Консульська конвенція між Україною та Італійською Республікою

Дата підписання: 23.12.2003

Дата ратифікації: 12.01.2005

Дата набуття чинності: 01.11.2006

Україна та Італійська Республіка, далі "Договірні Сторони",

керуючись бажанням розвивати консульські зносини, сприяти захисту прав та інтересів обох держав, їх громадян та юридичних осіб, зміцненню відносин дружби і співробітництва між Договірними Сторонами,

підтверджуючи, що з питань, які не обумовлені в цій Конвенції, будуть застосовуватись норми міжнародних договорів, які чинні для обох Договірних Сторін, та, зокрема, положення Віденської Конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року, а також норми міжнародного звичаєвого права,

домовилися про таке:

У цій Конвенції наведені нижче терміни мають такі значення:

a) "акредитуюча держава" означає Договірну Сторону, яка призначає консульських посадових осіб;

b) "держава перебування" означає Договірну Сторону, на території якої консульські посадові особи виконують свої функції;

c) "консульська установа" означає будь-яке генеральне консульство, консульство, віце-консульство, консульське агентство;

d) "консульський округ" означає територію, відведену консульській установі для виконання консульських функцій;

e) "глава консульської установи" означає особу, якій доручено діяти у цьому статусі;

f) "консульська посадова особа" означає будь-яку особу, включаючи главу консульської установи, якій доручено виконувати консульські функції;

g) "консульський службовець" означає будь-яку особу, яка виконує адміністративні або технічні обов'язки в консульській установі;

h) "працівник обслуговуючого персоналу" означає будь-яку особу, зайняту у господарській службі консульської установи;

i) "працівник консульської установи" означає консульських посадових осіб, консульських службовців та працівників обслуговуючого персоналу;

j) "працівник консульського персоналу" означає консульських посадових осіб, за винятком глави консульської установи, а також консульських службовців і працівників обслуговуючого персоналу;

k) "член особистого персоналу" означає особу, яка зайнята виключно на особистій службі у працівника консульської установи;

l) "член сім'ї" означає дружину (чоловіка), дітей, батьків працівника консульської установи, які законно знаходяться на його утриманні та проживають разом з ним;

m) "консульські приміщення" означає будинки або частини будинків, включно з прилеглими до них земельними ділянками, які використовуються виключно для цілей консульської установи, незалежно від того, чиєю власністю вони є, а також резиденцію глави консульської установи;

n) "консульські архіви" означають усі папери, документи, кореспонденцію, книги, фільми, технічні засоби накопичення, зберігання і використання інформації, реєстри консульської установи, включаючи комп'ютеризовані, шифри і коди, картотеки та будь-які предмети обстановки, призначені для забезпечення їхньої охорони і зберігання;

o) "судно акредитуючої держави" означає будь-яке морське або річкове судно, зареєстроване згідно з законодавством акредитуючої держави, включно з тими, які є власністю акредитуючої держави, за винятком військових суден;

p) "повітряне судно акредитуючої держави" означає будь-яке повітряне судно, зареєстроване згідно з цивільним законодавством акредитуючої держави, включаючи таке, яке належить акредитуючій державі, за винятком військових повітряних суден.

1. Консульська установа може бути відкрита на території держави перебування тільки за згодою цієї держави.

2. Місце знаходження консульської установи, її клас і консульський округ визначаються акредитуючою державою і підлягають ухваленню державою перебування.

3. Подальші зміни у місцезнаходженні консульської установи, її класу і округу не можуть бути здійснені акредитуючою державою без згоди держави перебування.

4. Згода держави перебування також вимагається, якщо консульська установа має намір відкрити своє відділення за межами населеного пункту, в якому вона знаходиться.

5. За відсутності конкретної домовленості про чисельність консульського персоналу держава перебування може запропонувати, щоб чисельність персоналу була у межах, які вона вважає розумними і нормальними, враховуючи обставини та умови, які існують у консульському окрузі, та потреби консульської установи.

1. Призначення і допущення глави консульської установи:

a) акредитуюча держава передає Міністерству закордонних справ держави перебування консульський патент про призначення глави консульської установи;

b) після подання консульського патенту держава перебування видає главі консульської установи екзекватуру безоплатно та в можливо короткий строк;

c) якщо держава перебування відмовляється видати екзекватуру, вона не зобов'язана повідомляти акредитуючій державі підстави такої відмови;

d) глава консульської установи може приступати до виконання своїх обов'язків після того, як держава перебування видасть екзекватуру;

e) держава перебування до видачі екзекватури може дозволити главі консульської установи тимчасово виконувати свої функції;

f) після видачі главі консульської установи екзекватури або дозволу тимчасово виконувати його функції держава перебування невідкладно сповіщає органи влади консульського округу і вживає необхідних заходів, щоб глава консульської установи міг виконувати його консульські обов'язки і користуватися правами, пільгами, привілеями та імунітетами, передбаченими цією Конвенцією.

