Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоровя людини

Судовий захист громадян від посягання на їх життя і здоров'я є важливою умовою успішного здійснення державою такого обов'язку.

Обговоривши судову практику в справах про вбивства і заподіяння тілесних ушкоджень, Пленум відзначає, що суди України в цілому правильно застосовують законодавство, яке передбачає відповідальність за ці злочини, проте допускають у своїй роботі помилки.

До судового провадження нерідко ще приймаються справи, в яких допущена неповнота або неправильність попереднього слідства. Під час розгляду таких справ суди не завжди глибоко з'ясовують мотив і спосіб вбивств або заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень, форму вини, дані про особу підсудного і потерпілого, їх попередні стосунки.

Допускаються судами помилки в кваліфікації умисних вбивств при розбійному нападі, з хуліганських мотивів, способом, небезпечним для життя багатьох осіб, а також вчинених при інших обтяжуючих обставинах. Мають місце випадки призначення винним у вчиненні умисних вбивств і заподіянні тілесних ушкоджень покарань, що не відповідають характеру і ступеню суспільної небезпечності вчиненого злочину та особі винного. Не завжди повно з'ясовують суди причини та умови, що сприяли вчиненню вбивств громадян, заподіянню їм тілесних ушкоджень, та не ставлять питання про вжиття необхідних заходів у попередженні посягань на життя і здоров'я людини.

Пленум Верховного Суду України

1. Звернути увагу судів на необхідність неухильного додержання законодавства, що передбачає відповідальність за злочини проти життя і здоров'я людини. При розгляді справ суди повинні забезпечувати всебічне, повне та об'єктивне з'ясування події злочину (часу, місця, способу, засобів, знарядь злочину та інших обставин), його наслідків, характеру вини та мотивів діяння, даних про особу винного і потерпілого, їх взаємовідносини та поведінку, що передували події злочину.

При виявленні неповноти попереднього слідства судам належить вживати необхідних заходів щодо поповнення матеріалів справи шляхом перевірки обставин, які не з'ясовувались під час розслідування, дослідження нових даних, одержаних у судовому засіданні. При цьому суд може викликати і допитати додаткових свідків, витребувати і дослідити нові документи, призначити і провести відповідну експертизу тощо.

Якщо неповноту попереднього слідства не може бути усунуто в судовому засіданні, справа підлягає направленню на додаткове розслідування. Коли ж всі можливості для збирання додаткових доказів вичерпано і винність підсудного у вчиненні злочину не доведено, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок або винести обвинувальний вирок лише в тій частині обвинувачення, доведеність якого не викликає сумніву.

2. Судам необхідно мати на увазі, що повне і неухильне дотримання на всіх стадіях кримінального судочинства вимог кримінально-процесуального законодавства, якими передбачено права потерпілих від зазначених злочинів, є однією з важливих гарантій здійснення встановленого ст.55. Конституції України права громадян на захист їх життя і здоров'я. При розгляді справ про умисні вбивства та заподіяння тілесних ушкоджень суди зобов'язані не тільки встановлювати вину підсудних та призначати їм справедливе покарання, а й вживати всіх необхідних заходів до повного відшкодування заподіяної потерпілим матеріальної і моральної шкоди.

3. При призначенні покарань винним у вчиненні вказаних злочинів судам слід неухильно додержуватись вимог закону про індивідуалізацію покарання, не допускаючи застосування необгрунтовано м'яких мір покарання, і, особливо, за умисні вбивства та умисні тяжкі тілесні ушкодження. Призначаючи покарання, суди повинні враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, сукупність всіх обставин конкретного діяння (форму вини, мотив, спосіб, стадію вчинення злочину, тяжкість наслідків, наявність в діях кваліфікуючих ознак), дані, які характеризують особу винного, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

4. Судам слід враховувати, що відповідно до ст.24 КК смертна кара є винятковою мірою покарання і може застосовуватися лише у випадках, коли необхідність її призначення обумовлюється особливими обставинами, що обтяжують відповідальність, та виключною небезпечністю особи винного. За наявності таких обставин не виключається призначення смертної кари не тільки виконавцям, а й іншим співучасникам злочину.

Виняткова міра покарання - смертна кара, як і кожне покарання, може бути призначена лише за наявності доказів вини, які не викликають сумніву.

