Справа "Фатєєв проти України" (Заява N 39265/02)

Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Фатєєв проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger), судді,

та п. Дж.С.Філліпс (J.S.Phillips), заступник Секретаря секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 10 липня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 39265/02), поданою до Суду громадянином України п. Анатолієм Григоровичем Фатєєвим (далі - заявник) 5 жовтня 2001 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - Валерією Лутковською та Юрієм Зайцевим, Міністерство юстиції України.

3. 7 червня 2004 року Суд надіслав на комунікацію Уряду скаргу заявника на порушення пунктів 1 та 13 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви та її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1938 році та проживає у м. Києві.

5. У вересні 1998 року заявник звернувся до суду Печерського району м. Києва з позовом про визнання рішення Управління соціального захисту населення Печерської районної державної адміністрації м. Києва неправомірним та зобов'язання Управління призначити йому пенсію державного службовця.

6. Рішенням від 20 квітня 1999 року суд задовольнив позов.

7. У липні 1999 року голова Київського міського суду звернувся до президії Київського міського суду з протестом в порядку нагляду на рішення суду Печерського району м. Києва від 20 квітня 1999 року. 13 вересня 1999 року президія скасувала зазначене рішення та направила справу до суду Печерського району м. Києва на новий розгляд.

8. Рішенням від 27 червня 2000 року суд Печерського району м. Києва задовольнив позов заявника та зобов'язав Управління соціального захисту призначити йому пенсію державного службовця з 10 квітня 1998 року, тобто з дня настання пенсійного віку. Окрім цього, суд зобов'язав установу-відповідача здійснити перерахунок розміру пенсії за віком, яку заявник вже отримував, з урахуванням індексу інфляції та нарахувати цю різницю.

9. Ухвалою Київського міського суду від 27 червня 2001 року рішення від 27 червня 2000 року залишено без змін.

10. 14 липня 2000 року державна виконавча служба Печерського районного управління юстиції (далі - виконавча служба) винесла постанову про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення суду від 27 червня 2000 року.

11. Листом від 30 січня 2001 року виконавча служба звернулась до начальника управління соціального захисту з попередженням про застосування штрафних санкцій та накладення штрафу у разі невиконання рішення суду від 27 червня 2000 року.

12. 21 червня 2001 року виконавча служба повернула без виконання виконавчий документ, виданий на виконання рішення суду від 27 червня 2000 року.

13. У грудні 2003 року заявник звернувся до суду Печерського району м. Києва зі скаргою про визнання неправомірною бездіяльність державного виконавця відділу виконавчої служби щодо виконання рішення суду від 27 червня 2000 року. У січні 2004 року суд Печерського району м. Києва направив справу до суду Голосіївського району м. Києва.

14. Рішенням суду Голосіївського району від 25 березня 2004 року скаргу заявника задоволено.

15. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 жовтня 2004 року це рішення залишено без змін.

16. Постановою начальника відділу державної виконавчої служби Печерського РУЮ в м. Києві від 29 червня 2004 року постанову про закінчення виконавчого провадження від 21 червня 2001 року скасовано, а виконавче провадження щодо виконання рішення суду від 27 червня 2000 року - відновлено.

17. Рішення від 27 червня 2000 року, винесене на користь заявника, залишається невиконаним.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

18. Відповідне національне законодавство підсумовано в рішенні у справі "Ромашов проти України" (заява N 67534/01, від 27 липня 2004 року, пп. 16-19).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6, СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

19. Заявник стверджує, що невиконання рішення суду від 27 червня 2000 року, винесеного на його користь, порушує пункт 1 статті 6, статтю 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу.

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1

Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

20. Уряд заперечує скарги заявника.

А. Щодо прийнятності

21. Уряд посилається на невичерпання засобів національного захисту, оскільки заявник не оскаржував постанову виконавчої служби про закінчення виконавчого провадження від 21 червня 2001 року.

22. Суд констатує, що Уряд не продемонстрував, чи зазначені заходи дозволять виконати рішення на користь заявника в найкоротший строк, а якщо так, то в якій мірі. Зокрема, Суд вирішив, що заявник, маючи на руках виконавчий лист, виданий на виконання остаточного рішення суду, винесеного проти державного органу, мав би бути звільнений від обов'язку ініціювати якусь процедуру щодо інших адміністративних органів з метою виконання рішення (див. Vassiliev c. Ukraine, N 10232/02, п. 30, 13 липня 2006 року).

