Заява N 69364/01, подана Віталієм Анатолійовичем Гримайлом проти України

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи 7 лютого 2006 року палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста (Mr. J.-P.Costa), Голова,

п. Р.Тюрмен (Mr. R.Turmen),

п. В.Буткевич (Mr. V.Butkevych),

пані А.Мулароні (Mrs A.Mularoni),

пані Йочєнє (Ms. D.Jociene),

п. Д.Поповіч (Mr. D.Popovic), судді,

та пані С.Доллє (Mrs. S.Dolle), Секретар секції,

беручи до уваги заяву, подану 30 жовтня 2000 року,

беручи до уваги зауваження, подані Урядом-відповідачем, та зауваження, надані заявником у відповідь,

після обговорення виносить таке рішення:

Заявник, п. Віталій Анатолійович Гримайло, громадянин України, народився 6 липня 1965 року. Він тримався у слідчому ізоляторі. Він є колишнім фінансовим директором охоронного агентства "Безпека-Крим".

У 1999 році слідчий відділ Служби безпеки України (далі - СБУ) порушив кримінальну справу проти заявника за фактом скоєння таких злочинів: контрабанда наркотичних засобів, незаконне носіння, зберігання, придбання і виготовлення, збут вогнепальної чи холодної зброї, бойових припасів та вибухових речовин, до яких пізніше додані такі злочини, як вимагання, тяжкі тілесні ушкодження та незаконне перетинання державного кордону.

Під час слідства було встановлено місцезнаходження заявника, і він був узятий під варту з 25 січня 1999 року. Його клопотання щодо звільнення під заставу було відхилено.

6 червня 2000 року заявник був звинувачений у незаконному перетинанні кордону, контрабанді наркотичних речовин, вимаганні, незаконному зберіганні зброї та перевезенні наркотичних засобів.

24 червня 2000 року Севастопольський міський суд згідно зі ст. 281 Кримінально-процесуального Кодексу України направив справу до Управління СБУ в Автономній Республіці Крим на додаткове розслідування. Суд також об'єднав в одне провадження кримінальні справи, порушені проти заявника.

18 серпня 2000 року на підставі виникнення нових обставин у справі обвинувачення було доповнено новими епізодами.

Між червнем і листопадом 2000 року справа знову була направлена до суду, і таким чином справа передавалася з СБУ до суду 5 разів. Потім справа була передана до Гагарінського районного суду м. Севастополя для подальшого розгляду.

У листопаді 2000 року Гагарінський районний суд м. Севастополя вирішив розглянути справу по суті, і заявника було доставлено до суду.

6 березня 2001 року Гагарінський районний суд м. Севастополя відхилив клопотання заявника щодо звільнення його з-під варти. Суд також відмовився застосувати до заявника м'якший запобіжний захід.

У травні 2002 року Гагарінський районний суд м. Севастополя відхилив клопотання заявника щодо його звільнення та ненадання медичної допомоги у лікарні як безпідставні.

13 червня, 21 жовтня, 27 грудня 2002 року Гагарінський районний суд м. Севастополя відхиляв клопотання заявника щодо звільнення його з-під варти.

У лютому 2003 року Гагарінський районний суд м. Севастополя відхилив скарги заявника щодо надмірної тривалості тримання його під вартою як необґрунтовані, рішення не підлягало оскарженню.

У жовтні 2003 року Гагарінський районний суд м. Севастополя відхилив скарги заявника щодо надмірного строку тримання його під вартою як необґрунтовані. Суд також постановив, що тривалість його перебування під вартою відповідала вимогам законодавства.

Відповідно до останньої інформації, наданої сторонами, розгляд справи досі триває в апеляційному суді м. Севастополя.

Заявник скаржився за ст. 1 Конвенції на те, що його права як громадянина України не поважаються державними органами, а саме - прокуратурою та СБУ.

Заявник скаржився, посилаючись на ст. 3 Конвенції, на нелюдське поводження під час його арешту співробітниками СБУ та прокуратури та протягом його тримання на гауптвахті Чорноморського флоту. Він також скаржився на умови його тримання.

