19.7. Слід передбачити необхідні заходи для задоволення санітарних потреб жінок.
Одяг та постільні речі
20.1. Ув'язнені, які не мають власного прийнятного одягу, мають забезпечуватися одягом, який відповідає клімату.
20.2. Цей одяг не повинен бути ганебним або принизливим.
20.3. Весь одяг має підтримуватися в гарному стані та при необхідності замінюватися.
20.4. Ув'язнених, які отримали дозвіл на вихід за межі пенітенціарної установи, не можна змушувати вдягати одяг, який видає в них ув'язнених.
21. Кожен ув'язнений забезпечується окремим ліжком та індивідуальними постільними засобами, які утримуються в належному порядку та у гарному стані, та оновлюються з частотою, необхідною для підтримки їхньої чистоти ...
Медичне обслуговування
39. Адміністрація пенітенціарних установ має забезпечувати охорону здоров'я всіх ув'язнених цих установ.
Організація медичного обслуговування в пенітенціарних закладах
40.1. Медичні послуги в пенітенціарних установах мають організовуватися в тісній співпраці із цивільними органами охорони здоров'я громади чи країни.
40.2. Політика охорони здоров'я в пенітенціарних установах має бути невід'ємною частиною національної системи охорони здоров'я та сумісною з нею.
40.3. Ув'язнені повинні мати доступ до медичних послуг, які існують у країні, без дискримінації за ознакою їхнього правового становища.
40.4. Медичні послуги в пенітенціарних установах мають бути спрямовані на виявлення та лікування фізичних та психічних хвороб або вад, на які можуть страждати ув'язнені.
40.5. Для цього ув'язненим мають надаватися всі необхідні медичні, хірургічні та психіатричні послуги, у тому числі наявні в комунальних установах.
Медичний та санітарний персонал
41.1. Кожен пенітенціарний заклад повинен мати не менше одного лікаря, який має відповідну кваліфікацію лікаря-терапевта.
41.2. Мають вживатися заходи для забезпечення у будь-який час оперативного доступу до послуг кваліфікованого лікаря у випадку необхідності невідкладної допомоги. ...
41.4. Кожна пенітенціарна установа повинна мати персонал, який має належну медичну підготовку.
Обов'язки лікаря
42.1. Лікар або кваліфікована медична сестра, яка підпорядковується такому лікареві, повинні оглянути кожного ув'язненого одразу при поміщенні, за винятком випадків, коли в цьому явно немає необхідності. ...
42.3. При огляді ув'язненого лікар або медична сестра, яка підпорядковується такому лікареві, особливу увагу приділяють такому: ...
b. діагностиці фізичних або психічних хвороб та вжиттю всіх необхідних заходів для їх лікування та для продовження курсу лікування. …
f. ізоляції ув'язнених, щодо яких є підозри інфекційних та інших заразних хвороб, на строк збереження небезпеки зараження та забезпеченню їхнього належного лікування. ...
43.1. Лікар має піклуватися про фізичне та психічне здоров'я ув'язнених та обстежує, в умовах та з частотою, яка відповідає стандартам охорони здоров'я в суспільстві, всіх хворих ув'язнених, усіх, хто звернувся зі скаргами на захворювання або тілесні ушкодження, і будь-якого ув'язненого, якому приділяється особлива увага. ...
Медичний догляд
46.1. Якщо в пенітенціарній установі неможливо надати спеціалізоване лікування хворим ув'язненим, яким воно потрібне, такі хворі мають бути переведені до спеціалізованої установи або цивільної лікарні.
46.2. Якщо пенітенціарна установа має власну лікарню, вона має бути належним чином укомплектована персоналом та устаткуванням для належного догляду та лікування ув'язнених, направлених до цієї лікарні.".
105. У відповідних витягах з Доповіді Уряду України за результатами візиту до України Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі - КЗК) в період з 9 до 21 вересня 2009 року (опублікованої 23 листопада 2011 року) зазначено таке:
"5. Умови тримання під вартою ув'язнених осіб
а. слідчі ізолятори (СІЗО)
і) Київський СІЗО
100. Київський СІЗО об'єднує комплекс будівель в одному з центральних районів м. Києва. Деякі з будівель ізолятора були побудовані близько 140 років тому. У трьох менших за розмірами та новіших корпусах розміщувалися працюючі засуджені, жінки та неповнолітні. Новий корпус для жінок знаходився у процесі будівництва, яке практично зупинилось через брак ресурсів.
При офіційній місткості у 2950 місць станом на 8 вересня 2009 року в установі перебувало 3440 засуджених, включаючи 217 жінок та 69 неповнолітніх. Переважна більшість ув'язнених знаходилася під вартою. В установі також перебувало 297 ув'язнених, які очікували на результати розгляду їх апеляційних скарг (включаючи 41 засудженого до довічного позбавлення волі), 93 транзитних засуджених та 100 засуджених, яких було залишено для роботи з господарського обслуговування слідчого ізолятора. Також в СІЗО перебувало 11 ув'язнених, які пройшли судово-психіатричну експертизу і очікували на остаточне рішення щодо їх кримінальної відповідальності. Загальна кількість ув'язнених включала 210 іноземців (з яких 170 були з країн СНД).
З 2001 року, після внесення змін до Кримінального кодексу України, сектор, що називався "арештний дім", призначався для осіб, які вчинили злочин вперше і відбувають покарання строком до 6 місяців ...
103. Побутові умови у секції для жінок були дещо кращими [ніж у секції для чоловіків], Зокрема, камери були менш переповненими (наприклад, 6 осіб у камері площею 8 кв. м; 16 осіб - у камері площею 27 кв. м). У камерах був належний доступ до природного освітлення, але вентиляція не була відповідною і ув'язнені скаржилися на те, що влітку в камерах ставало дуже спекотно. Санвузли у камерах були повністю відокремлені, в них було постачання як холодної, так і гарячої води. Деякі камери були прикрашені самими засудженими і виглядали затишно...
104. У секції для засуджених, яких було залишено для роботи з господарського обслуговування слідчого ізолятора, було забезпечено найкращі умови тримання під вартою порівняно з іншими секторами. Спальні приміщення були належним чином освітлені, добре вентильовані та чисті. Вони були відповідним чином вмебльовані (ліжка, столи, стільці або табуретки, кілька полиць та шафок) та засуджені могли користуватися своїми власними радіоприймачами і телевізорами. Крім того, в секції був спортзал, просторий "клуб", в якому засуджені могли переглядати фільми та грати у настільний теніс, а також каплиця.
