Справа "Мурашова проти України" (Заява N 16003/03)

Це рішення стане остаточним за обставин, визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Мурашова проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. П.Лоренцен (Mr P.Lorenzen), Голова,

пані С.Ботучарова (Mrs S.Botoucharova),

п. В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пані М.Цаца-Ніколовська (Mrs M.Tsatsa-Nikolovska),

п. Р.Маруст (Mr R.Maruste),

п. Дж.Боррего Боррего (Mr J.Borrego Borrego),

пані Р.Єгер (Mrs R.Jaeger), судді,

та пані К.Вестердік (Mrs C.Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення у нарадчій кімнаті 6 червня 2006 року,

виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:

1. Справа порушена за заявою (N 16003/03), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України пані Світланою Григорівною Мурашовою (далі - заявниця) 24 квітня 2003 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений Уповноваженим - пані В.Лутковською.

3. 24 березня 2005 року Суд вирішив направити скаргу на комунікацію з Урядом. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.

4. 1 квітня 2006 року ця справа була передана новоутвореній п'ятій секції (пункт 5 правила 25 і пункт 1 правила 52).

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявниця народилась у 1960 році і проживає у м. Херсоні.

6. У 2001 і 2002 роках заявниця звернулася з двома заявами до Комісії з трудових спорів про стягнення заборгованості із заробітної плати з державного підприємства "Херсонський суднобудівний завод" (далі - ХСЗ). Рішеннями від 12 лютого 2001 року і 25 квітня 2002 року Комісія з трудових спорів зобов'язала ХСЗ сплатити на користь заявниці заборгованість у розмірі 2378 грн (1).

(1) Приблизно 390 ЄВРО.

7. 28 лютого 2001 року і 6 червня 2002 року державна виконавча служба Комсомольського району м. Херсона відкрила виконавчі провадження за рішеннями від 12 лютого 2001 року і 25 квітня 2002 року відповідно.

8. 6 жовтня 2003 року державна виконавча служба повідомила заявниці, що рішення на її користь не було виконане через значну кількість виконавчих проваджень щодо боржника і відсутність майна у боржника.

9. 20 травня 2005 року заявниця отримала у повному обсязі кошти, які були їй присуджені.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

10. Відповідне національне законодавство викладене у рішенні у справі "Ромашов проти України" (заява N 67534/01, пп. 16-18 і 39-41, 27 липня 2004 року).

ПРАВО

11. Заявниця скаржилась на неспроможність державних органів вчасно виконати рішення Комісії з трудових спорів від 12 лютого 2001 року і 25 квітня 2002 року. Вона посилалась на пункт 1 статті 6 і статтю 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, які у відповідних частинах передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (...)".

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Стаття 1 Першого протоколу "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."

I. ПРИЙНЯТНІСТЬ

12. Уряд висловив заперечення щодо статусу жертви заявниці і щодо вичерпання нею всіх національних засобів правового захисту, подібні до тих, які Суд уже відхилив у справі "Ромашов проти України" (див. Ромашов, посилання вище, пп. 23-33). Суд вважає, що ці заперечення мають бути відхилені з тих самих причин.

13. Суд вважає, що заява піднімає серйозні питання факту і права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає розгляду справи по суті. Суд не знаходить підстав вважати заяву неприйнятною.

II. СУТЬ СПРАВИ

14. У своїх зауваженнях Уряд стверджував, як у справах "Ромашов проти України" і "Войтенко проти України", що не було порушень пункту 1 статті 6 Конвенції і статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення "Ромашов проти України", п. 37 і рішення "Войтенко проти України" від 29 червня 2004 року, заява N 18966/02, п. 37).

15. Заявниця не погодилась.

16. Суд зазначає, що рішення Комісії з трудових спорів від 12 лютого 2001 року і 25 квітня 2002 року залишалися невиконаними протягом близько чотирьох років та трьох місяців і трьох років відповідно.

17. Суд зауважує, що він уже знаходив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції і статті 1 Першого протоколу до Конвенції у справах, що піднімають питання, подібні до цієї заяви (див., наприклад, рішення у справі "Войтенко проти України" і зазначене вище рішення у справі "Ромашов проти України", пп. 42-46 і пп. 53-55).

18. Розглянувши всі надані матеріали справи, Суд вирішує, що Уряд не виклав жодного аргументу чи факту, який переконав би Суд дійти іншого висновку у цій справі. Відповідно у цій справі було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції і статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

19. Суд не вважає за необхідне за цих умов розглядати ту саму скаргу відповідно до статті 13 Конвенції (див. рішення у справі "Деркач і Палек проти України" від 21 грудня 2004 року, NN 34297/02 і 39574/02, п. 42).

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

20. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода

21. Заявниця просила 5000 ЄВРО справедливої сатисфакції.

22. Уряд зауважив, що скарга заявниці щодо справедливої сатисфакції була надмірною і необґрунтованою і що констатація порушення буде становити достатню сатисфакцію.

23. Щодо вимог заявниці про відшкодування нематеріальної шкоди Суд, об'єктивно оцінюючи ситуацію, як цього вимагає стаття 41 Конвенції, вважає за доцільне присудити їй 800 ЄВРО.

Б. Судові витрати

24. Заявниця не зазначила жодних вимог щодо компенсації витрат. Таким чином, Суд нічого не присуджує.

В. Пеня

25. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Визнає заяву прийнятною;

2. Вирішує, що у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

3. Вирішує, що у цій справі було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції;

4. Вирішує, що немає необхідності розглядати скаргу заявниці за статтею 13 Конвенції;

5. Вирішує, що:

6. (а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявниці 800 ЄВРО (вісімсот ЄВРО) як компенсацію за нематеріальну шкоду плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з заявниці; ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу;

(б) у випадку невиплати чи несвоєчасної виплати державою-відповідачем належної заявниці суми на неї нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсотки (simple interest), з часу, коли закінчиться вищезгаданий тримісячний строк, і до моменту повного розрахунку;

7. Відхиляє інші вимоги заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 29 червня 2006 року відповідно до пп. 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.