Справа «Промислово-фінансовий Консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України» (Заява № 10640/05)

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Промислово-фінансовий Консорціум "Інвестиційно-металургійний Союз" проти України"

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Вінсент А. Де Гаетано (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Фаріс Вегабовіч (<…>),

Егідіюс Куріс (<…>),

Карло Ранцоні (<…>),

Жорж Раварані (<…>),

Марко Бошняк (<…>), судді,

та Маріалена Цирлі (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 05 червня 2018 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 10640/05), яку 22 березня 2005 року подало до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) українське спільне підприємство, розташоване у м. Києві та зареєстроване як юридична особа відповідно до законодавства України, Промислово-фінансовий Консорціум "Інвестиційно-металургійний Союз" (далі - підприємство-заявник).

2. Підприємство-заявника представляв п. В. Ясінський - голова правління консорціуму, та різні юристи, на останніх етапах провадження п. Дж. Рейнольдс з фірми "Уайт енд Кейс ЛЛП", розташованої у м. Лондоні. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Підприємство-заявник скаржилося, в основному, за пунктом 1 статті 6 Конвенції на несправедливість проваджень, за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на те, що несправедливі провадження призвели до незаконного позбавлення його власності, та на порушення статей 10, 11, 13, 14 і 18 Конвенції.

4. 01 грудня 2008 року про заяву було повідомлено Уряд. Підприємство-заявник і Уряд надали зауваження щодо заяви.

5. Письмові зауваження також були отримані від "АрселорМіттал Дуйсбург ГмбХ", приватної компанії, зареєстрованої як юридична особа відповідно до законодавства Німеччини, якій на той час Голова секції надав дозвіл на вступ у справу.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

A. Події, що передували справі

1. Приватизація державного гірничо-металургійного комбінату "Криворіжсталь"

6. 06 серпня 2003 року Кабінет Міністрів України видав розпорядження про приватизацію державного гірничо-металургійного комбінату "Криворіжсталь" (далі - підприємство "Криворіжсталь"). На той час підприємство "Криворіжсталь" було одним з найбільших у світі підприємств - виробників сталі, на якому працювало близько 60 000 осіб та яке виробляло приблизно 20 % загального річного об’єму виплавки сталі в Україні. 04 листопада 2003 року Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України внесло підприємство "Криворіжсталь" до переліку активів держави, що підлягали приватизації. Після цього Міністерство промислової політики України і Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку видали акти, спрямовані на забезпечення приватизації підприємства.

7. Підприємство-заявник було створено у квітні 2004 року дев’ятьма приватними компаніями, п’ять з яких належали або контролювались А., одним з лідерів "Партії регіонів". Члени партії обіймали більшість посад у Кабінеті Міністрів України у період з 2003 по 2004 рік, включно з посадою Прем’єр-міністра України. Інші чотири компанії належали або контролювалися П., зятем п. Л. Кучми, другого Президента України, який обіймав цю посаду з 19 липня 1994 року по 23 січня 2005 року.

8. 12 травня 2004 року Фонд державного майна України (далі - Фонд) оголосив конкурс з продажу 93,02 % акціонерного капіталу підприємства "Криворіжсталь". Умовою конкурсу було виробництво його учасником протягом кожного з останніх трьох років, які передували проведенню конкурсу, одного мільйону тон коксу та двох мільйонів тон сталі на території України. Підприємство-заявник взяло участь у цьому конкурсі.

9. З шести заявок, поданих різними підприємствами, Фонд обрав заявки підприємства-заявника та Консорціуму "Індустріальна група", дійшовши висновку, що ці підприємства відповідали умовам конкурсу.

10. 14 червня 2004 року підприємство-заявник було оголошене переможцем конкурсу. Того ж дня підприємство-заявник уклало з Фондом договір купівлі-продажу та сплатило за відповідні акції 4 260 000 000 українських гривень (далі - грн), що на той час становило близько 608 000 000 євро. Акції були зараховані на депозитний рахунок підприємства-заявника в "ІНГ Банк Україна".

11. 23 липня 2004 року підприємство-заявник призначило Т. для представництва його як власника акцій підприємства "Криворіжсталь" та закінчення оформлення передачі за договором від 14 червня 2004 року.

12. Без надання додаткових пояснень або доказів підприємство-заявник стверджувало, що воно під час періоду свого контролю над підприємством "Криворіжсталь" інвестувало значні фінансові ресурси.

2. Президентські вибори 2004 року та реприватизація підприємства "Криворіжсталь"

13. Законність і прозорість приватизації підприємства "Криворіжсталь" ставилася під сумнів політичною опозицією, лідерами якої у 2004 році були п. В. Ющенко, пані Ю. Тимошенко та п. О. Мороз. У своїх публічних заявах вони звинувачували Президента України Кучму, а також П. та А. у шахрайстві та закликали повернути підприємство державі.

14. Під час президентської виборчої кампанії 2004 року питання обговорювалося двома основними конкурентами - п. Ющенком і п. Януковичем. П. Янукович, чию кандидатуру відкрито підтримували Президент України Кучма та А., стверджував, що приватизація підприємства "Криворіжсталь" була законною та справедливою.

15. З кінця листопада 2004 року до січня 2005 року відбулася низка протестів одразу після закінчення голосування у другому турі виборів 2004 року, які відповідно до численних повідомлень національних і міжнародних засобів масової інформації були скомпрометовані масштабною корупцією, залякуванням виборців і прямою фальсифікацією результатів. Ці події загальновідомі як Помаранчева революція.