105. В ізоляторі ув'язнені не забезпечувалися предметами особистої гігієни, окрім мила. Як зазначалося у пункті 88, доступ до душу обмежувався одним разом на тиждень.
Що стосується харчування, ув'язнені забезпечувалися триразовим харчуванням щоденно. Кількість продуктів харчування здавалася достатньою, але багато ув'язнених скаржилися на їх погану якість та відсутність різноманітності. Зокрема, не було свіжих фруктів, яєць або молока (навіть для неповнолітніх). Для урізноманітнення свого раціону ув'язнені великою мірою розраховували на продуктові передачі від своїх родин та придбання цих продуктів в магазині ізолятора…
У СІЗО була бібліотека, яка налічувала 27 000 книжок. Делегація була здивована, дізнавшись, що особам, які перебувають під вартою, не дозволялося отримувати книжки (окрім Біблії) або газет із-за меж ізолятора. КЗК хотів би отримати коментарі органів влади України щодо такої заборони.
Єдиним регулярним заходом, що проводився за межами камери, були прогулянки на відкритому повітрі протягом однієї години на день, що відбувалися на кількох прогулянкових майданчиках, розміщених на даху житлових корпусів. З огляду на їх розміри та конфігурацію ці відкриті території з високими стінами (площею від 16 до 60 кв. м) не дозволяли засудженим займатися фізичними вправами.
КЗК рекомендує, щоб органи влади України вжили активних заходів для забезпечення ув'язненим організованих видів діяльності за межами камери (робота, відпочинок/зібрання, освіта, спорт) у Київському СІЗО. Також Комітет рекомендує вжити заходів для будівництва більш підходящих майданчиків, щоб ув'язнені могли займатися спортивними вправами, а також забезпечити внутрішнє та зовнішнє спортивне обладнання. …
6. Охорона здоров'я
а. Вступ
123. У ході візиту у 2009 році делегації було повідомлено про пропозицію щодо створення робочої групи для вивчення можливості передачі питань охорони здоров'я засуджених під час їх етапування Міністерству охорони здоров'я України. КЗК може лише привітати цю ініціативу, що відповідає зауваженням, зробленим у пункті 142 доповіді за результатами його візиту у 1998 році, а саме про те, що більш активне залучення Міністерства охорони здоров'я України до надання послуг з охорони здоров'я у в'язницях допоможе забезпечити оптимальну охорону здоров'я ув'язнених, а також загальний принцип рівності цивільної системи охорони здоров'я з тією, що існує у пенітенціарних установах. Комітет бажає бути поінформованим про заходи, вжиті за вищезазначеною пропозицією.
У цьому контексті КЗК також бажає наголосити на потребі безперервного професійного навчання медичних працівників пенітенціарних установ з метою забезпечення їм можливості задовільно виконувати свої обов'язки. Комітет хотів би бути поінформованим щодо національної політики з цього питання.
124. Доповіді за результатами попередніх візитів КЗК до України містять низку рекомендацій, коментарів та запитів щодо надання інформації у сфері забезпечення охорони здоров'я ув'язнених. Незважаючи на зусилля органів влади України протягом останніх років та добру волю і готовність до співпраці медичних працівників відвіданих пенітенціарних установ, забезпечення охорони здоров'я ув'язнених залишається проблематичним через нестачу персоналу, обладнання та ресурсів. Під час візиту делегація вислухала низку скарг ув'язнених, які перебували у відвідуваних установах, щодо затримок у доступі до лікаря, браку лікарських препаратів та неадекватної якості послуг.".
106. У відповідних витягах з Доповіді Уряду України за результатами візиту до України Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню в період з 29 листопада до 6 грудня 2011 року [CPT/Inf (2012) 30] зазначено таке:
"... 48. З нагоди цього візиту та з огляду на нещодавно отримані КЗК доповіді делегація також детально вивчала медичне обслуговування щодо певних осіб, які утримуються у Київському СІЗО, та, зокрема, п. Валерія ІВАЩЕНКА, п. Юрія ЛУЦЕНКА та пані Юлії ТИМОШЕНКО.
У зв'язку з цим КЗК хотів би наголосити на тому, що члени делегації, які є медиками, не виступають в ролі лікуючих лікарів; їх завдання полягає в оцінюванні якості охорони здоров'я та, зокрема, доступу до лікування осіб, які перебувають під вартою. Комітет також хотів би нагадати, що органи і установи пенітенціарної служби відповідають за охорону здоров'я усіх ув'язнених. Слід вжити усіх можливих заходів для гарантування встановлення точного діагнозу та забезпечення усім ув'язненим належного лікування, як того потребує стан їх здоров'я.
КЗК не може не висловити свого занепокоєння стосовно того, що у випадку кожної із трьох вищезазначених осіб з різних причин в організації спеціалізованих медичних оглядів за межами СІЗО мали місце значні затримки. Проблеми такого типу неодноразово спостерігалися КЗК під час усіх попередніх візитів до Київського СІЗО, а також до інших пенітенціарних установ України. Комітет закликає органи влади України вжити усіх необхідних заходів, щоб у майбутньому всі ув'язнені, які потребують спеціалізованого лікування / обстежень, без зайвих затримок доправлялися до лікарень за межами пенітенціарних установ.".
IV. ІНШІ ВІДПОВІДНІ МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ
107. 9 червня 2011 року Європейський Парламент ухвалив резолюцію щодо України. У відповідній частині резолюції зазначалося таке:
"Європейський Парламент,
... G. оскільки дванадцятьох колишніх високопосадовців з уряду Тимошенко було взято під варту, включаючи колишнього Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, одного з лідерів партії Народна самооборона, якого звинувачують у зловживанні владою та розтраті коштів і якого було заарештовано 26 грудня 2010 року за нібито небажання співпрацювати зі слідством, ...
H. оскільки Луценка не було звільнено з-під арешту після початку судового процесу над ним 23 травня 2011 року, незважаючи на те, що арешт на підставі нібито небажання співпрацювати зі слідством у його справі є надзвичайно непропорційним заходом,
I. оскільки у попередній доповіді Датського Гельсінського комітету з прав людини щодо справ Луценка ... наводиться велика кількість порушень Європейської конвенції з прав людини ...
