Справа "Губенко проти України" (Заява N 22924/02)

Це рішення стає остаточним за умов, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Губенко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (S.Botoucharova),

п. К.Юнгвірт (K.Jungwiert),

п. В.Буткевич (V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (J.Borrego Borrego), судді,

та пані К.Вестердік (C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 10 серпня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте того ж дня:

1. Справа порушена за заявою (N 22924/02), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України, п. Валерієм Костянтиновичем Губенком (далі - заявник) 28 травня 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважені - пані В.Лутковська і п. Ю.Зайцев.

3. 24 березня 2005 року Суд вирішив направити на комунікацію Уряду скаргу заявника відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції щодо невиконання рішення на користь заявника. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції він вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

4. 1 квітня 2006 року ця справа була передана новоутвореній п'ятій секції (пункт 5 правила 25 і пункт 1 правила 52).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1952 році і проживає у місті Новогродівка, Донецька область, Україна.

6. У 2000 році заявник звернувся до Новогродівського міського суду з позовом про стягнення з ДП шахти "1/3 Новогродівська" відшкодування за травми, завдані йому на виробництві, та інших виплат. Рішенням від 20 березня 2000 року суд присудив на користь заявника 18 092,56 грн (1).

(1) Приблизно 2592,39 ЄВРО (далі - EUR).

7. 18 квітня 2000 року державна виконавча служба зупинила виконавче провадження у справі заявника. 12 травня 2000 року Новогродівський міський суд зобов'язав державну виконавчу службу відновити виконавче провадження.

8. Рішеннями від 30 серпня 2000 року і 14 травня 2001 року у рамках провадження у справі про банкрутство боржника Донецький обласний господарський суд наклав заборону на арешт і продаж майна боржника.

9. У 2001 році заявник звернувся зі скаргою до Новогродівського міського суду на бездіяльність державної виконавчої служби у ході виконання рішення суду, винесеного на його користь. З вересня 2001 року суд відхилив скаргу заявника, не знайшовши вини у діях державної виконавчої служби. 5 листопада 2001 року Донецький обласний апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції. 26 березня 2002 року суддя Новогродівського міського суду відклав розгляд касаційної скарги заявника у зв'язку з недотриманням процесуальних вимог і несплати державного мита. Сторони не подали жодної інформації щодо результату цього провадження.

10. У лютому 2003 року шахта Новогродівська була реорганізована і стала структурним підрозділом ДХК "Селидіввугілля". Оскільки остання таким чином стала боржником, у лютому 2004 року виконавче провадження було передане до відділу державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції.

11. Заявник звернувся зі скаргою до Селидівського міського суду на відділ державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції, вимагаючи відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої тривалим невиконанням рішення, винесеного на його користь. 30 червня 2005 року Селидівський міський суд установив, що заявник має сплатити державне мито. Сторони не подали жодної іншої інформації щодо цього провадження.

12. Рішення від 20 березня 2000 року було частково виконано, і заявнику було виплачено 11 903 грн (1), решта боргу становить 6189,56 грн (2).

(1) Приблизно EUR 1705,52.

(2) Приблизно EUR 886,87.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

13. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні "Сокур проти України" (заява N 29439/02, пп. 17-22, рішення від 26 квітня 2005 року).

I. МЕЖІ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

14. Суд зазначає, що після комунікації справи з Урядом-відповідачем заявник подав нову скаргу про порушення статті 1 Першого протоколу щодо невиконання рішення на його користь.

15. На думку Суду, нова скарга не є уточненням первинної скарги заявника відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, яка була подана до Суду приблизно два роки тому і з приводу якої сторони надали коментарі. Таким чином, Суд вважає, що є недоцільним розглядати ці питання окремо (див. "Пиряник проти України", N 75788/01, п. 20, рішення від 19 квітня 2005 року).

II. ПРИЙНЯТНІСТЬ

А. Скарги відповідно до пункту 1 статті 2 і пункту 1 статті 4 Конвенції

16. Заявник скаржився, що такий стан порушує його право на життя відповідно до пункту 1 статті 2 Конвенції, враховуючи його низький рівень життя. Суд повторює, що відповідно до його прецедентного права ні стаття 2, ні жодне інше положення Конвенції не може тлумачитись як таке, що дає особі право на певний рівень життя ("Василевський проти Польщі", N 32734/96, рішення від 20 квітня 1999 року). Більш того, заявник не довів, що він потерпає від таких злиднів, які б ставили під загрозу його життя (див. "Сокур проти України" (ухвала), N 29439/02, від 26 листопада 2002 року). З цього випливає, що ця скарга є несумісною ratione materiae з положеннями Конвенції і повинна бути відхилена відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.

