. Москви затвердив маршрут від Калузької площі, вниз вулицями Большая Якіманка та Большая Полянка, з подальшим проведенням зібрання на Болотній площі, зазначивши, що організатори надали детальний план проведення запропонованих заходів. Хода повинна була початися о 16 год. 00 хв., а зібрання мало закінчитися о 19 год. 30 хв. Вказана кількість учасників була 5000.

11. 04 травня 2012 року перший заступник начальника Департаменту регіональної безпеки м. Москви провів нараду з організаторами демонстрації на Болотній площі, під час якої вони обговорили питання безпеки. Організатори та органи державної влади погодилися, що схема розміщення учасників зібрання та заходи із забезпечення безпеки будуть ідентичними попередньому громадському заходу, організованому цією самою групою опозиційних активістів 04 лютого 2012 року. Того разу до місця проведення зібрання було включено сквер на Болотній площі та Болотну набережну.

12. 05 травня 2012 року Департамент регіональної безпеки м. Москви звернувся до Московської міської прокуратури з проханням винести попередження організаторам про заборону перевищення вказаної кількості учасників і встановлення наметів на місці проведення зібрання, наміру, нібито висловленого присутніми на нараді з організаторами демонстрації. Департамент регіональної безпеки м. Москви також послався на знайдену в мережі Інтернет інформацію, що після зібрання демонстранти підуть на Манежну площу. Того ж дня прокуратура Центрального округу винесла попередження двом організаторам, п. Давідісу і другому заявнику, про заборону перевищення вказаної кількості учасників і встановлення наметів на місці проведення зібрання, наміру, нібито висловленого організаторами демонстрації під час наради.

13. Того ж дня Управління внутрішніх справ м. Москви опублікувало на своєму вебсайті офіційну інформацію про майбутню демонстрацію 06 травня 2012 року включно з картою. На карті було зображено маршрут ходи, обмеження руху і план доступу до Болотної площі та вказано відведену для проведення зібрання територію, яка включала сквер на Болотній площі. Прохід до зібрання був позначений через сквер.

14. Того ж дня начальник Управління внутрішніх справ м. Москви схвалив план охорони громадського порядку в м. Москві 06 травня 2012 року (далі - план забезпечення безпеки). З огляду на наближення дозволеного зібрання на Болотній площі та передбачувані спроби інших опозиційних груп провести несанкціоновані громадські зібрання план передбачав заходи із забезпечення безпеки в центрі м. Москви та створення оперативного штабу для їхньої реалізації. Підрозділи поліції, призначені для охорони ходи та зібрання, включали 2 400 працівників підрозділу по боротьбі із заворушеннями, з яких 1 158 чергували на Болотній площі. Зокрема, їм було надано вказівку здійснювати обшуки демонстрантів для запобігання пронесенню наметів на місце проведення зібрання та перешкоджати доступу до Великого кам’яного моста, відводячи учасників ходи у бік місця проведення зібрання на Болотній набережній. Сусідній сквер на Болотній площі мав бути оточений.

15. 06 травня 2012 року приблизно о 13 год. 30 хв. організаторам надали доступ до місця проведення зібрання для встановлення сцени і звукового обладнання. Працівники поліції здійснили обшук транспортних засобів, що доставляли обладнання, та вилучили три намети, знайдені серед обладнання. Вони затримали кількох осіб, оскільки вони принесли намети.

16. На початку ходи полковник поліції А. Махонін зустрівся з організаторами на Калузькій площі для з’ясування будь-яких невирішених організаційних питань і підписання ними зобов’язання забезпечити громадський порядок під час демонстрації. Зокрема, він попросив другого заявника забезпечити, щоб на Болотній площі не встановлювали намети, а учасники зібрання дотримувалися обмежень щодо місця та часу, передбачених для проведення зібрання. Організатори надали свої запевнення з цих питань і підписали зобов’язання.

17. Хода почалася о 16 год. 30 хв. на Калузькій площі. Вона мирно і без порушень пройшла вулицею Якіманка. Явка перевищила очікування, але єдиної думки щодо точної кількості учасників немає. За офіційними підрахунками присутніми були 8000 учасників, тоді як організатори вважали, що їх було близько 25 000. ЗМІ повідомляли про різну кількість, яка у деяких випадках значно перевищувала наведені підрахунки.

18. Приблизно о 17 год. 00 хв. хода наблизилася до Болотної площі. Лідери ходи виявили, що розміщення зібрання та поліцейського оточення не відповідали їхнім очікуванням. На відміну від 04 лютого 2012 року сквер на Болотній площі був виключений з території проведення зібрання, яка обмежувалася Болотною набережною.

19. Зіткнувшись з поліцейським оточенням та не отримавши доступу до скверу, лідери ходи - другий заявник, п. А. Навальний, п. Б. Нємцов і п. І. Яшин - зупинилися і вимагали, щоб поліція пропустила їх до скверу. Згідно з твердженнями протестувальників вони були обурені зміною очікуваного плану розміщення і не бажали повертати до Болотної набережної, тому вони вимагали, щоб працівники поліції, які стояли в оточенні, відсунули лінію оточення так, щоб надати протестувальникам достатньо місця для проходу і проведення зібрання. Згідно з офіційною версією протестувальники не були зацікавлені в тому, щоб дійти до місця проведення зібрання. Вони зупинилися, оскільки планували або прорвати оточення, щоб пройти до Великого кам’яного моста, а потім до Кремля, або підбурити натовп до заворушень. Приблизно через п’ятнадцять хвилин спроб домовитися з працівниками поліції в оточенні, які не вступали у дискусію та не делегували старшого працівника поліції для переговорів, о 17 год. 16 хв. чотири лідери оголосили про початок "сидячого страйку" та сіли на землю. Люди позаду них зупинилися, хоча деякі з них продовжили йти повз них до сцени. Лідери сидячого страйку закликали інших демонстрантів наслідувати їхній приклад і сісти, але це зробили лише деякі з оточуючих (загалом приблизно двадцять - п’ятдесят осіб).