1. Наголошує на важливості забезпечення максимальної прозорості розслідувань, кримінального переслідування та суду, а також застерігає проти можливого застосування кримінального правосуддя як засобу досягнення політичних цілей;
2. Занепокоєний зростанням вибіркового переслідування діячів політичної опозиції в Україні, а також непропорційністю застосовуваних заходів ...;
3. Нагадує українській владі, що принцип колективної відповідальності за рішення уряду не дозволяє переслідування окремих членів уряду за рішення, прийняті колегіально...".
ПРАВО
108. Заявник скаржився на побутові умови тримання його під вартою у СІЗО. Він посилався на статтю 3 Конвенції , у якій зазначено таке:
"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".
А. Прийнятність
109.Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції . Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
В. Суть
1. Доводи сторін
110. Уряд стверджував, що після прибуття до СІЗО 28 грудня 2010 року і до 8 травня 2011 року заявник разом з двома іншими особами перебував у камері № 158 площею 8,58 кв. м, маючи таким чином у своєму розпорядженні 2,86 кв. м. Проте у зв'язку із голодуванням у період з 28 квітня по 8 травня 2011 року заявник перебував у цій камері сам. З 8 по 10 травня 2011 року він перебував у камері № 257 медичної частини СІЗО площею 23,21 кв. м. З 10 по 23 травня 2011 року заявник знаходився у лікарні. Після повернення в останню дату до СІЗО його було поміщено до медичної частини СІЗО у камеру № 260 площею 22,32 кв. м. Оскільки у цій камері з ним перебувала ще одна особа, у розпорядженні заявника було 11,16 кв. м площі. Насамкінець, з 1 липня 2011 року по 6 квітня 2012 року заявник знову перебував у камері № 158, в якій впродовж цього періоду часу знаходилася ще одна особа, а отже в особистому розпорядженні заявника було 4,29 кв. м площі. Уряд надав світлини цих трьох камер.
111. Уряд також зазначив, що у заявника була можливість отримувати питну воду та постільні речі від своїх родичів, але СІЗО також належним чином було забезпечено постільними речами. У будь-якому разі заявник не подавав з цього приводу скарг до адміністрації СІЗО. Більше того, з моменту поміщення його до СІЗО та до 23 травня 2011 року, коли його справу було передано до Печерського суду, заявник мав право на щоденну прогулянку на свіжому повітрі. Після цієї дати він мав прогулянки, за винятком тих днів, коли проводилися тривалі засідання суду.
Уряд дійшов висновку, що умови тримання заявника під вартою відповідали вимогам статті 3 Конвенції .
112. Заявник стверджував, що після поміщення до СІЗО він перебував у камері № 158 площею 8,58 кв. м, що раніше використовувалася для тримання засуджених до смертної кари. У камері була тільки холодна вода. Замість належного санвузла там був лише отвір у підлозі, не відокремлений від решти камери, що до того ж мала погану вентиляцію, а отже в ній стояв сильний сморід людських екскрементів. Камера була холодною та вогкою, температура у ній ніколи не була вище 16 °С. Заявникові дозволялось приймати душ один або два рази на тиждень. Він не тримався у цій камері з 8 по 10 травня 2011 року, коли його було переведено до камери № 257 у медичній частині СІЗО, з 10 по 23 травня 2011 року, коли він знаходився у лікарні швидкої допомоги, та з 23 травня по 1 липня 2011 року, коли він знову був поміщений до камери № 260 медичної частини СІЗО. Отже, загалом він перебував у камері № 158 протягом 408 діб. У цій камері разом з ним перебували одна або дві особи.
113. Заявник додав, що 27 березня 2012 року, до візиту представників Моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, його перевели до камери № 136, що була обладнана належним унітазом та телевізором із рідкокристалічним екраном. До цієї ж камери його також було поміщено 20 квітня 2012 року після виписки з лікарні швидкої допомоги.
2. Оцінка Суду
114. Суд перш за все зазначає, що зауваження сторін охоплюють період з 28 грудня 2010 року по 20 квітня 2012 року (див. пункти 110, 112 та 113). Отже, Суд обмежить дослідження умов тримання заявника під вартою цим проміжком часу.
115. Суд нагадує, що стаття 3 Конвенції є втіленням однієї з основоположних цінностей демократичного суспільства. Конвенція категорично забороняє катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання, незважаючи на обставини чи поведінку потерпілого (див., наприклад, рішення у справі "Лабіта проти Італії" (Labita v. Italy) [ВП], заява № 26772/95, п. 119, ECHR 2000-IV).
116. Якщо особу взято під варту, держава повинна забезпечити тримання її в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а спосіб і метод виконання заходу не повинні завдавати їй душевного страждання чи мук, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний ув'язненню, і щоб здоров'я та добробут особи були належним чином забезпечені з огляду на практичні потреби ув'язнення шляхом, серед іншого, надання їй необхідної медичної допомоги (див. рішення у справі "Кудла проти Польщі" (<...>) [ВП], заява № 30210/96, п. 94, ECHR 2000-ХІ). Більше того, при оцінці умов тримання під вартою необхідно враховувати сукупний вплив цих умов, а також тривалість тримання під вартою у вказаних умовах (див. рішення у справі "Островар проти Молдови" (Ostrovar v. Moldova), заява № 35207/03, п. 80, від 13 вересня 2005 року).
(а) Період з 28 грудня 2010 року по 8 травня 2011 року
117. Суд зауважує, що заявника було доправлено до СІЗО 28 грудня 2010 року та поміщено до камери № 158 площею 8,58 кв. м, де він перебував до 8 травня 2011 року (див. пункти 82, 110 та 112). За винятком періоду з 28 квітня по 8 травня 2011 року (див. пункт 110), разом із заявником у цій камері перебували ще двоє осіб, а тому у його особистому розпорядженні було 2,86 кв. м. Більше того, враховуючи, що в камері також знаходилися санвузол, меблі та приладдя, доступна заявникові площа була ще меншою.
