Справа "Глівук проти України" (Заява N 19949/03)

Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Глівук проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 28 серпня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 19949/03), поданою до Суду проти України громадянкою Російської Федерації пані Ганною Василівною Глівук (далі - заявниця) 9 червня 2003 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та паном Юрієм Зайцевим.

3. 7 вересня 2005 року Суд прийняв рішення направити скарги на тривале виконання рішень, винесених на користь заявниці, на комунікацію Уряду. Того ж дня Суд вирішив, що відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції питання прийнятності і суті заяви розглядатимуться одночасно.

4. Відповідно до пункту 1 статті 36 Конвенції Уряду Росії було запропоновано скористатися правом участі у провадженні, від чого він відмовився.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявниця народилася у 1962 році та проживає у м. Шахти Ростовської області, Російська Федерація.

6. Під час подій, які розглядаються, заявниця проживала в Україні.

7. У 1979 році в результаті нещасного випадку, відповідальність за який було покладено на державну шахту, заявниці ампутували обидві руки.

8. 23 вересня 1980 року Свердловський районний суд зобов'язав Виробниче об'єднання "Свердловськантрацит" довічно щомісячно виплачувати заявниці 80 радянських рублів. Заявниця отримувала ці кошти до 2001 року.

9. У 2000 році заявниця виїхала до Російської Федерації.

10. 11 вересня 2000 року після подання заявницею клопотання про перегляд присудженої їй суми компенсації Свердловський міський суд присудив заявниці загальну суму 2748,60 грн (1) та зобов'язав Краснодонсько-Свердловське управління по ліквідації шахт щомісячно виплачувати заявниці 152,28 грн (2).

(1) На той час 583,03 євро.

(2) На той час 32,30 євро.

11. У жовтні 2001 року суд передав виконавчі листи до відділу державної виконавчої служби Ворошилівського районного управління юстиції. Заявниця повідомила Суд про те, що її письмові запити щодо стану виконавчого провадження залишались без відповіді.

12. Листами від 28 листопада та 9 грудня 2003 року Міністерство палива та енергетики, а також Донецька державна адміністрація відповідно проінформували заявницю про те, що з квітня 2001 року щомісячні виплати повинні здійснюватись Фондом соціального страхування. Однак на час нещасного випадку заявниця не працювала на шахті за трудовим договором, а чинне на той час законодавство не регламентувало питання соціальних виплат такій категорії осіб.

13. У своїх зауваженнях від 11 грудня 2006 року Уряд стверджував, що 5 грудня 2001 року платіжне доручення на виплату 2748,60 грн було передано до відділу Державного казначейства у Донецькій області. Невизначеної дати ця сума була переведена на банківський рахунок виконавчої служби, оскільки місцезнаходження заявниці було начебто невідомим.

14. Заявниця проінформувала Суд, що у листопаді 2006 року її попросили надати дані щодо її банківського рахунку, на який можна було б перерахувати вищеназвану суму. Сторони не проінформували Суд про те, чи було виконано рішення від 11 вересня 2000 року.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

15. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні у справі "Ромашов проти України" (заява N 67534/01, пункти 16-19, рішення від 27 липня 2004 року).

16. Посилаючись на статтю 13 Конвенції та на статтю 1 Першого протоколу, заявниця скаржилася на тривале виконання рішень, винесених на її користь. У цих статтях зазначено, зокрема, таке:

Стаття 13 "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіціальні повноваження". Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

17. Суд вважає, що скарга заявниці на тривале виконання рішень, винесених на її користь, також вимагає розгляду за пунктом 1 статті 6 Конвенції, у якому зазначено, зокрема, таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

18. Уряд стверджував, що заявниця не ініціювала відкриття виконавчого провадження за рішенням від 11 вересня 2000 року і тому не може вважатися жертвою стверджуваного порушення Конвенції. Зокрема, він стверджував, що виконавчий лист був отриманий виконавчою службою лише у 2004 році.

19. Суд відмічає, що відповідно до документів, наданих сторонами, виконавчий лист, виданий на підставі рішення від 11 вересня 2000 року, було надіслано судом до виконавчої служби у жовтні 2001 року (див. пункт 11 вище). Більше того, у своїх наступних зауваженнях Уряд проінформував Суд про те, що виконавча служба вживала у 2001 році певних заходів з метою виконання рішення, що розглядається (див. пункт 13).