16. За результатами повторного голосування від 26 грудня 2004 року п. Янукович програв вибори п. Ющенку, який 23 січня 2005 року став третім Президентом України. 24 січня 2005 року пані Тимошенко була призначена в.о. Прем’єр-міністра України. 04 лютого 2005 року Верховна Рада України (Парламент України) затвердила призначення нового очолюваного нею Кабінету Міністрів України. "Партія регіонів" сформувала парламентську опозицію.

17. За повідомленнями різних засобів масової інформації, наданими підприємством-заявником, з січня по квітень 2005 року Президент України Ющенко та Прем’єр-міністр України Тимошенко публічно заявляли про незаконність приватизації підприємства "Криворіжсталь" та що підприємство буде повернуто державі, а після цього перепродано.

18. Зокрема, в інтерв’ю від 26 січня 2005 року Прем’єр-міністр України Тимошенко зазначила, що: "… українські підприємства, такі як підприємство "Криворіжсталь", що були явно вкрадені, мають бути повернуті державі".

19. 04 лютого 2005 року Президент України Ющенко, звертаючись до Верховної Ради України, зробив таку заяву:

"...Я обіцяю, що цього року буде проведена справедлива приватизація. Ті об’єкти, що були вкрадені, будуть повернуті державі, починаючи з "Криворіжсталі" …".

20. 12 лютого 2005 року Кабінет Міністрів України скасував своє розпорядження від 06 серпня 2003 року, яким була розпочата приватизація підприємства "Криворіжсталь". 15 лютого 2005 року Фонд також скасував свої накази щодо приватизації.

21. 08 червня 2005 року держава відновила контроль над підприємством "Криворіжсталь" за рішеннями господарського суду, який визнав його приватизацію незаконною (див. пункти 51-53 та 56, 57). Постановою від 11 червня 2005 року Кабінет Міністрів України визнав недійсним договір від 14 червня 2004 року та вилучив акції підприємства "Криворіжсталь" у підприємства-заявника.

22. У невстановлену дату гроші, сплачені за акції підприємства у 2004 році, були повернуті підприємству-заявнику.

23. Двома розпорядженнями від 23 червня 2005 року Кабінет Міністрів України розпочав процедури з перепродажу 93,02 % акціонерного капіталу підприємства "Криворіжсталь". 09 серпня 2005 року він затвердив умови конкурсу. Наступного дня був офіційно оголошений конкурс.

24. Підприємство-заявник не брало участі в конкурсі. Натомість, воно оскаржило рішення органів влади, прийняті у лютому та червні 2005 року, до господарських судів і судів загальної юрисдикції, але безрезультатно. Підприємство-заявник не надало жодних додаткових деталей щодо цих проваджень.

25. 24 жовтня 2005 року конкурс завершився аукціоном, який транслювався в прямому ефірі головними телевізійними каналами. Переможцем була оголошена компанія "Міттал Стіл Джермані ГмбХ". 28 жовтня 2005 року вона уклала договір купівлі-продажу з Фондом та стала новим власником 93,02 % акціонерного капіталу підприємства "Криворіжсталь" за ціною 24 200 000 000 грн, що на той час становило приблизно 3 964 021 752 євро. Згодом правонаступником компанії "Міттал Стіл Джермані ГмбХ" стала компанія "АрселорМіттал Дойсбург ГмбХ", яка, відповідно до наданих нею документів, зробила значні інвестиції у підприємство "Криворіжсталь".

3. Події, які відбулися після виборів 2004 року та стосувалися одного з власників підприємства-заявника

26. Як стверджує підприємство-заявник, після виборів 2004 року А. зазнав утисків через його політичні погляди та зв’язки. Зокрема, компанії, які належали або були підконтрольні йому, органами влади були піддані різним перевіркам. Як стверджується, органи влади намагалися націоналізувати деякі з цих компаній, хоча й безрезультатно. Підприємство-заявник надало копії кількох звернень третіх осіб до національних органів влади з метою запобігання націоналізації цих компаній.

B. Провадження у судах загальної юрисдикції, ініційовані приватними особами

1. Провадження, ініційовані Н., С. і Х.

27. 28 травня, 03 та 11 червня 2004 року відповідно три приватні особи, Н., юрист, який практикує у м. Києві, а також С. і Х., депутати Верховної Ради України, подали до Голосіївського районного суду м. Києва три окремі адміністративні скарги на рішення Фонду та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо організації конкурсу 2004 року, стверджуючи, що ці рішення порушили право кожного громадянина на участь у приватизації державного майна.

28. У невстановлену дату голова Апеляційного суду м. Києва передав справу до Печерського районного суду м. Києва (далі - Печерський суд). Окремими ухвалами від 08 та 14 червня 2004 року останній із зазначених судів відмовив у розгляді цих скарг та зобов’язав негайно "виконати" його ухвали. Суду не були надані копії цих ухвал.

29. 02 серпня 2004 року Апеляційний суд м. Києва частково змінив ухвали від 08 та 14 червня 2004 року, вилучивши положення щодо їхнього негайного виконання.

2. Провадження, ініційоване І. та Н.

30. 14 червня 2004 року приватна особа І., а також Н. подали до Шевченківського районного суду м. Києва позов проти Фонду, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та банку "ІНГ Банк Україна", оскаржуючи законність їхніх рішень і дій, пов’язаних з приватизацією підприємства "Криворіжсталь". У невстановлену дату справа була передана до Печерського суду.