Призначення виняткової міри покарання в усіх випадках слід мотивувати у вироку з обов'язковим наведенням обставин, які суд вважає особливо обтяжуючими, і тих даних про особу винного, котрі свідчать про її виключну небезпечність. Якщо винними у вчиненні злочину визнано кількох осіб, яким призначається виняткова міра покарання, у вироку мають бути окремо наведено мотиви її застосування до кожного з них.

5. У випадку, коли до кримінальної відповідальності притягнуто кількох осіб, які діяли спільно, з умислом, спрямованим на позбавлення життя потерпілого чи заподіяння шкоди його здоров'ю, суди повинні досліджувати характер дій, ступінь участі в злочині кожного з них і зазначати про це у вироку.

Дії осіб, які безпосередньо брали участь у позбавленні життя потерпілого або заподіянні шкоди його здоров'ю, належить кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу, що передбачають відповідальність за умисне вбивство чи умисне заподіяння тілесного ушкодження. Дії організаторів, підмовників і пособників, які не були співвиконавцями злочину, необхідно кваліфікувати за тими ж статтями з посиланням на відповідну частину ст.19 КК.

При ексцесі виконавця, коли один із співучасників вийшов за межі домовленості про обсяг злочинних дій і вчинив більш тяжкий або інший злочин (наприклад, при домовленості заподіяти потерпілому тілесні ушкодження його було позбавлено життя), відповідальність за цей злочин несе лише його виконавець, інші ж особи повинні відповідати за злочини, вчинені в межах домовленості.

6. Особа, яка добровільно відмовилась від вбивства потерпілого або заподіяння йому тілесних ушкоджень, підлягає кримінальній відповідальності лише за фактично вчинене діяння, якщо воно утворює інший склад злочину.

Це не стосується тих випадків, коли відмова сталася вже після здійснення всіх дій, які винний вважав за необхідне виконати, але злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від його волі, таке діяння належить кваліфікувати як закінчений замах на той злочин, котрий винний бажав вчинити.

7. Судам слід мати на увазі, що вчинення злочинів проти життя і здоров'я людини організованою групою або з використанням громадського лиха (землетрусу, повені, пожежі, епідемії тощо) є обставинами, що відповідно до пунктів 2 і 9 ст.41 КК обтяжують відповідальність.

8. За п."а" ст.93 КК слід кваліфікувати умисне вбивство, яке вчинено з корисливих мотивів, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо), або досягти іншої матеріальної вигоди.

Так само належить кваліфікувати і вбивство на замовлення, коли винний, виконуючи волю іншої особи за одержану чи обіцяну грошову, майнову винагороду або з іншої матеріальної зацікавленості позбавляє людину життя.

Дії організатора чи підмовника такого вбивства необхідно кваліфікувати за ст.19 і 93 п."а" КК, незалежно від того, яку мету він переслідував.

Для умисного вбивства з корисливих мотивів не має значення, чи досяг винний тієї матеріальної вигоди, якої прагнув.

У разі вчинення умисного вбивства під час нападу або зразу ж після нього з метою заволодіння або утримання приватного майна громадян, колективного чи державного майна, дії винного слід кваліфікувати за п."а" ст.93 КК і ч.3 ст.142 або ч.2 ст.86 чи ст.86-1 цього Кодексу.

Сукупність злочинів має місце і в тому разі, коли вбивство вчинене з метою заволодіння вогнестрільною зброєю або наркотичними засобами. У таких випадках дії винного підлягають кваліфікації за п."а" ст.93 та ч.2 ст.223 чи ч.3 ст.229-2 КК за ознакою вчинення злочину шляхом розбійного нападу.

У випадках, коли умисел на заволодіння майном виник у винного після вбивства, вчиненого з інших мотивів, його дії слід кваліфікувати за ст.93 (при наявності обтяжуючої обставини) або за ст.94 та відповідною статтею КК, що передбачає відповідальність за крадіжку чи грабіж.

9. За п."б" ст.93 КК слід кваліфікувати умисне вбивство з хуліганських мотивів, коли його вчинено на грунті явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини чи з використанням малозначного приводу.

