Заява N 11784/05, подана Віталієм Федоровичем Шуліко проти України

Європейський суд з прав людини (п'ята секція) 6 червня 2006 року, засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Єгер (R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

беручи до уваги вищезазначену заяву, подану 16 березня 2005 року,

беручи до уваги рішення Суду розглянути питання щодо прийнятності та суті справи разом, керуючись п. З статті 29 Конвенції,

беручи до уваги надані декларації щодо досягнення дружнього врегулювання у справі,

беручи до уваги зауваження, надані Урядом-відповідачем,

після обговорення виносить таку ухвалу:

Заявник, п. Віталій Федорович Шуліко, є громадянином України, який народився 1946 року та проживає в м. Горлівка Донецької області, Україна. Уряд України (далі - Уряд) був представлений Уповноваженими пані В.Лутковською, п. Ю.Зайцевим та пані І.Шевчук, Директором Національного бюро у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Факти у цій справі, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

У жовтні 1999 року заявник звернувся до Калінінського районного суду з позовом про стягнення заборгованості із заробітної плати зі свого роботодавця, ВАТ Горлівський завод "Реммаш". Рішенням від 12 листопада 1999 року суд присудив заявнику 3596,40 грн (1).

(1) На той час 687,41 ЄВРО.

6 грудня 1999 року Калінінський відділ державної виконавчої служби України Горлівського міського управління юстиції відкрив виконавче провадження, але рішення не було виконане.

Листом від 1 березня 2005 року Донецьке обласне управління юстиції повідомило заявника про те, що виконання ускладнено введенням мораторію на примусову реалізацію майна підприємств, частка державної власності у статутному фонді яких перебільшує 25 відсотків (Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 26 грудня 2001 року). Держава володіє 51% акцій підприємства-боржника. 22 жовтня 2002 року проти підприємства-боржника, яке зараз знаходиться в процесі ліквідації, була порушена процедура банкрутства.

Заявник скаржиться на тривале невиконання рішення, винесеного на його користь, відповідно до п. 1 статті 6 Конвенції. Також він скаржиться на порушення його майнових прав, гарантованих статтею 1 Протоколу N 1.

З квітня 2006 року Суд отримав зазначену нижче декларацію, підписану заявником:

"Я, Віталій Федорович Шуліко, зазначаю, що Уряд України готовий сплатити заборгованість за рішенням суду, яка досі мені належить, а також сплатити мені ex gratia суму у розмірі 3000 ЄВРО з метою досягнення дружнього врегулювання у зазначеній вище справі, яка на цей час розглядається Європейським судом з прав людини.

Сума у розмірі 3000 ЄВРО буде конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день виплати та звільнена від будь-яких податків. Кошти будуть виплачені протягом трьох місяців з моменту повідомлення про [винесення Європейським Судом з прав людини рішення відповідно до п. 1 статті 37] Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Після спливу вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на названу суму нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.

Я приймаю цю пропозицію та у подальшому відмовляюсь від будь-яких скарг проти України, які стосуються фактів, викладених у цій заяві. Я заявляю, що прийняття цієї пропозиції означає остаточне вирішення цієї справи.

Ця декларація укладена в рамках дружнього врегулювання, яке було досягнуто між Урядом та мною".

21 лютого 2006 року Суд отримав зазначену нижче декларацію від Уряду:

"Я, Ірина Шевчук, Директор Національного бюро у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини, заявляю, що Уряд України пропонує виплатити заборгованість за рішенням суду, яка досі належить Віталію Федоровичу Шуліко, а також виплатити йому ex gratia суму у розмірі 3000 ЄВРО з метою досягнення дружнього врегулювання у зазначеній вище справі, яка на даний час розглядається Європейським судом з прав людини.

Сума у розмірі 3000 ЄВРО буде конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день виплати та звільнена від будь-яких податків. Кошти будуть виплачені протягом трьох місяців з моменту повідомлення про [винесення Європейським судом з прав людини рішення відповідно до частини 1 статті 37] Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У разі неспроможності сплатити цю суму протягом тримісячного строку Уряд зобов'язується сплачувати з моменту сплину цього періоду і до моменту розрахунку простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти. Виплата становитиме остаточне вирішення справи".

Суд приймає до уваги факт досягнення сторонами угоди дружнього врегулювання. Суд впевнений, що угода дружнього врегулювання ґрунтується на повазі до прав людини, як це визначено у Конвенції та протоколах до неї, і не знаходить підстав загального характеру для подальшого розгляду скарги (in fine пункт 1 статті 37 Конвенції). Відповідно п. З статті 29 Конвенції не може більше застосовуватись до цієї справи, і справа має бути викреслена із реєстру справ.

Вирішує вилучити заяву з реєстру справ.