81. Суд вважає, що цих процесуальних гарантій було дотримано в даній справі. Отже, не можна сказати, що заявника було позбавлено правової допомоги на будь-якій стадії провадження, оскільки він чітко відмовився від цього права. Бажання дружини заявника мати громадського захисника після того, як провадження було завершено, шляхом подання протесту (protest) не призвело до відмови в юридичній допомозі стосовно визначення кримінального обвинувачення відповідно до статті 6 Конвенції (параграфи 20 - 22 вище).
82. За цих обставин Суд підтримує заперечення Уряду, що стосується правового представництва, заявник жодного разу не порушував цього питання в національних органах. Отже, ця частина заяви має бути відхилена через невичерпання засобів національного захисту відповідно до пп. 1 та 4 статті 35 Конвенції.
83. Суд також зважив на інші вимоги заявника відповідно до статті 6, але не бачить доказів того, що він порушував ці питання на будь-яких стадіях, за формою чи по суті, в суді першої інстанції чи під час апеляційного провадження. За цих обставин Суд має відхилити їх з подібних мотивів, які вказано вище - невичерпання засобів національного захисту - відповідно до пп. 1 та 4 статті 35 Конвенції.
84. Заявник скаржився, що держава порушила його ефективне право на апеляцію. Зокрема, національні органи безпідставно відмовили адвокату заявника у побаченні з засудженим. Більше того, заявнику перешкоджали скаржитися до Європейського суду з прав людини стосовно справедливості судових проваджень у справі та умов утримання. Він посилався на статтю 34 Конвенції:
"Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов'язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права".
85. Уряд спростував ці твердження. Уряд зазначив, що заявника не було позбавлено можливості звертатися до Європейського суду з прав людини стосовно справедливості судових проваджень у справі та умов утримання.
86. Суд наголошує на надзвичайній важливості дієвості операційної системи подання петиції, гарантованої статтею 34 Конвенції: заявник або потенційні заявники повинні мати змогу вільно звернутися до Суду і не бути об'єктом жодного тиску з боку органів влади з метою відкликання або зміни їх позовів (див. рішення у справах Akdivar and Others v. Turkey, від 16 вересня 1996 року, Reports 1996-IV, с. 1219, п. 105; Kurt v. Turkey, від 25 травня 1998 року, Reports 1998-III, с. 1192, п. 159).
87. В цьому контексті "тиск" включає не тільки прямий примус та залякування, а також інші непрямі дії чи контакти, покликані переконати чи відмовити заявників підтримувати заяву у Суді, такі як: невиправдана загроза кримінального чи дисциплінарного переслідування проти законного представника (вищезгадана справа Kurt, сс. 1192 - 1193, пп. 160, 164; рішення у справі Sarli v. Turkey, N 24490/94, пп. 85 - 86, від 26 травня 2001 року).
88. В даній справі представник заявника зазначив, що його контактам із заявником перешкоджала адміністрація в'язниці. Однак він не надав достатньо доказів щодо цього. Він надав 4 листи, два з яких з Вінницького районного суду від 25 березня та 2 квітня 2003 року, один - з апеляційного суду Вінницької області від 26 березня 2003 року та один з Пенітенціарної установи N 316/83, в яких його інформували про неможливість доступу до кримінальної справи, оскільки він не мав повноважень, як вимагає КПК, чи про те, що заявника було переведено до іншої виправної установи.
89. Суд вважає, що ці відмови не можна вважати перешкодами в світлі статті 34 Конвенції. Представник заявника отримав документи, необхідні для провадження в суді від Канцелярії Суду. В цьому контексті Суд зазначає, що заявник мав змогу подати заяву та зауваження. Він також продовжував спілкуватися з Судом без жодних перешкод.
90. В світлі вище наведеного Суд не вважає, що заявнику перешкоджали в здійсненні його права на подачу індивідуальної заяви. З цього випливає, що цю частину заяви має бути відхилено як таку, яка вочевидь необґрунтована відповідно до пп. 3 та 4 статті 35 Конвенції.
E. Висновки щодо прийнятності
91. Суд вважає, що в світлі параграфів 71 - 71 та 75 вище позови заявника відповідно до статей 3 та 13 Конвенції має бути визнано прийнятними. Решту заяви визнати неприйнятною з підстав, зазначених вище (параграфи 83 та 90).