31. За клопотанням позивачів підприємство-заявник було залучене до провадження в якості третьої особи. Листами від 20 жовтня та 25 листопада 2004 року прокурор Печерського району звернувся до суду з клопотанням про залучення до участі у справі з метою представництва інтересів І. та держави. Клопотання прокурора було задоволене.

C. Провадження у господарських судах, ініційоване Консорціумом "Індустріальна група"

32. 25 червня 2004 року Консорціум "Індустріальна група" - сторона, яка програла конкурс 2004 року, - ініціювала провадження у Господарському суді м. Києва проти підприємства-заявника, Фонду, Міністерства промислової політики та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, оскаржуючи законність рішень органів влади, прийнятих у зв’язку з приватизацією підприємства "Криворіжсталь", і договору від 14 червня 2004 року. Він стверджував, що конкурс 2004 року був незаконним і несправедливим.

33. Зокрема, Консорціум "Індустріальна група" стверджував, що випуск акцій підприємства "Криворіжсталь" не був проведений відповідно до закону; що конкурс не був оголошений своєчасно; що умови конкурсу були вузькими та обмежувальними, зменшували таким чином коло потенційних учасників конкурсу та порушували законне право кожного громадянина на участь у приватизації державного майна; що акції мали бути продані на фондовій біржі; та що його загальна пропозиція, у тому числі кошти, які він планував інвестувати у підприємство "Криворіжсталь", була більшою, ніж сума, сплачена за акції підприємства підприємством-заявником. Він також стверджував, що оскільки скарги на рішення щодо організації конкурсу 2004 року, подані трьома приватними особами, розглядалися судами з травня по червень 2004 року, будь-яке рішення щодо конкурсу, ухвалене у період з 08 по 14 червня 2004 року, було незаконним.

34. 05 липня 2004 року підприємство-заявник подало зустрічний позов до інших сторін провадження, в якому просило суд визнати його право на 93,02 % акцій підприємства "Криворіжсталь".

35. Ухвалою від 20 липня 2004 року Господарський суд м. Києва встановив, що Генеральна прокуратура України мала взяти участь у провадженні, та зобов’язав її призначити представника у провадженні. Незважаючи на цю ухвалу, у 2004 році жоден прокурор не з’явився до Господарського суду м. Києва чи Вищого господарського суду України.

36. Підприємство "Криворіжсталь" брало участь у провадженні як третя особа.

37. 19 серпня 2004 року Господарський суд м. Києва, детально розглянувши аргументи Консорціуму "Індустріальна група", відхилив їх у зв’язку з необґрунтованістю та встановив, що приватизація підприємства "Криворіжсталь" була проведена згідно з відповідним законодавством. Суд встановив, inter alia, що права громадян на участь у приватизації не були обмежені, оскільки вони могли заснувати підприємства та взяти учать у конкурсі через такі підприємства. Суд також зазначив, що скарги приватних осіб проти конкурсу не були подані відповідно до закону, а отже не мали зупиняючої дії. Суд також визнав майнові права підприємства-заявника на акції підприємства "Криворіжсталь" та заборонив будь-які дії відповідачів, які могли порушити ці права.

38. Консорціум "Індустріальна група" звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України.

39. 22 жовтня 2004 року Вищий господарський суд України провів засідання за участю представників сторін і залишив рішення від 19 серпня 2004 року без змін. Сторони не оскаржили постанову від 22 жовтня 2004 року до Верховного Суду України.

40. 07 лютого 2005 року Генеральний прокурор України звернувся до Верховного Суду України з касаційним поданням в інтересах держави, стверджуючи, що оскаржувані рішення Господарського суду м. Києва та Вищого господарського суду України стосувалися прав та обов’язків Кабінету Міністрів України. Генеральний прокурор України просив поновити строк для касаційного оскарження та стверджував, не надаючи жодних додаткових деталей, що він пропустив його, оскільки про постанову від 22 жовтня 2004 року йому стало відомо лише під час розгляду скарги С. до Генеральної прокуратури України. Як стверджує Уряд, ця скарга надійшла до Генеральної прокуратури України 30 грудня 2004 року та стосувалася здебільшого постанови Вищого господарського суду України від 22 жовтня 2004 року.

41. У своєму касаційному поданні Генеральний прокурор України головним чином оскаржував застосування законодавства Господарським судом м. Києва та Вищим господарським судом України і стверджував, що рішення цих судів суперечили рішенню Верховного Суду України в аналогічній справі. Він також зазначив, що суди не залучили Кабінет Міністрів України до участі у провадженні, хоча предмет спору стосувався його функцій згідно з відповідними положеннями щодо приватизації.

42. 17 лютого 2005 року Верховний Суд України задовольнив клопотання про поновлення строку та відкрив провадження з метою розгляду по суті касаційного подання Генерального прокурора України. Копія цієї ухвали Суду надана не була.

43. 01 березня 2005 року Верховний Суд України задовольнив касаційне подання Генерального прокурора України, скасував рішення судів нижчих інстанцій та направив справу на новий розгляд. Суд встановив, що відповідно до законодавства України ані Консорціум "Індустріальна група", ані підприємство-заявник не мали права брати участь у конкурсі 2004 року; що конкурс не був оголошений своєчасно, як це передбачалось законодавством; та що задовольняючи зустрічний позов підприємства-заявника, суди нижчих інстанцій неправильно застосували норми процесуального права, якими передбачалось, що під час провадження не допускається пред’явлення зустрічного позову одним відповідачем до іншого.