Заявник стверджував, що його тримання було незаконним з самого початку і що рішення про його арешт було безпідставним. Він також зазначав, що він не постав перед судом негайно з метою перегляду рішення про його арешт, так само як і не постав перед компетентним прокурором. У цьому зв'язку він посилався на пп. 1 (б), (с) та 3 ст. 5 Конвенції.

Заявник також скаржився на надмірну тривалість провадження у його справі. Він зазначав, що судами не було захищено його права. Він зазначав, що п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції були порушені.

Заявник стверджував, що була порушена ст. 8 Конвенції, оскільки слідчі СБУ не мали судового дозволу на прослуховування його телефонних розмов.

Заявник стверджував, що він постраждав від дискримінації на підставі мови, його фінансового статусу та його політичних і особистих поглядів. Він посилався на ст. 14 Конвенції.

Також заявник стверджував, що було порушено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки все його майно та документи були заарештовані слідчими.

Заяву було надіслано Уряду України 6 лютого 2004 року. Заявнику було запропоновано надати Суду довіреність щодо його представництва та документи, які б підтверджували необхідність надання йому юридичної допомоги.

27 квітня 2005 року голова другої секції, у світлі письмових зауважень заявника та його вимог представляти себе самому чи бути представленим своєю дружиною, вирішив, що участь юриста у цій справі є необхідною, оскільки справа була складною з юридичної та фактичної точки зору, і участь юриста була необхідною для сприяння розгляду справи. Заявник, таким чином, був запрошений обрати для себе юриста та надати офіційний лист до Суду щодо представництва його юристом до 30 травня 2005 року відповідно до пп. 2 та 4 (а) правила 36 Реґламенту Суду, яке гарантує таке:

Правило 36

(Представництво заявників)

"2. Після повідомлення Договірної Сторони - відповідача про надходження заяви згідно з пунктом 2 (b) правила 54 необхідно забезпечити представництво заявника відповідно до пункту 4 цього правила, якщо голова палати не вирішить інакше.

4. а) Представником, що виступає від імені заявника, згідно з пунктами 2 і 3 цього правила, є адвокат, який має дозвіл займатися адвокатською діяльністю в будь-якій із Договірних Сторін і проживає на території однієї з них, чи будь-яка інша особа, кандидатуру якої погоджено з головою палати".

Заявник не обрав собі представника та не подав відповідну довіреність. 9 вересня 2005 року Секретар поштою надіслав заявнику нагадування з попередженням про можливість викреслення його справи з реєстру справ Суду, якщо він не надасть відповіді на рішення Голови Суду. Заявник отримав цей лист 20 вересня 2005 року. 22 вересня та 14 жовтня 2005 року він відповів, що і досі хоче представляти себе сам протягом провадження у справі чи бути представленим у Суді своєї дружиною.

18 листопада 2005 року Секретар нагадав заявнику про його відмову визначити собі представника у справі, як цього вимагає п. 4 (а) правила 36 Реґламенту Суду та рішення Голови палати від 27 квітня 2005 року, що вимагалось від заявника тричі (10 листопада 2004 року, 7 квітня та 30 травня 2005 року). Він також повідомив заявника, що "Суд може вирішити, що він надалі не зацікавлений у розгляді заяви, та справа може бути викреслена з реєстру справ Суду, які ним розглядаються відповідно до правила 43 Реґламенту Суду".

14 грудня 2005 року заявник відповів, що він бажає, щоб його дружина представляла його.

Однак Суд вирішив, що не може продовжуватись розгляд цієї заяви без призначеного юридичного представника заявника. Він нагадав, що заявник отримував нагадування з цього приводу, проте не відповідав на них, незважаючи на можливість призначення йому юридичної допомоги та попередження, що його заяву може бути викреслено з реєстру справ Суду. За цих підстав та посилаючись на п. 1 (с) ст. 37 Конвенції, Суд дійшов висновку, він не буде далі продовжувати розглядати заяву. Більше того, відповідно до п. 1 ст. 37 in fine, Суд не знаходить спеціальних підстав щодо поваги прав людини, як це передбачається Конвенцією та протоколами до неї, які вимагають подальший розгляд справи. Відповідно, розгляд заяви за п. З ст. 29 Конвенції має бути припинений.

Вирішив викреслити справу з реєстру справ Суду.