118. З огляду на свою практику (див., наприклад, рішення у справах "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, п. 103, від 28 березня 2006 року; "Іглін проти України" (Iglin v. Ukraine), заява № 39908/05, пп. 51-52, від 12 січня 2012 року; та "Зінченко проти України" (Zinchenko v. Ukraine), заява № 63763/11, п. 66, від 13 березня 2014 року) Суд доходить висновку, що недостатність особистого простору, доступного заявникові під час тримання під вартою впродовж відповідного періоду, сама по собі порушує питання за статтею 3 Конвенції .
119. З огляду на зазначені вище обставини Суд вважає, що умови тримання заявника під вартою у камері № 158 у Київському СІЗО впродовж періоду з 28 грудня 2010 року по 28 квітня 2011 року були такими, що принижують гідність.
120. Отже, було порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з умовами тримання заявника під вартою у СІЗО з 28 грудня 2010 року по 8 травня 2011 року.
(b) Періоди з 28 квітня по 10 травня 2011 року,
з 23 травня 2011 року по 6 квітня 2012 року
та 20 квітня 2012 року
121. Суд зазначає, що впродовж решти строку перебування у Київському СІЗО в особистому розпорядженні заявника було більше 4 кв. м особистого простору (див. пункти 86, 110, 112 та 113) та що на той час нестачі спальних місць у зазначених камерах не було. Суд не має будь-якої інформації щодо площі камери № 136, але заявник не подав жодної скарги у зв'язку з цим. Оскільки впродовж відповідного періоду розмір камер сам по собі не порушує питання за Конвенцією, Суд має встановити, чи був сукупний вплив інших аспектів побутових умов тримання заявника під вартою таким, що становить нелюдське та/або таке, що принижує гідність, поводження у порушення статті 3 Конвенції .
122. У зв'язку з цим Суд погоджується, що у заявника могли бути певні проблеми щодо побутових умов тримання його під вартою у зазначених камерах. У той же час Суд не може встановити, чи мали подібні недоліки значний вплив на заявника. Відсутні також докази того, що штучне освітлення або системи вентиляції були недостатніми. Більше того, заявникові щоденно надавалась прогулянка на одну годину. Вікна у камерах не були облаштовані металевими чи іншими перекриттями, які б перешкоджали доступу до камер природного світла, а заявник не скаржився, що камери не були додатково облаштовані штучним освітленням.
123. Що стосується санітарно-гігієнічних умов, Суд, оцінивши надані сторонами речові докази, зокрема і надані Урядом світлини (див. пункт 110), зазначив, що стіл, унітаз, холодильник та ліжко були розташовані всередині камер, у яких перебував заявник, іноді дуже близько один до одного. Проте, виходячи з наявних документів, Суд не може встановити ні стан санвузла, за винятком камери № 260, ні те, чи було його відокремлено від решти камери. У камерах зазвичай була холодна проточна вода і особам, які перебували під вартою, включаючи заявника, дозволялося приймати душ щонайменше один раз на сім днів. Суд додає, що заявник визнав умови в камері № 136 належними.
124. Суд вважає, що, враховуючи сукупний вплив цих умов, вони не досягають мінімального рівня жорстокості, який вимагається для кваліфікації поводження як нелюдського або такого, що принижує гідність у розумінні статті 3 Конвенції (див. рішення у справі "Фетісов та інші проти Росії" (Fetisov and Others v. Russia), заяви №№ 43710/07,11248/08, 27668/08, 31242/08, 52133/08 та 6023/08, пп. 137-138, від 17 січня 2012 року).
125. Отже, Суд доходить висновку, що порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з триманням заявника під вартою у СІЗО з 28 квітня по 10 травня 2011 року, з 23 травня 2011 року по 6 квітня 2012 року та 20 квітня 2012 року не було.
126. Заявник також скаржився, що надане йому медичне обслуговування було неналежним і що це було порушенням статей 2 і 3 Конвенції .
127. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що скарга заявника має розглядатися за статтею 3 Конвенції .
А. Прийнятність
128. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції . Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
В. Суть
1. Доводи сторін
129. Уряд стверджував, що при поміщенні до СІЗО заявника було оглянуто начальником медичної частини та черговим лікарем. Заявник пройшов клінічне, лабораторне та рентгенологічне обстеження і у нього було виявлено симптоматичну артеріальну гіпертензію. Більше того, з виписки з його амбулаторної картки випливає, що у 2010 році заявник часто страждав на гастрит, жировий гепатоз, дискенезію жовчного міхура, хронічний панкреатит в стадії неповної ремісії, цукровий діабет, а також на недостатність підшлункової залози.
130. Посилаючись на хронологію лікування заявника, Уряд зазначив, що впродовж періоду до початку голодування заявник не подавав жодних скарг з приводу його лікування. Стан його здоров'я погіршився внаслідок голодування, коли стався рецидив усіх наявних у нього до цього часу захворювань. З'явилися також нові захворювання, такі як виразка. Згідно з твердженнями Уряду національні органи влади вжили усіх необхідних заходів для зменшення можливих наслідків захворювань та їх впливу на організм заявника. Так, під час голодування заявника щоденно обстежували лікарі, проводилися необхідні лабораторні дослідження, метою яких було контролювати наслідки голодування, вживалися заходи, спрямовані на зменшення наслідків голодування. Більше того, заявнику постійно пропонували харчову суміш.
131. Уряд також зазначив, що однією з причин, яка значною мірою сприяла виникненню нових захворювань, було психо-емоційне навантаження, якого заявник ймовірно зазнав внаслідок перебування під вартою та порушення щодо нього кримінального провадження. Таким чином, відповідальність за появу цих захворювань не можна покладати на національні органи влади, оскільки це не було пов'язано з наданням медичної допомоги у СІЗО або побутовими умовами тримання під вартою у СІЗО. Уряд підкреслив, що заявник постійно отримував належну медичну допомогу у зв'язку із виявленими у нього новими хворобами. Заявника оглядали лікарі СІЗО, він проходив регулярні обстеження медичними комісіями, до яких входили кращі спеціалісти з лікарень МОЗ України, отримував призначене ними лікування в повному обсязі та проходив вказані ними обстеження; коли це було необхідно, заявника переводили до лікарні. Уряд вважав, що надане заявникові лікування відповідало статті 3 Конвенції .