44. 21 березня 2005 року заступник Генерального прокурора України в інтересах держави та від імені Фонду звернувся до Господарського суду м. Києва, до якого була передана справа, з позовом до підприємства-заявника, Міністерства промислової політики України та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Його позов стосувався рішень щодо приватизації підприємства "Криворіжсталь" та договору від 14 червня 2004 року. Він також вимагав повернення акцій підприємства "Криворіжсталь" Фонду та просив суд накласти арешт на акції в якості тимчасового заходу до остаточного вирішення спору.

45. Заступник Генерального прокурора України стверджував, що конкурс 2004 року був організований незаконно та несправедливо, зокрема, з огляду на умови, яким мали відповідати потенційні учасники. Він також зазначив, що учасники, заявки яких були відібрані, не відповідали вимогам законодавства щодо участі в цьому конкурсі.

46. 23 березня 2005 року суд провів закрите засідання, під час якого він вирішив відкрити провадження та запросити сторони надати доводи по справі. Він також призначив наступне засідання на 01 квітня 2005 року.

47. 01 квітня 2005 року суд ухвалив залучити до участі у справі в якості відповідача банк "ІНГ Банк України", в якому зберігалися відповідні акції. Генеральна прокуратура України була допущена до участі у провадженні в якості третьої особи в інтересах Кабінету Міністрів України.

48. 15 квітня 2005 року підприємство-заявник звернулося до суду з клопотанням про допуск журналістів на судові засідання у справі. Суд відмовив у задоволенні цього клопотання, встановивши, що журналісти не отримали офіційного дозволу адміністрації суду.

49. Пізніше журналісти отримали необхідний дозвіл і брали участь у судових засіданнях.

50. 21 квітня 2005 року копія ухвали Печерського суду від 21 квітня 2005 року (див. пункт 83) була приєднана до матеріалів справи та того ж дня досліджена в судовому засіданні.

51. 22 квітня 2005 року суд ухвалив рішення у справі, задовольнивши вимоги Консорціуму "Індустріальна група" та Генеральної прокуратури України, які він вважав аналогічними за характером. Він визнав недійсними рішення органів влади щодо приватизації 2004 року та договір від 14 червня 2004 року, а також зобов’язав Фонд повернути кошти, сплачені підприємством-заявником за акції підприємства "Криворіжсталь". Суд відмовив у задоволенні зустрічного позову підприємства-заявника і зобов’язав його повернути Фонду акції та сплатити на користь держави 1 903 грн судових та інших витрат, що на той час становило близько 291 євро.

52. Суд встановив, що Фонд не оголосив конкурс своєчасно; що він незаконно встановив умову щодо виробництва коксу та сталі; що Фонд не встановив конкретних умов позаконкурсного продажу певної кількості акцій підприємства "Криворіжсталь"; що акти Фонду, видані у період з 08 по 14 червня 2004 року, які стосувались конкурсу, були незаконними, оскільки у цей період судами розглядалися скарги трьох приватних осіб на рішення щодо організації конкурсу 2004 року; та що надання підприємству-заявнику та Консорціуму "Індустріальна група" дозволу на участь у конкурсі було незаконним.

53. Ухвалою від 28 квітня 2005 року цей самий суд наклав арешт на відповідні акції. Того ж дня державний виконавець відкрив виконавче провадження за цією ухвалою.

54. Підприємство-заявник оскаржило рішення від 22 квітня 2005 року та ухвалу від 28 квітня 2005 року. Відповідно до тексту постанови Київського апеляційного господарського суду від 02 червня 2005 року (див. пункт 56) підприємство-заявник стверджувало, що Господарський суд м. Києва неправильно встановив обставини справи та припустився помилки у застосуванні законодавства. Підприємство-заявник також оскаржило законність дій державного виконавця у зв’язку з виконанням ухвали від 28 квітня 2005 року. Копія апеляційної скарги підприємства-заявника Суду надана не була.

55. Під час апеляційного провадження підприємство-заявник звернулося до Київського апеляційного господарського суду з клопотанням про зупинення провадження у господарських судах до вирішення справи судами загальної юрисдикції (див. пункти 81-87). Суд відмовив у задоволенні цього клопотання на тій підставі, що останнє зі згаданих проваджень не було вирішальним для результату розгляду господарської справи.

56. 02 червня 2005 року Київський апеляційний господарський суд частково змінив рішення від 22 квітня 2005 року. Зокрема, апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги Консорціуму "Індустріальна група" не підлягали задоволенню, оскільки він не мав права на участь у конкурсі 2004 року. Апеляційна скарга підприємства-заявника була залишена без задоволення.

57. Цією ж постановою апеляційний суд скасував ухвалу від 28 квітня 2005 року у зв’язку з недотриманням норм процесуального законодавства та відмовив у розгляді скарги підприємства-заявника на дії державного виконавця на тій підставі, що це питання не входило до його компетенції. Суд також ухвалив накласти арешт на акції підприємства "Криворіжсталь" з метою забезпечення позову Генеральної прокуратури України.

58. Підприємство-заявник подало касаційну скаргу. Копія касаційної скарги Суду надана не була.

59. 21 липня 2005 року Вищий господарський суд України залишив без задоволення касаційну скаргу підприємства-заявника у зв’язку з необґрунтованістю.

60. 31 серпня 2005 року колегія з трьох суддів Верховного Суду України відхилила наступну касаційну скаргу підприємства-заявника. Копія цієї касаційної скарги Суду надана не була.