Не можна розглядати, як вчинене з хуліганських мотивів, умисне вбивство в сварці чи бійці, яку почав сам потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи з інших мотивів, що виникли на грунті особистих відносин, хоча при цьому і було порушено громадський порядок. Якщо крім вбивства з хуліганських мотивів винний вчинив ще й інші хуліганські дії (реальна сукупність), скоєне потрібно кваліфікувати за відповідною частиною ст.206 та статтею КК, яка передбачає відповідальність за вбивство.

10. За п."в" ст.93 КК слід кваліфікувати умисне вбивство, вчинене з метою перешкодити правомірній діяльності потерпілого у зв'язку з виконанням ним свого службового або громадського обов'язку, а так само з мотиву помсти за таку діяльність. При цьому відповідальність за цією нормою настає незалежно від часу, що пройшов з моменту виконання потерпілим своїх обов'язків до його вбивства.

Під виконанням службового обов'язку слід розуміти діяльність особи, що входить в коло її повноважень, а громадського обов'язку - здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (припинення правопорушення, повідомлення органам влади про злочин або готування до нього тощо).

У разі умисного вбивства громадянина, який вживав заходи щодо припинення хуліганства, дії винного охоплюються п."в" ст.93 КК і додаткової кваліфікації за п."б" цієї статті не потребують. Хуліганство і наступне вбивство особи, яка припиняла ці дії, необхідно кваліфікувати за відповідною частиною ст.206 і п."в" ст.93 КК.

Коли винний, бажаючи вбити потерпілого у зв'язку з виконанням ним службового або громадського обов'язку, помилково позбавив життя іншу людину, яка такого обов'язку не виконувала, його дії необхідно кваліфікувати за ст.17 і п."в" ст.93 КК як замах на злочин, котрий він намагався вчинити, та за ст.94 КК (при відсутності обтяжуючих обставин).

11. Вбивство двох або більше осіб слід кваліфікувати за п."г" ст.93 КК, якщо дії винного охоплювались єдиним умислом і були вчинені, як правило, одночасно. При цьому вбивство двох або більше осіб може бути вчинено з різних мотивів. Якщо такі мотиви є обтяжуючими обставинами, то дії винного слід кваліфікувати ще і за іншим відповідним пунктом ст.93 КК.

Вбивство ж однієї людини і замах на життя іншої не може розглядатися як закінчений злочин - вбивство двох і більше осіб, оскільки злочинний намір вбити двох осіб не було здійснено з причин, незалежних від волі винного. У цих випадках вчинене слід кваліфікувати за статтями 94 або 93 і ст.17, п."г" ст.93 КК, незалежно від послідовності злочинних дій.

Якщо винний, бажаючи вбити декілька осіб, позбавив життя двох із них, а відносно інших умисел не довів до кінця з незалежних від його волі причин, то вчинене слід кваліфікувати за п."г" ст.93 та ст.17 і п."г" ст.93 КК.

12. Відповідальність за п."д" ст.93 КК настає у разі умисного вбивства жінки, яка завідомо для винного дійсно знаходилась у стані вагітності. Вбивство жінки, яку винний помилково вважав вагітною, підлягає кваліфікації за ч.2 ст.17 і п."д" ст.93 та ст.94 чи ст.93 КК (за наявності інших обтяжуючих обставин).

13. При кваліфікації умисного вбивства за п."е" ст.93 КК необхідно мати на увазі, що законом особлива жорстокість пов'язується зі способом позбавлення людини життя та іншими обставинами, які свідчать про проявлення винним особливої жорстокості.

Умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю, коли винний усвідомлював, що завдає потерпілому особливі страждання шляхом глумління, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю тощо. До особливо жорстокого способу умисного вбивства належить також заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, які завідомо для винного завдавали потерпілому особливих страждань.

Умисне вбивство слід також вважати вчиненим з особливою жорстокістю, якщо воно супроводжувалось глумлінням над трупом, а так само в присутності близьких потерпілому осіб, і винний усвідомлював, що такими діями спричиняє їм особливі страждання.

Знищення або розтин трупа з метою приховання вбивства не можуть вважатися як вбивство з особливою жорстокістю.

Умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого, або з перевищенням меж необхідної оборони, хоча б його було вчинено з ознаками особливої жорстокості шляхом спричинення великої кількості тілесних ушкоджень або в присутності близьких потерпілому осіб, необхідно кваліфікувати відповідно до ст.95 чи ст.97 КК.