2. Призначення консульських посадових осіб та консульських службовців:

a) акредитуюча держава заздалегідь повідомляє компетентні органи влади держави перебування про призначення консульських посадових осіб та консульських службовців;

b) держава перебування надає дозвіл консульським посадовим особам, які не є главою консульської установи, на виконання їх консульських функцій;

c) якщо держава перебування відмовляється надати дозвіл на виконання консульських функцій, вона не зобов'язана повідомляти акредитуючій державі підстави такої відмови;

d) консульська посадова особа, яка не є главою установи, може виконувати свої обов'язки лише після того, як держава перебування надасть їй дозвіл;

e) держава перебування до видачі дозволу може дозволити консульській посадовій особі тимчасово виконувати свої функції;

f) після видачі консульській посадовій особі дозволу або тимчасового дозволу виконувати свої консульські функції держава перебування невідкладно сповіщає органи влади консульського округу і вживає необхідних заходів, щоб консульська посадова особа могла приступити до виконання своїх обов'язків і користуватися правами, пільгами, привілеями та імунітетами, передбаченими цією Конвенцією.

1. Акредитуюча держава заздалегідь письмово повідомляє Міністерство закордонних справ держави перебування про таке:

a) прізвище, ім'я, громадянство, ранг, посаду працівників консульської установи, дату їх прибуття та остаточного відбуття, або припинення їх функцій, а також про будь-яку зміну їх статусу, яка може мати місце під час їх роботи у консульській установі;

b) прізвище, ім'я, громадянство, дату прибуття та остаточного відбуття членів сім'ї працівників консульської установи, а також про те, що та чи інша особа стає або перестає бути членом сім'ї.

2. Згодом держава перебування може відмовитись визнавати будь-яку особу працівником консульської установи. В цьому випадку акредитуюча держава відкликає особу, про яку йдеться, або припиняє її функції у консульській установі.

3. Компетентні органи влади держави перебування видають працівникам консульської установи та членам їх сімей, за винятком тих, які є громадянами держави перебування або постійно проживають в ній, безоплатно, згідно зі встановленим порядком цієї держави, посвідчення особи, яке підтверджує їх статус працівників консульської установи або членів їх сімей.

1. Консульські посадові особи мають бути виключно громадянами акредитуючої держави.

2. Громадяни акредитуючої держави, які постійно проживають в державі перебування, не можуть бути консульськими посадовими особами.

1. Члени дипломатичного персоналу дипломатичної місії акредитуючої держави у державі перебування, консульські посадові особи і консульські службовці можуть тимчасово виконувати обов'язки глави консульської установи у випадку, коли сам глава консульської установи не може виконувати свої функції, а також у випадку, коли місце глави консульської установи є вакантним.

2. Той, хто тимчасово виконує обов'язки глави консульської установи може, повідомивши про це відповідні органи держави перебування, виконувати свої функції та застосовувати положення цієї Конвенції, доки глава не повернеться до своїх обов'язків або не буде призначено іншого главу консульської установи.

3. Член дипломатичного персоналу дипломатичної місії акредитуючої держави в державі перебування, якого призначили тимчасово керувати консульською установою на умовах, зазначених у пункті 1 цієї статті, продовжує користуватися дипломатичними привілеями та імунітетами.

1. Держава перебування повинна надавати всі можливості для виконання функцій консульської установи.

2. Держава перебування ставиться до працівників консульської установи з належною повагою і вживає всіх необхідних заходів для забезпечення виконання їх функцій відповідно до цієї Конвенції.

1. Держава перебування повинна сприяти, згідно зі своїм законодавством, акредитуючій державі у придбанні або у будівництві на своїй території приміщень, необхідних для її консульської установи, або надавати допомогу останній у придбанні приміщень іншим шляхом.

2. Держава перебування повинна також, у випадку необхідності, надавати допомогу консульській установі у придбанні відповідних житлових приміщень для її працівників.

3. Положення цієї статті не звільняють акредитуючу державу від відповідальності за недотримання правил будівництва і міського планування стосовно території, де розташоване нерухоме майно.

1. Консульські приміщення і резиденція глави консульської установи є недоторканними. Представники органів влади держави перебування можуть заходити туди лише за згодою глави консульської установи або глави дипломатичного представництва акредитуючої держави у державі перебування або особи, призначеної ними.

2. Однак у випадку пожежі чи стихійного лиха, яке вимагає негайних заходів захисту, згода глави консульської установи може передбачатися.

3. Держава перебування вживатиме всіх необхідних заходів для захисту консульських приміщень та житлових приміщень консульських посадових осіб від вторгнень або заподіяння шкоди та для запобігання порушенню спокою консульської установи або образи її гідності.

