1. Прийнятність
125. Уряд стверджував, що заявник міг вимагати відшкодування за незаконне тримання під вартою за статтею 1176 Цивільного кодексу України, чинного з 1 січня 2004 року, та Закону про відшкодування шкоди. Оскільки він не скористався такою можливістю, заявник не вичерпав доступних йому національних засобів правового захисту.
126. Заявник не погодився.
127. Суд зазначає, що заперечення Уряду тісно пов'язане з суттю скарги заявника, а тому приєднує його до розгляду по суті.
128. Суд зазначає, що ця скарга не є явною необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції . Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
2. Суть
129. Суд нагадує, що пункту 5 статті 5 Конвенції дотримано, якщо існує можливість клопотати про відшкодування шкоди у зв'язку із позбавленням свободи, здійсненим з порушенням пунктів 1, 3 або 4 (див. рішення у справі "Стоічков проти Болгарії" Stoichkov v. Bulgaria), заява № 9808/02, п. 72, від 24 березня 2005 року). Отже, право на відшкодування шкоди, зазначене у пункті 5, передбачає, що порушення одного з попередніх пунктів статті 5 було встановлено або національним органом влади, або Судом.
130. У цій справі Суд встановив порушення пунктів 1, 3 і 4 статті 5 Конвенції . Отже, пункт 5 статті 5 Конвенції є застосовним. Суд зауважує відсутність свідчень того, що у ситуації заявника національне законодавство забезпечувало його право на відшкодування шкоди (див. рішення у справі "Корнейкова проти України" (Korneykova v. Ukraine), заява № 39884/055 п. 80, від 19 січня 2012 року). Уряд не надав жодних відомостей, які б могли дати Судові змогу відійти від своїх висновків у наведеній вище справі "Корнейкова проти України" (Korneykova v. Ukraine).
131. Отже, Суд відхиляє заперечення Уряду (див. пункт 125) та робить висновок, що було порушення пункту 5 статті 5 Конвенції .
А. Відсутність у заявника можливості обирати курс лікування та лікарів, а також відсутність національних засобів правового захисту у зв'язку з цим
132. Заявник скаржився за статтею 8 Конвенції , що курс лікування був призначений йому без його на те згоди, і йому не було дозволено обрати альтернативний курс лікування або пройти обстеження у незалежних лікарів. Він також скаржився за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективних засобів правового захисту у зв'язку з цим. Стаття 8 Конвенції передбачає таке:
"1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.".
133. Уряд стверджував, що заявник не довів, що йому будь-коли відмовляли у задоволенні клопотання про надання медичної інформації.
134. Суд вважає, що ці скарги тісно пов'язані з питанням медичної допомоги за статтею 3 Конвенції і також є прийнятними. Проте, оскільки вони охоплюються ширшим питанням щодо адекватності медичної допомоги, наданої заявникові під час тримання його під вартою (див. пункти 84-93), Суд не вбачає підстав для ухвалення окремих рішень стосовно суті цих питань.
В. Скарга на відмову у наданні копій медичних документів
135. Заявник скаржився, що СІЗО проігнорував клопотання його дружини від 29 червня 2010 року щодо надання його медичних документів. Він також стверджував, що копії медичних документів, надані СІЗО його дружині та заявнику, містили неправдиву і неповну інформацію.
136. Суд зазначає, що заявник не довів, що його дружина дійсно подала до СІЗО зазначене клопотання, він також не вказав, чому вважає надані відомості неточними чи неправдивими. Розглянувши аргументи заявника у світлі наявних матеріалів, Суд доходить висновку, що оскаржувані питання (тією мірою, якою вони належать до сфери його компетенції) не виявляють жодних ознак порушень прав і свобод, гарантованих Конвенцією.
137. Отже, ця частина заяви має бути визнана неприйнятною як явно необґрунтована відповідно до підпункту "а" пункту 3 і пункту 4 статті 35 Конвенції .
138. Заявник стверджував, що Уряд не вжив тимчасового заходу, щодо якого Суд дав вказівку 16 березня 2011 року, оскільки (і) його госпіталізація 18 березня 2011 року відбулась лише у зв'язку з погіршенням стану його здоров'я та не була пов'язана з рішенням Суду; та (іі) у міських лікарнях № 8 і № 9 не було відповідних ресурсів для лікування його хвороб, а тому вони не були "спеціалізованими закладами" у розумінні рішення Суду від 16 березня 2011 року. Зокрема, міська лікарня № 9 не була належним чином обладнана для проведення коронарографії.
139. Заявник також скаржився, що після його першого клопотання згідно з правилом 39 медичний персонал СІЗО припинив надавати йому медичну допомогу та реєструвати його скарги.
"Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов'язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.".
141. Уряд не погодився.
142. Суд зазначає, що 16 березня 2011 року він відповідно до правила 39 Регламенту Суду вирішив вказати, що Уряд:
"повинен забезпечити отримання заявником лікування у спеціалізованому закладі, зазначеному у висновку від 28 січня 2011 року. Уряд повинен протягом двох тижнів повідомити Суд про здійснені ним кроки на виконання заходу.".
143. 17 березня 2011 року Суд повідомив Уряд про своє рішення, а 18 березня 2011 року заявника було госпіталізовано.
144. Заявника було доправлено до лікарні наступного дня після того, як Суд повідомив Уряд про своє рішення про застосування тимчасового заходу (див. пункти 46-47). Немає свідчень того, що госпіталізація заявника здійснювалась не згідно з рішенням Суду від 16 березня 2011 року і що органи влади, таким чином, не виконали вказівку щодо застосування тимчасового заходу. Суд також доходить висновку, що час, який минув з моменту повідомлення Уряду про застосування тимчасового заходу до його виконання може вважатися адекватним.