132. Заявник доводив, що незабезпечення його належним медичним обслуговуванням, таким як належні огляд і лікування його захворювань, приховування справжнього стану його здоров'я, а також свавільна виписка його з лікарні та примусове допровадження на судові засідання, незважаючи на поганий стан його здоров'я, - у сукупності це доводило порушення позитивного обов'язку Уряду запобігати стражданням ув'язнених осіб, які перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний ув'язненню. Ненадання Урядом належного медичного обслуговування доводило нелюдське із ним поводження, а Уряд мав намір викликати у нього відчуття відчаю та неповноцінності, образити та принизити його, а також довести його уразливість. Таке поводження із заявником порушує статтю 3 Конвенції .
2. Оцінка Суду
133. Суд нагадує, що при оцінці належності медичної допомоги в пенітенціарній установі він загалом має зберігати достатню гнучкість при визначенні необхідного стандарту охорони здоров'я, який має задовольняти законні вимоги ув'язнення, але залишатися таким, що відповідає людській гідності та належному виконанню державою своїх обов'язків. У зв'язку з цим відповідні національні органи влади зобов'язані забезпечити, зокрема, щоб встановлення, діагнозу та надання медичної допомоги були швидкими і точними (див. рішення у справах "Гумматов проти Азербайджану (Hummatov v. Azerbaijan), заяви №№ 9852/03 та 13413/04, п. 115, від 29 листопада 2007 року; "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пп. 104-106, від 28 березня 2006 року; "Євгеній Алєксєєнко проти Росії" (Yevgeniy Alekseenko v. Russia), заява № 74266/01, п. 100, від 8 січня 2009 року; "Гладкій проти Росії" (Gladkiy v. Russia), заява № 3242/03, п. 84, від 21 грудня 2010 року; "Хатаєв проти Росії" (Khatayev v. Russia), заява № 56994/09, п. 85, від 11 жовтня 2011 року, та рішення зі змінами у справі "Голомйов проти Молдови" (Holomiov v. Moldova), заява № 30649/05, п. 121, від 7 листопада 2006 року) та щоб у разі, коли цього вимагає характер захворювання, нагляд компетентного медичного персоналу був регулярним та систематичним і включав комплексну лікувальну стратегію, метою якої є успішне лікування захворювань ув'язненої особи або запобігання їх ускладненню (див. вищезазначене рішення усправі "Гумматов проти Азербайджану" (Hummatov v. Azerbaijan), пп. 109 та 114; рішення у справі "Сарбан проти Молдови" (Sarban v. Moldova), заява № 3456/05, п. 79, від 4 жовтня 2005 року). Самого факту погіршення стану здоров'я заявника, хоча і здатного на початковому етапі викликати певні сумніви щодо належності його лікування у пенітенціарній установі, все ж недостатньо для встановлення порушення позитивного обов'язку держави за статтею 3 Конвенції , якщо, з іншого боку, може бути встановлено, що відповідні національні органи влади своєчасно надали усю достатньою мірою доступну медичну допомогу, сумлінно намагаючись перешкодити розвитку зазначеного захворювання (див., серед багатьох інших, рішення у справі "Джаші проти Гоузії" (Jashi v. Georgia), заява № 10799/06, п. 61, від 8 січня 2013 року).
134. Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що з великої кількості томів матеріалів справи та доводів сторін випливає, що здоров'ю заявника було приділено значну увагу національних органів влади. При поміщенні до СІЗО заявника негайно оглянули лікарі. Він пройшов клінічне, лабораторне та рентгенологічне обстеження. За результатами зазначених обстежень йому було діагностовано симптоматичну артеріальну гіпертензію. Більше того, не можна не взяти до уваги те, що згідно з амбулаторною карткою заявника він ще до взяття під варту страждав на гастрит, гепатоз, дискенезію сечового міхура, хронічний панкреатит в стадії неповної ремісії, цукровий діабет, а також на недостатність підшлункозої залози (див. пункти 20 та 129).
135. Суд зауважує, що під час тримання під вартою у СІЗО заявник перебував під постійним наглядом лікарів медичної частини СІЗО та комісії лікарів ДПтС України. Більше того, заявника було оглянуто лікарями з медичних закладів МОЗ України і він, будучи двічі госпіталізованим, отримав належне лікування у лікарні швидкої допомоги.
136. Суд також зауважує, що заявник голодував впродовж 33 днів (див. пункти 27 та 37) та значно втратив вагу. 8 травня 2011 року комісія лікарів зазначила, що голодування істотно впливає на загальний стан здоров'я заявника (див. пункт 33). Впродовж періоду, коли заявник відмовлявся приймати їжу, його щодня оглядали лікарі. Пізніше проводилися лабораторні аналізи, метою яких було контролювати наслідки голодування, та вживалися заходи, спрямовані на зменшення зазначених наслідків. Заявнику постійно пропонували харчову суміш. Що стосується нових захворювань, які могли бути спричинені голодуванням, заявник постійно отримував належне лікування.
137. Ці міркування дозволяють Суду дійти висновку, що національні органи влади надали заявнику комплексну, ефективну та очевидну медичну допомогу,
138. Проте Суд не залишає поза увагою той факт, що, незважаючи на свою обізнаність про важкий стан здоров'я заявника, національні органи влади не забезпечили його швидке переведення до лікарні для проведення додаткових медичних обстежень, які 28 травня 2011 року рекомендували лікарі (див. пункт 38 та 43). У зв'язку з цим Суд зауважує, що хоча суддя дозволив переведення заявника 14 червня 2011 року (див. пункт 44), його було доправлено до лікарні тільки 15 липня 2011 року (див. пункт 49). Проте, враховуючи характер медичного обстеження, Суд не вважає, що бездіяльність національних органів влади досягла мінімального для статті 3 Конвенції рівня жорстокості (див., в якості протилежного прикладу, рішення у справі "Купчак проти Польщі" (Kupchzak v. Poland), заява № 2627/09, пп. 58-68, від 25 січня 2011 року).
III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ У ЗВ'ЯЗКУ З УМОВАМИ ТРИМАННЯ ЗАЯВНИКА ПІД ВАРТОЮ У ДНІ ПРОВЕДЕННЯ СУДОВИХ ЗАСІДАНЬ З ОГЛЯДУ НА СТАН ЙОГО ЗДОРОВ'Я
140. Заявник також скаржився на умови тримання його під вартою під час судових засідань, зокрема що в очікуванні судових засідань він перебував у маленькій та погано вентильованій кімнаті та що його не забезпечували питною водою або їжею і що у нього не було можливості відпочити.