1. Акредитуюча держава звільняється у державі перебування від будь-яких податків і зборів, що стягуються державними та місцевими органами влади за:

a) придбання у власність, у володіння або для використання, власність, володіння, використання, утримання земельних ділянок, нерухомого майна, будівництво та поточний ремонт будівель або упорядкування земельних ділянок, призначених або які необхідні виключно для службових потреб консульської установи або для резиденції глави консульської установи, який є кадровим службовцем;

b) придбання, власність, володіння або використання згідно із законодавчими нормами та правилами держави перебування будь-якого рухомого майна, в тому числі транспортних засобів, призначених або необхідних виключно для службових потреб консульської установи, при цьому звільнення від зборів та від податків у випадку ввезення або вивезення відбувається виключно відповідно до підпункту a) пункту 1 статті 28 цієї Конвенції.

2. Звільнення, зазначене у пункті 1 цієї статті, не стосується податків і зборів, встановлених та сплачених у порядку винагороди за надання конкретних послуг.

3. Звільнення від податків, про які йдеться у пункті 1 цієї статті, не стосується податків і зборів які, згідно з законами та правилами держави перебування, сплачуються особою, яка укладає контракт з акредитуючою державою або з особою, уповноваженою діяти від імені цієї держави.

1. Консульські приміщення, предмети їх обстановки, усе рухоме і нерухоме майно консульської установи, враховуючи засоби пересування, звільняються від будь-якої форми конфіскації.

2. Вищезгадані приміщення не звільняються від відчуження для цілей національної оборони або громадських потреб згідно із законодавством держави перебування. Якщо відчуження необхідне для таких цілей і, у разі, якщо акредитуюча держава є власником консульських приміщень, останній невідкладно пересилається відповідна та ефективна компенсація, яку можна вільно переказати до зазначеної держави у межах розумного періоду часу і без будь-якого обмеження.

3. Держава перебування вживає необхідних заходів для того, щоб полегшити акредитуючій державі, яка є власником або орендарем відчужених приміщень, переобладнання консульської установи, таким чином, щоб не перешкоджати виконанню консульських функцій.

Згідно з визнаними принципами міжнародного права, консульські архіви, а також будь-який інший документ та реєстраційні книги є недоторканними в будь-який час і незалежно від місця їх знаходження. Власті держави перебування не можуть ані перевіряти, ані конфісковувати їх, які б не були на це причини.

1. Консульська установа має право вивішувати державний прапор акредитуючої держави, а у випадку Італії - також прапор Європейського Союзу, на консульських приміщеннях, резиденції глави консульської установи та на засобах пересування, якщо вони використовуються для службових потреб.

2. Консульська установа має право встановлювати на приміщеннях консульської установи, на стінах зовнішньої огорожі та на резиденції глави консульської установи державний герб і напис з назвою консульської установи на мові акредитуючої держави і на мові держави перебування.

3. Кожна Договірна Сторона гарантує повагу і захист державного прапора і герба іншої Договірної Сторони.

1. Держава перебування дозволяє та захищає свободу зносин консульської установи для всіх офіційних цілей. У зносинах з урядом, дипломатичними представництвами та іншими консульськими установами акредитуючої держави, де б вони не знаходились, консульська установа може користуватися всіма прийнятними засобами, включаючи дипломатичних або консульських кур'єрів, дипломатичну або консульську валізу, засоби інформаційного зв'язку і закодовані або шифровані депеші. Консульська установа може встановити і користуватися радіопередавачем тільки за згодою держави перебування.

2. Офіційна кореспонденція консульської установи недоторканна. Офіційна кореспонденція означає всю кореспонденцію, яка має відношення до консульської установи та її функцій.

3. Консульська валіза не може бути ні відкрита, ні затримана. Проте у тих випадках, коли компетентні органи влади держави перебування мають серйозні підстави вважати, що валіза містить щось інше, крім кореспонденції, документів і предметів, згаданих у пункті 4 цієї статті, вони можуть попросити, щоб валіза була відкрита в їх присутності уповноваженим представником акредитуючої держави. Якщо представник акредитуючої держави відмовляється виконати це прохання, валізу буде повернуто в місце відправлення.

4. Місця, з яких складається консульська валіза, повинні мати видимі зовнішні ознаки, що вказують на їх характер, і можуть містити лише офіційну кореспонденцію, офіційні документи та предмети, призначені виключно для офіційного користування.

5. Консульський кур'єр забезпечується офіційним документом, в якому зазначається його статус і кількість місць, що складають консульську валізу. За винятком випадків, коли є згода держави перебування, він не може бути ані громадянином держави перебування, ані, якщо він є громадянином акредитуючої держави, особою, яка постійно проживає в державі перебування. При виконанні своїх функцій консульський кур'єр знаходиться під захистом держави перебування. Він користується особистою недоторканністю і не підлягає ні арешту, ні затримці в будь-якій формі.

