ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція
Р І Ш Е Н Н Я
Справа "Напалкова проти України" (Заява N 316/04)
| Страсбург, 12 липня 2007 року |
Переклад офіційний
Це рішення стане остаточним за обставин, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Напалкова проти України"
Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
п. П.Лоренцен, Голова,
пані С.Ботучарова,
п. В.Буткевич,
пані М.Цаца-Ніколовська,
п. Р.Маруст,
п. Д.Боррего Боррего,
пані Р.Ягер, судді,
та пані К.Вестердік, Секретар секції,
після обговорення в нарадчій кімнаті 19 червня 2007 року,
виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа порушена за заявою (N 316/04), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основновоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України пані Євгенією Василівною Напалковою (далі - заявниця) 6 листопада 2003 року.
2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Юрій Зайцев.
3. 15 березня 2005 року Суд вирішив направити заяву щодо невиконання рішення, винесеного на користь заявниці, на комунікацію з Урядом. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив одночасно розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви.
ФАКТИ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Заявниця народилась у 1953 році і проживає в м. Южне Одеської області.
5. У лютому 2002 року заявниця ініціювала провадження проти Міністерства освіти та науки України (далі - Міністерство), стверджуючи, що вона виграла у конкурсі "Найкращий шкільний підручник", організованому Міністерством. Однак винагороду їй не було виплачено. Заявниця вимагала сплатити на її користь матеріальну та моральну компенсацію.
6. 20 травня 2002 року Шевченківський районний суд м. Києва задовольнив позов заявниці і зобов'язав Міністерство виплатити їй 2015,34 грн (1).
______________
(1) 293,11 євро (EUR).
7. 2 грудня 2002 року Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби (далі - виконавча служба) відкрила виконавче провадження.
8. Оскільки Міністерство не виконало рішення суду, виконавча служба направила виконавчий лист та платіжне доручення до Державного казначейства України. Однак платіжне доручення та виконавчий лист було повернуто до виконавчої служби без виконання у зв'язку із відсутністю коштів на рахунках Міністерства.
9. 11 жовтня 2002 року виконавча служба винесла постанову про накладання арешту на рахунки Міністерства. Однак Державне казначейство України відмовилось виконувати цю постанову, посилаючись на внутрішні інструкції, які забороняють такі дії.
10. У своїх зауваженнях від 13 червня 2005 року Уряд стверджував, що протягом 2004-2005 років виконавча служба декілька разів листами до заявниці інформувала її про те, що присуджену їй суму було виділено, і що для щоб отримати виплату, вона має надати інформацію про свій банківський рахунок.
11. Заявниця повідомила Суд про те, що вона надала необхідну інформацію виконавчій службі.
12. До сьогодні суму, присуджену заявниці рішенням від 20 травня 2002 року, не сплачено.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
13. Відповідне національне законодавство резюмоване в рішенні у справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, пп. 16-19).
ЗАКОНОДАВСТВО
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ П. 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ
14. Посилаючись на п. 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, заявниця скаржилась на невиконання остаточного рішення суду, винесеного на її користь. Ці положення передбачають наступне:
Пункт 1 статті 6
"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку... судом..., встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав і обов'язків цивільного характеру..."
Стаття 13 "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".
А. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ
15. Уряд надав заперечення щодо тверджень заявниці, подібні до тих, які вже відхилені у чисельних рішеннях Суду, винесених проти органів державної влади у зв'язку з невиконанням рішень (див. рішення у справі "Войтенко проти України", N 18966/02, пп. 27-31, 29 червня 2004 року, та "Ромашов проти України", зазначене вище, пп. 28-32). Суд вважає, що ці заперечення мають бути відхилені за тих самих причин.
16. Суд доходить висновку, що скарги заявниці відповідно до п. 1 статті 6 та статті 13 Конвенції стосуються питань факту і права згідно Конвенції, визначення яких потребує вивчення щодо суті. Суд не знаходить підстав визнавати ці скарги неприйнятними. Таким чином Суд визнає їх прийнятними.
