Справа «Подвезько проти України» (Заява № 74297/11)

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Подвезько проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Вінсент А. Де Гаетано (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Андре Потоцький (<…>), судді,

та Стівен Філліпс (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 20 січня 2015 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 74297/11 ), яку 23 листопада 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Антон Віталійович Подвезько (далі - заявник).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляла його Уповноважений - пані Н. Севостьянова.

3. 4 грудня 2013 року про скарги за пунктами 1, 3 і 4 статті 5 Конвенції було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві - визнано неприйнятними.

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1976 році.

5. 29 грудня 2009 року слідчим міліції було порушено кримінальну справу щодо заявника за обвинуваченням у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство). Того ж дня заявника було оголошено у розшук.

6. 27 квітня 2010 року заявника було затримано та пред’явлено обвинувачення.

7. 29 квітня 2010 року суд обрав заявникові запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

8. 25 червня 2010 року заявника було звільнено з-під варти під підписку про невиїзд.

9. У лютому 2011 року справу було направлено на розгляд до Дзержинського районного суду м. Харкова (далі - районний суд).

10. 4 квітня 2011 року районний суд провів попереднє засідання у справі. За поданням прокурора суд вирішив змінити заявникові запобіжний захід на тримання під вартою. З огляду на те, що заявник заперечував свою вину, суд вважав, що він може чинити вплив на свідків, приховати або знищити сліди злочину, предмети, що є доказами. Суд зазначив, що заявника обвинувачено у вчиненні тяжкого злочину, а фактичне місце його проживання не співпадає з адресою його реєстрації. Отже, суд дійшов висновку, що заявник може застосувати негативну поведінку, а тому його ізоляція була необхідною. Суд зазначив, що заявник є чоловіком середнього віку, не є інвалідом, не страждає на хронічні захворювання, має сім’ю та неповнолітнього сина, а також, що він працює директором підприємства.

11. Впродовж судового розгляду справи заявник неодноразово клопотав до районного суду про зміну запобіжного заходу та звільнення його з-під варти.

12. 5 липня, 19 серпня, 23 листопада 2011 року та 17 січня 2012 року районний суд відмовляв у задоволенні клопотань заявника та залишав запобіжний захід без змін. Суд посилався на свою постанову від 4 квітня 2011 року та повторно зазначав, що фактичне місце проживання заявника не співпадає з адресою його реєстрації, що його обвинувачено у вчиненні тяжкого злочину, а також що існують підстави вважати, що, будучи звільненим з-під варти, він може поводитись негативно. Суд також повторював, що заявник є чоловіком середнього віку, не є інвалідом, не страждає на хронічні захворювання, має сім'ю та неповнолітнього сина, а також що він працює директором підприємства. Суд також дійшов висновку, що немає підстав змінювати запобіжний захід у зв'язку зі станом здоров'я заявника або призначати заставу, і, крім того, заявник не демонструє каяття та відмовляється визнавати свою вину.

13. 30 січня 2012 року районний суд визнав заявника винним у заволодінні майном шляхом обману (шахрайство) та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі отроком на шість років з конфіскацією майна.

14. Апеляційний суд Харківської області та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 9 квітня 2013 року і 6 лютого 2014 року відповідно залишили вирок від 30 січня 2012 року без змін.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

15. Відповідні положення Конституції України та Кримінально-процесуального кодексу України, чинні на час подій, наведено в рішенні у справі "Молодорич проти України" ((Molodorych v. Ukraine), заява № 2161/02, пп. 57-59, від 28 жовтня 2010 року).

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТІВ 1ТА 3 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

16. Заявник скаржився на те, що постанови суду про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час судового провадження були свавільними та що у них не було зазначено належних та достатніх підстав для продовжуваного тримання його під вартою. Заявник посилався на пункти 1 і 3 статті 5 Конвенції, відповідні положення яких передбачають таке:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

…

с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "с" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.".

A. Прийнятність

17. Суд зазначає, що ця частина скарги не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

18. Заявник наполягав на своїй скарзі.

19. Уряд стверджував, що судові постанови були належним чином вмотивовані та обґрунтовували тримання заявника під вартою.

20. Суд нагадує, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свобод и не вважалося свавільним, недостатньо самого факту застосування цього заходу згідно з національним законодавством - він також повинен бути необхідним за конкретних обставин ( див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі "Нештяк проти Словаччини" (<…>), заява № 65559/01, п. 74). На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 5 Конвенції має відповідати вимозі пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, в якому здійснюється оцінка відповідних аргументів "за" і "проти" звільнення (див. рішення у справах "Ладент проти Польщі" (Ladent v. Poland), заява № 11036/03, п. 55, ECHR 2008-... (витяги), та "Хайредінов проти України" (Khayredinov v. Ukraine), заява №38 717/04, п. 28, від 14 жовтня 2010 року).