6. Акредитуюча держава, її дипломатичне представництво або її консульська установа можуть призначати спеціальних консульських кур'єрів (ad hoc). У таких випадках положення пункту 5 цієї статті також застосовуються з тим винятком, що згадані в ньому імунітети припиняються у момент доставки кур'єром дорученої йому консульської валізи за місцем призначення.

7. Консульську валізу може бути довірено капітану судна або командиру повітряного судна, яке належить акредитуючій державі. Капітан судна або командир повітряного судна повинен мати офіційний документ із зазначенням кількості місць, що складають консульську валізу, але вони не вважаються консульськими кур'єрами. Працівники консульської установи, за згодою відповідних місцевих органів влади, можуть вільно та безпосередньо вручати капітану судна або командиру повітряного судна та одержувати від них консульську валізу.

1. Держава перебування забезпечує всім працівникам консульської установи свободу пересування її територією.

2. Положення пункту 1 цієї статті не застосовується до зон, в'їзд в які забороняється або обмежується з міркувань державної безпеки.

1. Консульська установа може стягувати за вчинення консульських дій на території держави перебування збори, що передбачаються законодавством і правилами акредитуючої держави.

2. Суми, що стягуються у формі зборів, про які згадується в пункті 1 цієї статті, та квитанції щодо їх отримання звільняються в державі перебування від усіх зборів і податків.

1. Держава перебування надає консульській установі усього можливого сприяння для виконання її функцій і вживає усіх необхідних заходів для забезпечення виконання функцій працівників консульської установи та реалізації їх прав, привілеїв та імунітетів відповідно до цієї Конвенції.

2. Консульські приміщення не використовуються для цілей, не сумісних з виконанням консульських функцій.

Держава перебування повинна ставитися до консульських посадових осіб та консульських службовців з належною повагою і вживати всіх необхідних заходів для запобігання будь-якому зазіханню на їхню особу, свободу і гідність.

1. Консульські посадові особи не підлягають арешту або попередньому ув'язненню, за винятком випадку вчинення злочину, який карається позбавленням волі на строк не менш ніж п'ять років, згідно із законодавством держави перебування і на підставі рішення компетентного судового органу.

2. За винятком випадку, зазначеного у пункті 1 цієї статті, консульські посадові особи не можуть бути ув'язнені і не підлягають ніяким іншим формам обмеження особистої свободи, за винятком виконання остаточного судового рішення.

3. Якщо проти консульської посадової особи порушується кримінальна справа, вона повинна з'явитись в компетентні органи влади держави перебування. Однак, при веденні справи до неї має виявлятись повага, зважаючи на її офіційний статус і, за винятком випадку, зазначеного у пункті 1 цієї статті, таким чином, який найменше перешкоджає виконанню консульських функцій. Коли виникає необхідність попереднього ув'язнення консульської посадової особи, згідно пункту 1 цієї статті, судочинство проти неї призначається з мінімальною затримкою.

У разі арешту або попереднього ув'язнення працівника консульського персоналу або порушення проти нього кримінальної справи, компетентні органи влади держави перебування негайно повідомляють про це главі консульської установи. Якщо об'єктом такого заходу є глава консульської установи, держава перебування негайно повідомляє про це дипломатичними каналами акредитуючу державу.

1. Консульські посадові особи і консульські службовці не підлягають юрисдикції судових і адміністративних органів держави перебування щодо дій, вчинених ними при виконанні консульських функцій.

2. Однак положення пункту 1 цієї статті не застосовуються щодо цивільного позову:

a) що випливає з договору, укладеного консульською посадовою особою або консульським службовцем, за яким вони прямо чи не прямо не діяли як агенти акредитуючої держави;

b) третьої сторони за шкоду, завдану внаслідок нещасного випадку у державі перебування, спричиненого транспортним засобом, судном, повітряним судном або іншим транспортним засобом.

1. Працівники консульської установи можуть викликатись як свідки при веденні судових або адміністративних справ. Консульські службовці і працівники обслуговуючого персоналу, за винятком випадків, згаданих у пункті 3 цієї статті, не можуть відмовитися давати свідчення. Якщо консульська посадова особа відмовляється давати свідчення, до неї не можуть застосовуватись жодні примусові заходи або покарання.

2. Компетентний орган влади держави перебування, якому необхідні свідчення консульської посадової особи, не повинен створювати перешкод для виконання її консульських функцій. Він може, коли це можливо, заслуховувати такі свідчення за місцем проживання цієї особи, у приміщені консульської установи або приймати від неї письмові свідчення.

3. Працівники консульської установи не зобов'язані давати свідчення з питань, пов'язаних з виконанням їхніх функцій, а також надавати офіційну кореспонденцію чи документи, що стосуються їхніх функцій. Вони також не зобов'язані давати свідчення щодо роз'яснення законодавства акредитуючої держави.

1. Акредитуюча держава може відмовитись від будь-яких привілеїв та імунітетів стосовно будь-якого працівника консульської установи, передбачених статтями 19, 21 і 22 цієї Конвенції.

