Справа "Юрій Ілларіонович Щокін проти України" (Заява N 4299/03)

Вироком Токмацького районного суду Запорізької області від 8 жовтня 1998 року сина заявника, Щокіна Олега (далі - Щ. О.), було визнано винним у вчиненні вимагательства, поєднаного з насильством, та призначено покарання у вигляді конфіскації четвертої частини його майна, а також позбавлення волі строком на три роки.

Для відбування покарання Щ. О. було переведено до Вільнянської виправної колонії середнього рівня безпеки N 20 (далі - колонія). Щ. О. вчинив втечу з колонії. 17.10.2000 його було знайдено та 18.10.2000 доставлено до колонії, де його було поміщено в кімнату під наглядом інспектора Ш. А., який прикував його наручниками до радіатора. Після цього інспектор Ш. А. та семеро засуджених протягом тривалого часу наносили Щ. О. численні удари, які призвели до множинних травм, переломів та внутрішніх кровотеч. Крім того, двоє засуджених зґвалтували його.

19 жовтня 2000 року від отриманих тілесних ушкоджень Щ. О. помер.

Запорізька прокуратура порушила дві кримінальні справи: за фактом завдання Щ. О. тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили його смерть, та проти інспектора Щ. А. і чотирьох засуджених за фактом злісного хуліганства. Згодом ці справи були об'єднані.

За невизначених дати та обставин інспектор Ш. А. втік. Його було оголошено в регіональний розшук, прокуратура Запорізької області та колонія повідомляли заявника про здійснення відповідних заходів та неможливість закінчити розслідування без встановлення місяця перебування інспектора Ш. А. За результатами розслідування останній брав участь у завданні тяжких тілесних ушкоджень Щ. О. та активно допомагав засудженим здійснювати над ним сексуальну наругу. Інформація щодо розвитку цього кримінального провадження відсутня.

Заявник подавав цивільний позов проти адміністрації колонії, яку він звинувачував у недбалості та залишенні його сина під час катування, однак позов було залишено без розгляду у зв'язку з тим, що щодо інспектора Ш. А. вже було порушено окрему кримінальну справу.

Вироком від 6 червня 2001 року Вільнянський районний суд визнав сімох засуджених винними у завданні тяжких тілесних ушкоджень та хуліганстві та двох з них винними у зґвалтуванні. За результатами розгляду в рамках кримінального провадження цивільного позову суд також зобов'язав виплатити заявнику відшкодування моральної шкоди у сумі 30000 грн. (близько 4900 євро).

До Європейського суду з прав людини заявник скаржився за ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв'язку зі смертю його сина, яка сталася під час тримання його під вартою, та на відсутність ефективного розслідування у цьому зв'язку. Також заявник скаржився за ст. 3 Конвенції в її матеріальному та процесуальному аспектах.

Європейський суд встановив порушення матеріального аспекту ст. 2 Конвенції з огляду на те, що державні органи не дотрималися обов'язку щодо захисту життя Щ. О., оскільки він помер під час тримання під вартою, перебуваючи під контролем держави, в результаті піддання його катуванню (включаючи сексуальне насильство) за втечу з колонії. Окремо Європейський суд звернув увагу на те, що національними органами було встановлено ймовірну участь представника державних органів у цих подіях. З огляду на всі обставини справи Європейський суд дійшов висновку, що держава несе відповідальність за смерть Щ. О. Відповідно було порушення статті 2 Конвенції в її матеріальному аспекті у зв'язку зі смертю Щ. О. під час перебування під вартою.

Європейський суд встановив порушення процесуального аспекту ст. 2 Конвенції з огляду на те, що в цій справі державними органами України не було проведено жодного серйозного розслідування щодо обставин, які призвели до смерті сина заявника під час його перебування в колонії. Розслідування обмежилося лише особистою відповідальністю осіб, винних у вчиненні насильницьких дій, без розгляду чи згадування питання відповідальності держави. Крім того, державою не було вжито розумних та належних заходів з метою розшуку Ш. А. у зв'язку з тим, що постанову про його затримання було винесено лише через п'ять місяців після початку розслідування, а розшук обмежено регіональним рівнем.

Європейський суд встановив порушення матеріального аспекту ст. 3 Конвенції з огляду на катування, якого зазнав Щ. О під час тримання під вартою, та процесуального аспекту ст. 3 Конвенції з огляду на незабезпечення повного та ефективного розслідування всіх обставин справи.

З цих підстав Суд одноголосно:

"1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушення статті 2 Конвенції в її матеріальному аспекті у зв'язку зі смертю Щ. О. під час його перебування під вартою.

3. Постановляє, що було порушення статті 2 Конвенції в її процесуальному аспекті.

4. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції в її матеріальному аспекті з огляду на катування, яких зазнав Щ. О. під час його перебування під вартою.

5. Постановляє, що було порушення статті 3 Конвенції в її процесуальному аспекті.

6. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава має сплатити заявнику 30000 (тридцять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди плюс будь-який податок, який може нараховуватись; ця сума має бути конвертована в українські гривні за курсом на день здійснення платежу;

(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

7. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції."