Справа "Шамрай проти України" (Заява N 74096/01)

Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Шамрай проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та п. Дж.С.Філліпс (J.S.Phillips), заступник Секретаря секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 10 липня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 74096/01), поданою до Суду 22 березня 2001 року громадянином України п. Олександром Вікторовичем Шамраєм (далі - заявник) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Валерією Лутковською, пані Зоряною Бортновською та паном Юрієм Зайцевим.

3. 7 липня 2003 року Суд вирішив направити на комунікацію Уряду скаргу стосовно невиконання винесеного на користь заявника рішення, яке набрало законної сили. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1954 році та проживає у м. Єнакієво.

5. У 1999 році заявник звернувся до суду з цивільним позовом проти своїх колишніх роботодавців - державних підприємств, шахт "Єнакіївська" та "Полтавська", вимагаючи компенсації за шкоду, завдану його здоров'ю.

6. 12 лютого 1999 року Єнакіївський міський суд виніс рішення про стягнення з шахти "Полтавська" на користь заявника загальну суму в розмірі 10 922,79 грн (1). 22 березня 1999 року Донецький обласний суд (далі - обласний суд) змінив зазначене рішення в частині присудженої суми, а саме - призначив додатково виплатити заявнику заборгованість із щомісячних платежів за період з жовтня 1996 року до жовтня 1999 року.

(1) 2517 євро

7. 22 березня 1999 року обласний суд зобов'язав шахту "Єнакіївська" виплатити заявнику заборгованість із щомісячних платежів на загальну суму в розмірі 10 263,24 грн (2).

(2) 2365 євро

8. Після набрання вищевказаними рішеннями законної сили та відкриття виконавчих проваджень для їх виконання заявник безрезультатно звертався до судових органів з клопотанням про відновлення судового провадження, вимагаючи призначення більшої суми компенсації.

9. Відповідно до тверджень Уряду кошти, присуджені рішеннями суду, були виплачені заявнику декількома частинами. Остання виплата була здійснена у вересні 2003 року. На підтвердження цього Уряд надав копії постанов про закінчення виконавчого провадження від 19 та 26 вересня 2003 року, винесених відділом державної виконавчої служби Єнакіївського міського управління юстиції щодо виконання рішень про стягнення коштів з шахт "Єнакіївська" та "Полтавська" відповідно.

10. Заявник стверджував, що отримав лише частину суми, присуджену йому рішеннями суду. Однак заявник не вказав розмір невиплаченої суми та не надав інформації про те, чи оскаржував він постанови виконавчої служби про закриття виконавчого провадження.

11. Після направлення справи на комунікацію Уряду заявник додатково надав ряд документів щодо інших його спорів проти різних сторін. Однак заявник не описав відповідні факти та не сформулював окремих скарг з цього приводу.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

12. Відповідне національне законодавство було викладене у рішенні у справі: "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), заява N 29439/02, пункти 17-22, рішення від 26 квітня 2005 року).

I. СКАРГИ ЩОДО НЕВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ

13. Заявник скаржився на невиконання органами державної влади у належній строк рішень суду від 12 лютого та 22 березня 1999 року. Він посилався на пункт 1 статті 6, статтю 13 Конвенції та на статтю 1 Першого протоколу, у відповідних частинах яких зазначено таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1

Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

А. Щодо прийнятності

1. Статус жертви заявника

14. Уряд стверджував, що оскільки рішення, що розглядаються, були виконані, то заявник не може більше вважатися жертвою порушення його прав за пунктом 1 статті 6. Таким чином, Уряд запропонував оголосити заяву неприйнятною.

15. Заявник не погодився. Зокрема, він стверджував, що рішення не були виконані повністю.

16. Суд зазначає, що із зауважень сторін не зрозуміло, чи були ці рішення виконані повністю. Однак Суд припускає, що до вересня 2003 року рішення були виконані повністю, з огляду на те, що виконавча служба встановила, що належні за рішеннями суми були повністю виплачені заявнику та заявником не оскаржувався цей факт на національному рівні.

17. Однак той факт, що рішення, винесені на користь заявника, були виконані повністю, не позбавляє заявника його статусу жертви стосовно періоду, протягом якого рішення суду, винесені на користь заявника, залишались невиконаними (див., наприклад, справу "Гавриленко проти України" (Gavrilenko v. Ukraine), заява N 24596/02, пункти 18-19, рішення від 20 вересня 2005 року). Відповідно Суд відхиляє попередні зауваження Уряду.