20. З 17 год. 20 хв. по 17 год. 45 хв. два депутати Державної думи Російської Федерації, п. Г. Гудков і п. Д. Гудков, зв’язалися з невстановленими старшими працівниками поліції, щоб обговорити збільшення обмеженої території шляхом перенесення поліцейського оточення за сквер уздовж ліній, обговорених з організаторами. Водночас п. В. Лукін, Уповноважений з прав людини в Російській Федерації, на прохання полковника поліції Бірюкова спробував переконати лідерів сидячого страйку продовжити ходу і прямувати до місця проведення зібрання на Болотній набережній, де була встановлена сцена. Протягом цього часу жоден старший працівник поліції або муніципальна посадова особа не прийшли на місце проведення сидячого страйку, і безпосереднього спілкування між органами державної влади та лідерами сидячого страйку не було.

21. О 17 год. 40 хв. один із учасників зібрання оголосив зі сцени, що лідери закликали демонстрантів підтримати їхній протест. Деякі люди, які стояли перед сценою, вирушили назад до Малого кам’яного моста, щоб підтримати сидячий протест або залишити місце проведення зібрання. Територія перед сценою практично спорожніла.

22. О 17 год. 43 хв. ЗМІ повідомили, що другий заявник висловив вимогу про надання протестувальникам ефірного часу на головних телевізійних каналах Росії, скасування інавгурації Президента Російської Федерації п. Путіна та проведення нових виборів.

23. О 17 год. 50 хв. навколо сидячого протесту зібрався натовп, що спричинило певну тисняву, тому лідери зібрання завершили протест і попрямували до сцени, натовп пішов за ними.

24. О 17 год. 55 хв. ЗМІ повідомили, що правоохоронні органи вважали страйк провокацією масових заворушень і розглядали питання про кримінальне переслідування відповідальних за нього осіб.

25. Водночас біля поліцейського оточення на місці після закінчення сидячого протесту виникла метушня і в кількох місцях поліцейське оточення було прорвано. Натовп приблизно зі 100 осіб увірвався до простору за оточенням. Через декілька секунд поліція відновила лінію оточення, підкріплену працівниками додаткового підрозділу по боротьбі із заворушеннями. Ті, хто опинився за оточенням, блукали навкруги, не знаючи, що їм робити далі. Декількох осіб затримали, інших заштовхали назад у межі оточення, а деякі продовжили ходити неподалік або попрямували до скверу. Поліцейське оточення почало відтісняти натовп до обмеженої зони і просунулося на декілька метрів, притиснувши натовп.

26. О 18 год. 00 хв. полковник поліції Махонін сказав пані Мітюшкіній оголосити зі сцени про закінчення зібрання. Вона так і зробила, але, вочевидь, більшість демонстрантів і представників ЗМІ, які вели репортаж з місця події, не почули її повідомлення. У наданих сторонами записах прямого ефіру відсутні згадки про її оголошення.

27. Водночас із натовпу, який стояв на розі Малого Кам’яного мосту, у бік відновленого поліцейського оточення був кинутий коктейль Молотова. Він впав за межами оточення і полум’я охопило штани перехожого. Працівники поліції оперативно загасили полум’я.

28. О 18 год. 15 хв. на тому самому розі Малого Кам’яного мосту працівники підрозділу по боротьбі із заворушеннями почали прориватися до демонстрантів, щоб розділити натовп. Підтримуючи тісно зімкнутий стрій, вони розділили натовп, затримали кількох осіб, протидіяли іншим протестувальникам і сформували нові лінії оточення для ізоляції частин натовпу. Деякі протестувальники піднімали металеві бар’єри і скріплювали їх у лінію для опору поліції, кидали різні предмети у працівників поліції, кричали і скандували "Ганьба!" та інші гасла, а коли поліція затримувала когось з протестувальників, натовп намагався витягнути їх назад. Поліція застосовувала прийоми рукопашного бою і використовувала кийки.

29. О 18 год. 20 хв. другий заявник піднявся на сцену з протилежного боку площі, щоб звернутися до учасників зібрання. На той момент перед сценою зібралося багато людей, але, як виявилося, звукове обладнання було відключено. Другий заявник взяв гучномовець і прокричав:

"Любі друзі! На жаль, у нас немає належного звуку, але ми проведемо нашу акцію, ми не підемо через те, що наших товаришів затримали, оскільки завтра відбудеться коронація нелегітимного президента. Ми маємо почати безстрокову акцію протесту. Ви згодні? Ми не підемо, поки наші товариші не будуть звільнені, поки інавгурацію не буде скасовано і поки нам не дадуть ефірний час на центральних телеканалах. Ви згодні? Ми тут влада! Дорогі друзі, [якщо] ми виходили в грудні [2011 року] та в березні [2012 року], то це було не для того, щоб змиритися з вкраденими виборами, ... не для того, щоб бачити головного шахрая та злодія на троні. Сьогодні у нас немає вибору - або залишитися тут, або віддати країну шахраям і злодіям ще на шість років. Я вважаю, ми не повинні йти сьогодні. Ми не підемо!".

30. У цей момент, о 18 год. 21 хв., декілька працівників поліції затримали другого заявника і забрали його. П. Навальний і п. Нємцов також були затримані, оскільки намагалися звернутися до людей зі сцени.

31. Водночас на Малому Кам’яному мості поліція продовжила розділяти натовп і почала відтісняти його частини від місця проведення зібрання. Через гучномовці працівники поліції вимагали, щоб учасники зібрання йшли до станції метро. Розгін тривав щонайменше ще одну годину, поки місце проведення зібрання не було повністю очищено від усіх протестувальників.