61. Під час провадження у господарських судах з лютого до червня 2005 року підприємство­заявник декілька разів оскаржувало небезсторонність суддів і судів, які розглядали його справу, стверджуючи, що на їхні рішення та дії вплинули посадові особи уряду. Відповідно до тексту рішення Господарського суду м. Києва від 22 квітня 2005 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 02 червня 2005 року (див. пункти 51, 52 та 56, 57) клопотання підприємства­заявника були залишені без задоволення у зв’язку з необґрунтованістю. Суди не надали додаткових роз’яснень з цього приводу.

D. Публічні заяви про провадження у господарських судах, ініційоване Консорціумом "Індустріальна група"

62. Після 01 березня 2005 року та впродовж розгляду справи підприємства-заявника господарськими судами Президент і Прем’єр-міністр України зробили низку публічних заяв про провадження. Підприємство-заявник надало різні повідомлення засобів масової інформації з відтворенням та/або інтерпретацією їхніх заяв. Уряд стверджував, що у деяких повідомленнях ці заяви були розтлумачені неточно. Зокрема, він посилався на повідомлення про прес-конференцію Прем’єр-міністра України від 05 квітня 2005 року, під час якої вона зробила заяву щодо можливих строків закінчення провадження, яке тривало у Київському апеляційному господарському суді.

63. Відповідно до низки інших повідомлень під час прес-конференції від 11 квітня 2005 року Прем’єр-міністр України зазначила:

"... Об’єкти як "Криворіжсталь" … Я думаю, що сьогодні [органи влади] ведуть судові процеси з повернення цієї власності державі. Ми переконані, що у нас чітка позиція [щодо справи], і ці підприємства повернуться у державну власність …".

У інтерв’ю від 14 квітня 2005 року Президент України зазначив:

"... Якщо власники добровільно не йдуть назустріч, то ми йдемо правовим шляхом і виграємо [справу], безумовно. [Проте] це займе декілька місяців …

Об’єкт украдений, і ціна цієї крадіжки складає кілька мільярдів доларів [США]. Для мене це є факт …

Ми готуємо умови нового [приватизаційного] конкурсу ...".

64. 23 квітня 2005 року, коментуючи можливість звернення підприємства-заявника з апеляційною скаргою на рішення від 22 квітня 2005 року, Прем’єр-міністр України зазначила:

"... Це буде знакове рішення в апеляційній інстанції. Воно свідчитиме не лише про об’єктивність суду, але й про ті [минулі] переговори, які відбуваються в закритому режимі між різними представниками влади та капіталу …".

E. Провадження у судах загальної юрисдикції, ініційоване Консорціумом "Індустріальна група"

65. У липні 2004 року Консорціум "Індустріальна група" ініціював у Печерському суді провадження проти підприємства-заявника, Фонду, Міністерства промислової політики та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, оскаржуючи законність рішень органів влади, прийнятих у зв’язку з приватизацією підприємства "Криворіжсталь", та договору від 14 червня 2004 року. Консорціум "Індустріальна група" посилався здебільшого на обставини та міркування, аналогічні викладеним у його позовах, поданих до господарських судів. Його позовні вимоги у судах загальної юрисдикції містили додатковий елемент - визнання недійсним призначення 23 липня 2004 року Т. представником підприємства-заявника у провадженні, яке відбувалось після конкурсу 2004 року.

66. Т. взяв участь у провадженні в якості відповідача. Підприємство "Криворіжсталь" взяло участь у провадженні в якості третьої особи.

67. 25 серпня 2004 року суд ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог Консорціуму "Індустріальна група". Здебільшого воно містило підстави, аналогічні викладеним у рішенні Господарського суду м. Києва від 19 серпня 2004 року (див. пункт 37).

68. 01 та 27 грудня 2004 року відповідно Апеляційний суд м. Києва та колегія Верховного Суду України у складі трьох суддів залишили без змін рішення від 25 серпня 2004 року.

69. 09 лютого 2005 року Н. звернулася до Печерського суду із заявою про перегляд згаданої справи у зв’язку з нововиявленими обставинами. Зокрема, вона стверджувала, що висновки про право кожного громадянина на участь у приватизації державного майна, які містяться у рішенні від 25 серпня 2004 року, суперечили рішенню Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року (див. пункт 99). Вона також стверджувала, що судам не було відомо, що ухвали Печерського суду від 08 та 14 червня 2004 року були оскаржені в апеляційному порядку, а отже, до 02 серпня 2004 року вони не набрали законної сили.

70. Заяву Н. розглянув той самий суддя Печерського суду, який засідав в основному провадженні.

71. Телеграмою від 15 лютого 2005 року суд повідомив підприємство-заявника, що наступного дня відбудеться засідання за клопотанням Н.

72. 15 лютого 2005 року підприємство-заявник звернулося до суду з клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи. У задоволенні клопотання було відмовлено.

73. 16 лютого 2005 року суд розглянув заяву Н. по суті. Консорціум "Індустріальна група", Т., Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і підприємство "Криворіжсталь", які були сторонами у первинному провадженні, не взяли участі у засіданні.

74. Представники підприємства-заявника звернулися з клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи та перенесення судового засідання у зв’язку з тим, що вони не були повідомлені про суть заяви до судового засідання та відповідно не могли до нього підготуватися. Вони також заявили відвід судді, яка розглядала справу, поставивши під сумнів її безсторонність.

75. Суддя відмовила у задоволенні клопотань представників підприємства-заявника та зачитала заяву Н.

76. Представники підприємства-заявника заперечили проти заяви, стверджуючи, що Н. не мала права клопотати про перегляд справи, оскільки вона не була стороною первинного провадження, і не було жодних нововиявлених обставин чи інших причин, які могли б стати підставою для перегляду справи.

77. Представники підприємства-заявника не отримали копію заяви ані до, ані під час судового засідання.

78. 17 лютого 2005 року суд задовольнив заяву. Він дійшов висновку, що право кожного громадянина, у тому числі право Н., брати участь у приватизації та оскаржувати її законність було підтверджене рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року. Він також встановив, що ухвала від 08 червня 2004 року за скаргою Н. на конкурс 2004 року не набрала законної сили на час проведення конкурсу, а отже вона не могла бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог Консорціуму "Індустріальна група".

79. Суд скасував своє рішення від 25 серпня 2004 року та встановив, що рішення судів вищих інстанцій від 01 та 27 грудня 2004 року втратили законну силу.

80. У невстановлену дату справа була передана до Печерського суду на новий розгляд іншим суддею.

F. Об’єднане провадження у судах загальної юрисдикції

81. 28 лютого 2005 року за заявою Н. Печерський суд вирішив розглянути позови І., Н. та Консорціуму "Індустріальна група" (див. пункти 30 та 65) в одному провадженні, встановивши, що вони мали аналогічний характер і стосувалися одних і тих самих відповідачів.

82. У невстановлену дату підприємство-заявник звернулось до того ж суду із заявою про перегляд ухвали від 17 лютого 2005 року у за нововиявленими обставинами.

83. 21 квітня 2005 року суд задовольнив заяву підприємства-заявника, скасував ухвалу від 17 лютого 2005 року та відмовив у прийнятті заяви Н. від 09 лютого 2005 року на тій підставі, що вона не брала участі у первинному провадженні за позовами Консорціуму "Індустріальна група".

84. Окремою ухвалою від тієї ж дати суд відхилив позови І. та Н., дійшовши висновку, що вони не брали участі у конкурсі 2004 року та не мали небезпідставних скарг щодо предмету провадження. Суд встановив, що їхні позови становили приховану спробу вирішити спір між юридичними особами, який відносився до юрисдикції господарських судів.

85. Ухвалами від 20 та 27 липня 2005 року Апеляційний суд м. Києва скасував ухвалу від 21 квітня 2005 року, зазначивши, що ухвала від 17 лютого 2005 року не підлягала перегляду за нововиявленими обставинами та що з огляду на статтю 6 Конвенції Печерський суд незаконно обмежив право І. та Н. на доступ до суду.

86. 15 жовтня 2007 року Апеляційний суд Донецької області, діючи в якості суду касаційної інстанції, залишив без змін ухвали від 20 та 27 липня 2005 року.

87. Справа була передана Печерському суду, який 06 лютого 2008 року вирішив залишити без розгляду позов Консорціуму "Індустріальна група", оскільки його представники не з’явились у судове засідання.

88. Ухвала від 06 лютого 2008 року оскаржена не була. За твердженням Уряду на підставі цієї ухвали об’єднане провадження у судах загальної юрисдикції було закрите. Підприємство-заявник не заперечило проти цього.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

A. Господарський процесуальний кодекс України 1991 року у редакції, чинній на момент подій

89.Стаття 53 Кодексу передбачала, що за заявою сторони провадження або прокурора чи з своєї ініціативи суд міг відновити строк, якщо він вважав, що були поважні причини його пропуску.

90. Відповідно до статей 111-11, 111-14 та 111-16 постанова Вищого господарського суду України набирала законної сили з дня її прийняття, але сторони у справі та Генеральний прокурор України мали право подати до Верховного Суду України касаційну скаргу протягом одного місяця з дня прийняття постанови.

91.Стаття 111-15 передбачала, що Верховний Суд України мав розглядати касаційні скарги, якщо вони ґрунтувались на таких підставах: (i) застосування Вищим господарським судом України нормативно-правового акту, що суперечив Конституції України; (ii) невідповідність оскаржуваного рішення рішенням Верховного Суду України чи Вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування тих самих норм матеріального права; (iii) різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення нормативно-правового акта у аналогічних справах; (iv) невідповідність оскаржуваного рішення міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; та (v) визнання оскаржуваного рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушило міжнародні зобов’язання України.

92. Відповідно до статті 111-19 Верховний Суд України мав повноваження скасувати рішення Вищого господарського суду України у разі його невідповідності Конституції України або міжнародним договорам України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або якщо воно ґрунтувалось на неправильному застосуванні норм матеріального права. Постанова Верховного Суду України була остаточною та оскарженню не підлягала (стаття 111-20).

B. Цивільний процесуальний кодекс України 1963 року (втратив чинність 01 вересня 2005 року)

93. Як зазначено у статті 4 Кодексу , усяка заінтересована особа була вправі звернутись до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

94.Стаття 248-1 Кодексу встановлювала, що кожен громадянин мав право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважав, що його права, свободи чи законні інтереси були порушені рішенням або дією чи бездіяльністю органу державної влади чи службової особи. Відповідно до статті 248-4 подання такої скарги зупиняло виконання оскарженого акта.

95. Відповідно до статті 347-2 Кодексу рішення і ухвали судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій могли бути переглянуті у зв’язку з нововиявленими обставинами. Ця ж стаття передбачала п’ять підстав для такого перегляду: (i) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі заявникові; (ii) завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильні висновки експертів, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягло за собою ухвалення незаконного рішення, що встановлено вироком суду, який набрав законної сили; (iii) злочинні дії сторін, інших осіб, які брали участь у справі, чи злочинні діяння суддів, вчинені при розгляді даної справи, встановлені вироком суду, що набрав законної сили; (iv) скасування рішення, вироку або ухвали (постанови) суду чи постанови іншого органу, що стали підставою для постановлення цього рішення, цієї ухвали; та (v) визнання неконституційним закону, який був застосований судом при вирішенні справи.

