Справа "Сухопар проти України" (Заява N 16267/04)

Це рішення набуде статусу остаточного відповідно до п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Сухопар проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 4 грудня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 16267/04), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) паном Миколою Петровичем Сухопаром (далі - заявник) 23 квітня 2004 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані В.Лутковською та паном Ю.Зайцевим.

3. 5 грудня 2005 року Суд вирішив направити на комунікацію Уряду скаргу заявника. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1955 році в м. Богодухів Харківської області, Україна.

5. В 1980 році заявник зазнав серйозної виробничої травми, працюючи на державній шахті "Мушкетівська", внаслідок чого він став інвалідом.

6. 22 серпня 2003 року Богодухівський районний суд зобов'язав державну компанію "Укрвуглереструктуризація" виплатити заявнику загальну суму у розмірі 4418,63 грн (1) на відшкодування втрати професійної працездатності та інших виплат. Суд також зобов'язав Богодухівський фонд соціального страхування проводити щомісячні виплати заявнику у розмірі 405,07 грн (2).

(1) Приблизно 736 євро.

(2) Приблизно 68 євро.

7. 4 листопада 2003 року апеляційний суд Харківської області частково змінив рішення від 22 серпня 2003 року. Суд присудив стягнути з компанії на користь заявника суму у розмірі 7380,56 грн (3) та зобов'язав фонд проводити щомісячні виплати заявнику у розмірі 415,64 грн (4) з 1 вересня 2003 року.

(3) Приблизно 1230 євро.

(4) Приблизно 70 євро.

8. 26 листопада 2003 року Богодухівський міський суд направив виконавчий лист на виконання вищезгаданого рішення до відділу державної виконавчої служби Ворошиловського районного управління юстиції м. Донецька.

9. 29 травня 2005 року виконавча служба повідомила заявника про те, що державна компанія "Укрвуглереструктуризація" була реструктуризована, та просила заявника уточнити назву шахти, на якій він працював, для визначення правонаступника боржника у справі заявника.

10. Рішення від 4 листопада 2003 року залишається невиконаним.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

11. Відповідне національне законодавство викладене в рішенні "Ромашов проти України" (N 67534/01, пп. 16-18 та 39-41, від 27 липня 2004 року).

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

А. Скарги відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу

12. Заявник скаржився на невиконання державними органами рішення апеляційного суду Харківської області від 4 листопада 2003 року. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу, які зазначають:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

13. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав усі засоби юридичного захисту на національному рівні, оскільки він не подав виконавчий лист до виконавчої служби. Таким чином, виконавча служба не може бути звинувачена у стверджуваній бездіяльності, оскільки вона була позбавлена можливості виконати рішення, винесене на користь заявника, у зв'язку з недоглядом останнього.

14. Заявник стверджував, що це зауваження є цілком необґрунтоване. Він стверджував, що 26 листопада 2003 року міський суд надіслав виконавчого листа до виконавчої служби, яка, в свою чергу, в травні 2005 року повідомила заявника про подальший розвиток подій у виконавчому провадженні (пункти 8 та 9).

15. Беручи до уваги те, що заявник повинен був звернутись до виконавчої служби для вичерпання засобів юридичного захисту, Суд зазначає, що заявник надав копії вищезгаданого листа міського суду до виконавчої служби та листа останньої до заявника. Копії цих документів були надіслані Уряду, який не надав коментарів з цього приводу. Більше того, отримавши рішення та виконавчий лист проти конкретного державного органу, заявники не зобов'язані порушувати, за своєю власною ініціативою, інші провадження проти різноманітних державних органів щодо своїх вимог (див. "Васильєв проти України", N 10232/02, п. ЗО, від 13 липня 2006 року). Відповідно Суд відхиляє зауваження Уряду.

16. Суд приходить до висновку, що заява порушує важливі питання фактів та права за Конвенцією, визначення яких потребує розгляду по суті. Суд не знаходить жодних підстав для визнання її неприйнятною.