145. Суд також зауважує, що під час зазначеної госпіталізації заявник більшість часу знаходився у кардіологічному відділенні міської лікарні № 9, у штаті якої був ендокринолог. Суд не знаходить підстав для сумніву в тому, що кардіологічне відділення було спеціалізованою установою у розумінні рішення Суду. Що стосується твердження заявника про відсутність в лікарні обладнання для коронарографії, Суд зазначає, що органи влади запропонували заявникові пройти коронарографію в іншій лікарні у м. Кривому Розі, але заявник відмовився від доправлення до цієї лікарні.
146. Наскільки заявника можна зрозуміти, він наполягає, що єдиним спеціалізованим закладом, який відповідає рішенню Суду від 16 березня 2011 року, є Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска. Суд у зв'язку з цим зазначає, що відправною точкою при визначенні того, чи виконала держава-відповідач тимчасовий захід, є формулювання самого заходу (див. рішення у справі "Паладі проти Молдови" (Paladi v. Moldova) [ВП], заява № 39806/05, п. 91, від 10 березня 2009 року). У цій справі рішення Суду від 16 березня 2011 року не вказувало конкретно на жоден медичний заклад. У висновку судово-медичних експертів від 28 січня 2011 року також не говорилося, що Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска є єдиною установою, в якій заявникові може бути надане лікування, якого він потребує.
147. Суд також зазначає, що в матеріалах справи не міститься доказів того, що після першого клопотання заявника про застосування тимчасового заходу медичний персонал СІЗО припинив надавати йому медичну допомогу і реєструвати його скарги, або що невідповідність такої допомоги та відсутність ефективного засобу правового захисту, встановлені у контексті розгляду скарг заявника за статтями 3 і 13 Конвенції , були пов'язані з його скаргами до Суду.
148. З огляду на зазначені вище обставини Суд робить висновок, що держава-відповідач дотрималась своїх обов'язків за статтею 34 Конвенції .
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або Протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".
А. Шкода
150. Заявник вимагав 40000 євро відшкодування моральної шкоди, завданої йому погіршенням стану його здоров'я внаслідок ненадання належної медичної допомоги під час тримання його під вартою. Він також вимагав 2950 євро відшкодування витрат, пов'язаних з лікуванням під час тримання під вартою.
151. Уряд заперечив ці вимоги.
152. Суд не знаходить зв'язку між вимогою щодо витрат, пов'язаних з лікуванням, та встановленими у справі заявника порушеннями, а тому відхиляє цю вимогу як необґрунтовану. Суд вважає, що заявник явно зазнав моральної шкоди внаслідок порушень у його справі. З огляду на конкретні обставини справи та приймаючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявникові 16000 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові та інші витрати
153. Заявник також вимагав 5426 євро у зв'язку з представництвом його інтересів у Суді та 2500 євро у зв'язку представництвом його інтересів в національних органах.
154. Уряд заперечив ці вимоги.
155. Згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. У цій справі, зважаючи на наявні у нього документи та вищезазначені критерії, Суд вважає за належне присудити суму у розмірі 3000 євро за витрати, понесені під час провадження у Суді.
C. Пеня
156. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1.Долучає до суті заперечення Уряду про невичерпання національних засобів правового захисту стосовно скарги за пунктом 5 статті 5 Конвенції та відхиляє його після розгляду скарги по суті.
2.Оголошує прийнятними скарги за статтею 3 Конвенції про неналежність лікування під час тримання під вартою, скаргу за статтею 13 про відсутність національних засобів правового захисту у зв'язку із зазначеною вище скаргою за статтею 3 Конвенції, скарги за статтею 5 про незаконність і тривалість тримання заявника під вартою, нерозгляд його клопотання про звільнення з-під варти впродовж розумного строку та відсутність засобів правового захисту у зв'язку з цим, скарги за статтями 8 і 13 на відсутність у заявника можливості обирати лікарів і курс лікування та відсутність національних засобів правового захисту у зв'язку з цим, а решту скарг у заяві - неприйнятними.
3.Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з недотриманням державою свого обов'язку щодо охорони здоров'я заявника під час тримання під вартою.
4.Постановляє, що було порушення статті 13 Конвенції у зв'язку з відсутністю ефективного засобу правового захисту щодо скарг заявника за статтею 3 на невідповідність медичної допомоги.
5.Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв'язку з триманням заявника під вартою з 29 січня 2010 року по 23 травня 2011 року.
6.Постановляє, що було порушення пункту 3 статті 5 Конвенції з огляду на загальний строк досудового тримання заявника під вартою.
7.Постановляє, що було порушення пункту 4 статті 5 Конвенції у зв'язку із несвоєчасним розглядом органами влади клопотання заявника про звільнення з-під варти від 31 травня 2010 року.
9.Постановляє, що немає необхідності окремо розглядати скарги за статтями 8 і 13 Конвенції стосовно відсутності у заявника можливості обирати курс лікування та лікарів і відсутності національних засобів правового захисту у зв'язку з цим.
11.Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції , держава-відповідач повинна сплатити заявникові нижченаведені суми, які мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 16000 (шістнадцять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися;
(ii) 3000 (три тисячі) євро компенсації судових та інших витрат та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
12.Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 16 липня 2015 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду .
| Секретар | Клаудія ВЕСТЕРДІК |
| Голова | Ангеліка НУССБЕРГЕР |