Заява № 39928/05, подана Юрієм Васильовичем Желіховським проти України, та 5 інших заяв (див. доданий перелік)

22 травня 2012 року Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Марк Віллігер (Mark Villiger), Голова,

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Андре Потоцький (Andre Potocki), судді,

та Стівен Філліпс (Stephen Phillips), заступник Секретаря секції, беручи до уваги вищезазначені заяви, подані у різні дати, після обговорення постановляє таке рішення:

Заявники є громадянами України, чиї імена та роки народження наведені у доданій таблиці. Уряд України (далі - Уряд) представляли пані Валерія Лутковська та пан Назар Кульчицький з Міністерства юстиції.

Щодо заяви № 39928/05 зазначається, що 21 жовтня 2002 року Тернопільський міський суд Тернопільської області зобов’язав державне підприємство забезпечити будинок заявника телефонним зв’язком. Це рішення набрало законної сили, проте залишається невиконаним. 11 травня 2002 року акції зазначеного підприємства, які належали державі, були продані та воно стало підприємством приватної форми власності.

Щодо заяви № 17783/06 зазначається, що 3 липня 2002 року Красноармійський міський суд Донецької області зобов’язав фізичну особу виплатити заявниці певні суми відшкодування. 11 листопада 2005 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області зобов’язав відділ державної виконавчої служби Красноармійського міськрайонного управління юстиції сплатити заявниці певну суму відшкодування за невиконання зазначеного вище рішення. Перше рішення було виконано у вересні 2009 року, друге - у вересні 2010 року.

В інших заявах національні суди зобов'язали відповідачів сплатити заявникам різні суми. Ці рішення набрали законної сили, проте відповідачі затримали їх виконання.

Заявники скаржилися на затримки виконання рішень, ухвалених на їхню користь. Деякі заявники також подали інші скарги.

1. Суд вважає, що заяви мають бути об’єднані, враховуючи спільність їх фактичного та юридичного підґрунтя.

2. У різні дати (див. таблицю нижче) Уряд направив декілька декларацій з метою вирішення справ заявників. Щодо заяви № 39928/05 Уряд визнав відповідальність за тривале невиконання рішення від 21 жовтня 2002 року лише до 11 травня 2011 року, коли боржник став підприємством приватної форми власності. Що стосується заяви № 17783/06, Уряд визнав відповідальність лише за затримку виконання рішення від 11 листопада 2005 року. В інших справах Уряд визнав надмірну тривалість виконання рішень, ухвалених на користь заявників, та взяв на себе зобов’язання виконати рішення, які досі підлягають виконанню. Уряд також запропонував сплатити заявникам різні суми відшкодування (див. таблицю нижче).

Уряд закликав Суд вилучити заяви з реєстру справ та запропонував, що ці декларації можуть бути прийняті як "будь-яка інша підстава" для вилучення заяв з реєстру справ Суду відповідно до підпункту "c" пункту 1 статті 37 Конвенції .

Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди та компенсацією судових витрат; вони мають бути звільнені від будь-яких податків та конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу. Кошти мають бути виплачені протягом трьох місяців з дати повідомлення про ухвалення Судом рішення відповідно до пункту 1 статті 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод . У разі несплати цих сум протягом тримісячного строку Уряд зобов’язувався сплачувати з моменту спливу цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти. Виплата становитиме остаточне вирішення справи.

У відповідь заявники погодилися на умови декларацій, незважаючи на те, що дехто з них піддав сумніву виконання Урядом цих умов.

У світлі вищевказаного Суд вважає, що сторони фактично досягли дружнього врегулювання стосовно цих частин заяв. Таким чином, вони мають бути вилучені з реєстру справ Суду відповідно до пункту 3 статті 39 Конвенції .

3. Ретельно дослідивши решту скарг у заявах у світлі всіх наявних матеріалів та настільки, наскільки вони охоплюються його компетенцією, Суд дійшов висновку про відсутність будь-яких ознак порушень прав і свобод, передбачених Конвенцією або протоколами до неї. Отже, ці скарги є явно необґрунтованими і мають бути відхилені відповідно до підпункту "a" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

Вирішує об’єднати заяви.

Вирішує відповідно до пункту 3 статті 39 Конвенції вилучити заяви з реєстру справ в частині скарг, що врегульовуються умовами декларацій Уряду.

Оголошує решту скарг у заявах неприйнятними.