Справа «Москаленко та інші проти України» (Заява № 1270/12 та 249 інших заяв)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Москаленко та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч (<…>), Голова,

Енн Пауер-Форд (<…>),

Хелена Єдерблом (<…>), судді,

а також Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря cекції,

після обговорення за зачиненими дверима 25 червня 2013 року

постановляє таке рішення, що було ухвалене у той день:

1. Справу розпочато за 250 заявами, поданими до Суду проти України відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянами України, чиї дані наведені у доданих таблицях (далі - заявники).

2. Заявник, п. Василь Спиридонович Грунський, помер (заява № 38547/12). Його дружина, пані Валентина Петрівна Грунська, виявила бажання підтримувати заяву від його імені.

3. Заявник, п. Петро Андрійович Пляка, помер (заява № 38936/12). Його дружина, пані Валентина Олександрівна Кузьміна, виявила бажання підтримувати заяву від його імені.

4. Листами від 22 березня 2013 року Уряд повідомив Суд про те, що заявники, п. Віктор Миколайович Мотузков (заява № 36824/12) та пані Ольга Михайлівна Мороз (заява № 41253/12), померли. Копії листів були направлені на адресу померлих заявників 27 березня та 10 квітня 2013 року відповідно рекомендованими листами. Отримувачі були попереджені, що у випадку відсутності відповіді Суд буде вважати, що заявники померли, і що особи, які мають право та виявляють бажання підтримувати заяви від їхнього імені, відсутні. Жодних відповідей отримано не було.

5. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Назар Кульчицький.

6. 11 грудня 2012 року зазначені заяви були направлені Уряду України.

7. У дати, зазначені в доданих таблицях, національні суди ухвалили рішення, відповідно до яких заявники мають право на різні суми відшкодування або на вчинення певних дій на їхню користь. Рішення набрали законної сили та стали такими, що підлягають виконанню. Однак заявники не домоглися своєчасного виконання цих рішень.

8. Деякі заявники також подали скарги щодо фактичних та правових питань, не пов’язаних з вищезгаданими питаннями невиконання рішень.

I. СТАТУС ЗАЯВНИКІВ У ЗАЯВАХ №№ 38547/12 ТА 38936/12

9. Суд вважає, що в заявах, зазначених у пунктах 2 та 3 (див. вище), найближчі родичі померлих заявників мають право брати участь у цьому провадженні замість них (див., з-поміж інших джерел, рішення від 14 грудня 2006 року у справі "Міронов проти України" (Mironov v. Ukraine), заява № 19916/04, пункт 12).

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 6 ТА 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

10. Заявники скаржилися на тривале невиконання рішень національних судів, ухвалених на їхню користь, та на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг. Вони посилались, прямо чи по суті, на статті 6 та 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

A. Заяви, наведені у Додатку 1

11. Враховуючи спільність правового підґрунтя заяв, Суд вважає за необхідне об’єднати їх.

12. Суд зазначає, що заявник у заяві № 36824/12, пан Віктор Миколайович Мотузков, помер та жоден спадкоємець не подав клопотання про дозвіл на підтримання заяви.

13. Суд також зазначає, що заявниця в заяві № 41253/12, пані Ольга Михайлівна Мороз, померла та жоден спадкоємець не подав клопотання про дозвіл на підтримання заяви.

14. У світлі вищевикладеного та за відсутності будь яких особливих обставин щодо дотримання прав, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї, Суд відповідно до підпункту "а" пункту 1 статті 37 Конвенції вважає, що немає підстав продовжувати розгляд заяв. У зв’язку з вищевикладеним, слід вилучити ці заяви з реєстру справ.

B. Заяви, наведені у Додатку 2

15. У заяві № 29644/12 заявник скаржився на те, що з 1 листопада 2011 року боржник припинив виконання рішення від 21 січня 2011 року, за яким Пенсійний фонд України мав здійснити перерахунок та виплату його пенсії. Уряд відзначив, що 11 травня 2011 року Донецький апеляційний адміністративний суд змінив рішення і ухвалив, що період перерахунку і виплати пенсії повинен бути обмежений періодом до 22 липня 2011 року. Відповідно рішення від 21 січня 2011 року не поширюється на вказаний період. Отже, ця заява повинна бути визнана неприйнятою як явно необґрунтована відповідно до підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції.

С. Заяви, наведені у Додатку 3

16. Враховуючи спільність правового підґрунтя заяв, Суд вважає за необхідне об’єднати їх.

17. Суд зазначає, що скарги заявників, зазначених у Додатку 3 (див. пункт 16 вище), не є явно необґрунтованими відповідно до підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що ці скарги не є неприйнятими з будь-яких інших підстав. Тому вони повинні бути визнані прийнятними.

18. Суд вважає, що рішення, ухвалені на користь заявників, не були виконані своєчасно, відповідальність за що несе держава.

19. 17 квітня 2013 року Уряду було запропоновано надати документи, які підтвердили б його твердження про те, що деякі присуджені кошти були виплачені. Ця інформація повинна була бути надана Суду до 17 травня 2013 року. Копії зауважень Уряду надійшли до суду факсом 17 травня 2013 року; додатки надійшли 3 червня 2013 року. Стосовно заяви № 41016/12 Уряд надав документи, які підтверджують, що виплату частини боргу за рішенням суду було здійснено до листопада 2011 року; стосовно заяви № 52222/12 надані документи свідчать, що заборгованість за рішенням суду була частково сплачена до липня 2011 року. У заяві № 41356/12 підтвердження виконання рішення суду було відсутнє. Таким чином, у цих трьох справах Уряду не вдалося довести той факт, що виплата була проведена в повному обсязі.

20. Щодо низки заяв Уряд стверджував про відсутність порушень прав заявників. Він зазначив, що Закон України від 14 червня 2011 року "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" та по станова Кабінету Міністрів України від 6 липня 2011 року "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету" зменшили суми, що виділяються з державного бюджету на виконання судових рішень про сплату соціальних виплат заявникам, і що права заявників на ці виплати були відповідно зменшені. Він вважав, що скарги заявників були неприйнятими як явно необґрунтовані.

21. Суд зазначає, що рішення, про які йдеться, були остаточними і підлягали виконанню, але не виконувалися державними органами протягом тривалого періоду часу, за що вони залишаються відповідальними. У подібній справі Судом було встановлено, що нормативне регулювання розподілу бюджетних коштів не впливає на цю ситуацію (див. рішення від 11 червня 2013 року у справі "Цибулько та інші проти України" (Tsibulko and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 65656/11, пункт 14). Більш того, Суд нагадує про свою усталену практику, згідно з якою нездатність держави виконувати рішення через відсутність достатніх бюджетних коштів не може слугувати виправданням такого невиконання (див. рішення від 29 червня 2004 року у справі "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), заява № 18966/02, пункт 55). Тому Суд відхиляє заперечення Уряду щодо прийнятності скарг заявників і зазначає, що вищезгадані скарги не є явно необґрунтованими відповідно до підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що ці скарги не є неприйнятими з будь-яких інших підстав. Тому вони повинні бути визнані прийнятими.

22. Беручи до уваги свою усталену практику з цього питання (див. рішення від 15 жовтня 2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov), заява № 40450/04, пп. 56-58 та 66-70), Суд постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з тривалим невиконанням рішень, ухвалених на користь заявників. Суд також вважає, що було порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

23. Деякі заявники подали інші скарги за Конвенцією, які Суд ретельно розглянув. У світлі всіх наявних матеріалів та настільки, наскільки вони охоплюються його компетенцією, Суд доходить висновку, що вони не виявляють будь-яких ознак порушень прав і свобод, передбачених Конвенцією чи протоколами до неї.

24. Таким чином, ці скарги є явно необґрунтованими та мають бути відхилені відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

25.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".

26. У цій справі Суд вважає розумним та справедливим (див. рішення від 11 червня 2013 року у справі "Цибулько та інші проти України" (Tsibulko and Others v. Ukraine) [Комітет], заява № 65656/11, пункт 19) присудити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику, згаданому у Додатку 3. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

27. Суд також зазначає, що держава-відповідач має виконати рішення, які залишаються невиконаними.

28. Суд вважає за належне призначити пеню, виходячи з граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1.Вирішує об’єднати заяви, наведені у Додатку 1, та вилучити їх з реєстру справ відповідно до підпункту "b" пункту 1 статті 37 Конвенції.

2.Оголошує неприйнятими заяви, наведені у Додатку 2.

3.Вирішує об’єднати заяви, наведені у Додатку 3.

4.Оголошує прийнятними скарги заявників, наведені у Додатку 3, за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту щодо цих скарг, а решту скарг у заявах - неприйнятною.

5.Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

6.Постановляє, що було порушення статті 13 Конвенції.

7.Постановляє, що:

(a) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю; ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 18 липня 2013 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.