Справа «Дмитрій Анатолійович Плахов проти України» (Заява №38508/06)

27 березня 2012 року Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Марк Віллігер (Mark Villiger), Голова,

Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),

Андре Потоцький (Andre Potocki), судді,

а також Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря

секції,

беручи до уваги вищезазначену заяву, подану 18

вересня 2006 року,

після обговорення постановляє таке рішення:

Заявник, пан Дмитрій Анатолійович Плахов, є громадянином Німеччини, який народився у 1959 році та проживає в м. Дюльмені. У Суді його представляв пан Т.Р. Яцуляк, юрист, який практикує у м. Львові. Уряд України (далі - Уряд) представляла його Уповноважений - пані В. Лутковська з Міністерства юстиції України.

Уряд Федеративної Республіки Німеччина, повідомлений про право вступити в провадження в якості третьої сторони (пункт 1 статті 36 Конвенції та правило 44 Регламенту Суду ), не відповів на пропозицію. Тому Суд вважає, що Уряд ФРН не бажає вступити в справу.

Заявник скаржився за статтею 6 Конвенції та статтею 2 Протоколу № 7 на стверджувану неможливість оскаржити постанову від 10 квітня 2006 року, якою Мостиський районний суд Львівської області призначив йому стягнення у вигляді конфіскації 29400 доларів США за порушення митних правил (адміністративне правопорушення). Заявник також скаржився за пунктом 1 та підпунктом "d" пункту 3 статті 6 Конвенції на стверджувану несправедливість судового розгляду та за статтею 1 Першого протоколу щодо вищезгаданої конфіскації, стверджуючи, що вона була незаконною та неспівмірною з тяжкістю правопорушення.

1. Заявник скаржився на неможливість оскаржити постанову від 10 квітня 2006 року.

Після безуспішних переговорів щодо дружнього врегулювання, листом від 21 липня 2011 року Уряд повідомив Суд про пропозицію зробити односторонню декларацію з метою врегулювання питання, яке порушується в заяві. Крім того, Уряд просив Суд вилучити заяву з реєстру справ відповідно до статті 37 Конвенції.

Декларація передбачала таке:

"Уряд України визнає неможливість для заявника оскаржити постанову суду про притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки національне законодавство у той час не надавало такої можливості в рамках провадження в його справі.

Уряд України готовий сплатити пану Дмитрію Анатолійовичу Плахову суму справедливої сатисфакції в розмірі 1000 (одна тисяча) євро.

Уряд закликає Суд вилучити заяву з реєстру справ. Уряд України пропонує, щоб Суд прийняв цю декларацію як підставу вилучення заяви із реєстру справ відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції "з будь-якої іншої підстави".

Сума 1000 (одна тисяча) євро є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, в тому числі судових витрат, буде звільнена від будь-яких податків. Кошти будуть конвертовані в національну валюту України за курсом на день здійснення платежу і виплачені протягом трьох місяців з моменту повідомлення про ухвалення Європейським судом з прав людини рішення. У разі неспроможності сплатити цю суму протягом тримісячного строку Уряд зобов'язується сплачувати з моменту спливу цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Виплата становитиме остаточне вирішення справи".

Заявник висловив свої заперечення щодо декларації Уряду.

Суд нагадує, що відповідно до статті 37 Конвенції він може на будь-якій стадії провадження у справі ухвалити рішення про вилучення заяви з реєстру справ, якщо обставини справи дають підстави дійти одного з висновків, визначених у підпунктах "a", "b" чи "c" пункту 1 цієї статті. Згідно з підпунктом "c" пункту 1 статті 37 Суд може вилучити заяву, якщо:

"на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим".

Суд також нагадує, що за певних обставин заяву може бути вилучено з реєстру справ відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 на основі односторонньої декларації Уряду держави-відповідача, навіть якщо заявник бажає, щоб розгляд справи було продовжено.

З цією метою Суд ретельно розгляне декларацію у світлі принципів, закріплених його практикою, зокрема, рішенням у справі "Тахсін Акар проти Туреччини" (рішення у справах "Тахсін Акар проти Туреччини" (Tahsin Acar v. Turquie) [ВП], заява № 26307/95, пп. 75-77, ECHR 2003-VI; "ТОВ ВАЗА проти Польщі" (WAZA Spolka z о.о. с. Pologne), заява № 11602/02, від 26 червня 2007 року; та "Сульвінська проти Польщі" (Suiwinska с. Pologne), заява № 28953/03).

В цілій низці справ проти України Суд встановив, що Кодекс про адміністративні правопорушення , до моменту внесення змін до нього у 2008 році, не передбачав процедури ординарного оскарження, та що процедура оскарження в порядку виключного провадження не відповідала вимогам статті 2 Протоколу № 7 у справах, які відповідно до Конвенції класифікувалися як "кримінальні" (див. рішення у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, пп. 59-61, від 6 вересня 2005 року, і "Гурепка проти України" (№ 2) (Gurepka v. Ukraine (no. 2), заява № 38789/04, пп. 29-34, від 8 квітня 2010 року).

З огляду на характер визнання, що міститься в декларації Уряду, а також запропоновану суму відшкодування, яка співмірна з сумами, що присуджуються у подібних справах, Суд вважає, що подальший розгляд цієї заяви не є виправданим (підпункт "c" пункту 1 статті 37 Конвенції).

Більш того, у світлі вищевикладених міркувань та з огляду на свою чітку та усталену практику з цього питання, Суд вважає, що повага до прав людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї, не вимагає подальшого розгляду заяви (пункт 1 статті 37 in fine).

2. Заявник також скаржився, посилаючись на пункт 1 та підпункт "d" пункту 3 статті 6 Конвенції, на стверджувану несправедливість судового розгляду справи, а також за статтею 1 Першого протоколу на несприятливий для нього результат провадження та позбавлення майна в результаті цього.

Ретельно дослідивши ці скарги в світлі всіх наявних матеріалів та в тій мірі, в якій оскаржувані питання належать до його компетенції, Суд дійшов висновку про відсутність будь-яких ознак порушення прав і свобод, передбачених Конвенцією або протоколами до неї.

Таким чином, ця частина заяви є явно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до підпункту "a" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

Бере до уваги умови декларації Уряду-відповідача щодо неможливості для заявника оскаржити постанову суду в адміністративному провадженні.

Вирішує відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції вилучити заяву з реєстру справ в частині вищезазначеної скарги.

Оголошує решту скарг у заяві неприйнятними.