III. СУТЬ
1. Практика Суду
92. Суд нагадує, що стаття 3 Конвенції категорично забороняє тортури та нелюдське або таке, що принижує людську гідність, поводження чи покарання, незважаючи на обставини та поведінку жертви (див., наприклад, рішення у справі Labita v. Italy [GC], N 26772/95, п. 119, ECHR 2000-IV). Погане поводження має відповідати мінімальному рівню суворості в рамках статті 3. Оцінка цього мінімуму є відносною; залежить від всіх обставин справи, таких як тривалість лікування, фізичний та психічний вплив та у деяких випадках стать, вік та стан здоров'я жертви (див., серед інших, рішення у справі Ireland v. The United Kingdom, від 18 січня 1978 року, Series A N 25, с. 65, п. 162).
93. Позбавлення свободи часто тягне за собою приниження людської гідності. Ще не було сказано, що затримання після звинувачення як таке зачіпає питання, викладені в статті 3 Конвенції. Також цю статтю не можна тлумачити як таку, що містить загальне зобов'язання звільняти особу за станом здоров'я чи доправляти її до цивільної лікарні для отримання специфічної медичної допомоги. Тим не менш, відповідно до цього положення держава має забезпечити особу умовами утримання, які б не порушували її людську гідність, щоб спосіб та метод виконання міри покарання не зумовлювали страждання або труднощі такої міри, які б перевищували неминучий рівень страждань в'язня та щоб з огляду на практичні вимоги ув'язнення його здоров'я та добробут були забезпечені (див. рішення у справі Kudta v. Poland [GC], N 30210/96, пп. 92 - 94, ECHR 2000-XI). Оцінюючи умови утримання, треба брати до уваги кумулятивний ефект цих умов, а також специфічні твердження заявника (див. рішення у справі Dougoz v. Greece, N 40907/98, ECHR 2001-II).
94. Наявні 3 складові, які необхідно розглядати стосовно сумісності стану здоров'я заявника та умов його утримання: 1) медичний стан в'язня; 2) адекватність медичної допомоги, яка надається в умовах утримання; 3) доцільність утримання з огляду на стан здоров'я заявника (див. рішення у справі Mouisel v. France, N 67263/01, пп. 40 - 42, ECHR 2002-IX).
2. Зауваження Уряду
95. Уряд зазначив, що твердження заявника стосовно відсутності належного харчування є безпідставними. Він стверджував, що під час тримання заявника в Вінницькій в'язниці N 1 його годували у відповідності з встановленою на той час законом нормою, в 2000 році, калорійністю 2846,73 кілокалорій. Пізніше він отримував їжу у відповідності до норм, затверджених Кабінетом Міністрів України від 27 грудня 2001 року (див. параграф 45 вище). Середня енергетична цінність його їжі дорівнювала 3100 - 3150 кілокалорій на день.
96. Уряд стверджував, що, перебуваючи в Пенітенціарній установі N 316/83, заявника утримували разом з 15 іншими в'язнями в камері N 26 розміром в 44,7 кв. м. Кожен в'язень має 2,98 кв. м особистого простору. Камера належним чином провітрювалася свіжим повітрям, а в'язні мали доступ до денного світла. Заявник мав щоденні прогулянки на свіжому повітрі. Він також мав змогу приймати душ та прати одяг раз на тиждень. Уряд також додав, що заявник мав змогу робити фізичні вправи на подвір'ї в'язниці та проводити необмежений час на свіжому повітрі протягом годин, не призначених для сну. Їжа, яку надавали заявнику, відповідала вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 1992 року N 336 (див. параграф 46 вище), з енергетичною цінністю 2900 - 3000 кілокалорій в день.
97. Уряд стверджував, що під час утримання в Пенітенціарній установі N 5 заявник знаходився в загальній спальні N 1 з 12 іншими в'язнями. Заявник мав окреме ліжко та необхідні меблі. Спальня мала вільний доступ до сонячного світла через вікна розміром 1,2 на 1,5 метри, а також природну вентиляцію та електрику. Заявник мав змогу щоденно мати прогулянки та проводити необмежену кількість часу, окрім годин, призначених для сну.
