Справа "Федоров проти України" (Заява N 43121/04)

Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Федоров проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Д.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego),

пані Р.Ягер (R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 16 жовтня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 43121/04), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України п. Анатолієм Дмитровичем Федоровим (далі - заявник) 2 березня 2004 року.

2. Заявник був представлений п. Владиславом Миколайовичем Бичковським, який проживає у м. Міусинськ, Україна. Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважені - пані В.Лутковська і п. Ю.Зайцев.

3. 5 грудня 2005 року Суд вирішив направити заяву на комунікацію з Урядом-відповідачем. Суд вирішив, що відповідно до п. 3 статті 29 Конвенції прийнятність та суть скарги розглядатимуться разом.

4. 1 квітня 2006 року дана справа була передана незадовго створеній п'ятій секції (п. 5 правила 25 і п. 1 правила 52).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник, п. Анатолій Дмитрович Федоров, є громадянином України і проживає у м. Красний Луч Луганської області.

6. 28 березня 2003 року Краснолуцький міський суд постановив державному підприємству "Донбасантрацит" виплатити заявнику 1124,27 грн (1) заборгованості із заробітної платні.

7. 11 серпня 2003 року відділом державної виконавчої служби Краснолуцького міського управління юстиції було розпочато виконавче провадження. Листом від 25 вересня 2003 року заявника було повідомлено, що рішення, винесене на його користь, не може бути виконано в належний час у зв'язку з відсутністю коштів на рахунках боржника.

8. 27 грудня 2005 року рішення, винесене на користь заявника, було виконане в повному обсязі.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

9. Відповідне національне законодавство викладене в рішенні у справі "Сокур проти України" (заява N 29439/02, пп. 17-22, від 26 квітня 2005 року).

10. Заявник скаржився на тривалість виконання судового рішення, винесеного на його користь. Він посилається на пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції. Ці статті у відповідних частинах передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ

11. Викладені Урядом заперечення стосовно статусу жертви заявника подібні до тих, які Суд вже відхилив у справі "Ромашов проти України" (заява N 67534/01, пп. 28-32, 27 липня 2004 року). Суд вважає, що ці заперечення мають бути відхилені з тих самих причин.

12. Суд доходить висновку, що скарга заявника відповідно пункту 1 статті 6 Конвенції на затримку виконання рішення Краснолуцького міського суду не є явно необґрунтованою у сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд далі зазначає, що скарга не є неприйнятною з жодних інших причин. Таким чином, вона має бути визнана прийнятною. З цих самих підстав скарга заявника відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції не може бути визнана неприйнятною.

II. ЩОДО СУТІ

13. Уряд заявив, що тривалість виконавчого провадження не була надмірною і зумовлена критичним фінансовим становищем підприємства-боржника. Уряд зазначив, що державна виконавча служба здійснила всі необхідні дії і її не можна звинувачувати у затримці.

14. Заявник не погодився.

15. Суд зазначає, що рішення, винесене на користь заявника, залишалося невиконаним протягом двох років і семи місяців.

16. Суд повторює, що вже встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у справах, подібних до цієї заяви (див. "Сокур проти України", посилання вище, пп. 30-37; "Шмалько проти України", заява N 60750/00, пп. 55-57, 20 липня 2004 року).

17. Після вивчення всіх матеріалів справи Суд вважає, що Уряд не надав жодного факту або аргументу, який міг би переконати Суд дійти іншого висновку у цій справі.

18. Відповідно у цій справі було порушення п. 1 статті 6 Конвенції і статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

19. Стаття 41 Конвенції зазначає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

20. Заявник просить відшкодувати матеріальну шкоду у розмірі 300 грн (1), а також моральну шкоду у сумі 3000 грн (2).

21. Уряд не заперечував проти сум, які вимагав заявник для відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

22. Беручи до уваги зауваження сторін і здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику ці суми.

Б. Судові витрати

23. У встановлений строк заявник не надав жодних вимог щодо компенсації витрат. Таким чином, Суд нічого не присуджує.

В. Пеня

24. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.

1. Оголошує заяву прийнятною;

2. Постановляє, що у цій справі було порушення п. 1 статті 6 Конвенції;

3. Постановляє, що у цій справі було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції;

4. Постановляє, що:

(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявнику суму, що складає 50 євро (п'ятдесят євро) як компенсацію за матеріальну шкоду та 500 євро (п'ятсот євро) за моральну шкоду;

(б) зазначені суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, враховуючи будь-який податок, який може бути стягнутий з заявника;

(в) після закінчення зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;

5. Відхиляє інші вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою та повідомлено в письмовій формі 9 листопада 2006 року відповідно до пп. 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.