Справа "Багрій і Кріваніч проти України" (Заяви NN 12023/04 та 12096/04)

Це рішення стає остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Багрій і Кріваніч проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), що засідав палатою у складі:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger),

п. М.Віллігер (M.Villiger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 16 жовтня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявами (NN 12023/04 та 12096/04), поданими до Суду двома громадянами цієї держави: паном Едуардом Сергійовичем Багрієм (далі - перший заявник) та паном Федором Васильовичем Кріванічем (далі - другий заявник) 10 березня 2004 року відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані Валерією Лутковською та паном Юрієм Зайцевим.

3. 7 липня 2005 року Суд прийняв рішення направити заяви на комунікацію Уряду. Того ж дня Суд вирішив, що відповідно до пункту 3 статті 29 Конвенції питання прийнятності і суті заяв розглядатимуться одночасно.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Перший заявник народився в 1970 році. Другий заявник народився в 1965 році. Обидва вони є громадянами України, які проживають у м. Кіровограді, Україна.

5. У невстановлений день заявники звільнилися з військової служби в запас. У зв'язку з цим заявники отримали право на компенсацію за неотримане речове майно та витрати на відрядження. Оскільки ця компенсація не виплачувалась, заявники звернулися до місцевого суду Кіровоградського району Кіровоградської області з позовами до свого колишнього роботодавця - військової частини. Перший заявник звернувся до суду у 2003 році, вимагаючи компенсацію за неотримане речове майно та витрати на відрядження. Другий заявник звернувся до суду у 2002 році, вимагаючи компенсацію за неотримане речове майно та моральні збитки.

6. 10 вересня 2003 року суд присудив першому заявнику 1740,91 (1) грн за неотримане речове майно та 360 (2) грн за витрати на відрядження. 20 лютого 2003 року суд присудив другому заявнику 2532,05 (3) грн за неотримане речове майно та 2000 (4) грн компенсації моральної шкоди.

7. Вищевказані рішення були виконані частково. Перший заявник отримав 360 грн, судове рішення залишилось невиконаним у частині 1740,91 (5) грн. Другий заявник отримав 3805,04 грн, судове рішення залишилось невиконаним в частині 732,05 (6) грн.

8. У січні та лютому 2004 року Кіровоградське обласне управління юстиції повідомило заявників, що залишок присуджених сум не може бути стягнутий через відсутність коштів на рахунку боржника та що процедура примусової реалізації активів, що належать боржнику, була заборонена Законом від 26 листопада 2001 р. "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

9. 18 червня 2004 року Кіровоградська державна виконавча служба повернула виконавчі листи заявникам.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

10. Відповідне національне законодавство наведено у рішенні "Войтенко проти України" (заява N 18966/02, пп. 20-25, від 29 червня 2004 року).

I. ОБ'ЄДНАННЯ СПРАВ В ОДНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

11. Суд вважає, що згідно з пунктом 1 правила 42 Реґламенту Суду справи мають бути об'єднані з огляду на їхнє спільне фактичне і юридичне підґрунтя.

II. ПРИЙНЯТНІСТЬ

12. Заявники скаржилися на невиконання рішень, винесених місцевим судом Кіровоградського району 10 вересня 2003 року та 20 лютого 2003 року. Вони посилалися на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу, в яких зазначається:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом..."

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

13. Уряд надав заперечення щодо вичерпання національних засобів захисту та статусу жертви заявників, подібні до них вже були відхилені Судом у низці рішень (див. "Войтенко проти України", N 18966/02, пункти 27-35, від 29 липня 2004, та "Носаль проти України", N 18378/03, пункти 33-35, від 29 листопада 2005 року). Суд вважає, що подані заперечення слід відхилити з тих же підстав.

14. Суд вважає, що скарги заявників на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо затримки у виконанні рішень місцевого суду Кіровоградської області не є явно необґрунтованими у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Більше того, він зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Таким чином, вони мають бути визнані прийнятними. З тих же причин не можуть бути визнані неприйнятними скарги заявників за статтею 1 Першого протоколу.