21. Суд також встановлював, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає надання переконливого обґрунтування органами влади будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є. Аргументи "за" і "проти" звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі "Бекчієв проти Молдови" (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).

22. Зважаючи на тісний зв’язок між відповідними принципами, закріпленими підпунктом "с" пункту 1 і пунктом 3 статті 5 Конвенції, Суд розглядатиме цю скаргу відповідно до обох положень одночасно (див. рішення у справах "Корнейкова проти України" (Korneykova v, Ukraine), заява № 39884/05, л. 38, від 19 січня 2012 року, "Сізарєв проти України" (Sizarev v. Ukraine), заява № 17116/04, пп. 161-164, від 17 січня 2013 року, і "Таран проти України" (Taran v. Ukraine), заява № 31898/06, п. 70, від 17 жовтня 2013 року).

23. Суд зазначає, що досудове тримання заявника під вартою, що є предметом розгляду у цій справі, тривало близько десяти місяців. Проте судові постанови про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання заявника під вартою були сформульовані дуже загально та містили повторювані шаблонні фрази. Вони не свідчать про то, що суди здійснили належну оцінку фактів стосовно необхідності застосування такого запобіжного заходу за обставин цієї справи. Більше того, з плином часу продовження тримання заявника під вартою вимагало більш докладного обґрунтування, але суди не наводили жодних додаткових підстав з цього приводу. Більше того, залишаючи без змін обраний заявникові запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суди посилались на невизнання ним своєї вини. Ця підстава взяття заявника під варту суперечить таким важливим елементам концепції справедливого суду, як право не свідчити проти себе та презумпція невинуватості (див. рішення від 3 липня 2012 року у справі "Луценко проти України" (Lutsenko v. Ukraine), заява № 6492/11, п. 72).

24. З огляду на свою усталену практику Суд доходить висновку, що досудове тримання заявники під вартою не ґрунтувалося на належних і достатніх підставах та що суди не аргументували необхідність тримання заявника під вартою упродовж зазначеного строку.

25. Отже, було порушення пунктів 1 і 3 статті 5 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 4 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

26. Заявник скаржився, що його клопотання про зміну запобіжного заходу судом не розглядалися.

27. Суд вирішив розглянути скаргу за пунктом 4 статті 5 Конвенції, який передбачає таке:

"4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.".

A. Прийнятність

28. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

29. Заявник наполягав на своїй скарзі.

30. Уряд стверджував, що заявникові було забезпечено ефективну процедуру, за допомогою якої мін міг у відповідний чек; оскаржити його тримання під вартою.

Зокрема, згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України заявник мав право подавати до суду, що розглядав його кримінальну справу, різні клопотання, включаючи клопотання про зміну або скасування запобіжного заходу.

31. Суд раніше вже встановлював, що українське законодавство на час подій не передбачало процедури перегляду законності продовжуваного тримання під вартою після завершення досудового слідства, яка б відповідала вимогам пункту 4 статті 5 Конвенції (див. рішення у справах "Молодорич проти України" (Molodorych v. Ukraine), заява № 2161/02, п. 108, від 28 жовтня 2010 року; "Плєшков проти України" (Pleshkov v. Ukraine), заява № 37789/05, п. 42, від 10 лютого 2011 року; вищезазначене рішення у справі "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), п. 100, і рішення у справах "Цигоній проти України" (Tsygoniy v. Ukraine), заява № 19213/04, п. 78, від 24 листопада 2011 року, і "Таран проти України" (Taran v. Ukraine), заява № 31898/06, п. 81, від 17 жовтня 2013 року). Суд вважає, що такі ж висновки доречні і у цій справі.

32. Отже, у зв’язку з цим було порушення пункту 4 статті 5 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

33.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".

34. Заявник не подав у встановлений строк вимог щодо справедливої сатисфакції. Відповідно Суд не вважає, що існує потреба присуджувати йому у зв’язку з цим будь-яку суму.

1.Оголошує скарги за пунктами 1, 3 і 4 статті 5 Конвенції прийнятними.

2.Постановляє, що було порушення пунктів 1 і 3 статті 5 Конвенції.

3.Постановляє, що було порушення пункту 4 статті 5 Конвенції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 12 лютого 2015 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.