Справа "Кіслінський проти України" (Заява N 37039/03)

Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Кіслінський проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (Mrs S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (Mr K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),

п. М.Віллігер (Mr M.Villiger),

пані М.Назарова Трайковська (Mrs M.Lazarova Trajkovska), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 22 квітня 2008 року, виносить таке рішення, яке було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою N 37039/03, поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Миколою Михайловичем Кіслінським (далі - заявник) 16 жовтня 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Зоряною Бортновською та п. Юрієм Зайцевим.

3. 9 вересня 2004 року та 11 січня 2006 року Суд вирішив направити Уряду скарги заявника за п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу на невиконання остаточного судового рішення, винесеного на його користь. На підставі положень п. 3 ст. 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився 1930 року та мешкає у м. Новогродівка Донецької області.

5. 30 червня 1998 року Новогродівський міський суд (далі - міський суд) зобов'язав ДВАТ "Шахта "Росія" виплатити заявнику 2550 грн (1) відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я. 10 липня 1998 року рішення набрало законної сили і було направлене до відділу державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції (далі - виконавча служба) для примусового виконання.

(1) Приблизно 351 євро.

6. 20 лютого 2003 року міський суд залишив без задоволення подані до суду у грудні 2002 року позовні вимоги заявника до тієї ж шахти. 5 травня 2003 року апеляційний суд Донецької області залишив це рішення без змін. 21 травня 2004 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника.

7. На початку 2004 року заявник звернувся до міського суду зі скаргою на бездіяльність виконавчої служби. 30 квітня 2004 року міський суд залишив без задоволення позовні вимоги заявника, мотивуючи це, inter alia, тим, що недоліків зі сторони виконавчої служби допущено не було, та що виконавча служба вжила всіх необхідних заходів для забезпечення виконання рішення міського суду, винесеного у червні 1998 року. Також зазначалося, що невиконання рішення було зумовлено мораторієм на примусову реалізацію майна державних підприємств. Міський суд також вказав на те, що виконавче провадження було ускладнене рішенням Міністерства палива та енергетики (власник 100% акцій ДВАТ "Шахта "Росія") від 25 лютого 2003 року про ліквідацію підприємства та передачу його активів ДП "Селидіввугілля". Останнє було визнано боржником за рішенням міського суду від 12 грудня 2003 року.

8. 25 листопада 2004 року виконавче провадження було закінчене в зв'язку з тим, що рішення на користь заявника було виконане в повному обсязі.

I. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

9. Заявник скаржився на невиконання органами державної влади судового рішення від 30 червня 1998 року, винесеного на його користь. Він стверджував, що були порушені його права, гарантовані п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу, які у відповідній частині передбачають наступне:

Стаття 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

A. Щодо прийнятності скарг

10. Уряд зауважував, що заявник більше не може вважатися жертвою в сенсі ст. 34 Конвенції, оскільки рішення було виконане.

11. Заявник не погодився з аргументами Уряду. Він стверджував, що судове рішення залишалось невиконаним протягом нерозумно тривалого строку.

12. Суд нагадує про те, що згідно з прецедентною практикою виконання рішення, винесеного на користь заявника, вирішило питання невиконання як такого, але це, за своєю природою не може бути засобом юридичного захисту від невиправданої тривалості цієї процедури (див. рішення у справах "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, 27 липня 2004 року, та "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, п. 27, 26 квітня 2005 року). Таким чином, Суд вважає, що заявник досі може стверджувати, що він є жертвою порушення його прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу, відносно періоду, протягом якого судове рішення, винесене на його користь, залишалося невиконаним.

13. Суд зазначає, що ці скарги не є очевидно необґрунтованими у розумінні п. 3 ст. 35 Конвенції. Суд також звертає увагу на те, що вони не є неприйнятними з будь-якої іншої причини. Суд має визнати ці скарги прийнятними.

B. Щодо суті

14. У своїх зауваженнях Уряд стверджував, що порушень зазначених положень Конвенції по відношенню до заявника не було.

15. Заявник не погодився з аргументами Уряду.

16. Суд звертає увагу на те, що судове рішення, винесене на користь заявника, залишалось невиконаним протягом шести років і чотирьох місяців.

17. Суд нагадує, що вже встановлював порушення п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу у низці схожих справ (див., наприклад, вищевказане рішення "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), п. 46; "Дубенко проти України" (Dubenko v. Ukraine), N 74221/01, пп. 47 та 51, 11 січня 2005 року; "Василенков проти України" (Vasilenkov v. Ukraine), N 19872/02, пп. 24-26, 3 травня 2005 року).

18. Розглянувши всі надані матеріали, Суд вважає, що Уряд не запропонував жодного факту чи аргументу, здатних переконати Суд дійти іншого висновку у цій справі.

19. Таким чином, у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу.

II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

20. Крім того, заявник скаржився на те, що внаслідок ситуації, що склалася, було порушене його право на життя гарантоване п. 1 ст. 2 Конвенції, з огляду на його низький рівень життя, відсутність адекватної медичної допомоги та пов'язані з навколишнім середовищем серйозні проблеми, що виникли в зв'язку з промисловою діяльністю у Донецькій області. Заявник скаржився за п. 1 ст. 6 Конвенції на несправедливий результат провадження за другою позовною заявою, поданою проти ДВАТ "Шахта "Росія". Він також посилався на ст. 14 Конвенції.

21. Розглянувши всі надані матеріали, Суд не знаходить жодних ознак порушення прав та свобод, гарантованих Конвенцією чи протоколами до неї. Таким чином, ця частина заяви має бути визнана неприйнятною як очевидно необґрунтована відповідно до пп. 3 і 4 ст. 35 Конвенції.

III. ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

22. Стаття 41 Конвенції встановлює:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода та витрати

23. Заявник вимагав 2035 євро відшкодування матеріальної шкоди, 10 390 євро компенсації в зв'язку з інфляцією, 7673 євро грошової допомоги в зв'язку з професійним захворюванням та 6500 євро відшкодування моральної шкоди. Заявник також вимагав 30 євро відшкодування судових витрат, понесених в результаті його звернення до Суду.

24. Уряд не заперечував проти вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди, але вважав решту вимог заявника надмірними.

25. Вирішуючи на засадах справедливості згідно зі ст. 41 Конвенції, Суд вважає за доцільне присудити заявнику загальну суму 4000 євро відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також судових витрат.

B. Пеня

26. Суд вважає, що пеня, яка нараховуватиметься у разі несвоєчасної сплати, має дорівнювати граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.

1. Оголошує скарги заявника за п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу щодо невиконання остаточного судового рішення, винесеного на користь заявника, прийнятними, а решту заяви - неприйнятною.

2. Постановляє, що мало місце порушення п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу;

3. Постановляє, що:

(a) протягом трьох місяців від дати, коли рішення стане остаточним згідно з п. 2 ст. 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявнику 4000 (чотири тисячі) євро відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також судових витрат, плюс будь-який податок, який може бути стягнутий з цієї суми. Також ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на вказані суми нараховуватиметься пеня (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти;

4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 15 травня 2008 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.