Справа "Руденко проти України" (Заява N 19441/03)

Це рішення стане остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Руденко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), що засідав палатою у складі:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 19 червня 2007 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 19441/03), поданою до Суду громадянами України п. Володимиром та пані Валентиною Руденко (далі - заявники), 14 березня 2003 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим, п. Юрієм Зайцевим, та керівником Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, пані І.Шевчук.

3. 30 травня 2006 року Суд вирішив направити скарги стосовно невиконання рішень на комунікацію Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявники, чоловік та дружина, проживають у місті Дніпродзержинську.

5. У серпні 2000 року заявники подали позов до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська проти їхнього роботодавця - Комунального експлуатаційного підприємства "Дніпродзержинськміськелектротранс" (далі - КЕП) щодо виплати заборгованості із заробітної плати та компенсації за затримку виплата заробітної плати.

6. 31 серпня 2000 року суд присудив 4004,55 грн (1) першому та 3323 грн (2) другому заявнику виплат по заборгованості із заробітної плати та компенсації.

(1) 824,43 євро.

(2) 684,12 євро.

7. Потім заявники подали аналогічні позови, і 4 квітня 2001 року суд додатково присудив 2511,83 грн (3) першому заявнику та 1539,94 грн (4) другому заявнику по заборгованості із заробітної плати та компенсації.

(3) 517,14 євро.

(4) 317,04 євро.

8. Рішення набули статусу остаточного та були передані на виконання до відділу державної виконавчої служби Заводського районного управління юстиції в м. Дніпродзержинську.

9. 29 жовтня 2001 року виконавча служба проінформувала заявників про нестачу фондів у КЕП та про відсутність бажаючих придбати майно підприємства.

10. У січні 2002 року виконавча служба запропонувала передати стягувачам майно КЕП (трамваї, технічне обладнання та адміністративну будову).

11. Не отримавши від заявників позитивної відповіді, виконавча служба 26 червня 2002 року повернула їм виконавчі листи без виконання.

12. 17 червня 2003 року господарський суд Дніпропетровської області оголосив КЕП банкрутом та призначив його ліквідацію.

13. КЕП поетапно виплатив заявникам заборгованість із заробітної плати. Однак компенсація за затримку виплати заборгованості із заробітної плати у розмірі 639,38 грн (5) на користь першого та 673,94 грн (6) на користь другого заявника залишаються невиплаченими.

(5) 96,75 євро.

(6) 101,98 євро.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

14. Відповідне національне законодавство було викладене у рішенні від 27 липня 2004 у справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, пункти 16-19).

I. ТРИВАЛЕ НЕВИКОНАННЯ РІШЕНЬ

15. Заявники скаржилися на тривале невиконання державними органами рішень, винесених на їх користь Заводським районним судом м. Дніпродзержинська. Вони посилались на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції та на статтю 1 Першого протоколу, у яких зазначено, зокрема, таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 13 "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіціальні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

А. Щодо прийнятності

16. Уряд надав зауваження, які були оскаржені заявниками, стосовно статусу жертви заявників та використання національних засобів юридичного захисту, подібні до тих, які Суд уже неодноразово відхиляв у ряді своїх рішень стосовно невиконання рішень, винесених проти державних підприємств (див., з-поміж багатьох інших, справу "Ромашов проти України", заява N 67534/01, пункти 23-27, рішення від 27 липня 2004 року, та справу "Михайленки та інші проти України", заява N 35091/02 та наступні, пункти 38-40, ECHR 2004-XII). Суд вважає, що ці зауваження повинні бути відхилені за цих же підстав.

17. Суд вважає, що ці скарги піднімають питання факту та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає розгляду справи щодо суті. Суд не вбачає підстав для оголошення їх неприйнятними. Тому Суд повинен оголосити їх прийнятними.

18. Заявники посилались також на Європейську соціальну хартію, що не належить до компетенції Суду (див. справу "Кучеренко проти України", заява N 27347/02, пункт 28, рішення від 15 грудня 2005 року).

Б. Щодо суті

19. У своїх зауваженнях щодо суті справи заявників Уряд стверджував, що права заявників, закріплені Конвенцією, не було порушено.

20. Заявники не погодились.

21. Суд зазначає, що затримка виконання рішень від 31 серпня 2000 року перевищила шість років та одинадцять місяців та шість років та два місяці при виконанні рішень від 4 квітня 2001 року.

22. Суд нагадує, що він уже визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу у ряді подібних справ, включно зі справами, що стосувались того ж комунального підприємства-боржника - КЕП (див. згадану вище справу "Кучеренко проти України", пункт 27).

23. Дослідивши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодних фактів чи доводів, що могли б переконати його дійти іншого висновку у цій справі.

24. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу.

25. За цих обставин Суд не вважає необхідним розглядати цю саму скаргу за статтею 13 Конвенції, як за пунктом 1 статті 6.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

26. Стаття 41 Конвенції зазначає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

27. Заявники вимагали виплатити заборгованість за досі невиконаними рішеннями та 3000 євро матеріальної та моральної шкоди.

28. Уряд зауважив, що ці вимоги були необґрунтованими.

29. Суд зазначає, що, оскільки рішення, винесені на користь заявників, залишаються невиконаними, то Уряд повинен виплатити заявникам заборгованість, яка їм належить, що становитиме задоволення їх матеріальних вимог. Більше того, Суд притримується думки, що заявники зазнали певної моральної шкоди в результаті визнаних порушень. Здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, як цього вимагає стаття 41 Конвенції, Суд присуджує кожному з заявників 2600 євро моральної шкоди.

Б. Судові витрати

30. Заявники не надали жодних вимог з цього приводу. Отже, Суд нічого їм не присуджує.

В. Пеня

31. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.

1. Оголошує скарги стосовно тривалого невиконання рішень прийнятними, а решту заяви неприйнятною;

2. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції;

3. Постановляє, що було порушено статтю 1 Першого протоколу;

4. Постановляє, що немає необхідності розглядати скаргу за статтею 13 Конвенції;

5. Постановляє, що:

(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявникам борг, який їм належить за досі невиконаним рішенням, а також 2600 євро (дві тисячі шістсот євро) моральної шкоди кожному з заявників, які повинні бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявників;

(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;

6. Відхиляє решту вимог заявників стосовно справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 12 липня 2007 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.