Заява N 35548/02, подана Людмилою Іванівною Гавриліною проти України

Європейський суд з прав людини (п'ята секція) 22 травня 2005 року, засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

пані Р.Єгер (R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

беручи до уваги вищезазначену заяву, подану 7 вересня 2002 року,

враховуючи рішення Суду розглянути питання щодо прийнятності та суті справи разом, керуючись п. 3 статті 29 Конвенції,

враховуючи зауваження, надані Урядом-відповідачем,

виносить після обговорення таке рішення:

Заявниця, пані Людмила Іванівна Гавриліна, є громадянкою України, яка народилася 1952 року та проживає в м. Дніпродзержинськ. У суді її представляв пан І.А.Ворон - практикуючий юрист у Дніпродзержинську. Уряд був представлений Уповноваженим - пані В.Лутковською.

Факти у цій справі, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

У 1999 та 2001 роках відповідно заявниця розпочала дві окремі справи у Заводському районному суді м. Дніпродзержинська проти АТ "Укрметалургремонт", державного підприємства, стосовно виплати заборгованості з заробітної плати та компенсації. Рішеннями від 16 листопада 1999 року і 26 жовтня 2001 року суд присудив виплатити заявниці 6889,40 грн. (1) заборгованості з заробітної плати та інших виплат.

(1) Близько 1119 Євро.

19 жовтня 2000 року той самий суд призупинив до 1 січня 2001 року судове виконавче провадження у зв'язку з рішенням від 16 листопада 1999 року. Заявниця не подала апеляційної скарги на рішення суду від 19 жовтня 2000 року.

Рішення було виконане частково, і заявниці було виплачено 1031,94 грн. (2) Рішення стосовно значної частини суми (5857,46 грн. (3) залишаються невиконаними.

(2) Близько 168 Євро.

(3) Близько 951 Євро.

Заявниця скаржиться на невиконання рішень суду, винесених на її користь. Вона посилається на п. 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Протоколу N 1 цієї Конвенції.

Скаргу заявниці було направлено до Уряду, який подав свої зауваження щодо прийнятності та суті скарг заявниці 14 вересня 2005 року. 13 жовтня 2005 року заявниці було запропоновано подати її зауваження у відповідь. Однак Суд зазначає, що заявниця не зробила цього. Більш того, вона не відповіла на рекомендований лист від 31 січня 2006 року, який її представник отримав 7 лютого 2006 року, де було попереджено заявницю про можливість того, що її справа може бути викреслена з реєстру Суду.

Беручи до уваги п. 1 статті 37 Конвенції, Суд дійшов висновку, що заявниця більше не підтримує свою заяву. Крім того, відповідно до п. 1 статті 37 in fine Суд вважає, що немає жодних інших обставин, передбачених Конвенцією та протоколами, які стосуються дотримання прав людини і вимагають продовження розгляду цієї заяви. Отже, розгляд заяви згідно з п. 3 статті 29 Конвенції припиняється.

Вирішує вилучити заяву з реєстру.