B. Розслідування справи про "масові заворушення"

32. 06 травня 2012 року перший заступник начальника Департаменту регіональної безпеки м. Москви склав рапорт, в якому узагальнив заходи безпеки, вжиті того дня у м. Москві, і повідомив про затримання 656 протестувальників. У рапорті було зазначено, що другий заявник був серед тих, хто спровокував протистояння і прорив поліцейського оточення та закликав демонстрантів залишатися на місці проведення зібрання для участі в безстроковій акції протесту.

33. Того ж дня Слідчий комітет Російської Федерації порушив кримінальну справу за фактом стверджуваного масового заворушення і застосування насилля до працівників поліції (кримінальне правопорушення за частиною другою статті 212 і частиною першою статті 318 Кримінального кодексу Російської Федерації).

34. 28 травня 2012 року також було порушено кримінальну справу за фактом організації масових заворушень (кримінальне правопорушення за частиною першою статті 212 Кримінального кодексу Російської Федерації). Того ж дня дві кримінальні справи було об’єднано.

35. 05 жовтня 2012 року телеканал "НТВ" показав фільм "Анатомія протесту, частина друга", в якому фігурували заявники та їхній колега-активіст, пан Л., які обговорювали з паном Т. плани організації опозиційних заходів і варіанти фінансування, у тому числі фінансування їх паном T.

C. Домашній арешт другого заявника під час проведення розслідування

36. 10 жовтня 2012 року Слідчий комітет Російської Федерації допитав другого заявника на підставі тверджень, висловлених ним у фільмі "Анатомія протесту, частина друга".

37. 16 жовтня 2012 року Слідчий комітет порушив кримінальну справу за підозрою у змові заявників та інших осіб з метою організації масових заворушень у різних областях Росії (частина перша статті 30 і частина перша статті 212 Кримінального кодексу Російської Федерації). Заявники, пан Л. і деякі інші невстановлені особи підозрювалися у вступі у змову з метою організації масових заворушень, і, зокрема, у плануванні заворушень у Московській, Калінінградській, Владивостоцькій та інших областях Росії, а також в установах виконання покарань, і в плануванні інших дій, таких, як блокування залізниці й протидія підрозділам поліції, відповідальним за забезпечення громадського порядку. Було зазначено, що відповідні протести були заплановані на осінь 2012 року. Заявники та їхні співучасники нібито обговорювали способи залучення фінансових ресурсів для організації цих злочинів, зокрема із-за кордону, і нібито планували завербувати активістів по всій країні для навчання у спеціальних тренувальних таборах.

38. Наступного дня другому заявнику були пред’явлені обвинувачення. Як запобіжний захід другий заявник зобов’язувався не виїжджати з м. Москви без дозволу слідчого або суду та поводитися належним чином. Того ж дня перший заявник був оголошений у розшук на підставі його відсутності за домашньою адресою.

39. 23 жовтня 2012 року слідчий заявив, що того дня не зміг знайти другого заявника за його домашньою адресою або зв’язатися з ним телефоном, щоб викликати його для отримання обвинувального висновку 26 жовтня 2012 року.

40. 26 жовтня 2012 року другий заявник з’явився до слідчого та отримав обвинувальний висновок. Йому було надано статус обвинуваченого у кримінальній справі, порушеній 28 травня 2012 року.

41. 06 грудня 2012 року відповідно до статті 20.2 Кодексу Російської Федерації про адміністративні правопорушення мировий суддя Басманного районного суду міста Москви визнав другого заявника винним у вчиненні адміністративного правопорушення, яке полягало в організації та участі у несанкціонованому громадському заході 27 жовтня 2012 року. Зокрема, було встановлено, що близько п’ятдесяти осіб провели декілька локальних демонстрацій на знак протесту проти репресій, після чого продовжили ходу, який, згідно із рішенням, призвів до ускладнення дорожнього руху.

42. 01 січня 2013 року Слідчий комітет долучив матеріали кримінальної справи щодо другого заявника до кримінальної справи, порушеної 28 травня 2012 року.

43. 09 лютого 2013 року Басманний районний суд міста Москви розглянув подання слідчого про застосування до другого заявника запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту до закінчення проведення слідства. У поданні було вказано про: регулярну відсутність другого заявника за місцем проживання, як стверджувалося, у зв’язку з його поїздками до інших областей і за кордон; наявність у нього закордонного паспорта; тимчасове проживання його дружини та дітей в Україні; його широкі зв’язки в Росії та за кордоном; труднощі, з якими зіткнувся слідчий, намагаючись зв’язатися із заявником для забезпечення його явки до слідчого; визнання його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, яке полягало в участі у несанкціонованій демонстрації 27 жовтня 2012 року; його подальшу участь в опозиційному мітингу 15 грудня 2012 року та нібито спроби спалити продукцію із символікою під час громадського заходу 13 січня 2013 року, на якому лунали заклики до акцій протесту. Заявник заперечив порушення ним вимог підписки про невиїзд і стверджував, що обставини, які існували на момент обрання первинного запобіжного заходу, не змінилися. Він стверджував, що: упродовж дії запобіжного заходу не виїжджав з м. Москви, вчасно з’являвся до слідчого; попросив слідчого дозволити йому поїхати до України, але у задоволенні його клопотання було відмовлено; слідчий не вилучав його закордонний паспорт; і що підписка про невиїзд не перешкоджала йому брати участь у громадських заходах. Він заперечував порушення ним порядку проведення громадських заходів, стверджуючи про незаконність адміністративного покарання у зв’язку з демонстрацією 27 жовтня 2012 року, і зазначив, що твердження про два інші порушення були необґрунтованими. Крім того, він стверджував, що підписка не передбачала заборону вчинення адміністративних правопорушень у відповідний період і не була пов’язана з провадженням, яке тривало.

