Справа "Крутько проти України" (Заява N 22246/02)

Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Крутько проти України"

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

пан Ж.-П.Коста (Mr J.-P.Costa), Голова,

пан І.Кабрал Баррето (Mr I.Cabral Barreto),

пан В.Буткевич (Mr V.Butkevych),

пані А.Мулароні (Mrs A.Mularoni),

пані Е.Фура-Сандстрьом (Mr E.Fura-Sandstrom),

пані Д.Йочєнє (Mrs D.Jociene),

п. Д.Поповіч (Mr D.Popovic), судді,

та пані С.Доллє (Mrs S.Dolle), Секретар секції,

після обговорення в нарадчій кімнаті 3 листопада 2005 року,

виносить таке рішення, що було прийнято того ж дня:

1. Справа порушена проти України за заявою (N 22246/02), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Сергієм Миколайовичем Крутьком (далі - заявник) 2 травня 2002 року.

2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані В.Лутковською та пані 3.Бортновською.

3. 2 липня 2003 року Суд вирішив направити заяву на комунікацію Урядові. Суд відповідно до п. З статті 29 Конвенції вирішив розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви разом.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився в 1975 році та проживає у м. Харкові, Україна.

5. 18 січня 2000 року Московський районний суд м. Харкова зобов'язав державне підприємство "Харківський електромеханічний завод" виплатити заявнику 1730,48 гривень(1) як заборгованість із заробітної плати.

(1) Приблизно 285 ЄВРО.

6. 6 лютого 2000 року відділ ДВС Московського районного управління юстиції м. Харкова відкрив виконавче провадження на виконання рішення суду.

7. В серпні 2003 року заявник подав позов до цього ж суду проти відділу ДВС Московського районного управління юстиції м. Харкова в зв'язку з невиконанням останнім рішення суду, винесеного на користь заявника. 17 вересня 2003 року суд виніс ухвалу про невідповідність позовної заяви вимогам закону та її повернення заявнику. Заявник не оскаржував зазначену ухвалу.

8. 8 серпня 2003 року заявнику було сплачено всю суму заборгованості, присуджену рішенням суду.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

9. Національне законодавство викладене у рішенні "Ромашов проти України" (N 67534/01, пп. 16-18, від 27 липня 2004 р.).

I. СУТЬ СПРАВИ

10. Суд зазначає, що після того, як справа надійшла на комунікацію з Урядом, заявник подав нові скарги щодо стверджуваного невиконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 3 листопада 2003 року, яке було замінене рішенням апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2003 року, та про стверджувану неспроможність Верховного Суду України розглянути його касаційну скаргу протягом належного строку.

11. Відповідно до вищезазначених рішень суди зобов'язали ДП "Харківський електромеханічний завод" сплатити заявнику 1634,03 гривні(2) як компенсацію за затримку у виплаті заборгованості з заробітної плати. Касаційна скарга заявника на ці рішення досі розглядається у Верховному Суді України.

(2) Приблизно 269 ЄВРО.

12. На думку Суду, нові скарги не є уточненнями до початкової скарги заявника до Суду про неспроможність державних органів виконати рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 січня 2000 року, яку заявник подав близько двох років тому і яку сторони вже прокоментували. Тому Суд не вважає за доцільне розглядати ці справи окремо (див. рішення у справі "Пірянік проти України", N 75788/01, від 19 квітня 2005 року, п. 20).

II. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

13. Заявник скаржився на неспроможність державних органів виконати рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 січня 2000 року в належний строк. Він посилався на п. 1 ст. 6 Конвенції, яка передбачає:

Пункті статті 6 Конвенції

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом (...)".

14. У своїх зауваженнях Уряд висунув аналогічні доводи, що й у справі "Ромашов проти України" (див. вищезгадане рішення "Ромашов проти України", пп. 23-33), оскаржуючи статус "жертви" заявника і вичерпання ним всіх національних засобів правового захисту. Суд вирішив, що доводи Уряду, висунуті в цій справі, повинні бути відхилені з тих же причин.

15. Суд вважає, що скарга заявника порушує важливі питання фактів та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає розгляду питання по суті. Суд не знаходить підстав для визнання заяви неприйнятною.

III. ЩОДО СУТІ

16. У своїх зауваженнях Уряд стверджував, що не було порушено п. 1 от. 6 Конвенції (див. вищезгадане рішення у справі "Ромашов проти України", п. 37).

17. Заявник не погодився з цим твердженням.

18. Суд зазначає, що рішення Московського районного суду м. Харкова залишалось невиконаним протягом трьох років та шести місяців.

19. Суд нагадав, що вже було визнано порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у справах, в яких розглядались ті ж самі питання, що і у цій справі (див. наприклад, згадане вище рішення у справі "Ромашов проти України", пп. 42-46).

20. Розглянувши всі подані матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодного переконливого факту чи аргументу, який дозволив би Суду дійти іншого висновку у цій справі. Відповідно, у цій справі було порушення п. 1 ст. 6 Конвенції.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

21. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

А. Шкода та судові витрати

22. Заявник вимагає відшкодувати матеріальну шкоду в сумі 3634,03 гривні(1) та 335,60 гривень(2) як компенсацію за судові та поштові витрати. Заявник також вимагає відшкодувати нематеріальну шкоду в сумі 10,00 гривень(3).

(1) Приблизно 598 ЄВРО.

(2) Приблизно 55 ЄВРО.

(3) Приблизно 1,645 ЄВРО.

23. Уряд стверджував, що заявник не обґрунтував свої вимоги, та вважав, що визнання порушення у цій справі становитиме достатню справедливу сатисфакцію.

24. Здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, як це вимагається статтею 41 Конвенції, Суд вважає доцільним присудити заявнику кошти на загальну суму у 1680 ЄВРО як відшкодування моральної та матеріальної шкоди, а також судових витрат.

Б. Пеня

25. Суд вважає, що пеня, яка нараховуватиметься у разі несвоєчасної сплати, дорівнює граничній позичковій ставці (marginal lending rate) Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.

1. Оголошує скаргу прийнятною;

2. Встановлює, що у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

3. Встановлює, що;

а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до п. 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявнику в українських гривнях за курсом на день здійснення платежу 1680 ЄВРО (одна тисяча шістсот вісімдесят ЄВРО) за моральну та матеріальну шкоду плюс суму будь-якого податку, який може бути стягнутий з зазначеної суми. Ця сума має бути конвертована в українську гривню за курсом на день виплати;

b) після сплину вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на названі суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти;

4. Відхиляє інші вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 22 листопада 2005 року відповідно до пп. 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.