Справа "Щербінін і Жаріков проти України" (Заяви NN 42480/04 і 43141/04)

Це рішення стає остаточним відповідно за умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Щербінін і Жаріков проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 27 листопада 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявами (NN 42480/04 та 43141/04), поданими до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) двома громадянами України - паном Володимиром Петровичем Щербініним та паном Іваном Федоровичем Жаріковим (далі - заявники) 19 липня 2004 року та 2 березня 2004 року відповідно.

2. Заявників представляв пан В.Бичковський з м. Міусинськ. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - паном Ю.Зайцевим та пані І.Шевчук, керівником Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

3. 8 листопада 2005 року Суд прийняв рішення направити скарги про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу щодо невиконання рішень, винесених на користь заявників, на комунікацію Уряду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяв одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявники народились у 1938 та 1933 роках відповідно та проживають у м. Красний Луч Луганської області. Обидва - колишні працівники державного підприємства шахта "Новопавлівська" (далі - шахта).

5. 6 жовтня 1999 року, 16 та 28 лютого 2001 року Краснолуцький міський суд Луганської області зобов'язав шахту виплатити першому заявнику 3626,42 грн(1), 1000,96 грн(2) та 1868,12 грн(3) заборгованості по заробітній платі та інших виплатах відповідно.

(1) 760,13 євро.

(2) 203,18 євро.

(3) 375,30 євро.

6. 1 та 23 лютого 2001 року Краснолуцький міський суд Луганської області зобов'язав шахту виплатити другому заявнику 3776,36 грн(4) та 1491,80 грн(5) заборгованості по заробітній платі та інших виплатах відповідно.

(4) 743,14 євро.

(5) 303,19 євро.

7. Всі вищезазначені рішення набрали законної сили, і виконавчі листи були передані на виконання до відділу державної виконавчої служби Краснолуцького міського управління юстиції.

8. 29 травня 2002 року господарський суд Луганської області (далі - господарський суд) порушив провадження у справі про банкрутство шахти та ввів мораторій на задоволення вимог її кредиторів.

9. 14 листопада 2002 року господарський суд визнав шахту банкрутом та ухвалив, що процедура санації боржника має бути завершена до 31 грудня 2007 року.

10. У липні 2004 року перший заявник отримав заборгованість, яка йому була присуджена рішеннями суду від 6 жовтня 1999 року та 16 лютого 2001 року. Щодо заборгованості, присудженої рішенням суду від 28 лютого 2001 року, перший заявник отримав її декількома платежами, і останній платіж було здійснено 27 липня 2006 року.

11. 27 листопада 2004 року другий заявник отримав заборгованість, яка йому була присуджена рішенням суду від 23 лютого 2001 року. Заборгованість, яку йому було присуджено рішенням суду від 1 лютого 2001 року, заявник отримав частинами, і останню виплату було здійснено 26 липня 2006 року.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

12. Відповідне національне законодавство узагальнено у рішенні у справі "Сокур проти України" (N 29439/02, пп: 17-22, від 26 квітня 2005 року).

I. ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ

13. Відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду Суд вирішив об'єднати заяви з огляду на їх спільну фактичну та правову основу.

II. ПРИЙНЯТНІСТЬ

14. Заявники скаржились на нездатність державних органів своєчасно виконати рішення Краснолуцького міського суду, винесені на їх користь. Вони послались на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до неї, якими у відповідних частинах передбачено:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

15. Уряд не надав жодних зауважень щодо прийнятності скарг заявників.

16. Суд приходить до висновку, що скарги заявників про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу щодо тривалості виконання рішень Краснолуцького міського суду порушують питання факту та права відповідно до Конвенції, вирішення яких вимагає вивчення справи по суті. Він не вбачає підстав для проголошення їх неприйнятними. Суд оголошує їх прийнятними.

III. ЩОДО СУТІ

17. У своїх зауваженнях щодо суті скарг заявників Уряд стверджував про відсутність порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу.

18. Заявники не погодились.

19. Суд зазначає, що рішення, винесені на користь заявників, залишались невиконаними протягом тривалого періоду часу. А саме - період виплати заборгованості у справах заявників становив від трьох років і п'яти місяців до п'яти років і шести місяців.

20. Суд повторює, що він вже визнавав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до неї у справах, що стосувались питань, подібних до тих, що зазначені у даній заяві (див., наприклад, цитоване вище рішення у справі "Сокур проти України", пп. 36-37, та рішення у справі "Шаренок проти України", N 35087/02, пп. 37-38, від 22 лютого 2005 року).

21. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не навів жодних переконливих фактів і доводів, які змогли б переконати Суд дійти протилежного висновку у цій справі.

22. Відповідно було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до неї.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

23. Стаття 41 Конвенції встановлює:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

24. Перший заявник вимагав компенсацію матеріальної та моральної шкоди в загальному розмірі 28 906,78 грн (4652,29 євро). Другий заявник вимагав компенсацію матеріальної та моральної шкоди в загальному розмірі 18 194,86 грн (2850,93 євро).

25. Уряд стверджував, що ці вимоги не були обґрунтовані.

26. Суд не вбачає жодного причинного зв'язку між встановленими порушеннями та стверджуваною матеріальною шкодою. Тому Суд відхиляє ці вимоги. Однак Суд вважає, що заявники зазнали моральної шкоди, і присуджує їм у зв'язку з цим по 2100 євро кожному.

Б. Судові витрати

27. Перший заявник вимагав відшкодувати йому судові витрати, не вказавши жодної суми. Другий заявник окремих вимог щодо цього не надав.

28. Уряд зазначив, що Суд не повинен присуджувати компенсацію.

29. Відповідно до практики Суду заявник має право на відшкодування судових витрат, якщо було доведено, що вони фактично понесені та необхідні, а також обґрунтовані щодо розміру. У даній справі, враховуючи інформацію з цього приводу та викладені вище критерії, Суд не присуджує заявникам відшкодування судових витрат.

В. Пеня

30. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.

1. Вирішує об'єднати заяви;

2. Оголошує скарги заявників прийнятними;

3. Постановляє, що у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

4. Постановляє, що у цій справі було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції;

5. Постановляє, що:

(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити кожному заявнику по 2100 (дві тисячі сто) євро як компенсацію моральної шкоди плюс суму будь-якого податку, який може бути стягнуто. Ці суми мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу;

(б) у випадку невиплати чи несвоєчасної виплати державою-відповідачем належних заявникам сум на них нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсотки (simple interest), з часу, коли закінчиться згаданий вище тримісячний строк, і до моменту повного розрахунку;

6. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 21 грудня 2006 року відповідно до пп. 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.