96.Стаття 347-3 Кодексу містила перелік осіб, які були вправі подати заяву про перегляд рішень і ухвал суду у зв’язку з нововиявленими обставинами: сторони, інші особи, які беруть участь у справі, та прокурори. Вони могли зробити це протягом трьох місяців з дня встановлення підстави для такого перегляду.

97. Відповідно до статті 347-6 заява про перегляд мала розглядатися у судовому засіданні, про яке були повідомлені сторони, інші особи, які беруть участь у справі, та прокурор. Їхня неявка не була перешкодою для розгляду заяви. Якщо суд вирішив задовольнити заяву та скасувати рішення чи ухвалу, справа мала розглядатися у порядку, встановленому цим Кодексом.

98. Відповідно до статті 347-7 Кодексу ухвала про задоволення заяви про перегляд рішення або ухвали суду у зв’язку з нововиявленими обставинами була остаточною та оскарженню не підлягала.

C. Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року

99. Відповідні пункти Рішення Конституційного Суду України передбачають таке:

"1. ... [Народні депутати] України звернулись до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України , … а також [офіційного] роз’яснення, "чи стосується це поняття інтересу фізичної особи - акціонера акціонерного товариства, що звертається до суду за захистом порушених прав акціонерного товариства, … враховуючи ту обставину, що внаслідок порушених прав акціонерного товариства порушуються також права акціонера цього товариства, закріплені у чинному законодавстві України та/або статуті товариства".

...

Конституційний Суд України

1. Поняття "охоронюваний законом інтерес" … треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, ... [прагнення], що є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, [принципам] справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

2. В аспекті поставленого у конституційному поданні питання положення частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України треба розуміти так, що акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством [власником акцій якого він є], органами чи іншими акціонерами цього товариства.

Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі й третіми особами, прав та … інтересів, … які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних … інтересів його акціонерів, визначається законом.

…".

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

100. У своїй первинній заяві від 22 березня 2005 року, яка згодом, 21 червня 2005 року, була доповнена, підприємство-заявник скаржилось на порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції, стверджуючи, що після виборів 2004 року провадження щодо конкурсу 2004 року у судах загальної юрисдикції та господарських судах були несправедливими.

101. По-перше, згідно з твердженням підприємства-заявника під час цих проваджень не був дотриманий принцип юридичної визначеності у зв’язку зі (i) скасуванням остаточного рішення Печерського суду від 25 серпня 2004 року та ухвал Апеляційного суду м. Києва і Верховного Суду України від 01 та 27 грудня 2004 року; (ii) переглядом його справи за касаційним поданням Генерального прокурора України, який не був стороною провадження, після її остаточного вирішення Вищим господарським судом України 22 жовтня 2004 року; (iii) тим, що Господарський суд м. Києва та апеляційний господарський суд не взяли до уваги висновки, викладені в рішенні Печерського суду від 25 серпня 2004 року, щодо тих самих сторін, фактів та аргументів; і (iv) суперечливими підходами господарських судів і судів загальної юрисдикції, які розглядали його справи, до тлумачення відповідного національного законодавства.

102. По-друге, підприємство-заявник стверджувало, що провадження з перегляду у Печерському суді у лютому 2005 року було несправедливим. Зокрема, воно скаржилося, що заява про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами була подана особою, яка не брала участі у первинному провадженні, і що підстави для перегляду справи були відсутні. Воно також стверджувало, що Печерський суд не дотримався принципу рівності сторін під час розгляду заяви, оскільки юристи підприємства-заявника не були належним чином повідомлені про судове засідання від 16 лютого 2005 року, а також їм не була надана копія заяви про перегляд справи та документи на підтримку цієї заяви. Отже, вони не мали змоги підготуватися до засідання та належним чином надати зауваження по суті заяви.

103. По-третє, підприємство-заявник зазначило, що провадження у Верховному Суді України у період з лютого до березня 2005 року також було несправедливим, стверджуючи, що касаційне подання Генерального прокурора України було розглянуте по суті, незважаючи на те, що воно було подане з пропущенням стоку.

104. По-четверте, підприємство-заявник стверджувало, що його юристи не мали можливості навести свої аргументи у судовому засіданні Господарського суду м. Києва від 23 березня 2005 року, що журналістам не був наданий дозвіл бути присутніми у цьому засіданні та що рішення від 22 квітня 2005 року було невмотивованим.

105. По-п’яте, підприємство-заявник стверджувало, що суди, які розглядали його справи після 2004 року, не були безсторонніми і незалежними та що їхні рішення, ухвалені не на його користь, були політично мотивованими та ухвалювалися під впливом найвищих посадових осіб Уряду. Своїми публічними заявами щодо провадження, яке тривало, органи влади порушили статтю 6 Конвенції.

106. У своїх зауваженнях від 19 березня 2008 року підприємство-заявник також скаржилося на несприятливий результат розгляду його заяви про перегляд ухвали Печерського суду від 17 лютого 2005 року, на неповідомлення його державними органами про судове засідання Вищого господарського суду України від 21 липня 2005 року та на проведення судового засідання за відсутності його юристів.

107. У своїх зауваженнях від 07 липня 2009 року підприємство-заявник також скаржилося на порушення принципу безсторонності під час відновленого провадження у його справі, оскільки органи державної влади скасували свої рішення про початок та проведення процесу приватизації підприємства "Криворіжсталь" у той час, як це провадження тривало (див. пункт 20).