2. У всіх випадках така відмова має бути висловлена та повідомлена державі перебування у письмовій формі.

3. Якщо консульська посадова особа або консульський службовець порушує справу щодо випадку, у разі якого він має право користуватись імунітетом від юрисдикції відповідно до статті 21 цієї Конвенції, він не може посилатися на імунітет від юрисдикції у випадку зустрічного позову, безпосередньо пов'язаного з основним позовом.

4. Відмова від імунітету від юрисдикції у цивільній або адміністративній справі не тягне за собою відмову від імунітету у відношенні виконання судових рішень, для яких необхідна окрема відмова у письмовій формі.

1. Консульські посадові особи, консульські службовці, а також члени їхніх сімей, звільняються від будь-якого зобов'язання, передбаченого законами і правилами держави перебування щодо реєстрації іноземців і отримання дозволу на проживання.

2. Однак положення пункту 1 цієї статті не застосовуються до консульських службовців, які не є постійними службовцями акредитуючої держави або які займаються приватною діяльністю з метою отримання прибутку в державі перебування, ні до членів їх сімей.

1. Працівники консульської установи у тому, що стосується виконання роботи для акредитуючої держави, звільняються від будь-яких зобов'язань, пов'язаних з отриманням дозволу на працевлаштування, встановлених законодавством держави перебування щодо зайнятості іноземної робочої сили.

2. Члени особистого персоналу консульських посадових осіб і консульських службовців, які не є громадянами держави перебування або постійно не проживають в ній, не можуть займатись у державі перебування ніякою приватною діяльністю з метою отримання прибутків. Відповідно до пункту 1 цієї статті вони звільняються від зобов'язання отримувати дозвіл на працевлаштування.

3. Особи, зазначені у пункті 2 цієї статті, повинні залишити територію держави перебування після закінчення терміну контракту з консульськими посадовими особами і консульськими службовцями, якщо не одержать спеціальний дозвіл на проживання і роботу від компетентних органів влади держави перебування.

1. За виключенням випадків, передбачених у пункті 3 цієї статті, законодавство про соціальне забезпечення, яке діє в державі перебування, не розповсюджується на працівників, а також на членів їх сімей у тому, що стосується роботи, яка виконується ними для акредитуючої держави.

2. Звільнення, передбачене пунктом 1 цієї статті, застосовується також до членів особистого персоналу, які працюють виключно у працівників консульської установи, якщо тільки:

a) вони не є громадянами держави перебування і не проживають в ній постійно;

b) на них поширюються постанови про соціальне забезпечення, що діють в акредитуючій державі або в третій державі.

3. Працівники консульської установи, наймаючи осіб, до яких звільнення, згідно з пунктом 2 цієї статті, не застосовується, дотримуються зобов'язань, які накладаються на роботодавців законодавством держави перебування у галузі соціального забезпечення.

4. Звільнення, передбачені пунктами 1 і 2 цієї статті, не виключають участі в програмах соціального забезпечення держави перебування на добровільній основі настільки, наскільки це дозволяється цією державою.

1. Консульські посадові особи і консульські службовці, а також члени їх сімей, звільняються від усіх податків і зборів, особистих або майнових, що стягуються державними та місцевими органами влади, за винятком:

a) непрямих податків, які, як правило, включаються у вартість товарів і послуг, включаючи податок на додану вартість, за винятком положень статті 28 цієї Конвенції;

b) податків і зборів на приватне нерухоме майно, що є на території держави перебування, за винятками положень статті 10 цієї Конвенції;

c) податків і зборів на спадщину, податків на перехід майна, які стягуються в державі перебування, за винятком положень підпункту b) статті 29 цієї Конвенції;

d) податків і зборів на приватні прибутки, включаючи прибутки з капіталу, джерело яких знаходиться в державі перебування, та податків та зборів на капіталовкладення у комерційні або фінансові підприємства, розташовані в державі перебування;

e) податків і зборів, що стягуються за конкретні види обслуговування, реєстраційного, судового і реєстрового мита, іпотечних та гербових зборів, за винятком положень, передбачених статтею 10 цієї Конвенції.

2. Працівники обслуговуючого персоналу звільняються від податків і зборів на заробітну плату, яку вони одержують від акредитуючої держави за свою роботу в консульській установі.

3. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті не поширюються на консульських службовців і працівників обслуговуючого персоналу, які є громадянами держави перебування або проживають у ній постійно.

4. Працівники консульської установи, які наймають осіб, заробітна плата яких не звільняється від прибуткового податку в державі перебування, повинні виконувати зобов'язання, що встановлюються законодавством цієї держави на роботодавців у тому, що стосується стягнення прибуткового податку.