А. Прийнятність
141. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції . Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
В. Суть
1. Доводи сторін
142. Уряд стверджував, що перерви оголошувалися у переважній більшості з вісімдесяти судових засідань у кримінальній справі заявника. Серед тридцяти чотирьох засідань, під час яких не було оголошено жодної перерви, тільки сім закінчилися після 13 год., і жодне з таких засідань не тривало до кінця робочого дня. Серед решти сорока шести засідань у двадцяти п'яти з них було оголошену одну перерву, у десяти з них - дві перерви, у шести - три перерви, а під час засідання 30 червня 2011 року - п'ять перерв. Тривалість зазначених перерв коливалась від 10 хвилин до однієї або двох годин.
143. Уряд також стверджував, що у дні, коли проводилися засідання Печерського суду, заявника вивозили з СІЗО у період часу з 7 до 8 год., найчастіше після 7 год. 30 хв., оскільки судові засідання зазвичай розпочинались о 9 год. Уряд наголошував на тому, що заявник завжди міг поснідати. Більше того, судові засідання зазвичай закінчувалися не пізніше 18 год. 20 хв., але якщо заявник прибував до СІЗО до 15 год., він міг отримати годинну прогулянку на свіжому повітрі. Крім цього, оскільки заявник споживав лише власні продукти харчування, він не був обмежений часом прийому їжі у СІЗО. Тому він завжди мав можливість належно харчуватися після повернення до СІЗО.
144. Уряд також стверджував, що заявник мав достатньо часу для сну, хоча визнав, що одного разу, коли засідання Печерського суду завершилося о 23 год. 16 хв., заявник повернувся до СІЗО лише о 23 год. 30 хв. Проте, оскільки протягом наступних трьох днів судових засідання не проводились, він мав достатньо часу для того, щоб відпочити.
145. Уряд також пояснив, що, перебуваючи під вартою, заявник відмовився приймати їжу, приготовану у СІЗО, та отримувати сухі пайки у зв'язку з тим, що його родичі забезпечували його власними продуктами харчування. Відповідно він мав можливість отримувати та вживати продукти харчування у дні судових засідань. Зазначений факт підтверджується листом голови Печерського районного суду міста Києва, який вказав, що заявникові було дозволено вживати продукти харчування під час перерв у судовому засіданні. Уряд додав, що навіть якщо б заявник не отримував продукти харчування від родичів, національним законодавством було передбачено порядок харчування осіб, яких перевозять до судів для участі у судових засіданнях. Зокрема, 13 та 19 жовтня 2011 року та 19 січня 2012 року, незважаючи на відмову заявника, обід йому було доставлено до суду відповідно до вимог національного законодавства. Більше того, суд за клопотанням заявника, інших підсудних чи їх захисників оголошував перерви на обід 14 липня 2011 року, 19 січня 2012 року, 1, 2, 6, 7, 9, 14 та 15 лютого 2012 року. Уряд також зазначив, що 19 липня 2011 року та 6 лютого 2012 року суд надав заявникові одногодинну перерву в судовому засіданні для прийому їжі, оскільки за призначенням лікарів йому було необхідно харчуватися тричі на день.
146. Що до судового засідання 23 травня 2011 року Уряд визнав, що заявник ймовірно був ослабленим через голодування, а тому за будь-яких обставин судове засідання та перевезення не були б для нього легкими. Проте медичні працівники не вказували, що стан здоров'я заявника не дозволяє йому взяти участь у судовому засіданні. Уряд також стверджував, що засідання суду розпочалося об 11 год. і тривало близько 4 годин, що є відносно невеликим періодом часу. Протягом засідання судом було оголошено дві перерви тривалістю годину і півгодини відповідно. Уряд зазначив, що заявник тоді міг вживати їжу та пити воду. Більше того, заявник не подавав жодних клопотань щодо перенесення судового засідання для надання йому медичної допомоги чи надання часу для відпочинку або прийому їжі. Судове засідання закінчилося о 15 год. 09 хв., і заявника відвезли до СІЗО, де його помістили до медичної частини. Крім того, впродовж наступних шести днів судові засідання не проводилися, а тому заявник мав достатньо часу на відпочинок,
147. У рамках процедури за правилом 39 Регламенту Суду (див. пункт 96) Уряд повідомив, серед іншого, що на судовому засіданні 17 січня 2012 року, яке розпочалося о 9 год. 09 хв. та закінчилось о 17 год. 55 хв., суд оголосив дві технічні перерви та перерву на обід, яка тривала з 13 год. 11 хв. до 13 год. 55 хв. Більше того, суд перебував у нарадчій кімнаті з 9 год. 39 хв. до 10 год. 25 хв. 18 січня 2012 року судове засідання розпочалося о 9 год. 12 хв. та закінчилося о 14 год. 15 хв., під час якого суд оголосив перерву на відпочинок та обід з 12 год. 19 хв. до 12 год. 39 хв. Крім того, 19 січня 2012 року засідання розпочалось о 9 год. 09 хв. та закінчилось о 23 год. 16 хв. Під час цього засідання суд оголосив шість перерв, які тривали з 13 год. 20 хв. до 14 год. 05 хв., з 14 год. 14 хв. до 15 год. 56 хв., з 16 год. 30 хв. до 16 год. 37хв., з 16 год. 40 хв. до 17 год. 26 хв., з 17 год. 27 хв. до 17 год. 40 хв. та з 20 год. 32 хв. до 20 год. 49 хв. Крім того, суд перебував у нарадчій кімнаті з 17 год. 50 хв. до 18 год. 04 хв. Уряд також зазначив, що засідання суду 20 січня 2012 року тривало п'ять хвилин.
За твердженнями Уряду, під час судових засідань 17, 18 та 19 січня 2012 року заявникові дозволялося приймати їжу, відпочивати та задовольняти інші потреби. Він мав таку можливість не тільки під час перерв, спеціально відведених для відпочинку та прийому їжі, але й також під час технічних перерв і судових нарад.