3. Зауваження заявника
98. Заявник зазначав, що під час утримання в Вінницькій в'язниці N 1 від 29 вересня до 18 жовтня 2000 року його утримували в камері N 26, розрахованій на 24 особи. Проте заявник стверджує, що в камері знаходилося близько 60 осіб, деякі з них були хворі на туберкульоз та СНІД. В'язні спали на металевих ліжках. В'язні спали в них почергово. Камера була брудною та заповненою паразитами, тарганами та клопами. Заявник не мав доступу до денного світла та свіжого повітря та мав приблизно 1 - 1,5 кв. м власного простору. Йому не надавалось належне харчування.
99. Пізніше, за словами заявника, в період з 18 жовтня до 31 жовтня 2000 року, під час переведення з Вінницької в'язниці N 1 до Пенітенціарної установи N 316/83 заявника було поміщено в відділ для сну, розрахований на 12 - 15 осіб. Спеціальні потяги, призначені для транспортування затриманих та засуджених, не мають доступу до денного світла та належного постачання питної води. В якості їжі заявник отримував лише хліб та воду. Він скаржився на те, що з його прибуттям до Пенітенціарної установи N 316/83 його не було оглянуто лікарем на можливість захворювання на туберкульоз.
100. Заявник скаржився, що під час утримання в Пенітенціарній установі N 316/83 з 31 жовтня 2000 року до 23 квітня 2001 року, до моменту його переведення до міжрегіональної лікарні з лікування туберкульозу для засуджених (Пенітенціарна установа N 5), його денний раціон не відповідав його потребам чи встановленим нормам. Заявник зазначав, що більшість харчових продуктів надходила від родичів засуджених. Зокрема, заявник отримав 20 посилок (до 10 кг кожна) протягом трьох з половиною років ув'язнення. Він не отримував ліків від своїх родичів з того моменту, оскільки це було заборонено. Більше того, перебуваючи в лікарні Пенітенціарної установи N 5, він страждав від низького рівня альбуміну, що доводить про неотримання заявником достатньої кількості м'яса, жиру, молока та ін. в денному харчуванні. Він зазначив, що держава встановила денну фінансову норму на харчування в'язнів, яка дорівнює 1,77 гривень (0,33 ЄВРО). Медичні витрати на утримання осіб, хворих на туберкульоз, складають 13 гривень (2 ЄВРО).
4. Оцінка Суду
101. Суд вважає, що наступні 3 складові скарг заявника відповідно до статті 3 Конвенції потребують розгляду за суттю:
- по перше, скарги заявника на перенаселення у камерах в'язниці;
- по-друге, скарги заявника стосовно невиконання національними органами зобов'язання попереджати, діагностувати та лікувати туберкульоз в належний час;
- по-третє, скарги заявника стосовно відсутності належного харчування, вентиляції, щоденних прогулянок чи умов санітарії.
(а) Перенаселення камер в'язниці
102. В даній справі Суд зазначає, що протягом періоду утримання заявника в Вінницькій в'язниці N 1 з 29 вересня до 18 жовтня 2000 року розмір його камери становив 44,7 кв. м. Уряд стверджує, що в камері утримувалось 15 в'язнів, заявник - 60. Уряд та заявник стверджували, що кожен з затриманих мав 1 - 1,5 кв. м (за словами заявника) та 2,98 кв. м (за твердженнями Уряду) особистого простору. Щодо умов тримання заявника в Пенітенціарній установі N 316/83 з 31 жовтня 2000 року до 19 квітня 2001 року, його утримували разом з 32 іншими в'язнями. Подібними були умови утримання заявника і в Снігурівській Пенітенціарній установі N 5. Під час його перебування в цих пенітенціарних установах він мав приблизно 2 - 2,5 кв. м житлового простору (як встановлено законодавством).
103. Суд не вважає за потрібне вирішувати суперечку між Урядом та заявником з приводу розміру камер. Подані цифри свідчать, що в будь-який час особистий простір заявника в камері становив 1 - 2,5 кв. м. В цьому зв'язку Суд нагадує, що КПТ встановлює 7 кв. м. на в'язня в якості приблизної бажаної норми розміру камери утримання (див. Другу Загальну Доповідь - CPT/Inf (92) 3, п. 43), тобто 56 кв. м для 8 в'язнів (див. параграф 47 вище). Таким чином, на думку Суду, камери, де утримували заявника, були постійно надто переповнені. Цей стан речей підіймає питання в рамках статті 3 Конвенції (див. рішення Kalashnikov v. Russia, N 47095/99, п. 97, ECHR 2002-VI).