44. Того ж дня суд задовольнив клопотання слідчого та обрав другому заявнику запобіжний захід у вигляді домашнього арешту на строк два місяці. Він вважав встановленим, що своїми вчинками другий заявник довів існування ризику його переховування від правосуддя, продовження злочинної діяльності, впливу на свідків та інших учасників кримінального провадження, знищення доказів і перешкоджання відправленню правосуддя. Суд послався на тяжкість пред’явлених обвинувачень, вчинені другим заявником адміністративні правопорушення, його судимість, тривалу відсутність за місцем проживання та труднощі, з якими зіткнувся слідчий, намагаючись зв’язатися з ним, і дійшов висновку про порушення другим заявником підписки про невиїзд. Він встановив низку умов на період перебування заявника під домашнім арештом, а саме:

"- [заборона] залишати [місце проживання] без дозволу слідчого ...;

- спілкуватися з кимось, окрім близьких родичів, як передбачено законодавством, свого законного представника у кримінальній справі і [слідчих];

- отримувати та надсилати будь-які листи або телеграми;

- користуватися будь-яким засобом зв’язку або мережею Інтернет.".

45. 06 березня 2013 року Московський міський суд залишив без змін постанову про обрання другому заявнику запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

46. У незазначену дату на автомобіль, який належав другому заявнику та його дружині, та суму у розмірі 142 000 російських рублів (далі - руб.) був накладений арешт. Згідно з твердженнями другого заявника ці активи було долучено як (речові) докази.

47. 01 квітня 2013 року Басманний районний суд продовжив строк домашнього арешту другого заявника на чотири місяці до 06 серпня 2013 року, посилаючись на ті самі підстави, які були наведені у первинній постанові. 29 квітня 2013 року Московський міський суд залишив цю постанову без змін.

48. 25 квітня 2013 року Московський міський суд розглянув справу щодо пана Л. у порядку скороченого провадження на підставі попередньо укладеної угоди про співпрацю. Суд визнав його винним в організації масових заворушень та обрав покарання у виді позбавлення волі умовно на строк два з половиною роки.

49. 19 червня 2013 року другому заявнику було пред’явлено обвинувачення.

50. 01 серпня 2013 року Басманний районний суд продовжив строк домашнього арешту другого заявника на два місяці до 06 жовтня 2013 року, посилаючись на ті самі підстави, які були наведені у первинній постанові. Він відмовив у задоволенні клопотання другого заявника про звільнення під заставу та не дозволив йому залишати місце проживання для прогулянок, вправ або відвідування лікаря на тій підставі, що задоволення такого клопотання належало до повноважень слідчих органів. 26 серпня 2013 року Московський міський суд залишив цю постанову без змін.

51. У незазначену дату слідчий вирішив заборонити захиснику першого заявника, пану Ф., брати участь у провадженні, оскільки той мав бути викликаний як свідок. Згодом суд заборонив пану Ф. брати участь у справі в якості свідка (див. пункт 130).

52. 02 жовтня 2013 року Басманний районний суд продовжив строк домашнього арешту другого заявника на чотири місяці до 06 лютого 2014 року, посилаючись на ті самі підстави, які були наведені у первинній постанові. Він залишив без задоволення клопотання другого заявника про звільнення під заставу. 06 листопада 2013 року Московський міський суд залишив цю постанову без змін.

D. Стверджуване викрадення першого заявника та тримання під вартою під час досудового слідства

1. Події у м. Києві

53. 14 жовтня 2012 року перший заявник виїхав з м. Москви. 16 жовтня 2012 року він в’їхав в Україну та прибув до м. Києва.

54. 19 жовтня 2012 року приблизно о 10 год. 00 хв. перший заявник прийшов до київського офісу ХІАС у м. Києві, організації - партнера Верховного комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ), щоб звернутися із заявою про визнання його біженцем. Він заповнив формуляри заяв і вийшов з офісу ХІАС пообідати, залишивши там свої речі. Згідно з твердженнями заявника його викрали за межами офісу невстановлені особи, які заштовхали його до мікроавтобуса та вивезли до Росії. Пан С., працівник ХІАС, на консультації в якого був перший заявник, у письмових показаннях описав те, що він вважав викраденням заявника. Зокрема, він зазначив, що почув крики про допомогу, визирнув з вікна та побачив, як двоє чоловіків тягнули іншого чоловіка до чорного мікроавтобуса; незважаючи на його опір, вони заштовхали його до мікроавтобуса і швидко поїхали геть. Працівники ХІАС намагалися зателефонувати першому заявнику, але він не відповідав, а його телефон був вимкнений.

55. Приблизно о 16 год. 00 хв. пані Б., працівниця УВКБ, яка працювала в офісі ХІАС, на консультації в якої того дня був перший заявник, поінформувала Солом’янське управління міліції в місті Києві про стверджуване викрадення першого заявника та попросила розслідувати це в рамках кримінального провадження.

56. Того ж дня приблизно о 21 год. 00 хв. перший заявник залишив Україну та перетнув кордон з Росією на автомобілі. У паспорті першого заявника був поставлений штамп українською прикордонною службою, але не російськими органами влади.

57. Згідно з наданим першим заявником докладним описом йому зав’язали очі, надягнули наручники, зв’язали скотчем і везли близько чотирьох годин у невідоме місце, де його передали іншій групі невстановлених осіб; остання протягом ще чотирьох або п’яти годин везла його у невідоме місце, можливо, у Брянській області Російської Федерації, де його тримали у підвалі протягом близько двадцяти годин. Згідно з твердженнями першого заявника невстановлені особи в масках одягнули на нього наручники і погрожували зробити йому ін’єкцію, щоб змусити говорити, якщо він не зізнається добровільно. Надана першим заявником версія не задовольнила їх і вони змусили його дати показання, що він з іншими особами планував вчинити насильство та дестабілізувати політичний стан, і, зрештою, він написав зізнавальні показання так, як йому сказали.

2. Тримання першого заявника під вартою та його клопотання про розслідування його викрадення

58. 21 жовтня 2012 року Слідчий комітет Російської Федерації допитав першого заявника як підозрюваного і склав протокол, в якому той зізнався у підготовці до організації масових заворушень. Згідно з твердженнями першого заявника його викрадачі доставили його до приміщення Слідчого комітету Російської Федерації. Згідно з твердженнями Уряду заявник прийшов до Головного слідчого управління Слідчого комітету, щоб зізнатися, після чого його допитали як підозрюваного у присутності захисника.