148. Заявник доводив, що до 21 січня 2012 року у дні проведення засідань йому не надавалося харчових продуктів або води. Він заперечив аргумент Уряду про те, що він відмовився споживати їжу, яка забезпечувалася у СІЗО, оскільки отримував продуктові передачі з дому. У зв'язку з цим він зазначив, що згідно з пунктом 18 " Інструкції про порядок конвоювання та тримання в судах підсудних (засуджених) за вимогою судових органів" (далі - Інструкція) до суду підсудному (засудженому) дозволяється брати з собою тільки документи, пов'язані з судовим засіданням. Брати з собою передачі, приладдя, продукти харчування, пляшки з водою тощо заборонялося. Крім того, згідно з пунктом 28 Інструкції забезпечення підсудних (засуджених) харчуванням і напоями покладається лише на місце позбавлення волі, в якому вони тримаються. Проте у зв'язку з серйозними гастроентерологічними захворюваннями, порушенням роботи печінки та за відсутності у СІЗО спеціального дієтичного харчування заявник зазвичай під час перебування у СІЗО вживав харчові продукти, які передавала його родина. Пункт 23 Інструкції суворо забороняв приймати будь-які посилки та інші передачі у суді. Більше того, згідно зі статтею 7 Закону України "Про попереднє ув'язнення" будь-які передачі для осіб, які тримаються під вартою, повинні були передаватися до пенітенціарної установи лише у встановлений для цього час та підлягали огляду. Відповідно заявник не міг вживати власні харчові продукти після судових засідань.
149. Заявник додав, що йому не було забезпечено конкретного місця або часу для споживання харчових продуктів у суді. Впродовж усіх судових засідань його тримали у металевій клітці, яку він міг залишати тільки тоді, як відвідував туалет. Для нього було б принизливим споживати їжу, навіть якщо вона у нього була б, у залі суду, повній журналістів, кореспондентів та фотографів, сидячи у металевій клітці без будь-яких приборів та столу. Внаслідок цього впродовж усіх судових засідань (одне з яких, що відбулося 19 січня 2012 року, тривало чотирнадцять годин) він залишався без будь-якої їжі або напоїв. Він стверджував, що це порушення належного режиму харчування погіршило стан його здоров'я, про що також зазначалось у медичній довідці від 20 січня 2012 року, наданій Урядом.
150. Що до зауважень Уряду стосовно перерв у судових засіданнях 17, 18 та 19 січня 2012 року (див. пункт 147) заявник зазначив, що 17 січня 2012 року було оголошено дві перерви, які тривали одинадцять та шістнадцять хвилин відповідно, коли учасникам провадження дозволялося скористатися туалетом, потім була оголошена перерва на сорок хвилин на обід, якого він був позбавлений, тому що перебував у металевій клітці. Він додав, що коли судді йшли до нарадчої кімнати, учасники відповідно до національного законодавства залишались на своїх місцях, і їм не дозволялось залишити залу суду.
Що до судового засідання 19 січня 2012 року заявник стверджував, що усі перерви, на які посилався Уряд, оголошувалися у зв'язку із погіршенням стану його здоров'я та неможливістю взяти участь у судовому засіданні, а також у зв'язку з наданням йому медичної допомоги бригадами швидкої допомоги, які прибували на виклик чотири рази.
151. Щодо першого судового засідання 23 травня 2011 року заявник стверджував, що його було доправлено до суду безпосередньо з лікарні, з якої його виписали того ж ранку з діагнозами: хронічний панкреатит, цукровий діабет, хронічний холецистит та виразка дванадцятипалої кишки. Його розбудили о 4 год. 30 хв. для того, щоб прибути до суду до 6 год. 30 хв. По прибутті його тримали у кімнаті для тримання підсудних (засуджених), площа якої становила близько 1,5 кв. м. О 10 год. 30 хв. його перевели до зали суду, що була маленькою, спекотною та не мала кондиціонера. У залі суду він пробув до 15 год., після чого близько 18 год. його відвезли до СІЗО. Згідно з твердженнями заявника йому не давали ані води, ані їжі впродовж усього дня, хоча адміністрація СІЗО і суд знали про погіршення стану його здоров'я, який у лікарні не покращився. Будучи виснаженим, заявник припинив голодування, щоб бути в змозі взяти участь у наступних судових засіданнях.
152. Заявник також стверджував, що стан його здоров'я погіршився пізніше того вечора. Він зомлів наступного дня і йому викликали лікарів СІЗО. Проте заявник відмовився від огляду ними, а лікарів медичних закладів МОЗ України до нього не допускали. Він стверджував, що у його медичній картці не було зроблено жодного запису та що йому не надали відповідних ліків. Лікарям, визначеним Міністерством охорони здоров'я України, було дозволено оглянути заявника лише 28 травня 2011 року; вони виявили у нього пептичну виразку дванадцятипалої кишки у стадії загострення, стан після шлунково-кишкової кровотечі та ерозивний гастрит і рекомендували негайне лікування у спеціалізованій гастроентерологічній лікарні. Згідно з висновком лікарів, оскільки заявника було виписано з лікарні швидкої допомоги без внутрішньої кровотечі, ця кровотеча вочевидь виникла у період з 23 по 28 травня 2011 року внаслідок передчасного закінчення спеціалізованого стаціонарного лікування,
153. Відповідно дії адміністрації СІЗО, яка свавільно перевезла заявника з лікарні швидкої допомоги та примусила його взяти участь у тривалому судовому засіданні 23 травня 2011 року, при цьому не надавши жодних ліків або води, спричинила йому неспіврозмірні страждання та сприяла подальшому погіршенню стану його здоров'я.
2. Оцінка Суду
154. Суд перш за все зазначає, що заявник у своїй первинній заяві стверджував про судове засідання 23 травня 2011 року. Більше того, в межах процедури за правилом 39 Регламенту Суду він подав додаткові скарги щодо судових засідань, які проводились з 17 по 19 січня 2012 року і під час яких йому не було надано належної допомоги у зв'язку з його захворюваннями (див. пункт 96). Проте Суд не залишає поза увагою те, що загалом заявник взяв участь у сімдесяти дев'яти засіданнях Печерського суду (див. пункт 90), що стан здоров'я заявника погіршився після голодування, чого Уряд не заперечує (див. пункт 130), та що з дати проведення першого засідання 23 травня 2011 року до січня 2012 року, коли було проведено три судових засідання, минуло майже вісім місяців, впродовж яких заявник страждав на різні хвороби, що потребували тривалого лікування (див. пункти 38-76). На додаток, у матеріалах справи відсутні свідчення того, що умови тримання заявника під вартою під час судових засідань було відповідним чином змінено.
