Справа "Кравчук проти України" (Заява N 42475/04)

Це рішення стане остаточним відповідно до умов, визначених п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Кравчук проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 13 листопада 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 42475/04), поданою до Суду проти України громадянкою цієї держави пані Валентиною Петрівною Кравчук (далі - заявниця) 19 липня 2004 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. У Суді заявницю представляв пан В.Бичковський. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та паном Юрієм Зайцевим.

3. 15 березня 2005 року суд прийняв рішення направити заяву на комунікацію Уряду. Того ж дня Суд вирішив, що відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції питання прийнятності і суті заяви розглядатимуться одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась у 1940 році та проживає у місті Красний Луч Луганської області, Україна.

5. У 2003 році заявниця подала позов до Краснолуцького міського суду проти свого колишнього роботодавця шахти "Княгинівська" ДХК "Донбасантрацит" щодо виплати заборгованості по заробітній платі та компенсації моральної шкоди. 5 червня 2003 року суд присудив виплатити заявниці 3300,02 грн (1).

(1) На даний час 546,97 євро.

6. У липні 2003 року відділ державної виконавчої служби Краснолуцького міського управління юстиції відкрив виконавче провадження у справі.

7. Листом від 2 червня 2004 року виконавча служба проінформувала заявника про те, що рахунки боржника були заарештовані і що було неможливо конфіскувати майно боржника, оскільки боржник був державним підприємством.

8. 25 березня 2005 року господарський суд Луганської області порушив справу про банкрутство підприємства-боржника.

9. Заявниця отримала 1187,98 грн; відповідно до її тверджень залишок боргу залишається невиплаченим.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

10. Відповідне національне законодавство викладене в рішенні у справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, пункти 16-18, від 27 липня 2004 року).

11. Заявниця оскаржувала тривалість виконання рішення, винесеного на її користь. Вона посилалась на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу. У цих статтях зазначено:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить його спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

12. Уряд заперечив статус жертви заявниці та невичерпання заявницею всіх національних засобів захисту, що були подібними до тих, які Суд уже відхилив у справі "Ромашов проти України" (згадана вище, пункти 28-32). Суд вважає, що заперечення по цій справі повинні бути відхилені з тих же причин.

13. Суд дійшов висновку, що скарга заявниці за пунктом 1 статті 6 Конвенції стосовно затримки виконання рішення Краснолуцького міського суду піднімає питання факту та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає вивчення справи по суті. Суд вважає, що заперечення по цій справі повинні бути відхилені з тих же причин. З тих самих причин не може бути проголошена неприйнятною скарга заявниці за статтею 1 Першого протоколу.

II. ЩОДО СУТІ

14. Уряд стверджував, що право заявниці на виконання рішення, винесеного на її користь, ніколи не ставилось під сумнів. Більше того, Уряд зазначив, що обмеження цього права у даній справі мали на меті захист загальних інтересів та не порушували суть права, що розглядається. Більше того, Уряд наполягав, що відповідальність держави у цій ситуації обмежувалась організацією та відповідним проведенням виконавчого провадження. Уряд стверджував, що державна виконавча служба здійснила всі необхідні дії і її не можна звинувачувати за затримку. Наприкінці Уряд зазначив, що тривалість виконавчого провадження була спричинена критичною фінансовою ситуацією в компанії боржника та не може вважатися необґрунтованою.

15. Заявниця не погодилась.

16. Суд зазначає, що рішення, винесене на користь заявниці, не виконувалось протягом більш ніж трьох років та п'яти місяців.

17. Суд повторює, що він уже визнавав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу у справах, подібних до цієї (див., серед іншого, справа "Ромашов проти України", згадана вище, пункти 42-46; справа "Шмалько проти України", N 60750/00, пункти 55-57, рішення від 20 липня 2004 року).

18. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодних фактів чи доводів, які б змогли переконати його дійти іншого висновку у цій справі.

19. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

20. У статті 41 Конвенції зазначено:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

21. Стосовно матеріальної шкоди заявниця вимагала виплатити суму заборгованості за рішенням суду та 1000 євро за рік невиконання цього рішення як відшкодування моральної шкоди.

22. Уряд стверджував, що рішення на користь заявниці було виконано частково, залишок боргу складає 2112,02 грн. Більше того, Уряд стверджував, що вимоги заявниці стосовно відшкодування моральної шкоди були надмірними та необґрунтованими.

23. Оскільки заявниця вимагала виплатити їй суму, що була присуджена їй за судовим рішенням, що розглядається, Суд вважає, що Уряд повинен виплатити їй залишок боргу (див. пункт 9 вище) з метою компенсації матеріальних збитків. Стосовно інших вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції Суд, роблячи свою оцінку на засадах справедливості, присуджує відповідно до вимог статті 41 Конвенції виплатити заявниці 1300 євро з огляду на відшкодування моральної шкоди.

Б. Судові втрати

24. Заявниця вимагала відшкодувати їй судові витрати без позначення жодної конкретної суми.

25. Суд вважає, що заявниця не надала жодного обґрунтування стосовно судових витрат, яких вона вимагає; отже, він не присуджує ніяких виплат з огляду на це.

В. Пеня

26. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною;

2. Встановлює, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

3. Встановлює, що було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції;

4. Вирішує, що:

(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявниці залишок боргу за рішенням суду 1300 євро (одну тисячу триста євро) з огляду на компенсацію нематеріальної шкоди, відшкодування витрат та видатків плюс суму будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявниці;

(б) суми, зазначені вище, повинні бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(в) у випадку невиплати чи несвоєчасної виплати державою-відповідачем належної заявниці суми на неї нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсотки, з часу, коли закінчиться вищезгаданий тримісячний строк, і до моменту повного розрахунку;

5. Відхиляє решту вимог заявниці стосовно справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 7 грудня 2006 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.