59. Того ж дня Басманний районний суд міста Москви розглянув клопотання про обрання першому заявнику запобіжного заходу у вигляді взяття під варту під час слідства і задовольнив його. Суд зазначив, що раніше того дня перший заявник був затриманий і допитаний як підозрюваний у кримінальній справі у присутності свого захисника, хоча перший заявник зазначив, що був позбавлений свободи з 19 жовтня 2012 року.

60. У цьому провадженні першого заявника представляв призначений судом захисник, оскільки згідно з твердженнями заявника йому не було надано доступ до захисника, вибраного на власний розсуд. Він попросив суд не обирати йому запобіжний захід у вигляді взяття під варту під час слідства, а вибрати інший запобіжний захід. Перший заявник стверджував, що не переховувався від слідства і мав постійне місце проживання та родину в м. Москві. Він оскаржив пред’явлені йому обвинувачення та заперечував ведення будь-якої злочинної діяльності. Суд обрав першому заявнику запобіжний захід у вигляді взяття під варту під час досудового слідства до 16 грудня 2012 року. Суд встановив існування достатніх підстав, щоб вважати, що перший заявник міг переховуватися або перешкоджати відправленню правосуддя шляхом знищення доказів і впливу на свідків. Ухвалюючи таке рішення, суд взяв до уваги тісний зв’язок першого заявника з неурядовими та правозахисними організаціями у Росії і за кордоном, його зв’язки в органах державної влади Росії, його регулярні поїздки за кордон, наявність закордонного паспорту, відсутність постійного місця роботи і непроживання за місцем реєстрації в м. Іркутську. Суд також вважав, що перший заявник міг продовжити свою злочинну діяльність, оскільки його затримали в момент підготовки до вчинення злочину. Суд врахував рапорти працівників поліції, в яких було зазначено, що перший заявник переховувався від слідства і був оголошений у розшук.

61. Згідно з твердженнями Уряду Росії під час тримання першого заявника під вартою 21, 22 і 25 жовтня його оглядав лікар, який не виявив жодних тілесних ушкоджень.

62. 23 жовтня 2012 року захисник заявника звернувся зі скаргою до Генеральної прокуратури України, вимагаючи провести розслідування щодо викрадення першого заявника у м. Києві та його тверджень про катування. Він також звернувся із запитом, чи було вивезення першого заявника з території України погоджено українськими органами влади.

63. 24 жовтня 2012 року п’ять членів громадської комісії з моніторингу місць позбавлення волі відвідали слідчий ізолятор, щоб побачитися з першим заявником і перевірити умови його тримання. У звіті комісії було зазначено, що адміністрація слідчого ізолятора заважала їхньому доступу до першого заявника протягом декількох годин, але зрештою дозволила з ним побачитися. Перший заявник детально описав комісії своє викрадення, катування та подальше провадження; він також поскаржився на труднощі у спробах зв’язатися зі своїм захисником для подання скарг. Комісія зазначила про виснажений і пригнічений стан заявника та його страх щодо застосування в установі катувань і насилля.

64. 29 жовтня 2012 року у відповідь на запит захисника першого заявника Генеральна прокуратура України поінформувала його, що українські органи влади не отримували звернень від іноземної держави щодо екстрадиції першого заявника.

65. 01 листопада 2012 року слідчі органи переглянули ще одну, не пов’язану кримінальну справу щодо першого заявника. У цій справі 1997 року розслідування розбійного нападу, вчиненого невстановленим злочинцем, було зупинено у 1998 році, а справу закрито у 2008 році після закінчення строку давності. Матеріали справи були знищені у червні 2012 року. Слідчі органи вирішили, що справу закрили неправомірно, і відновили розслідування.

66. 07 листопада 2012 року Московський міський суд залишив без змін постанову про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття першого заявника під варту від 21 жовтня 2012 року.

67. У невстановлену дату перший заявник звернувся до Слідчого комітету Російської Федерації зі скаргою на викрадення, примусове вивезення з України та катування. 08 листопада 2012 року він подав додаткові документи, у тому числі пояснення працівників ХІАС у м. Києві, які попросив долучити до матеріалів справи. 12 листопада 2012 року у задоволенні цього клопотання було відмовлено; пояснення свідків були відхилені на тій підставі, що копії пояснень були адресовані українським органам влади, а тому їхній зміст не міг бути перевірений російськими органами влади.

68. 21 листопада 2012 року Слідчий комітет відмовив у порушенні кримінальної справи за скаргою першого заявника на викрадення, примусове вивезення та катування. Він вважав твердження першого заявника необґрунтованими, зазначивши, що перший заявник поїхав з м. Києва добровільно на таксі та повернувся до м. Москви. Згодом 21 жовтня 2012 року він прибув до Слідчого комітету, щоб зізнатися у вчиненні кримінальних правопорушень, і зробив це добровільно з патріотичних почуттів. Перший заявник оскаржив цю постанову в Басманному районному суді міста Москви, який 01 квітня 2013 року залишив його скаргу без задоволення. 20 травня 2013 року апеляційний суд залишив постанову без змін.

69. Того ж дня, 21 листопада 2012 року, першому заявнику було пред’явлено обвинувачення як підозрюваному у справі 1997 року про вчинення розбійного нападу, провадження в якій було відновлено 01 листопада 2012 року.

70. 22 листопада 2012 року прокуратура Солом’янського районну міста Києва зареєструвала скаргу першого заявника на викрадення та направила її на подальше розслідування.

71. 28 листопада 2012 року Слідчий комітет вирішив об’єднати справу 1997 року про вчинення розбійного нападу зі справою першого заявника щодо масових заворушень.

72. 03 грудня 2012 року першому заявнику було пред’явлено обвинувачення у незаконному перетині російсько-українського кордону.

