Справа "Горін проти України" (Заява N 24380/03)

Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Горін проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), що засідав палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 19 червня 2007 року,

виносить таке рішення, яке було прийняте у зазначену дату:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 24380/03), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України п. Олексієм Єгоровичем Горіним (далі - заявник) 18 липня 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - пані Валерією Лутковською.

3. 30 березня 2005 року Суд вирішив направити скаргу стосовно невиконання рішення, винесеного на користь заявника, на комунікацію Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1938 році та проживає у м. Новогродівка Донецької області.

5. 9 квітня 1999 року Новогродівський міський суд зобов'язав ДВАТ "Шахта 1/3 Новогродівська" (далі - Компанія) виплатити заявнику 1487,17 грн(1) заборгованості із заробітної плати та компенсації завданої шкоди. Виконавчий лист було видано того ж дня.

(1) 331 євро.

6. 19 серпня 1999 року та 20 лютого 2001 року заявнику було виплачено відповідно 169,86 грн та 200 грн (загальна сума склала 369,86 грн(2)).

(2) 82 євро.

7. 30 серпня 2000 року, 14 травня 2001 року та 23 грудня 2002 року Донецький обласний господарський суд, у ході провадження про банкрутство, своєю постановою заборонив накладати арешт на майно та рахунки Компанії.

8. У січні 2003 року заявник звернувся з позовом на бездіяльність виконавця відділу державної виконавчої служби м. Новогродівка.

9. 3 березня 2003 року Новогродівський суд відхилив зазначену скаргу. Суд не знайшов вини у діях державної виконавчої служби, оскільки невиконання рішення, що розглядалося, було спричинене провадженням у справі про банкрутство Компанії. Він також визначив, що у цій справі застосовувався Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 року.

10. 5 червня 2003 року апеляційний суд Донецької області залишив це рішення в силі. 31 серпня 2004 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу заявника.

11. 13 січня 2004 року було винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження з Компанії на ДП "Селидіввугілля", яке отримало статус боржника у виконавчому провадженні, а виконавчий лист у справі заявника було передано з відділу ДВС Новогродівського міського управління юстиції до відділу ДВС Селидівського міського управління юстиції.

12. 25 листопада 2004 року на банківський рахунок заявника було переведено суму у розмірі 1083,31 грн(1).

(1) 241 євро.

13. Рішення від 9 квітня 1999 року залишається частково невиконаним, залишок боргу складає 34 грн(2).

(2) 7,5 євро.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

14. Відповідне національне законодавство було викладене в рішенні у справі "Сокур проти України" (N 29439/02, пункти 17-22, рішення від 26 квітня 2005 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ

15. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу на тривале невиконання рішення Новогродівського міського суду від 9 квітня 1999 року. У вищеназваних положеннях зазначено, зокрема, таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів".

А. Щодо прийнятності

16. Уряд надав зауваження, які були оскаржені заявником, стосовно вичерпання національних засобів юридичного захисту, подібні до тих, що вже були відхилені Судом у ряді рішень стосовно невиконання проти державних підприємств (див., наприклад, справу "Сокур проти України", заява N 29439/02, ухвала від 16 грудня 2003 року, та справу "Трихліб проти України", заява N 58312/00, пункти 39-43, рішення від 20 вересня 2005 року). Суд вважає, що ці зауваження повинні бути відхилені за тих же підстав.

17. Суд доходить висновку, що скарги заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу піднімають питання факту та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає вивчення справи по суті. Він не вбачає підстав для оголошення їх неприйнятними. Тому Суд повинен оголосити їх прийнятними.

Б. Щодо суті

18. У своїх зауваженнях щодо суті скарг заявника Уряд стверджував, що не було порушено положень Конвенції.

19. Заявник не погодився.

20. Суд зазначає, що рішення Новогродівського міського суду від 9 квітня 1999 року залишається частково невиконаним протягом восьми років та двох місяців.

21. Суд нагадує, що він вже визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу у ряді подібних справ (див., наприклад, згадану вище справу "Сокур проти України" та справу "Михайленки та інші проти України", заяви NN 35091/02, 35196/02, 35201/02, 35204/02, 35945/02, 35949/02, 35953/02, 36800/02, 38296/02 та 42814/02, пункт 45, ECHR-2004).

22. Дослідивши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодних фактів чи доводів, які могли б переконати його дійти іншого висновку у цій справі.

23. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу.

II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

24. Нарешті, заявник скаржився за пунктом 1 статті 2 та пунктом 1 статті 4 Конвенції на низький рівень свого життя.

25. Однак, у світлі всіх наданих йому матеріалів, Суд вважає, що вони не вказують на ознаки порушення прав та свобод, закріплених Конвенцією або протоколами до неї (див. згадану вище справу "Сокур проти України".

26. Звідси випливає, що ця частина заяви повинна бути оголошена неприйнятною як повністю необґрунтована відповідно до пунктів 1,3 та 4 статті 35 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

27. Стаття 41 Конвенції зазначає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

28. Заявник вимагав 4558 євро матеріальної та 6000 євро моральної шкоди.

29. Уряд оскаржив цю скаргу як необґрунтовану.

30. Суд вважає, що Уряд повинен виплатити заявнику залишок боргу, який належить йому за судовим рішенням, що розглядається. Додатково, здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, як цього вимагає стаття 41 Конвенції, Суд присуджує заявнику 2600 євро нематеріальної шкоди.

Б. Судові витрати

31. Заявник не заявляв окремої вимоги з цього приводу, тому Суд нічого йому не присуджує.

В. Пеня

32. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.

1. Оголошує скаргу стосовно невиконання рішення, винесеного на користь заявника, прийнятною, а решту заяви неприйнятною;

2. Вирішує, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції;

3. Вирішує, що було порушено статтю 1 Першого протоколу;

4. Вирішує, що:

(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявнику борг, який йому належить за досі невиконаним рішенням, а також 2600 євро (дві тисячі шістсот євро) нематеріальної шкоди, які повинні бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявника;

(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;

5. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 12 липня 2007 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.