Б. Скарга відповідно до статті 14 Конвенції

17. Заявник далі скаржився відповідно до статті 14 Конвенції на те, що він зазнав дискримінації у зв'язку з невиконанням рішення, винесеного на його користь.

18. Суд не вбачає у матеріалах справи доказів, які б вказували на порушення положень Конвенції. Суд, таким чином, відхиляє цю частину скарги відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції як явно необґрунтовану.

II. ЩОДО СУТІ

19. У своїх зауваженнях Уряд стверджував, що не було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу у зв'язку з тим, що заявник не подав виконавчий лист до виконавчої служби.

20. Суд відхиляє це твердження, посилаючись на свої зауваження, викладені вище (див. пункт 15).

21. Суд далі зазначає, що рішення апеляційного суду Харківської області від 4 листопада 2003 року залишалось невиконаним протягом приблизно трьох років.

22. Суд нагадує, що ним уже було встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу в справах, що стосувались питань, схожих до даної заяви (див. Ромашов, вищезгадане рішення, пп. 42-46, та "Войтенко проти України", N 18966/02, пп. 53-55, від 29 червня 2004 року).

23. Розглянувши всі матеріали справи, надані Суду, він вирішує, що Уряд не навів жодного факту чи переконливого аргументу, які змусили б Суд дійти іншого висновку у цій справі. Відповідно мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

24. Стаття 41 Конвенції зазначає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

25. Заявник вимагав 649 489 грн (1), включаючи заборгованість за рішенням суду, на відшкодування матеріальної шкоди, завданої порушенням пункту 1 статті 6 та статті 1 Першого протоколу, а також 600 000 грн (2) на відшкодування нематеріальної шкоди.

(1) Приблизно 200 000 євро.

(2) Приблизно 94 786 євро.

26. Уряд стверджував, що вимога заявника має бути відхилена як необґрунтована.

27. Оскільки заявник вимагав суму, присуджену йому рішенням, Суд вважає, що Уряд повинен повністю виплатити йому заборгованість за рішенням суду, розуміючи, що щомісячні виплати повинні проводитись регулярно. Щодо решти вимог заявника про матеріальну шкоду Суд не бачить жодного причинно-наслідкового зв'язку між визнаними порушеннями та стверджуваною матеріальною шкодою; таким чином, він відхиляє цю частину вимоги.

28. Щодо вимоги заявника про відшкодування нематеріальної шкоди - 600 000 грн - Суд вважає цю суму надмірною. Суд, здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості відповідно до статті 41 Конвенції, присуджує заявнику 1000 євро (тисячу євро) на відшкодування нематеріальної шкоди.

Б. Витрати

29. Заявник також вимагав 200 грн (3) на відшкодування судових витрат. Однак він не надав жодного документа на підтвердження.

(3) Приблизно 31,6 євро.

30. Уряд стверджував, що ця вимога повинна бути відхилена як необґрунтована.

31. Відповідно до прецедентної практики Суду заявник має право на відшкодування судових витрат тільки у випадку, якщо витрати були справді понесені, необхідні та в розумних межах.

32. Суд зазначає, що заявник не надав жодного доказу на підтвердження витрат. Однак заявник мав понести певні витрати у зв'язку з провадженнями відповідно до Конвенції. Беручи до уваги прецедентну практику Суду та інформацію, яка була в розпорядженні Суду, Суд присуджує суму, яку вимагав заявник (див., mutatis mutandis, "Романченко проти України", N 5596/03, п. 38, від 22 листопада 2005 року).

В. Пеня

33. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.

1. Оголошує скарги відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції прийнятними, решту скарг - неприйнятними;

2. Вирішує, що у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

3. Вирішує, що у цій справі було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції;

4. Вирішує, що:

(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявнику заборгованість за рішенням суду, яка досі належить заявнику, а також 1031,6 євро (тисячу тридцять один євро та шістдесят сантимів) на відшкодування нематеріальної шкоди та судових витрат;

(б) ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу плюс сума будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявника;

(в) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься пеня (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;

5. Відхиляє інші вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 11 січня 2007 року відповідно до пп. 2 і З правила 77 Реґламенту Суду.