73. 04 грудня 2012 року строк давності у справі першого заявника щодо вчинення розбійного нападу закінчився.

74. 07 грудня 2012 року прокуратура Солом’янського району міста Києва відмовила у порушенні кримінальної справи за фактом викрадення першого заявника у зв’язку з відсутністю події кримінального правопорушення. Згідно з твердженнями Уряду України, незважаючи на оперативне реагування органів державної влади на заяву про стверджуване викрадення першого заявника, жодних доказів його викрадення виявлено не було. Одразу після повідомлення слідчий орган оглянув місце стверджуваного викрадення і допитав пані Б., яка звернулася із заявою, пана С., який бачив, як когось заштовхували до чорного мікроавтобуса, та їхню колегу, пані Р., яка не бачила і не чула нічого особливого та дізналася про інцидент тільки від пана Р. Він також допитав жителів району, які зазначили, що не бачили, як когось заштовхували до мікроавтобуса. Слідчий орган також звернувся із запитами до Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України для встановлення місцезнаходження першого заявника. Державна прикордонна служба України повідомила, що перший заявник перетнув кордон того ж дня у звичайному порядку, його виїзд був зареєстрований в офіційній базі даних, він показав свій паспорт і не скаржився працівникам прикордонної служби на викрадення. Слідчий орган також надіслав запит до Інтерполу та дізнався, що 21 жовтня 2012 року перший заявник був затриманий у м. Москві. Щодо стверджуваної відсутності запису про перетин кордону на російському контрольно-пропускному пункті, то українські органи влади не могли це прокоментувати, оскільки це стосувалося подій, які відбулися на російській території і під юрисдикцією Російської Федерації. Насамкінець слідчий орган вважав цю скаргу у будь-якому випадку явно необґрунтованою. 26 лютого 2013 року ця постанова була підтверджена тим самим органом.

75. 12 грудня 2012 року Басманний районний суд розглянув клопотання про продовження строку тримання першого заявника під вартою. У клопотанні було зазначено, зокрема, що продовження строку було необхідним для розслідування справи про розбійний напад, для цього першого заявника необхідно було перевести до м. Іркутська. Заявник заперечив і попросив суд обрати інший запобіжний захід, запропонувавши особисту поруку депутата Державної думи, заставу або домашній арешт. Суд продовжив строк тримання першого заявника під вартою до 01 квітня 2013 року, пославшись на справу про "масові заворушення" та вказавши по суті ті самі підстави для продовження строку, які були наведені у первинній постанові.

76. 18 грудня 2012 року першого заявника перевели до м. Іркутська у зв’язку з необхідністю допитати його як підозрюваного у кримінальній справі 1997 року. Перший заявник був попередньо поінформований про закінчення строку давності цієї справи. Перевезення до м. Іркутська включало двадцятидводенну зупинку у слідчому ізоляторі у м. Челябінську. 09 січня 2013 року заявник прибув до м. Іркутська, де тримався під вартою до 12 березня 2013 року. Протягом цього часу його допитували у зв’язку з кримінальними обвинуваченнями, а його співкамерники нібито залякували його та піддавали жорстокому поводженню, а також змушували його підписати зізнавальні показання.

77. Тим часом 21 грудня 2012 року Московський міський суд залишив без змін постанову про продовження строку тримання першого заявника під вартою від 12 грудня 2012 року.

78. 10 січня 2013 року Слідчий комітет відхилив твердження першого заявника про незаконність його переведення до Іркутської області та жорстоке поводження з ним.

79. 17 січня 2013 року першому заявнику пред’явили обвинувачення у завідомо неправдивому доносі, кримінальному правопорушенні за статтею 306 Кримінального кодексу Російської Федерації, вочевидь, у зв’язку з поданими ним скаргами на слідчих. 21 березня 2013 року до обвинувачення було внесено зміни.

80. 21 січня 2013 року у зв’язку з закінченням строку давності з першого заявника було знято обвинувачення у вчиненні розбійного нападу.

81. 29 березня 2013 року Басманний районний суд міста Москви санкціонував подальше продовження строку тримання першого заявника під вартою до 06 серпня 2013 року. У постанові було зазначено про посилання на змову з метою організації масових заворушень та організацію масових заворушень під час демонстрації на Болотній площі 06 травня 2012 року як про два окремі обвинувачення, а також про додаткове обвинувачення у незаконному перетині російсько-українського кордону. Суд вважав тривале тримання першого заявника під вартою необхідним з огляду на ризик його переховування, продовження злочинної діяльності та перешкоджання слідству іншими способами. Ці ризики випливали з тяжкості пред’явлених обвинувачень та інформації, що перший заявник уже намагався втекти. Суд відхилив запропоновані першим заявником альтернативні запобіжні заходи, зокрема заставу та особисту поруку депутата Державної думи.

82. 05 квітня 2013 року Солом’янський районний суд міста Києва повернув без розгляду скаргу першого заявника на постанову про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом його викрадення на підставі відсутності повноважень у захисника, який подав скаргу. 22 квітня 2013 року в апеляційній інстанції цю ухвалу було залишено без змін. Як вбачається, у 2014 році інший захисник намагалася оскаржити цю ж постанову в прокуратурі, але не в суді. Згідно з твердженнями Уряду України захисник попросила провести слідчі дії, які фактично вже були проведені на стадії дослідчої перевірки та стали підставою для винесення постанови від 07 грудня 2012 року.

83. 10 квітня 2013 року слідчий відмовив у задоволенні клопотання першого заявника про повне медичне обстеження його стану здоров’я.

84. 24 квітня 2013 року Московський міський суд залишив без змін постанову про продовження строку тримання першого заявника під вартою від 29 березня 2013 року.

85. 30 липня 2013 року слідчий відмовив у задоволенні клопотання першого заявника про звільнення з-під варти за хворобою.