155. Як вже зазначалося вище, держава повинна забезпечити тримання особи в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а спосіб і метод виконання заходу не повинні завдавати їй душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний ув'язненню, і щоб здоров'я і самопочуття особи були належним чином забезпечені з огляду на практичні потреби ув'язнення (див. пункт 116). Суд вважає, що ці принципи також стосуються умов перевезення осіб, які перебувають під вартою, з пенітенціарної установи до суду і назад, а також їх тримання у будівлі суду, включаючи забезпечення належним харчуванням (див. рішення у справах "Євгеній Богданов проти Росії" (Yevgeniy Bogdanov v. Russia), заява №22405/04, пп. 101-105, від 26 лютого 2015: "Романова проти Росії" (Romanova v. Russia), заява № 23215/02, пп. 88-92, від 11 жовтня 2011 року; "Ковальова проти Росії" (Kovaleva v. Russia), заява № 7782/04, пп. 62-65, від 2 грудня 2010 року; "Яковенко проти України" (Yakovenko v. Ukraine), заява № 15825/06, пп. 103-113, від 25 жовтня 2007 року).
156. У цій справі Суд зауважує, що у дні проведення судових засідань заявника, як правило, вивозили з СІЗО з 7 до 8 год., зазвичай доставляючи його до суду за 20-30 хвилин. Хоча Уряд не надав інформації щодо часу, коли заявника переводили з автомобіля до кімнати для тримання підсудних (засуджених), у розпорядженні Суду знаходиться інформація стосовно часу його прибуття до будівлі суду і часу початку засідань. Отже, Суд виходитиме з припущення, що заявник очікував початку засідання або в автомобілі, або у кімнаті для тримання підсудних (засуджених). Як випливає з документів, наданих Урядом, та свідчень заявника, видається, що кімната для тримання підсудних (засуджених) була маленькою камерою з ґратами та лавою.
157. Аналізуючи все провадження загалом (див. пункт 154), Суд доходить висновку, що 23 травня 2011 року, а також 17, 18 та 19 січня 2012 року заявник перебував у найбільш тяжкому становищі. Суд у зв'язку з цим зауважує, що 23 травня 2011 року заявник провів у кімнаті для тримання підсудних (засуджених) три години та сорок чотири хвилини в очікуванні початку засідання, яке тривало чотири години і чотири хвилини без оголошення будь-яких перерв, хоча було відомо, що він голодує і це голодування суттєво впливало на стан його здоров'я (див. пункти 33 та 136).
Врешті-решт заявника, який до цього взяв участь у п'ятдесяти дев'яти засіданнях, останнє з яких мало місце 16 січня 2012 року, було перевезено для участі у наступному засіданні, яке проводилося 17 січня 2012 року і тривало вісім годин і сорок шість хвилин з двома перервами на 11 та 16 хвилин відповідно, а також перервою на обід. До початку засідання заявник мав перебувати у кімнаті для тримання підсудних (засуджених) впродовж тридцяти дев'яти хвилин.
Наступного дня він провів у кімнаті для тримання підсудних (засуджених) до початку засідання, яке тривало п'ять годин та три хвилини, одну годину та дві хвилини. Суд зазначає, що всупереч інформації Уряду (див. пункт 147) з протоколу засідання випливає, що суд оголосив десятихвилинну технічну перерву, але не оголошував перерви на відпочинок і обід.
Насамкінець Суд зауважує, що 19 січня 2012 року заявник провів у кімнаті для тримання підсудних (засуджених) п'ятдесят чотири хвилини і взяв участь у засіданні, яке, розпочавшись о 9 год. 19 хв., тривало тринадцять годин та п'ятдесят сім хвилин. Під час засідання чотири рази викликали лікарів для надання заявникові медичної допомоги. На початку другої половини дня Печерський суд оголосив перерву для відпочинку. Проте, як видається, впродовж усієї перерви заявник перебував у металевій клітці (див. пункт 149). Більше того, пізніше того дня суд не задовольнив клопотання захисників заявника про перенесення засідання та оголошення перерви для прийому їжі і продовжив засідання до 23 год. 16 хв., призначивши наступне засідання на 8 год. 05 хв. наступного дня.
158. Також вбачається, що у чотири зазначені дні, коли його доправляли до суду, заявник не отримував повноцінного харчування, яке б відповідало стану його здоров'я. Враховуючи наявні у нього документи, Суд не переконаний доводами Уряду про те, що заявник міг брати з собою харчові продукти, які йому передавала родина. У будь-якому разі Суд вважає, що дозвіл брати з собою їжу не може замінити відповідні заходи із забезпечення харчування, оскільки саме держава перш за все несе відповідальність за самопочуття осіб, позбавлених свободи. До того ж Суд взагалі не вважає реалістичними припущення про те, що заявник міг вживати їжу під час перебування у кімнаті для тримання підсудних (засуджених) або у металевій клітці перед засіданнями або впродовж них.
159. Суд раніше встановлював порушення статті 3 Конвенції у багатьох справах, що стосувалися тримання заявників в умовах обмеженого простору у приміщеннях для тримання під вартою у будівлях суду та відсутності належного харчування у дні судових засідань (див., наприклад, рішення у справах "Власов проти Росії" (Vlasov v. Russia), заява № 78146/01, п. 96, від 12 червня 2008 року; "Салманов проти Росії" (Salmanov v. Russia), заява № 3522/04, п. 64, від 31 липня 2008 року, та "Старокадомський проти Росії" (Starokadomskiy v. Russia), заява № 42239/02, п. 58, від 31 липня 2008 року).
160. Зважаючи на вищезазначене, Суд вважає, що за обставин цієї справи сукупний вплив неналежного харчування та стану здоров'я заявника під час судових засідань, які проводилися 23 травня 2011 року та 17, 18 і 19 січня 2012 року, був достатнім для посилення фізичних страждань та психічного виснаження заявника. Це ще більше обтяжувалося тим, що зазначене вище поводження мало місце під час судового розгляду справи заявника - у той час, коли йому найбільше були потрібні концентрація та розумова активність. Тому Суд доходить висновку, що заявника було піддано нелюдському та такому, що принижує гідність, поводженню всупереч положенням статті 3 Конвенції (див. подібне мотивування в рішенні у зазначеній вище справі "Стрєлєц проти Росії" (Strelets v. Russia), п. 62).
