Справа «Красовський проти України» (Заява № 36772/04)

Це рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Красовський проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція),

засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Райт Маруст (Rait Maruste),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Миряна Лазарова-Трайковська (Mirjana Lazarova Trajkovska),

Здравка Калайджиєва (Zdravka Kalaydjieva), судді,

Станіслав Шевчук (Stanislav Shevchuk), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 17 лютого 2009 року,

постановляє таке рішення, що було ухвалене у той же день:

1. Справа розпочата за заявою (№ 36772/04), поданою до Суду проти України 1 жовтня 2004 року громадянином України паном Володимиром Петровичем Красовським (далі - заявник) на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Ю. Зайцев.

3. 6 грудня 2007 року Суд вирішив повідомити про заяву Уряду. Було також вирішено розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно (пункт 3 статті 29).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник, Володимир Петрович Красовський, громадянин України, народився в 1942 році та проживає в м. Дніпродзержинську, Україна.

A. Виконання рішення від 28 жовтня 2003 року

5. 28 жовтня 2003 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська зобов'язав ЗАТ "Дніпровський завод мінеральних вод" (далі - боржник) сплатити заявнику 2199 грн заборгованості із заробітної плати та заборгованості у сумі 2743,29 грн з інших виплат.

6. 4 листопада 2003 року відділом державної виконавчої служби Баглійського районного управління юстиції м. Дніпродзержинська було відкрито виконавче провадження.

7. 25 жовтня 2004 року боржник виплатив заявнику 2199 грн заборгованості із заробітної плати.

8. У невстановлену дату боржник виплатив заявнику 106,19 грн.

9. 7 квітня 2004 року господарський суд Дніпропетровської області порушив провадження у справі про банкрутство боржника.

10. Листом від 22 грудня 2005 року державна виконавча служба повідомила заявнику про те, що вона не має можливості стягнути з боржника всю присуджену йому суму, посилаючись на недостатність у боржника коштів і майна, на яке можливо звернути стягнення. Вона також пояснила, що інше майно не можна реалізувати, оскільки державі належить 40 % статутного капіталу боржника, а тому на боржника розповсюджується дія Закону від 29 листопада 2001 року "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

11. Рішення залишається частково невиконаним.

B. Цивільне провадження за позовом щодо виплати 4 775,90 грн

12. У невстановлену дату заявник звернувся до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська з позовом до боржника, вимагаючи стягнути на його користь 4775,90 грн.

13. 16 грудня 2004 року суд відмовив заявнику у задоволенні позову.

14. 17 лютого 2005 року апеляційний суд Дніпропетровської області залишив вищезгадане рішення без змін. 20 липня 2007 року апеляційний суд Автономної Республіки Крим відмовив у задоволенні касаційної скарги.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

15. Відповідне національне законодавство викладене в рішенні "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine) (№ 29439/02, пп. 17-22, від 26 квітня 2005 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

16. Заявник скаржився на невиконання рішення суду від 28 жовтня 2003 року. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції, у якому зазначається таке:

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

A. Прийнятність

17. Уряд надав заперечення щодо сумісності заяви ratione personae, подібні до тих, які вже відхилялися у низці аналогічних справ (див., наприклад, ухвалу щодо прийнятності від 6 квітня 2004 року у справі "Скубенко проти України" (Skubenko v. Ukraine), заява № 41152/98). Суд вважає, що ці заперечення мають бути відхилені з тих же підстав.

18. Суд робить висновок, що заява порушує питання факту та права за Конвенцією, вирішення яких вимагає розгляду по суті. Суд не вбачає підстав для визнання її неприйнятною. Відповідно Суд визнає її прийнятною.

B. Суть

19. У своїх зауваженнях щодо суті скарги заявника Уряд стверджував, що не було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

20. Заявник не погодився.

21. Суд зазначає, що рішення від 28 жовтня 2003 року було виконано лише частково.

22. Суд зазначає, що він вже встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції в низці аналогічних справ (див. вищезгадане рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), п. 37, та рішення від 18 січня 2007 року у справі "Лапінська проти України" (Lapinskaya v. Ukraine), заява №10722/03, п. 22).

23. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, здатних переконати його дійти іншого висновку у цій справі.

24. Таким чином, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

25. Заявник скаржився на підставі пункту 1 статті 6 Конвенції на результат провадження за позовом стосовно виплати 4775,90 грн.

26. Суд, з урахуванням усіх наявних у нього матеріалів, та тією мірою, якою він є повноважним вивчати заявлену решту скарг, вважає, що вони не виявляють жодних ознак порушення цього положення, і відхиляє цю частину заяви відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції як явно необґрунтовану.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

27. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

28. Заявник вимагав 2000 євро відшкодування моральної шкоди та 7413 грн (приблизно 801,42 євро) відшкодування матеріальної шкоди.

29. Уряд не погодився з вимогами заявника.

30. Суд зазначає, що, оскільки судове рішення, винесене на користь заявника, запишається невиконаним, Уряд має виплатити заявнику невиплачену заборгованість для того, щоб задовольнити його вимогу щодо відшкодування матеріальної шкоди. З іншого боку, він не вбачає будь-якого причинного зв'язку між встановленим порушенням та заявленою матеріальною шкодою. Тому він відхиляє решту вимог заявника щодо відшкодування матеріальної шкоди.

31. Суд зазначає, що заявник зазнав певної моральної шкоди в результаті встановленого порушення. Вирішуючи на засадах справедливості, Суд вважає за доцільне присудити заявнику 1600 євро відшкодування моральної шкоди.

B. Судові витрати

32. Заявник не висунув жодних вимог щодо компенсації судових витрат. Тому Суд нічого не присуджує.

C. Пеня

33. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткових пункти.

1. Оголошує прийнятною скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо невиконання рішення суду, винесеного на користь заявника, а решту скарг у заяві - неприйнятними.

2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

3. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові заборгованість за рішенням суду, яку ще необхідно виплатити заявнику станом на дату винесення рішення суду, та 1600 (одну тисячу шістсот) євро відшкодування моральної шкоди плюс будь-який податок, що може бути стягнуто. Ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом, що застосовується станом на день остаточного розрахунку;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткових пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено у письмовій формі 12 березня 2009 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.