1. Згідно зі своїм законодавством і правилами держава перебування дозволяє ввезення та вивезення із звільненням від митного оподаткування та інших податків і зборів, за винятком зборів за зберігання, перевезення та інших подібних послуг:

a) предметів, призначених для офіційного користування консульською установою;

b) предметів, призначених для особистого користування консульською посадовою особою і членами її сім'ї, включаючи предмети, призначені для облаштування;

c) предметів, завезених під час першого приїзду консульських службовців і працівників обслуговуючого персоналу консульської установи, включаючи предмети побутового характеру.

2. Товари широкого споживання, згадані у підпунктах b) і c) пункту 1 цієї статті, не повинні перебільшувати кількості, необхідної для особистого користування відповідних осіб.

3. Особистий багаж консульських посадових осіб і членів їх сімей, що ввозиться ними, звільняється від митного огляду. Він може бути оглянутий компетентними органами влади держави перебування лише у тому випадку, якщо існують серйозні підстави вважати, що в ньому знаходяться інші предмети, крім зазначених у підпункті b) пункту 1 цієї статті або предмети, ввезення або вивезення яких заборонено законодавством і правилами держави перебування або регулюється карантинними правилами. У цьому випадку огляд проводиться в присутності заінтересованої консульської посадової особи або заінтересованого члена його сім'ї.

У випадку смерті працівника консульської установи або члена його сім'ї, держава перебування зобов'язана:

a) дозволити вивезення рухомого майна померлого, за винятком майна, придбаного в державі перебування, вивезення якого було заборонено на час його смерті;

b) звільнити рухоме майно померлого від стягнення будь-яких податків і зборів за успадкування та перехід права власності на рухоме майно, що знаходиться у державі перебування виключно у зв'язку з перебуванням у цій державі померлої особи як працівника консульської установи або члена його сім'ї.

1. Кожен працівник консульської установи користується привілеями та імунітетами, передбаченими цією Конвенцією, з моменту його в'їзду на територію держави перебування з тим, щоб зайняти свою посаду, або, якщо він вже перебуває на території цієї держави, з моменту, коли він приступає до виконання своїх обов'язків у консульській установі.

2. Члени сім'ї працівника консульської установи, а також члени його особистого персоналу користуються привілеями та імунітетами, передбаченими цією Конвенцією, починаючи з дати їх в'їзду на територію держави перебування або з моменту, коли вони стали членами його сім'ї або членами особистого персоналу.

3. Коли функції працівника консульської установи припиняються, його привілеї та імунітети, а також привілеї та імунітети членів його сім'ї і членів його особистого персоналу, припиняються, як правило, в момент, коли ця особа залишає територію держави перебування, або після закінчення розумного строку, щоб це зробити. Привілеї та імунітети членів сім'ї працівника консульської установи та членів особистого персоналу припиняються, коли вони перестають бути членами сім'ї або працювати на працівника консульської установи. Однак, якщо ці особи висловлюють намір залишити державу перебування протягом розумного строку, то їх привілеї та імунітети зберігаються до їх виїзду.

4. Стосовно дій, вчинених консульською посадовою особою або консульським службовцем при виконанні своїх обов'язків, імунітет від юрисдикції продовжує існувати без обмеження в часі.

5. У випадку смерті працівника консульської установи члени його сім'ї продовжують користуватися наданими їм привілеями і імунітетами, доки вони не залишать територію держави перебування або до закінчення розумного строку, який їм для цього надається.

Незалежно від привілеїв та імунітетів, всі особи, які ними користуються, зобов'язані поважати закони і правила держави перебування.

Працівники консульської установи повинні дотримуватись усіх вимог, передбачених законами і правилами держави перебування, щодо страхування від можливого заподіяння шкоди третім особам в результаті користування будь-яким транспортним засобом.

1. Працівникам консульського персоналу, а також членам їх сімей, які займаються приватною прибутковою діяльністю у державі перебування або які є громадянами держави перебування, або третьої держави, або постійно проживають в державі перебування, не надаються привілеї та імунітети, за дії, не пов'язані з виконанням ними своїх обов'язків.

2. Держава перебування здійснює свою юрисдикцію щодо осіб, згаданих в пункті 1 цієї статті, таким чином, щоб без поважних причин не створювати перешкод виконанню функцій консульської установи.

1. Положення цієї Конвенції також застосовуються, в тій мірі, в якій це випливає з контексту, у випадку виконання консульських функцій дипломатичним представництвом.

2. Прізвища співробітників дипломатичного представництва, яким доручено виконання консульських функцій в представництві, повідомляються Міністерству закордонних справ держави перебування або органу, вказаному цим міністерством.

3. Під час виконання консульських функцій дипломатичне представництво може звертатися:

a) до місцевих органів влади консульського округу;

b) до центральних органів влади держави перебування, якщо це не суперечить законам, правилам і звичаям держави перебування або дозволено міжнародними угодами.