(б) Невиконання національними органами зобов'язання попереджати, діагностувати та лікувати захворювання заявника на туберкульоз
104. Суд зазначає, що з зауважень сторін вбачається, що у заявника виявлено захворювання на туберкульоз майже два з половиною місяці після того, як він вперше поскаржився на ускладнене переривчасте дихання та слизовий кашель (див. параграф 33 вище). Суд вважає, що неточність попереднього діагнозу від 13 та 14 квітня 2001 року підтверджує скарги заявника щодо неадекватності наданої медичної допомоги, невиявлення захворювання в короткий термін чи нездійснення ізоляції заявника та надання йому адекватного та своєчасного лікування (див. параграфи 33 - 34 вище).
105. Більше того, після прибуття до Пенітенціарної установи N 316/83 заявника не оглянув лікар на предмет можливого захворювання на туберкульоз (див. параграф 20 вище). До затримання заявник не страждав на жодну з хвороб легенів (про що свідчить медичний огляд від 29 вересня 2000 року; див. параграф 25 вище). Після встановлення діагнозу захворювання на туберкульоз в червні 2001 року його оглядали більш регулярно та перевели до спеціальної пенітенціарної установи для в'язнів, які страждають на туберкульоз, де його лікували від цієї хвороби та для попередження рецидиву до 11 серпня 2003 року. Стан здоров'я заявника почав покращуватися в жовтні 2001 року. Проте тривале лікування від туберкульозу призвело до побічних ефектів, таких, як погіршення зору та головокружіння (параграф 38 вище).
106. На думку Суду, вищезгадані обставини дозволяють зробити висновок, що заявник не отримав необхідної та своєчасної допомоги, з огляду на серйозність захворювання та наслідки для його здоров'я.
(в) Недостатність належного харчування, вентиляції, щоденних прогулянок та адекватних умов санітарії та гігієни
107. Суд вважає, що, незважаючи на те, що заявнику дозволено щоденні прогулянки на свіжому повітрі протягом години у в'язниці N 1 м. Вінниці, решту часу він утримувався у камері в рамках обмеженого особистого простору. Щодо його утримання в Пенітенціарній установі N 5 Суд зазначає, що заявник мав необмежений доступ до майданчиків для прогулянок на свіжому повітрі. Проте той факт, що заявник лише раз на тиждень мав змогу приймати душ та прати білизну, викликає занепокоєння щодо умов гігієни та санітарії з огляду на скупчення в'язнів. Такі умови могли погіршити стан здоров'я заявника.
108. Щодо скарг заявника на невідповідне харчування Суд вважає, що сторони погодились, що рівень харчування відповідає встановленим нормам. Через відсутність доказів протилежного Суд дійшов висновку, що заявник отримував належне харчування. Його їжа надходила посилками від родичів.
109. Беручи до уваги вищезгадані фактори, Суд дійшов висновку, що санітарні умови, в яких утримувався заявник, є незадовільними і вони спричинили погіршення стану здоров'я заявника.
(г) Висновки Суду
110. Суд вважає, що в даній справі відсутні ознаки того, що мав місце позитивний намір приниження заявника чи намір піддати його поводженню, що суперечить статті 3 Конвенції. Проте відсутність подібної мети не виключає порушення статті N 3 Конвенції (див. рішення у справі Peers v. Greece, N 28524/95, п. 74, ECHR 2001-III). Суд вважає, що умови тримання заявника з 28 вересня 2000 року до нинішнього часу (більше ніж 5 років) спричинили психічні та фізичні страждання, приниження його людської гідності та пробудження в ньому почуття приниженості.
111. В світлі вищенаведених висновків щодо перенаселення, невідповідного медичного лікування та незадовільних санітарних умов (параграфи 103, 106 та 109 вище) Суд вважає, що тримання заявника протягом всього часу в подібних умовах призвело до поводження, що принижує людську гідність.