17. Далі заявник скаржився на порушення пункту 1 статті 4 Конвенції, посилаючись на факт, що він був змушений працювати, не отримуючи за це винагороди. Суд зазначає, що заявник виконував свою роботу добровільно і йому ніколи не відмовляли у праві на оплату. Таким чином, спір торкається цивільних прав і обов'язків, але не стосується жодних елементів рабства або примусової чи обов'язкової праці у значенні цього положення (див. зазначену вище "Сокур проти України" (ухвала)). За таких умов Суд вважає, що ця частина заяви має бути відхилена як явно недостатньо обґрунтована відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.

Б. Скарга відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції

18. Заявник скаржився на тривалість невиконання рішення, винесеного на його користь. Він послався на пункт 1 статті 6 Конвенції, який у відповідній частині передбачає таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."

19. Уряд висловив заперечення щодо вичерпання всіх національних засобів правового захисту, подібні до тих, які Суд уже відхилив у справі "Ромашов проти України" (N 67534/01, пп. 28-32, від 27 липня 2004 року). Суд вважає, що ці заперечення мають бути відхилені з тих самих причин.

20. Суд дійшов висновку, що скарга заявника відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції на тривале виконання рішення Новогродівського міського суду не є явно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд далі зазначає, що вона не є неприйнятною з жодних інших причин. Таким чином, вона має бути визнана прийнятною.

III. ЩОДО СУТІ

21. Уряд стверджував, що відповідальність держави у цьому випадку обмежується організацією і належним проведенням виконавчого провадження, і тривалість виконавчого провадження була спричинена важким фінансовим становищем підприємства-боржника та енергетичного сектору економіки України взагалі. Уряд стверджував, що державна виконавча служба виконала всі необхідні дії і її не можна звинувачувати у затримці. Національні суди підтвердили, що виконавче провадження у цій справі проходило належним чином. Уряд стверджував, що державу не можна вважати відповідальною за борги своїх підприємств і що держава щорічно виділяла значні кошти з державного бюджету на покриття частини виплат по непрацездатності та інших обов'язкових компенсаційних платежів працівникам вугільної промисловості.

22. Заявник з цим не погодився.

23. Суд зазначає, що рішення на користь заявника залишалося невиконаним у повному обсязі більше шести років і трьох місяців.

24. Суд нагадує, що ним уже було неодноразово констатовано порушення положень пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, подібних до цієї (див., серед інших, зазначену вище "Сокур проти України", пп. 30-37).

25. Розглянувши всі наведені аргументи, Суд вважає, що Уряд не навів жодних фактичних доказів і переконливих доводів, які могли б змусити Суд дійти протилежного висновку у цій справі.

26. Отже, відбулося порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

27. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

28. Заявник вимагав 8921 ЄВРО для відшкодування матеріальної і нематеріальної шкоди.

29. Уряд зазначив, що заявник не обґрунтував свої вимоги.

30. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв'язку між виявленим порушенням і заявленою матеріальною шкодою; таким чином, він відхиляє цю вимогу.

31. Однак, оскільки рішення на користь заявника не було повністю виконане (див. пункт 12), Суд вважає, що, якщо Уряд виплатить решту присудженого заявнику боргу, це буде становити повне і остаточне задоволення його вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди.

32. Також Суд вважає, що заявник імовірно зазнав моральної шкоди, і присуджує йому 2000 ЄВРО.

Б. Судові витрати

33. Заявник не зазначив жодних вимог з цього приводу, а отже, Суд нічого не присуджує.

В. Пеня

34. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.

1. Оголошує скаргу заявника відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції прийнятною, а інші, зазначені в заяві, неприйнятними;

2. Постановляє, що відбулося порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

3. Постановляє, що:

(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявнику залишок боргу, що йому належить, а також 2000 ЄВРО (дві тисячі євро) як компенсацію за нематеріальну шкоду;

(б) вищевказана сума повинна бути конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом, дійсним на день здійснення платежу, плюс будь-який податок, що може бути стягнений із заявника;

(в) з часу, коли закінчиться вищезгаданий тримісячний строк, і до моменту повного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній процентнії ставці Європейського центрального банку на період прострочення плюс три відсотки;

4. Відхиляє інші вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою та повідомлено в письмовій формі 10 серпня 2006 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.