Заява N 17332/02 Василя Дмитровича Харюка проти України

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою 7 червня 2005 року, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П.Коста (Mr.J.-P.Costa), Голова,

п. А.Б.Бака (Mr.A.B.Baka),

п. І.Кабрал Баррето (Mr.I.Cabral Barreto),

п. Р.Тюрмен (Mr.R.Turmen),

п. В.Буткевич (Mr.V.Butkevych),

пані Йочєнє (Ms.D.Jociene),

п. Д.Поповіч (Mr.D.Popovic), судді,

та пані С.Доллє (Mrs.S.Dolle), Секретар секції,

беручи до уваги заяву, подану 12 березня 2002 року,

беручи до уваги рішення застосувати ст. 29 параграф 3 Конвенції та розглянути прийнятність та суть справи разом,

беручи до уваги зауваження, надані Урядом-відповідачем, після обговорення вирішує таке:

Заявник, п. Василь Дмитрович Харюк, громадянин України, народився у 1946 році та постійно проживає у селі Білицьке Донецької області, Україна. Уряд представлений його Уповноваженим, пані В.Лутковською.

Факти справи, надані сторонами, можуть бути викладені таким чином.

28 серпня 1998 року Добропільський міський суд зобов'язав державне акціонерне товариство "Шахта Білицька" сплатити на користь заявника 10 015 грн компенсації.

1 квітня 2002 року державна виконавча служба Добропільського міського управління юстиції повідомила заявника, що рішення не виконане, оскільки процедура щодо примусового продажу майна, належного боржнику, заборонена Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29.11.2001 року.

Відповідно до тверджень Уряду заявник частинами отримав повну суму, присуджену йому рішенням від 28 серпня 1998 року. 5 вересня 2003 року державна виконавча служба закінчила виконавче провадження щодо зазначеного вище рішення.

Заявник скаржився за ст. 6 параграф 1 Конвенції на невиконання рішення Добропільського міського суду від 28 серпня 1998 року.

Заяву було надіслано до Уряду, який надав свої зауваження щодо прийнятності та суті скарги заявника 25 вересня 2003 року. 17 листопада 2003 року заявник був запрошений надати свої зауваження у відповідь. Однак Суд зазначає, що заявник не зробив цього. Більше того, заявник не відповів на зареєстрований 17 березня 2005 року лист та отриманий ним 26 березня 2005 року, у якому заявника було попереджено про ймовірність викреслення його справи з реєстру справ Суду.

Враховуючи ст. 37 параграф 1 (а) Конвенції, Суд дійшов висновку, що заявник не має наміру підтримувати свою заяву. Більше того, згідно зі ст. 37 параграф 1 от in fine, Суд не знайшов спеціальних підстав щодо дотримання прав людини, які передбачені Конвенцією та протоколами і які вимагають продовження розгляду цієї заяви. Відповідно розгляд заяви згідно зі ст. 29 параграф 3 Конвенції має бути закінчений.

Вирішив викреслити справу з реєстру справ Суду.