20. Суд нагадує, що вимагання від особи, на користь якої в результаті судового провадження було винесено рішення проти держави, виступати ініціатором виконавчого провадження, саме по собі має невідповідний характер (див., наприклад, справу "Metaxas v. Greece", заява N 8415/02, пункт 19, рішення від 27 травня 2004 року; справу "Karahalios v. Greece", заява N 62503/00, пункт 23, рішення від 11 грудня 2003 року, та справу "Scordino v. Italy" (N 1) [GC], заява N 36813/97, пункт 198, ECHR 2006-...). Отже, Суд відхиляє заперечення Уряду з цього приводу.

21. Далі Уряд надав зауваження стосовно вичерпання національних засобів юридичного захисту, подібні до тих, які Суд уже відхилив у справі "Ромашов проти України" (згадана вище справа, пункти 28-32). Суд вважає, що їх слід відхилити за тих же підстав.

22. Суд вважає, що скарги заявниці на затримку виконання рішень, винесених на її користь, не є повністю необґрунтованими у сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції. Більше того, він зазначає, що ці скарги не є неприйнятними за будь-яких інших підстав. Тому вони повинні бути оголошені прийнятними.

II. ЩОДО СУТІ

23. Уряд стверджував, що виконавча служба вжила всіх необхідних заходів для виконання рішення від 11 вересня 2000 року, винесеного на користь заявниці. Уряд стверджував, що тривалість виконання не була нерозумною і була спричинена складною фінансовою ситуацією компанії-боржника.

24. Заявниця не погодилась.

25. Суд зауважує, що рішення від 23 вересня 1980 року виконувалось до 2001 року (див. пункт 8). Сума наступних виплат була визначена рішенням від 11 вересня 2000 року в результаті розгляду клопотання заявниці про перегляд присудженої їй суми.

26. Далі Суд зазначає, що рішення від 11 вересня 2000 року, винесене на користь заявниці, не виконувалось протягом майже семи років.

27. Суд нагадує, що він уже визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу у подібних до цієї справах (див., з-поміж багатьох інших справ, справу "Ромашов проти України", заява N 67534/01, пункти 42-46, рішення від 27 липня 2004 року, справу "Шмалько проти України", заява N 60750/00, пункти 55-57, рішення від 20 липня 2004 року).

28. Дослідивши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодних фактів чи доводів, які могли б переконати його дійти іншого висновку у цій справі.

29. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу.

30. За цих обставин Суд не вважає необхідним розглядати цю саму скаргу за статтею 13 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

31. Стаття 41 Конвенції зазначає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

32. Стосовно матеріальної шкоди заявниця вимагала суми, які досі належать їй до виплати за рішенням суду, а також 1 000 000 російських рублів (1) нематеріальної шкоди.

(1) 28 645,60 євро.

33. Уряд стверджував, що ця сума є надмірною та необґрунтованою.

34. Оскільки заявниця вимагала суми, присуджені їй рішеннями, що розглядаються, Суд вважає, що Уряд повинен виплатити заборгованість відповідно до рішення від 11 вересня 2000 року та виконати це рішення в частині довічних щомісячних виплат, присуджених заявниці. Суд також вважає, що заявниця зазнала певної моральної шкоди, та присуджує їй, приймаючи рішення на засадах справедливості, 2600 євро відшкодування моральної шкоди.

Б. Судові витрати

35. Заявниця не вимагала відшкодування судових витрат, понесених під час провадження в Суді.

В. Пеня

36. Суд вважає належним призначити пеню, виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, плюс три відсотки.

1. Оголошує заяву прийнятною;

2. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції;

3. Постановляє, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції;

4. Постановляє, що немає необхідності розглядати скаргу заявниці за статтею 13 Конвенції;

5. Постановляє, що:

(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявниці належний їй борг відповідно до рішення від 11 вересня 2000 року, а також 2600 (дві тисячі шістсот) євро моральної шкоди, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявниці;

(б) вказана вище сума повинна бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(в) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;

6. Відхиляє решту вимог заявниці стосовно справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 20 вересня 2007 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.