Справа "Сілка проти України" (Заява N 3624/03)

Це рішення стає остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Сілка проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), що засідав палатою у складі:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 11 грудня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 3624/03), поданою до Суду громадянкою цієї держави пані Тамарою Андріївною Сілкою (далі - заявниця) 16 січня 2003 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений своїми Уповноваженими - пані Зоряною Бортновською та паном Юрієм Зайцевим.

3. 19 січня 2004 року Суд прийняв рішення направити скарги за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу стосовно невиконання рішень, винесених на користь заявниці, на комунікацію Уряду. Відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо суті заяви і її прийнятності одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася у 1944 році та проживає у місті Нова Каховка Херсонської області. Вона є колишнім працівником державного підприємства ВАТ "Південелектромаш" (далі - компанія).

5. Факти цієї справи викладено у рішенні у справі "Анацький проти України" (N 10558/03, пункти 5-8, рішення від 13 грудня 2005 року).

6. 17 жовтня 2002 року двома своїми рішеннями Новокаховський міський суд Херсонської області зобов'язав компанію виплатити заявниці 1316,00 грн(1) та 1327,00 грн(2) погашення заборгованості по заробітній платі, що належала їй та її покійному чоловіку відповідно. Рішення набули статусу остаточного, а виконавчі листи були направлені на виконання до відділу державної виконавчої служби Новокаховського міського управління юстиції (далі - виконавча служба).

(1) 260,57 євро.

(2) 262,75 євро.

7. Обидва рішення залишаються на сьогоднішній день невиконаними.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

8. Відповідне національне законодавство було викладене в рішеннях у справах "Ромашов проти України" (N 67534/01, пункти 16-18, рішення від 27 липня 2004 року) та "Трихліб проти України" (N 58312/00, пункти 25-32, рішення від 20 вересня 2005 року).

9. Заявниця скаржилася на невиконання органами державної влади рішень від 17 жовтня 2002 року. Вона посилалася на пункт 1 статті 6 Конвенції та на статтю 1 Першого протоколу, у яких зокрема зазначено:

Пункт 1 статті 6 Конвенції

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

10. Уряд надав зауваження, оскаржені заявницею, стосовно використання національних засобів юридичного захисту, подібні до тих, які вже були відхилені у цілому ряді рішень Суду, що стосувалися невиконання рішень проти державних підприємств (див., з-поміж багатьох інших, рішення у справі "Михайленки та інші проти України", N 35091/02 та наступні, пункти 38-39, ECHR 2004-XII). Суд вважає, що ці зауваження повинні бути відхилені за тих же підстав.

11. Суд доходить висновку, що скарги заявниці за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу стосовно затримки у виконанні рішень від 17 жовтня 2002 року піднімають питання факту та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає вивчення справи по суті. Суд не вбачає підстав для оголошення цих скарг неприйнятними. Тому Суд повинен оголосити їх прийнятними.

II. ЩОДО СУТІ

12. У своїх зауваженнях щодо суті скарг заявниці Уряд доводив, що не було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу.

13. Заявниця не погодилась.

14. Суд зазначає, що рішення від 17 жовтня 2002 року залишаються невиконаними протягом періоду, що перевищує чотири роки та три місяці.

15. Суд нагадує, що він уже визнавав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу у цілому ряді подібних справ, включно зі справами, що стосуються того ж державного підприємства - ВАТ "Південелектромаш" (див., наприклад, згадані вище справи "Трихліб проти України", пункти 52-53; рішення у справі "Черняєв проти України", N 15366/03, пункти 19-20 та 23-25, рішення від 26 липня 2005 року та згадане вище рішення у справі "Анацький проти України", пункти 21-22).

16. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодних фактів чи доказів, які могли б переконати його дійти іншого висновку у цій справі.

17. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

18. Стаття 41 Конвенції зазначає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

19. Заявниця вимагала відшкодування матеріальної та нематеріальної шкоди, не вказуючи конкретних сум.

20. Уряд стверджував, що заявниця подала свої вимоги з порушенням встановленого Судом строку, та звернувся до Суду з клопотанням нічого їй не присуджувати.

21. Суд зауважує, що, коли заявниці було запропоновано подати свої вимоги стосовно справедливої сатисфакції, після того як було отримано зауваження Уряду, вона підтвердила вимоги, заявлені нею на час подання цієї заяви до Суду.

22. Отже, оскільки присуджені за рішеннями, винесеними на користь заявниці, суми не були виплачені (пункт 7 вище), Суд вважає, що Уряд повинен виплатити борг за судовими рішеннями, належний заявниці, що становитиме задоволення її вимог щодо матеріальної шкоди (див., наприклад, рішення у справі "Романченко проти України", N 5596/03, пункт 31, рішення від 22 листопада 2005 року).

23. Більше того, Суд вважає, що заявниця повинна була зазнати нематеріальної шкоди в результаті визнаних порушень (див. рішення у справі "Крячков проти України", N 7497/02, пункт 30, рішення від 1 червня 2006 року). Здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, як цього вимагає стаття 41 Конвенції, Суд присуджує заявниці 1600 євро.

Б. Судові витрати

24. Заявниця не подала жодних вимог за цим пунктом. Тому Суд нічого їй не присуджує.

В. Пеня

25. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.

1. Оголошує заяву прийнятною;

2. Вирішує, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції;

3. Вирішує, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції;

4. Вирішує, що:

а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявниці борг, який їй належить за рішеннями суду, а також 1600 євро (тисячу шістсот євро) нематеріальної шкоди, які повинні бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявниці;

(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки.

Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 18 січня 2007 року згідно з пунктами 2 і З правила 77 Реґламенту Суду.