86. 02 серпня 2013 року Басманний районний суд міста Москви продовжив строк тримання першого заявника під вартою до 06 жовтня 2013 року на тих самих підставах, що й раніше.

87. 04 вересня 2013 року Московський міський суд залишив без змін постанову про продовження строку тримання першого заявника під вартою від 02 серпня 2013 року.

88. У невстановлену дату перший заявник уперше отримав доступ до матеріалів кримінальної справи. Обвинувачення включали спробу організації масових заворушень (частина перша статті 212 Кримінального кодексу Російської Федерації) та незаконний перетин державного кордону (частина перша статті 322 Кримінального кодексу Російської Федерації).

89. 30 вересня 2013 року Басманний районний суд міста Москви санкціонував подальше продовження строку тримання першого заявника під вартою до 21 жовтня 2013 року, залишивши без задоволення його клопотання про заміну тримання під вартою на домашній арешт за адресою проживання його дружини або звільнення під заставу. Підставами для продовження тримання під вартою були ризик втечі, вплив на свідків, знищення доказів, продовження злочинної діяльності та перешкоджання здійсненню кримінального провадження іншими способами. Суд вважав, що ці ризики все ще існували з огляду на тяжкість пред’явлених обвинувачень і відсутність у першого заявника роботи або постійного доходу, непроживання за місцем реєстрації та наявність попередніх обвинувачень у вчиненні кримінальних правопорушень.

90. 07 жовтня 2013 року Московський міський суд санкціонував подальше продовження строку тримання першого заявника під вартою до 06 лютого 2014 року. Він зазначив, що продовження строку було необхідним для забезпечення доступу першого заявника до багатотомних матеріалів справи, а також у зв’язку з продовженням існування раніше встановлених ризиків. Суд залишив без задоволення клопотання першого заявника про заміну тримання під вартою на домашній арешт або особисту поруку депутата Державної думи у зв’язку з непроживанням першого заявника за місцем реєстрації у м. Іркутську і відсутністю реєстрації за його фактичною адресою проживання у м. Москві.

91. 30 жовтня 2013 року Московський міський суд залишив без змін постанову про продовження строку тримання під вартою від 30 вересня 2013 року, а 07 листопада 2013 року залишив без змін постанову про продовження строку тримання під вартою від 07 жовтня 2013 року.

92. 15 листопада 2013 року у першого заявника забрали матеріали справи та повернули їх до Московського міського суду для розгляду.

93. 20 грудня 2013 року Московський міський суд запланував проведення підготовчого засідання на 26 грудня 2013 року.

94. 26 грудня 2013 року Московський міський суд направив справу Генеральному прокурору, вказавши на процесуальні недоліки у справі, які необхідно було виправити. Постанова про тримання першого заявника під вартою під час досудового слідства була залишена без змін.

95. 16 січня 2014 року справу було передано до Московського міського суду і підготовче засідання було продовжено.

96. 04 лютого 2014 року Московський міський суд розглянув клопотання про подальше продовження строку тримання першого заявника під вартою. Перший заявник повторив своє прохання про обрання альтернативного запобіжного заходу, у тому числі надав нову особисту поруку депутата Державної думи, та серед підстав для його клопотання про звільнення з-під варти послався на сімейні обставини і стан здоров’я. Суд залишив без задоволення клопотання першого заявника, повторивши підстави, на які посилався у попередніх постановах про тримання під вартою, і продовжив строк тримання першого заявника під вартою до 10 червня 2014 року.

97. 06 лютого 2014 року Московський міський суд закінчив підготовче засідання і запланував початок розгляду справи на 18 лютого 2014 року.

98. 28 лютого 2014 року цей самий суд залишив без змін постанову про продовження строку тримання першого заявника під вартою від 04 лютого 2014 року.

99. 03 березня 2014 року перший заявник подав клопотання про звільнення з-під варти та обрання альтернативного запобіжного заходу до розгляду справи судом. Зокрема, він скаржився на нелюдські та такі, що принижують гідність, умови тримання під вартою, на погіршення свого стану здоров’я, що призвело до нездатності ефективно захищати себе у судових засіданнях. 04 березня 2014 року Московський міський суд залишив його клопотання без задоволення. Зокрема, він постановив про відсутність у першого заявника захворювань, несумісних з триманням під вартою. Щодо графіку проведення засідань суд встановив, що у дні проведення судових засідань перший заявник прибував до слідчого ізолятора приблизно з 20 год. 40 хв. до 22 год. 15 хв. і що умови його перевезення до та із зали суду відповідали нормам законодавства, та зазначив, що заявник раніше не скаржився судам на умови тримання його під вартою і під час перевезень. Він постановив, що засідання призначались з урахуванням вимог здійснення кримінального провадження упродовж розумного строку і без надмірної інтенсивності.

100. 07 травня 2014 року у відповідь на повторні запити першого заявника прокуратура Солом’янського району повідомила про відсутність підстав для перегляду постанови від 07 грудня 2012 року про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом його стверджуваного викрадення.

101. 06 червня 2014 року суд першої інстанції продовжив строк тримання першого заявника під вартою до 10 вересня 2014 року на тих самих підставах, які були наведені у постанові від 04 лютого 2014 року; 15 липня 2014 року цю постанову було залишено без змін.

3. Надана першому заявнику медична допомога

102. 21 жовтня 2012 року після прибуття до слідчого ізолятора перший заявник пройшов медичне обстеження. У записах було вказано низку хронічних захворювань і тілесних ушкоджень, датованих 1991-2005 роками, також зазначалося, що його артеріальний тиск був 140/100 мм рт.ст. Наступного дня першого заявника знову оглянули, оскільки він поскаржився на біль у спині. Його артеріальний тиск був 120/70 мм рт.ст., а його стан був оцінений як задовільний. У наданій Урядом медичній картці містяться записи про одинадцять подальших візитів до лікаря та призначення у період з жовтня по грудень 2012 року і про один візит до стоматолога; двічі у заявника була гіпертонія та один раз зазначалося про артеріальний тиск 120/80 мм рт.ст.