108. Суд вважає, що скарги підприємства-заявника мають розглядатися за пунктом 1 статті 6 Конвенції, яка у відповідній частині передбачає:

"Кожен має право на справедливий … розгляд … незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру …".

A. Прийнятність

109. Перш за все Суд зазначає, що скарги підприємства-заявника здебільшого стосуються порядку розгляду судами загальної юрисдикції та господарськими судами спору щодо законності приватизації підприємства "Криворіжсталь" після виборів 2004 року. Є три основні питання, щодо яких скаржилося підприємство-заявник: (i) скасування остаточних рішень у його справах та подальше відновлення проваджень у лютому 2005 року; (ii) стверджувані суперечливі рішення, ухвалені судами після відновлення проваджень; та (iii) стверджуване порушення принципів незалежності та безсторонності. Суд спочатку розгляне прийнятність цих питань, а потім прийнятність інших скарг підприємства-заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції на несправедливість судового розгляду.

1. Скасування остаточних рішень і відновлення проваджень

(a) Доводи сторін

110. Уряд стверджував, що пункт 1 статті 6 Конвенції не був застосовним до відповідних проваджень, оскільки вони не були вирішальними для цивільних прав і обов’язків підприємства-заявника. Зокрема, рішення господарських судів від 19 серпня і 22 жовтня 2004 року та рішення судів загальної юрисдикції від 25 серпня і 01 і 27 грудня 2004 року (див. пункти 37, 39, 67 та 68), якими були відхилені позови проти підприємства-заявника, не змінили його правовий статус як власника підприємства "Криворіжсталь". Скасування цих рішень також не призвело до зміни цього статусу. Крім того, зустрічний позов підприємства-заявника, поданий в рамках господарського провадження, не стосувався спору, оскільки був поданий проти різних державних органів, які не оспорювали право власності підприємства-заявника на підприємство "Криворіжсталь" та які процесуально були співвідповідачами підприємства-заявника.

111. Уряд також доводив, що підприємство-заявник не могло стверджувати, що воно є жертвою у цій частині його скарг, оскільки скасування відповідних судових рішень не призвело до зміни правового статусу підприємства-заявника як власника підприємства "Криворіжсталь". До того ж позов Консорціуму "Індустріальна група" зрештою був відхилений судами загальної юрисдикції у лютому 2008 року (див. пункт 87). Підприємство-заявник також не могло стверджувати, що воно перебувало у стані невизначеності внаслідок скасування рішень господарських судів від 19 серпня та 22 жовтня 2004 року, оскільки ці рішення були переглянуті в касаційному порядку.

112. Підприємство-заявник зазначило, що пункт 1 статті 6 Конвенції був застосовним до оскаржуваних проваджень, оскільки вони здебільшого стосувалися його права власності на підприємство "Криворіжсталь", а отже, його відповідних цивільних прав та обов’язків. Його право власності оскаржувалося прямо та опосередковано, спочатку приватним підприємством, а згодом приватною особою та державою в особі Генерального прокурора України. Результат проваджень був вирішальним для права власності підприємства-заявника.

(b) Оцінка Суду

113. Суд нагадує, що для того, щоб цивільний аспект пункту 1 статті 6 був застосовним, має існувати спір щодо "права цивільного характеру", яке принаймні небезпідставно можна назвати таким, що визнане відповідно до національного законодавства незалежно від того, чи захищене це право Конвенцією. Спір повинен бути реальним і серйозним; він може стосуватися не лише фактичного існування права, але і його обсягу та способу здійснення; і, насамкінець, результат провадження повинен мати безпосереднє вирішальне значення для відповідного права, при цьому самих лише опосередкованих зв’язків або непрямих наслідків недостатньо для застосування пункту 1 статті 6 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах "Мікаллеф проти Мальти" [ВП] (Micallef v. Malta) [GC], заява № 17056/06, пункт 74, ЄСПЛ 2009, та "Булуа проти Люксембургу" [ВП] (Boulois v. Luxembourg) [GC], заява № 37575/04, пункт 90, ЄСПЛ 2012).

114. Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що провадження у господарських судах і судах загальної юрисдикції стосувалися реального спору між різними сторонами про законність рішень і договору, за яким підприємство-заявник придбало акції підприємства "Криворіжсталь". Отже, вони були вирішальними при визначенні права власності підприємства-заявника на акції, яке становило цивільне право у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Ці міркування не змінюються тим фактом, що рішення судів, які зрештою були скасовані у лютому 2005 року, були сприятливими для підприємства-заявника та визнали його право власності на акції, або що скасування цих рішень не спричинило жодної зміни у правовому статусі підприємства-заявника.

115. У світлі зазначеного Суд доходить висновку, що пункт 1 статті 6 Конвенції був застосовним до оскаржуваних проваджень. Відповідно заперечення Уряду з цього приводу (див. пункт 110) мають бути відхилені.

116. Щодо тверджень Уряду про відсутність у підприємства-заявника статусу жертви стосовно скасування рішень, ухвалених на його користь (див. пункт 111), Суд вважає, що аргумент Уряду тісно пов’язаний із суттю цієї частини скарг підприємства-заявника. Відповідно заперечення Уряду з цього приводу має бути долучене до розгляду справи по суті.

117. Суд також доходить висновку, що скарги підприємства-заявника на скасування остаточних рішень у його справах у лютому 2005 року не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "a" пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.