III. СУТЬ

15. Уряд стверджував, що тривалість виконавчого провадження по обох справах не була надмірною і що Державна виконавча служба вжила усіх необхідних заходів. Уряд стверджував, що право заявників на присуджені грошові виплати не оскаржувалось і вони не були позбавлені своєї власності. Більше того, Уряд наполягав на тому, що заявники мали у своєму розпорядженні ефективні засоби захисту, які детально передбачені національним законодавством та дозволяють оскаржувати невиконання судових рішень, винесених на їхню користь.

16. Заявники не погодились. Вони стверджували, що була значна затримка у виплатах, і їх, таким чином, було позбавлено фактичного володіння своєю власністю. Вони також зазначили, що затримка у виконавчому провадженні ні в якому разі не могла статися з вини виконавців і що рішення залишалися невиконаними через відсутність бюджетних коштів.

17. Суд зазначає, що рішення, винесене на користь першого заявника, не виконувалось протягом трьох років, а рішення, винесене на користь другого заявника, не виконувалось протягом трьох років і семи місяців.

18. Суд повторює, що він уже встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу у справах, подібних до цих (див. зазначені вище "Войтенко проти України", пункти 26-55, та "Носаль проти України", пункти 34-47).

19. Дослідивши всі подані матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодного факту або доводу, що міг би переконати Суд дійти іншого висновку по цих справах.

20. Відповідно було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

21. Стаття 41 Конвенції зазначає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

22. Обидва заявники вимагали виплати невиконаних частин судових рішень. Вони також вимагали компенсації моральних збитків у розмірі 10 000 євро кожному.

23. Уряд стверджував, що він не зобов'язаний виплачувати заявникам вищезазначену заборгованість, оскільки вони не оскаржили рішення Державної виконавчої служби від 18 червня 2004 року щодо повернення виконавчих листів та не надали їх повторно для виконання. Більше того, він стверджував, що вимоги заявників стосовно виплати моральної шкоди повинні бути відхилені як необґрунтовані і що визнання порушення становитиме достатню справедливу сатисфакцію у цих справах.

24. Оскільки суми за рішеннями на користь заявників не були виплачені, то Суд вважає, що, якщо Уряд виплатить борг за рішеннями суду (1), цього буде досить для повного та остаточного задоволення їхніх вимог стосовно матеріальних збитків. Що ж до вимог заявників стосовно компенсації за моральні збитки, то Суд вважає їх надмірними. Суд, на засадах справедливості, як цього вимагає стаття 41 Конвенції, присуджує суму в розмірі 800 євро першому заявнику та суму в розмірі 1000 євро другому заявнику як компенсацію моральної шкоди.

B. Судові витрати

25. Заявники вимагали також компенсувати їм судові та поштові витрати. Однак вони не вказали їх розмір та не надали жодних документів стосовно цього.

26. Уряд стверджував, що ці вимоги повинні бути відхилені як необґрунтовані.

27. Відповідно до практики Суду заявник має право на відшкодування йому судових витрат, якщо буде видно, що вони були необхідними та фактично понесеними, а також обґрунтованими щодо розміру.

28. Суд зазначає, що заявники не надали жодних доказів стосовно своїх витрат. Однак заявники дійсно могли понести певні витрати, пов'язані з розглядом справи у Суді. З огляду на прецедентну практику Суду та на інформацію з цього приводу, Суд присуджує кожному заявнику суму в розмірі 100 євро з огляду на їхні судові витрати (див., mutatis mutandis, "Романченко проти України", N 5596/03, п. 38, від 22 листопада 2005 року).

C. Пеня

29. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.

1. Вирішує об'єднати заяви;

2. Оголошує заяви прийнятними;

3. Постановляє, що у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

4. Постановляє, що у цій справі було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції;

5. Постановляє, що:

(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити пану Багрію заборгованість за досі невиконаним рішенням, а також 800 (вісімсот) євро як компенсацію моральної шкоди та 100 (сто) євро як компенсацію його судових витрат;

(b) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити пану Кріванічу заборгованість за досі невиконаним рішенням, а також 1000 (одну тисячу) євро як компенсацію моральної шкоди та 100 (сто) євро як компенсацію його судових витрат;

(c) суми, зазначені вище, повинні бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто;

(d) у випадку невиплати чи несвоєчасної виплати державою-відповідачем належної заявникам суми на неї нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсотки, з часу, коли закінчиться згаданий вище тримісячний строк, і до моменту повного розрахунку;

6. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено у письмовій формі 9 листопада 2006 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.