4. Привілеї та імунітети співробітників дипломатичного представництва, про які йдеться в пункті 2 цієї статті, продовжують регулюватися нормами міжнародного права, що стосуються дипломатичних зносин. Однак, щодо дій, які вони вчиняють під час виконання консульських функцій, імунітет від юрисдикції продовжує діяти без строкових обмежень.

Акредитуюча держава, працівники консульської установи і члени їх сімей повинні виконувати вимоги, висунуті адміністративними органами влади держави перебування відносно застосування положень розділу III цієї Конвенції.

Держава перебування може в будь-який час повідомити акредитуючу державу про те, що та чи інша консульська посадова особа останньої є "persona non grata" або що будь-який працівник консульського персоналу є неприйнятним, не будучи зобов'язаною обґрунтовувати мотиви свого рішення. В такому випадку акредитуюча держава повинна відкликати відповідного працівника консульської установи. Якщо акредитуюча держава не виконує протягом розумного строку цього зобов'язання, то держава перебування може відмовитися визнавати дану особу працівником консульської установи.

Консульські посадові особи мають право:

a) захищати в державі перебування права і інтереси акредитуючої держави, її громадян і юридичних осіб; сприяти розвитку торговельних, економічних, туристичних, соціальних, наукових, культурних і технологічних відносин, а також відносин у галузі мореплавства і цивільної авіації між Договірними Сторонами;

b) допомагати громадянам акредитуючої держави у їх контактах з органами влади держави перебування; установлювати всіма законними засобами факти порушення прав громадян акредитуючої держави та випадки, пов'язані з ними;

c) відповідно до чинного законодавства держави перебування вживати необхідних заходів для забезпечення правового представництва громадян акредитуючої держави в судах та інших органах влади держави перебування, а також вживати тимчасові заходи для забезпечення прав та інтересів згаданих громадян, коли вони не в змозі захистити свої права і інтереси в належний час через відсутність або з будь-якої іншої причини;

d) вивчати всіма законними засобами умови і розвиток торговельного, економічного, туристичного, соціального, наукового, культурного і технологічного життя держави перебування, звітуючи про це перед урядом акредитуючої держави, та надавати будь-яку корисну інформацію з зазначених питань зацікавленим особам.

При виконанні своїх обов'язків консульські посадові особи можуть звертатись:

a) до компетентних місцевих органів влади свого консульського округу;

b) до компетентних центральних органів влади держави перебування настільки, наскільки це не суперечить законам, правилам і звичаям держави перебування або дозволено відповідними міжнародними угодами.

Консульські посадові особи в своєму консульському окрузі мають право:

a) реєструвати громадян акредитуючої держави і видавати їм відповідні документи, просити компетентні органи влади держави перебування надати, наскільки це дозволено законодавством вказаної держави, статистичні дані відносно громадян акредитуючої держави, які проживають в їхньому консульському окрузі;

b) публікувати у пресі оголошення загального характеру, які становлять інтерес для громадян акредитуючої держави.

Консульські посадові особи мають право видавати, продовжувати строк дії, вносити зміни або анулювати:

a) паспорти або інші проїзні документи громадян акредитуючої держави; італійські консульські посадові особи мають право видавати проїзні документи також і для громадян інших держав-членів Європейського Союзу;

b) візи та інші відповідні документи.

Консульські посадові особи мають право передавати судові та позасудові акти та процесуальні документи, адресовані своїм громадянам, та виконувати судові доручення в рамках цивільних і комерційних справ відносно своїх громадян у відповідності з угодами між Договірними Сторонами, або, при відсутності таких угод, будь-яким іншим чином, сумісним із законами і правилами держави перебування.

1. Консульська посадова особа приймає заяви та декларації і видає, вручає та приймає документи, які стосуються питань громадянства акредитуючої держави відповідо до законодавства акредитуючої держави.

2. Консульські посадові особи акредитуючої держави співпрацюють з відповідними властями держави перебування, на запит останніх, з метою встановлення громадянства осіб, які не мають паспорта або іншого посвідчення особи, і яких власті держави перебування можуть вважати громадянами акредитуючої держави. Якщо доведено, що ці особи мають громадянство акредитуючої держави, консульські посадові особи невідкладно видають цим особам паспорт або інший проїзний документ.

Відповідно до законодавства акредитуючої держави консульські посадові особи можуть:

1. Оформляти нотаріально:

a) акти і контракти, укладені між громадянами акредитуючої держави, а також їх односторонні акти, які не стосуються виникнення, зміни або передачі прав на нерухоме майно, що знаходиться в державі перебування;

b) акти та контракти, незалежно від громадянства сторін, які стосуються майна, що знаходиться на території акредитуючої держави, або які будуть діяти на цій території;

c) заповіти громадян акредитуючої держави;

d) акти та контракти, пов'язані зі шлюбом громадянина акредитуючої держави.

2. Засвідчувати вірність копій документів і виписок з них, справжність підписів на документах та вірність перекладу документів або їх перекладати.