2. Вичерпання національних засобів юридичного захисту

18. Уряд також надав зауваження стосовно невичерпання національних засобів юридичного захисту, подібні до тих, що вже були відхилені Судом у ряді подібних справ стосовно невиконання рішень суду (див., наприклад, справу "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine) (ухв.), заява N 29439/ 02, ухвала від 16 грудня 2003 року, та справу "Трихліб проти України" (Trykhlib v. Ukraine), заява N 58312/00, пункти 38-43, рішення від 20 вересня 2005 року). Суд вважає, що ці зауваження повинні бути відхилені з тих же підстав.

3. Висновок

19. Суд доходить висновку, що скарги заявника на затримку у виконанні винесених на його користь рішень, які набрали законної сили, порушують питання факту та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає розгляду справи по суті. Суд не вбачає жодних підстав для оголошення цієї частини заяви неприйнятною.

Б. Щодо суті

20. У своїх зауваженнях щодо суті справи Уряд стверджував, що права заявника, гарантовані Конвенцією, не були порушені.

21. Заявник не погодився.

22. Суд зазначає, що два рішення, винесені на користь заявника, не виконувались протягом чотирьох з половиною років.

23. Суд нагадує, що він неодноразово встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу у ряді схожих справ (див., наприклад, згадану вище справу "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), пункти 36-37, та справу "Шаренок проти України" (Sharenok v. Ukraine), заява N 35087/02, пункти 37-38, рішення від 22 лютого 2005 року).

24. Дослідивши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодних фактів чи доводів, що могли б переконати його дійти іншого висновку в цій справі.

25. Таким чином, в цій справі було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу.

26. За цих обставин Суд не вважає необхідним розглядати за статтею 13 Конвенції ту ж саму скаргу, яка розглядалась за пунктом 1 статті 6.

II. ІНШІ СКАРГИ

27. Заявник скаржився також за статтею 14 Конвенції в зв'язку з тим, що деяким іншим позивачам присуджували більші суми компенсації у подібних справах, а також за пунктом 1 статті 6 в зв'язку з тим, що дії органів судової влади, які розглядали його клопотання про повторний розгляд справи, були незаконними. Також заявник посилався на статтю 3 Конвенції щодо фактів цієї справи.

28. Уважно дослідивши зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів, Суд не встановив в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги, жодних ознак порушення прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

29. Таким чином, ця частина заяви має бути оголошена неприйнятною як повністю необґрунтована відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

30. Стаття 41 Конвенції зазначає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

31. Заявник вимагав пеню, втрачений прибуток та ряд інших сум компенсації матеріальної шкоди. Заявник не зазначив точної суми своїх вимог, однак він надав приблизні розрахунки різних сум, які загалом складають кількасот тисяч євро. Він вимагав також 1 000 000 грн (161 400 євро) моральної шкоди.

32. Уряд не погодився з цими вимогами.

33. З огляду на неконкретні зауваження заявника стосовно матеріальної шкоди, а також на те, що рішення, винесені на користь заявника, були виконані повністю, Суд відхиляє цю вимогу. З іншого боку, Суд вважає, що заявник, напевно, зазнав моральної шкоди в результаті порушення, яке було встановлене. Здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, як цього вимагає стаття 41 Конвенції, Суд присуджує заявнику суму в розмірі 1800 євро з цього приводу.

Б. Судові витрати

34. Заявник вимагав також 3150 євро судових витрат та надав копії телефонних та медичних рахунків, квитанцій за друкування, копіювання, а також за надані поштові послуги та інші документи, видані між 1996 та 2004 роками.

35. Уряд зазначив, що вимоги заявника були надмірними та необґрунтованими.

36. Відповідно до практики Суду заявник має право на відшкодування своїх судових витрат лише тоді, коли буде доведено, що вони були дійсно понесеними, необхідними і були обґрунтованими щодо їх розміру.

37. Суд вважає, що у цій справі зазначених вимог не було дотримано. Він зазначає, що надані заявником матеріали не підтверджують його судових витрат, пов'язаних зі встановленим порушенням. Однак заявник напевно зазнав певних судових витрат в зв'язку з його скаргами щодо порушення Конвенції. З огляду на отриману Судом інформацію та викладені вище висновки, Суд вважає необхідним присудити заявнику 50 євро судових витрат (див., наприклад, справу "Беланова проти України" (Belanova v. Ukraine), заява N 1093/02, пункт 41, рішення від 29 листопада 2005 року).

В. Пеня

38. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.

1. Проголошує скаргу стосовно затримки у виконанні судових рішень прийнятною, а в іншій частині - неприйнятною;

2. Постановляє, що в цій справі було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції;

3. Постановляє, що в цій справі було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції;

4. Постановляє, що немає необхідності розглядати скаргу за статтею 13 Конвенції;

5. Постановляє, що:

(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявнику 1850 (одну тисячу вісімсот п'ятдесят) євро моральної шкоди та судових витрат. Зазначена сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначеної суми;

(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;

6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 6 вересня 2007 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.