23. Суд вважає, що скарга не є явно необґрунтованою в контексті пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд не вбачає жодних інших підстав для визнання скарги неприйнятною. Тому Суд визнає її прийнятною.

Б. Щодо суті

24. У своїх зауваженнях Уряд висловив заперечення, подібні до тих, які він надавав у справах "Ромашов проти України" та "Войтенко проти України", з метою доведення відсутності порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (див. рішення "Ромашов проти України", згадане вище, п. 37; "Войтенко проти України", заява N 18966/02, п. 37 та 51, від 29 червня 2004 року). Крім цього, Уряд вважає, що заявник не має права на захист "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу.

25. Заявник заперечує ці твердження.

26. Суд наголошує, що рішення, винесене на користь заявника, залишається невиконаним протягом семи років. Далі Суд нагадує, що "вимогу" можна розглядати як "власність" в сенсі статті 1 Першого протоколу, якщо така вимога достатньою мірою забезпечена примусовим виконанням ("Бурдов проти Росії", заява N 59498/00, пп. 35 та 40, CEDH 2002-III).

27. Суд неодноразово вже розглядав справи, які стосуються питань, подібних до тих, які порушуються в даній справі, та констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу. Проаналізувавши всю надану інформацію, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, що здатний переконати його дійти іншого висновку в даній справі.

28. Відповідно мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу.

29. 3 огляду на порушення пункту 1 статті 6, Суд не вважає за необхідне розглядати скаргу за статтею 13 Конвенції (див. Derkatch et Palek c. Ukraine, N 34297/02 et 39574/02, п. 42,21 грудня 2004 року).

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

30. Посилаючись на статтю 14 Конвенції, заявник також скаржиться на те, що він став об'єктом дискримінації в порівнянні з іншими державними службовцями.

31. Суд вважає, що скарга заявника є необґрунтованою. Окрім цього, Суд, у світлі всіх наявних матеріалів у справі, визнає, що вони не виявляють будь-яких ознак порушення прав та свобод, встановлених вищезгаданою статтею Конвенції.

32. З цього випливає, що ця частина заяви має бути визнана неприйнятною як повністю необґрунтована відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

33. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

34. Заявник вимагає 47 240 євро компенсації завданої матеріальної та моральної шкоди. Також він вимагає переглянути суму пенсії, визначену рішенням суду Печерського району від 27 червня 2000 року.

35. Уряд вважає вимогу заявника надмірною і необґрунтованою.

36. Суд нагадує, що винесення рішення, яким констатовано порушення, створює для держави-відповідача обов'язок покласти край зазначеному порушенню та усунути наслідки цього порушення у спосіб, який би дозволив відновити настільки, наскільки це можливо, становище, що передувало порушенню (Metaxas c. Greece, no 8415/02, paragraph 35, 27 mai 2004 et latridis c. Greece (рішення щодо сатисфакції) [GC], no 31107/96, paragraph 32, CEDH 2000-XI).

37. Таким чином, виходячи з обставин справи, Суд вважає, що виконання рішення суду від 27 червня 2000 року створить для заявника умови максимально подібні до тих, в яких би він опинився, якби не було порушено вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу.

38. Більш того, Суд вважає доцільним присудити заявнику 2600 євро відшкодування моральної шкоди.

Б. Судові витрати

39. Також заявник вимагає 215 грн (32 євро) за витрати, понесені ним через розгляд його справи у Суді.

40. Уряд залишає це питання на розгляд Суду.

41. У відповідності до практики Суду заявник не може отримати відшкодування витрат, якщо не доведено, що вони були дійсно понесені, були необхідними та розумними щодо кількості. В даній справі з огляду на наявні матеріали та зазначені критерії Суд вважає доцільним присудити 32 євро відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи заявника в Суді.

В. Пеня

42. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.

1. Визнає скаргу на невиконання рішення суду Печерського району від 27 червня 2000 року прийнятною, а решту скарг неприйнятними;

2. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції;

3. Постановляє, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції;

4. Постановляє, що Суд не розглядав скаргу щодо порушення статті 13 Конвенції;

5. Постановляє, що:

(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виконати рішення суду Печерського району від 27 червня 2000 року та виплатити заявнику відшкодування моральної шкоди та судових витрат в загальній сумі 2632 (дві тисячі шістсот тридцять два) євро. Зазначена сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з заявника;

(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;

6. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено французькою мовою і повідомлено в письмовій формі 6 вересня 2007 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.