103. 12 січня 2013 року після переведення до слідчого ізолятора в м. Іркутську перший заявник був поміщений у лікарню. Під час першого медичного огляду було виявлено крововилив на його правому плечі; артеріальний тиск становив 130/80 мм рт.ст., але загальний висновок полягав у тому, що стан здоров’я заявника був задовільний. 14 січня 2013 року заявника оглянув лікар у зв’язку з болем у спині та сідницях; зазначалося про артеріальний тиск 140/80 мм рт.ст. Наступного дня першого заявника оглянув невролог, який діагностував йому люмбаго та призначив лікування; зазначалося про артеріальний тиск 140/80 мм рт.ст. Протягом наступних трьох днів у першого заявника було ще сім медичних консультацій, у тому числі з терапевтом, неврологом, психіатром і хірургом, а також до нього приходила медсестра. Один раз протягом цього періоду було зафіксовано артеріальний тиск 140/90 мм рт.ст. 22 січня 2013 року заявник пройшов томографію шлунку; того дня у нього було зафіксовано артеріальний тиск 130/80 мм рт.ст. 18 лютого 2013 року його виписали з лікарні.

104. Протягом 2013 року перший заявник як мінімум шістнадцять разів мав медичні консультації з лікарями, він зробив рентгенологічне обстеження, дві електрокардіограми та аналіз крові; йому було призначено лікування бронхіальної інфекції, болю у спині та гіпертонії; відповідно до записів його артеріальний тиск, який вимірювався додатково до консультацій, варіювався від 120/80 до 140/90 мм рт.ст.

105. За 2014 рік у медичній картці першого заявника містилися записи про як мінімум три консультації, два аналізи крові та одну електрокардіограму.

106. 01 жовтня 2014 року у заявника був серцевий напад і він був переведений до лікарні при СІЗО-1 (далі - "Матроська Тишина"), де проходив лікування до 14 листопада 2014 року. Протягом цього часу, 12 листопада 2014 року перший заявник пройшов коронарну ангіографію. Його виписали з діагнозом гіпертонія третього ступеня та рекомендували обмежити фізичне навантаження.

107. Під час тримання під вартою перший заявник отримував медикаменти, призначені йому в лікарнях установ виконання покарань і надані на його прохання родичами. Декілька разів його відвідували члени громадської комісії з моніторингу установ виконання покарань, які у незазначені дати в серпні та вересні 2014 року звернули увагу на прохання першого заявника слідкувати за його артеріальним тиском і його скарги на занадто інтенсивний графік проведення судових засідань.

108. У своїх клопотаннях про звільнення з-під варти перший заявник посилався на стан здоров’я, але національні суди встановили відсутність доказів несумісності такого стану здоров’я заявника з подальшим триманням під вартою.

E. Суд над заявниками та подальші події

109. 04 грудня 2013 року Генеральна прокуратура склала обвинувальний висновок проти заявників, який направили до Московського міського суду для розгляду. 20 грудня 2013 року суд призначив розгляд справи на 26 грудня 2013 року (див. пункт 93). В останню зазначену дату суд повернув справу до прокуратури для усунення низки процесуальних недоліків (див. пункт 94).

110. 16 січня 2014 року справу знову було направлено до Московського міського суду (див. пункт 95). Згідно з твердженнями заявників повторно подана справа не містила переліку свідків сторони захисту, який раніше до неї був долучений.

111. 04 лютого 2014 року Московський міський суд продовжив строк домашнього арешту другого заявника до 10 червня 2014 року, посилаючись на ті самі підстави, що були наведені у первинній постанові, та які, на його думку, залишалися актуальними. Суд залишив без задоволення клопотання другого заявника про звільнення під заставу та відмовив у пом’якшенні обмежень, застосованих у зв’язку з домашнім арештом. Він встановив, що незважаючи на закінчення розслідування, ризик переховування другого заявника або перешкоджання відправленню правосуддя (див. пункт 96) не міг бути виключений.

112. 06 лютого 2014 року Московський міський суд призначив розгляд справи на 18 лютого 2014 року (див. пункт 97). Починаючи з цієї дати і до 24 липня 2014 року судові засідання відбувалися у залі судового засідання № 635 Московського міського суду. Засідання проводилися протягом чотирьох днів щотижня і (враховуючи час на доставляння першого заявника до зали судового засідання) тривали протягом більше восьми годин щодня. Заявник клопотав про менш інтенсивний графік проведення судових засідань, але суд відмовився його змінювати. 28 лютого 2014 року Московський міський суд залишив це рішення без змін.

113. 18 лютого 2014 року перший заявник поскаржився на брак сну через надмірно часте проведення судових засідань і тривалі перевезення зі слідчого ізолятора до суду та у зворотному напрямку. Його скарги були залишені без задоволення.

114. Під час судового розгляду заявники попросили про можливість викликати та допитати низку свідків сторони захисту, але клопотання щодо п’яти з них були залишені без задоволення на тій підставі, що ці особи брали участь у тому самому провадженні раніше, хоча заявники це заперечували. Клопотання заявників про надання дозволу допитати десятьох підсудних у пов’язаних кримінальних справах, у тому числі першій "Болотній" справі, були залишені без задоволення на тій підставі, що вони були зацікавленими сторонами.

115. 21 лютого 2014 року у паралельному кримінальному провадженні Замоскворецький районний суд міста Москви засудив вісьмох осіб, які брали участь у сутичках з працівниками поліції під час громадського зібрання 06 травня 2012 року (далі - перша "Болотна" справа). Суд визнав їх винними в участі у масових заворушеннях і застосуванні насилля до працівників поліції. Їм було обрано покарання у виді позбавлення волі на строк від двох з половиною до чотирьох років; одного з них було засуджено умовно. Троє зі співобвинувачених уже були амністовані відповідно до акту про амністію, а ще одна справа була виділена з основного провадження.