113. Суд зазначає, що стаття 13 Конвенції гарантує доступність на національному рівні засобів захисту з метою посилення суті прав та свобод, що містяться у Конвенції, в будь-якій формі, за якої вони можуть бути захищені в національному правовому порядку. Дія статті 13, отже, полягає в тому, щоб національний засіб захисту відповідав суті "небезпідставної скарги" за Конвенцією та гарантував належну допомогу (див. рішення у справі Kudla v. Poland, цитоване вище, п. 157).
114. Межа зобов'язань Договірних Держав за статтею 13 коливається в залежності від природи скарги заявника. В будь-якому випадку засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як на практиці, так і за законодавством.
115. Беручи до уваги свої попередні висновки щодо вичерпання засобів національного захисту (параграфи 68 - 74 вище), Суд вважає, що Уряд не продемонстрував можливість за українським законодавством для заявника скаржитися на умови тримання чи не довів того факту, що засоби захисту, які були йому доступні, були ефективними, наприклад, що вони могли попередити порушення права (виникнення чи продовження) чи що вони могли надати відповідне відшкодування.
116. Суд зробив висновок, що мало місце порушення статті 13 Конвенції стосовно відсутності ефективного та доступного засобу захисту відповідно до національного права стосовно задоволення скарг заявника на лікування та умови тримання.
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
118. Заявник вимагав 3000000 грн. (три мільйони гривень) (1) компенсації матеріальних збитків, що обчислено з вартості посилок, надісланих йому під час утримання. Він також вимагав 483625 грн.(2) в якості компенсації нематеріальної шкоди, включаючи втрату зарплатні та моральні страждання.
---------------
(1) 488335 ЄВРО.
(2) 78723,6 ЄВРО.
119. Уряд не погодився та зазначив, що ці вимоги надмірні та безпідставні.
120. Суд зазначає, що вочевидь мала місце помилка стосовно вимоги заявника про відшкодування матеріальної шкоди, яку треба читати як 3000 грн(3). Проте Суд нагадує, ще раніше було визначено, що заявник отримував відповідне харчування під час утримання (див. параграф 108 вище) і, отже, не було жодних порушень (див. параграфи 109 та 111 вище). Таким чином, Суд відхиляє вимогу заявника про відшкодування матеріальної шкоди (порівняйте рішення у справі "Невмержицький проти України", N 54825/00, п. 142, ECHR 2005-(...) витяги).
---------------
(3) 488,34 ЄВРО.
121. Щодо відшкодування нематеріальної шкоди Суд нагадав про порушення статей 3 та 13 Конвенції в даній справі. Зважаючи на свою практику та вирішуючи на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 10000 ЄВРО в цьому аспекті (див. рішення у справах Peers v. Greece, N 28524/95, п. 88, ECHR 2001-III, Khokhlich v. Ukraine, N 41707/98, п. 228, від 29 квітня 2003 року).
B. Судові витрати
122. Заявник, зазначаючи, що його представник отримав 400 ЄВРО за схемою юридичної допомоги Суду, що пішло на покриття витрат на кореспонденцію та підготовку зауважень, вимагає додаткових сум для винагороди адвокату.
123. Уряд не погодився.
124. Суд зазначає, що безсумнівно заявник витратився на юридичні формальності і поніс певні витрати на суму більшу, ніж допомога, яку він отримав. Зваживши на наявну інформацію та вирішивши на засадах справедливості, Суд призначає заявнику додаткових 500 ЄВРО на витрати.
C. Відсотки в разі несвоєчасної сплати
125. Суд вважає, що пеня, яка нараховуватиметься у разі несвоєчасної сплати, дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
4. Вирішує, що:
а) протягом трьох місяців від дати, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявникові наступні суми, що мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача на день виплати:
i) 10000 ЄВРО (десять тисяч ЄВРО) відшкодування нематеріальної шкоди;
ii) 500 ЄВРО (п'ятсот ЄВРО) відшкодування витрат;
iii) будь-які податки, що можуть бути нараховані на зазначені вище суми;
б) після закінчення вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на вказану суму нараховуватиметься відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме протягом періоду несплати, плюс три відсотки;
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Викладено англійською і повідомлено в письмовій формі 28 березня 2006 року згідно з пунктами 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
| Заступник Секретаря секції Голова секції | С.Найсміт Ж.-П.Коста |