3. Виконувати будь-які інші нотаріальні функції, передбаченні законодавством акредитуючої держави, якщо вони не суперечать законам і правилам держави перебування.

4. Здійснювати легалізацію документів і актів, складених властями держави перебування.

Акти і документи, складені, посвідченні, засвідченні, а також переклад згаданих актів і документів, зроблений або засвідчений консульською посадовою особою, мають в державі перебування таку ж доказову цінність, яку вони б мали, коли б були складені, посвідчені, засвідчені або перекладені компетентними органами влади держави перебування, за умови дотримання всіх формальностей, які вимагає держава перебування у такому випадку.

1. Консульські посадові особи мають право згідно з законодавством акредитуючої держави:

a) складати, записувати та передавати акти цивільного стану громадян акредитуючої держави;

b) укладати шлюби та реєструвати відповідні акти за умови, що подружжя є громадянами акредитуючої держави. Компетентні органи влади держави перебування мають бути про це проінформовані, якщо цього вимагає законодавство держави перебування;

c) приймати документи, пов'язані з отриманням дозволів, необхідних для шлюбу, незалежно від громадянства осіб, від яких вимагається такий дозвіл.

2. Положення пункту 1 цієї статті не звільняють заінтересованих осіб від обов'язку декларувати та дотримуватись усіх інших формальностей, передбачених законодавством держави перебування.

Консульські посадові особи мають право:

a) передавати громадянам акредитуючої держави акти та інші документи, що надходять з зазначеної держави;

b) видавати виписки і копії будь-якого документа, складеного ними в рамках їхньої компетенції;

c) приймати будь-яку заяву або видавати свідоцтва, які вимагаються законами і правилами акредитуючої держави або держави перебування, за умови, якщо остання не заперечує проти цього;

d) видавати свідоцтва про походження товарів або будь-які інші подібні документи згідно із законодавством держави перебування;

e) вивішувати в консульських приміщеннях будь-яке повідомлення стосовно прав, обов'язків та інтересів громадян акредитуючої держави;

f) виконувати обов'язки, пов'язані з участю громадян акредитуючої держави в референдумах і виборах зазначеної держави.

Консульські посадові особи мають право приймати на зберігання грошові суми, документи, включаючи заповіти і будь-які предмети законного характеру, від громадян акредитуючої держави або від їхнього імені. Такі депозити можуть бути вивезені з держави перебування тільки відповідно до законів та правил, які мають силу у вказаній державі. Ці депозити не користуються імунітетом, передбаченим у статті 12 цієї Конвенції.

1. Консульські посадові особи мають право зноситися з громадянами акредитуючої держави і мати доступ до них. Громадяни акредитуючої держави мають таку ж свободу зносин із консульськими посадовими особами і доступ до них.

2. Компетентні органи влади держави перебування сприяють, там, де це доречно і можливо, зносинам між консульськими посадовими особами і громадянами акредитуючої держави, які знаходяться на території держави перебування і, в разі катастрофи або інших серйозних подій, допомагають зазначеним консульським посадовим особам у вжитті необхідних заходів.

1. Компетентні органи влади держави перебування невідкладно, і максимум у триденний термін з дати застосування відповідних заходів, сповіщають консульську установу акредитуючої держави, у межах консульського округу якої застосовуються ці заходи, про випадки затримання, арешту або будь-якої іншої форми обмеження свободи громадянина акредитуючої держави. Консульська установа також має бути проінформована про характер подій, які пояснюють запровадження таких заходів. Одночасно компетентні органи влади держави перебування невідкладно передають будь-яке повідомлення, адресоване консульській установі акредитуючої держави особою, відносно якої вжито таких заходів.

2. Консульські посадові особи можуть відвідувати громадянина акредитуючої держави, який затриманий, знаходиться під арештом, у в'язниці, у попередньому ув'язненні або підлягає будь-якій іншій формі обмеження свободи, можуть як розмовляти, так і листуватись з ним мовою, яку вони оберуть. Компетентні органи влади держави перебування поважають закритий характер відносин громадян акредитуючої держави з консульськими посадовими особами цієї держави.

3. Компетентні органи влади держави перебування невідкладно, і максимум у п'ятиденний термін, починаючи з дати, коли громадянин акредитуючої держави був затриманий, заарештований або обмежений у свободі у будь-якій іншій формі, забезпечують реалізацію права консульської посадової особи відвідати такого громадянина, у тому числі і для надання йому необхідної правової допомоги.

4. Компетентні органи влади держави перебування повідомляють відповідного громадянина акредитуючої держави про його права відповідно до пунктів 1, 2 і 3 цієї статті.

5. Права, передбачені у цій статті, повинні здійснюватися згідно з законами і правилами держави перебування, при цьому ці закони та правила мають дозволяти повну реалізацію цілей, для яких надаються такі права згідно з цією статтею.