Справа "Шикер проти України" (Заява N 10614/02 )

Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у статті 44 параграфа 2 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Шикер проти України"

Європейський Суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

п. Ж.-П. Коста (Mr. J.-P.Costa), Голова,

п. І. Кабрал Барето (Mr. I.Cabral Barreto),

п. К. Юнгвірт (Mr. K.Jungwiert),

п. В. Буткевич (Mr. V.Butkevych),

п. М. Угрехелідзе (Mr. M.Ugrekhelidze),

пані А. Мулароні (Mrs. A.Mularoni),

пані Е. Фура-Сандстрьом (Mrs E.Fura-Sandstrom), судді,

та пані С. Доллє (Mrs. S.Dolle), Секретар секції,

після засідання у нарадчій кімнаті 10 січня 2006 року, виносить наступне рішення, яке було прийняте вказаною датою:

1. Справа порушена проти України за заявою N (10614/02), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Іваном Адамовичем Шикером (далі - заявник) 11 лютого 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - пані З. Бортновською.

3. 9 вересня 2003 року Суд вирішив надіслати скаргу на комунікацію Уряду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції Суд вирішив розглянути заяву щодо суті разом з питанням про її прийнятність.

4. Заявник народився в 1952 році і на цей час проживає в м. Білицьке Донецької області, Україна.

5. 24 квітня 1998 року Добропільський міський суд своїм рішенням зобов'язав ДВАТ шахта "Білицька" сплатити заявнику 15675,40 грн компенсації за втрату працездатності на виробництві та моральну шкоду. Заявник не надав суду жодної інформації, чи оскаржував він вказане рішення суду.

6. У липні 1998 року державний виконавець Добропільського міського відділу Державної виконавчої служби відкрив виконавче провадження.

7. Протягом 1998-2003 рр. рішення суду було виконано кількома платежами, останній платіж було здійснено 10 листопада 2003 року.

8. 12 листопада 2003 року державним виконавцем було винесено постанову про закриття виконавчого провадження у зв'язку з повним виконанням рішення суду, винесеного на користь заявника.

9. Відповідне національне законодавство було викладено в рішенні "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine) (N 67534/01, парграфи 16-18 від 27 липня 2004 року).

10. Заявник скаржився на несправедливе судове слухання та відмову органів державної влади вчасно виконати рішення Добропільського міського суду від 24 квітня 1998 року. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції, відповідно до якого:

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом... "

A. Невиконання рішення суду

11. Уряд навів заперечення відносно статусу потерпілого заявника і вичерпання національних засобів захисту, які схожі до тих, які Суд вже відхиляв у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine) (див. параграфи 28-33 вищевказаного рішення). Суд вважає, що ці заперечення повинні бути відхилені з таких самих причин.

12. Суд прийшов до висновку, що скарга заявника на невиконання рішення суду порушує серйозні питання фактів і права, вирішення яких вимагає розгляду справи по суті. Суд вважає, що немає підстав визнати скаргу неприйнятною.

B. Інші скарги

13. Суд відзначає, що навіть припустивши, що заявник оскаржував рішення суду від 24 квітня 1998 року, його скарга на несправедливий судовий розгляд має досить загальний характер, і тому Суд не бачить потреби досліджувати стверджувані помилки фактів і законодавства, що були допущені національними судовими органами, оскільки немає підстав вважати несправедливим судове провадження і рішення, прийняті у справі. В межах провадження заявник мав можливість надати всі необхідні аргументи для захисту власних інтересів, і органи судової влади їх розглянули належним чином. З цього випливає, що ця частина скарги є явно необгрунтованою і повинна бути відхилена згідно з пунктами 3 і 4 статті 35 Конвенції.

14. У своїх зауваженнях Уряд стверджував, що не було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (як і в вищевказаній справі Romashov, п. 37).

15. Заявник не погодився.

16. Суд відзначає, що рішення Добропільського міського суду від 24 квітня 1998 року залишалось частково невиконаним протягом більше ніж 5 років і 6 місяців. Суд також зазначає, що, незважаючи на той факт, що борг був сплачений заявнику кількома платежами, рішення суду було повністю виконано тільки після направлення відповідачем скарги на комунікацію Уряду.

17. Суд нагадує, що в розглянутих Судом справах за скаргами, подібними до даної, вже було визнано порушення п. 1 статті 6 Конвенції, (див., серед інших, "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), вищевказане рішення, параграфи 42-46).

18. Дослідивши всі надані матеріали у справі, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи переконливого аргументу, здатного переконати Суд зробити інший висновок у цій справі. Отже, мало місце порушення п. 1 статті 6 Конвенції.

19. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

20. Заявник вимагав 5000 (1) гривень як компенсації немайнової шкоди.

(1) Приблизно 829 ЄВРО.

21. Уряд стверджував, що вимоги заявника безпідставні і що визнання порушення буде достатньою справедливою компенсацією у даній справі.

22. Об'єктивно оцінюючи ситуацію, як це вимагає стаття 41 Конвенції, Суд на відшкодування моральної шкоди присуджує заявникові 829 ЄВРО.

B. Витрати та видатки

23. Заявник не надав жодних вимог з цього приводу. Тому Суд не виносить рішення стосовно вищезазначеного.

C. Пеня

24. Суд вважає за доречне призначити пеню, яка дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку, до якої повинні бути додані три відсотки.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Визнає прийнятною скаргу заявника на затримку у виконанні рішення суду на його користь і неприйнятними решту скарг;

2. Встановлює, що було порушення статті 6 параграфа 1 Конвенції;

3. Встановлює, що:

(a) протягом трьох місяців від дати, коли рішення стане остаточним відповідно до статті 44 параграфа 2 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявникові суму, що складає 829 ЄВРО (вісімсот двадцять дев'ять ЄВРО) на відшкодування немайнової шкоди, плюс суму будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявника при конвертації у національну валюту держави-відповідача на день здійснення виплати;

(б) у випадку невиплати чи несвоєчасної виплати державою-відповідачем належної заявникові суми на неї нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсотки, з часу, коли закінчиться вищезгаданий тримісячний строк, і до моменту повного розрахунку.

Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 31 січня 2006 року відповідно до правила 77 параграфів 2, 3 Регламенту Суду.