Б. ЩОДО СУТІ
17. У своїх зауваженнях Уряд стверджував, що не було порушено положень Конвенції стосовно заявниці. Зокрема Уряд стверджував, що борг за рішенням від 20 травня 2002 року не було сплачено заявниці у зв'язку з тим, що вона не подала інформацію про її банківський рахунок до виконавчої служби.
18. Заявниця не погодилась з цим. Вона стверджувала, що у 2002 році вона надала виконавчій службі потрібну інформацію і пізніше надала її знов на вимогу виконавчої служби. Далі заявниця вказала на неточності в копіях документів щодо виконавчого провадження, наданих Урядом разом з копіями їх зауважень.
19. Суд зазначає, що остаточне рішення суду, винесене на користь заявниці, запишається невиконаним протягом п'яти років та одного місяця.
20. Суд нагадує, що він визнав порушення п. 1 статті 6 Конвенції у багатьох подібних справах (див. рішення у справі "Ромашов проти України", зазначене вище, пп. 42-46, та рішення у справі "Войтенко проти України", зазначене вище, пп. 53-55).
21. Вивчивши всі матеріали, які Суд має у своєму розпорядженні, він вважає, що Уряд не надав жодних фактів або аргументів, які б переконали Суд винести інше рішення у цій справі.
23. Суд не вбачає за необхідне за таких обставин вивчати такі ж самі скарги за статтею 13 Конвенції (див. рішення у справі "Деркач та Палек проти України", N 34297/02 та N 39574/02, п. 42, 21 грудня 2004 року).
II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ
24. Заявниця також скаржилась на порушення статті 14 Конвенції, спричинене невиконанням рішення суду, винесеного на її користь.
25. Однак на підставі всіх матеріалів, які Суд має у своєму розпорядженні, він встановлює, що ці документи не вказують на порушення прав і свобод, зазначених у Конвенції та Протоколах до неї.
26. Таким чином, ця частина скарги може бути визнана неприйнятною як така, що є явно необґрунтованою, відповідно до пп. 1, 3 та 4 статті 35 Конвенції.
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
28. Заявниця вимагала 10 000 євро (EUR) у якості матеріальної та моральної шкоди.
29. Уряд визнав цю суму надмірною та необґрунтованою.
30. Оскільки виплата заборгованості, яка належить заявниці за рішенням суду, не була виплачена (див. п. 6 вище), Суд зауважує, що зобов'язання держави виконати це рішення не ставиться під сумнів. Відповідно Суд вважає, що якщо Уряд виплатить заборгованість, яка належить заявниці, це становитиме повне та остаточне вирішення справи.
31. Стосовно решти скарг заявниці щодо моральної та матеріальної шкоди, Суд, вирішуючи на засадах справедливості, як того вимагає стаття 41 Конвенції, вважає справедливим присудити заявниці 1600 євро у якості моральної компенсації.
Б. Судові витрати
32. Заявник не подав жодного окремого позову щодо цього питання. Відповідно Суд нічого не присуджує.
В. Пеня
Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Визнає скаргу щодо невиконання рішення, винесеного на користь заявниці, прийнятною та решту заяви неприйнятною;
4. Вирішує, що:
(а) держава-відповідач має сплатити заявниці впродовж трьох місяців від дати набрання рішенням статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції заборгованість, яка все ще належить заявниці, а також 1600 євро (одна тисяча шістсот євро) у якості моральної компенсації, які мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, плюс будь-який податок, який може підлягати сплаті із зазначених сум;
(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
5. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено в письмовій формі 12 липня 2007 року відповідно до пунктів 2 і 3 статті 77 Реґламенту Суду.
| Секретар Голова | Клаудія ВЕСТЕРДІК (C.Westerdiek) Пеер ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen) |