Про деякі питання, що виникають при застосуванні судами законодавства, яке передбачає оскарження до суду санкції прокурора на арешт

У зв'язку з питаннями, що виникли при застосуванні судами законодавства, яке передбачає оскарження до суду санкції прокурора на арешт, Пленум Верховного Суду України

1. Роз'яснити, що відповідно до статті 236-3 КПК, до суду може бути оскаржена лише санкція прокурора на арешт підозрюваного або обвинуваченого, а не рішення слідчого, органу дізнання про застосування як запобіжного заходу взяття під варту, продовження строку тримання під вартою, а так само не рішення суду (судді) про обрання такого запобіжного заходу щодо підсудного.

2. Перелік осіб, які можуть оскаржити санкцію прокурора на арешт, передбачений ст.236-3 КПК, є вичерпним.

При цьому слід мати на увазі, що у відповідності зі статтями 236-3 та 236-4 КПК, подавати скаргу до суду і брати участь в її розгляді може лише захисник, який був допущений до участі в справі.

Під законними представниками слід розуміти осіб, зазначених у п.10 ст.32 КПК.

3. Особи, зазначені в ст.236-3 КПК, мають право оскаржити санкцію прокурора на арешт у будь-який момент розслідування справи до направлення її прокуророві з обвинувальним висновком (ст.120 КПК).

Якщо на момент розгляду скарги буде встановлено, що попереднє слідство закінчено або особу вже звільнено з-під варти, провадження про оскарження санкції прокурора на арешт підлягає закриттю.

4. Роз'яснити, що відповідно до статті 236-3 КПК скарга на санкцію прокурора на арешт розглядається районним (міським) судом за місцем знаходження прокурора, який дав таку санкцію.

Скарги на санкцію військового та міжобласного прокурора на арешт розглядаються відповідно військовим судом гарнізону чи міжобласним судом.

У разі неможливості розглянути скаргу за місцем знаходження прокурора, який дав санкцію на арешт, справа передається головою суду вищого рівня в інший відповідний суд.

5. Матеріали, на підставі яких була дана санкція на арешт підозрюваного або обвинуваченого, надаються суду прокурором, дії якого оскаржуються, після одержання вимоги.

При цьому надсилаються завірені належним чином копії матеріалів, на підставі яких була дана санкція на арешт, у тому числі обов'язково: копії постанов про порушення кримінальної справи, про притягнення як обвинуваченого, обрання міри запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, копії протоколів затримання та допиту підозрюваного чи обвинуваченого.

В необхідних випадках суддя може витребувати інші матеріали, які можуть мати значення при вирішенні скарги, і зокрема, про сімейний стан та стан здоров'я заарештованого тощо.

Особи, зазначені в ст.236-3 КПК, мають право разом зі скаргою надавати суду будь-які документи, які на їх думку будуть мати значення для правильного і об'єктивного розгляду скарги.

6. Розгляд скарг на санкцію прокурора на арешт здійснюється з дотриманням вимог глави 24 КПК, якою передбачені загальні положення судового розгляду справ.

Згідно з вимогами ст.84 КПК, ведення протоколу судового засідання при розгляді скарги на санкцію прокурора на арешт є обов'язковим.

7. Про день розгляду скарги суд зобов'язаний повідомити особу, яка її подала, та прокурора, дії якого оскаржуються.

Неявка вказаних осіб в судове засідання не є перешкодою для розгляду судом скарги, за винятком тих випадків, коли суд визнає за необхідне вислухати пояснення особи, яка подала скаргу, у тому числі і заарештованого.

8. Постанова судді, про скасування санкції прокурора на арешт або про залишення скарги без задоволення повинна бути мотивована.

Судам слід мати на увазі, що в відповідно до ч.2 ст.236-4 КПК, підставою для скасування рішення про арешт підозрюваного чи обвинуваченого є порушення прокурором при дачі санкції вимог статей 148, 150, 155 - 157 КПК та Закону України від 29 липня 1994 року "Про запобіжне затримання особи".

У судовому засіданні суду слід також ретельно перевіряти, чи досяг заарештований віку, з якого настає кримінальна відповідальність, чи не користується він відповідними гарантіями, чи не минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності та чи дотримані вимоги ст.27 КПК тощо.

9. Приймаючи рішення за скаргою, суд не має права висловлювати думку щодо достовірності, достатності доказів, доведеності обвинувачення, ролі та ступеню участі заарештованого у вчинені злочину.

10. Скасування судової санкції на арешт і звільнення заарештованого з-під варти, відповідно до змісту ст.236-5 КПК, не позбавляє можливості особі, в провадженні якої знаходиться справа, за наявності нових обставин, що не були враховані, з дотриманням відповідних вимог закону знову застосувати до підозрюваного чи обвинуваченого міру запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

11. Постанова суду за скаргою на санкцію прокурора на арешт може бути опротестована в порядку нагляду особами, вказаними в ст.384 КПК України.

12. При розгляді скарги на санкцію прокурора на арешт судом заводиться окреме провадження, в якому повинні міститися: скарга (скарги), витребувані матеріали, протокол судового засідання, постанова суду, а у випадку її опротестування, протест у порядку нагляду, постанова суду вищого рівня та відомості цих рішень.

13. Відповідно до вимог ст.54 КПК, суддя не може брати участь в розгляді кримінальної справи, якщо він розглядав по цій справі скаргу на санкцію прокурора на арешт.

14. Судовій колегії в кримінальних справах, військовій колегії Верховного Суду України, Верховному суду Автономної Республіки Крим, обласним, Київському і Севастопольському міським судам необхідно здійснювати постійний нагляд за практикою розгляду скарг на санкції прокурора на арешт і вживати належні заходи до забезпечення законності та обгрунтованості судових рішень.