14. За п."е" ст.93 КК підлягає кваліфікації умисне вбивство, як вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб, коли винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує спосіб вбивства, небезпечний для життя не тільки однієї людини. При цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною. У випадку, коли при умисному вбивстві людини заподіяно тілесні ушкодження також іншим особам, дії винного належить кваліфікувати за п."е" ст.93 та відповідними статтями КК, що передбачають відповідальність за умисне спричинення тілесних ушкоджень.

Якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для життя багатьох осіб способом, позбавлено життя кількох з них, скоєне належить кваліфікувати за пунктами "е" і "г" ст.93 КК.

15. Коли винний особисто вчинив злочин чи замах на нього та умисне вбивство з метою його приховання, то такі дії слід кваліфікувати за п."ж" ст.93 КК та за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочин чи замах на нього, який винний мав намір приховати.

Дії винного, який вчинив умисне вбивство з метою приховання злочину, скоєного іншою особою, додатково кваліфікувати, крім п."ж" ст.93 ще й за ст.186 КК, не потрібно.

При кваліфікації умисного вбивства за п."ж" ст.93 КК, як вчиненого з метою приховати інший злочин, не має значення, чи був винний виконавцем або співучасником іншого золочину, а так само чи приховував він злочин, вчинений ним особисто або іншою особою.

Якщо вбивство з метою приховання злочину, вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяно, то відповідальність настає за п."ж" ст.93 КК і за співучасть у вчиненні того злочину, який приховувався.

За п."ж" ст.93 КК, як умисне вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину, дії винного підлягають кваліфікації незалежно від того, чи здійснив він свій умисел на вчинення такого злочину.

Вбивство, вчинене в процесі згвалтування чи відразу після цього, необхідно кваліфікувати за п."ж" ст.93 КК, як поєднане із згвалтуванням, та за ч.4 ст.117 КК - за ознакою згвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки.

У випадках, коли вбивство з метою приховати згвалтування вчинено через деякий час (при наявності розриву в часі), дії винного належить кваліфікувати за відповідною частиною ст.117 і п."ж" ст.93 КК, як вбивство з метою приховання раніше вчиненого злочину.

16. Умисне вбивство може кваліфікуватися за п."з" ст.93 КК як вчинене особливо небезпечним рецидивістом лише тоді, коли винна особа визнана особливо небезпечним рецидивістом вироком суду, що набрав чинності до вчинення даного злочину і судимість у встановленому порядку не погашено.

17. За п."з" ст.93 КК належить кваліфікувати дії особи, яка раніше вчинила умисне вбивство (за винятком вбивства, передбаченого статтями 95-97 цього Кодексу), незалежно від того, чи була вона засуджена за перший злочин.

Відповідальність за повторне умисне вбивство чи замах на нього настає незалежно від того, чи вчинив винний раніше вбивство або замах на нього, був він виконавцем чи співучасником цього злочину.

Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство, або замах на нього, що охоплюються відповідно до ст.94 або статтями 17 і 94 КК, такі його дії підлягають самостійній кваліфікації, а повторно вчинене таке діяння, в залежності від того, закінчено воно чи ні, слід кваліфікувати за п."з" ст.93 або за ст.17 і п."з" ст.93 КК.

Подібним чином самостійно повинні кваліфікуватися діяння і у випадках:

а) якщо спочатку вчинюється замах на вбивство при обтяжуючих обставинах, а потім закінчений злочин - умисне вбивство;

б) коли спочатку вчинюється вбивство при обтяжуючих обставинах, а потім замах на вбивство.

Якщо винна особа в різний час вчинила два замахи на вбивство при обтяжуючих обставинах і за перший з них не була засуджена, скоєне загалом повинно кваліфікуватися за ст.17 і за п."з" ст.93 КК та відповідними її пунктами, що передбачають обтяжуючі обставини обох замахів на вбивство.

При вчиненні декількох умисних вбивств при обтяжуючих обставинах, передбачених різними пунктами ст.93 КК, дії винного належить кваліфікувати за сукупністю цих пунктів та п."з" ст.93 КК з урахуванням повторності. Під раніше вчиненим умисним вбивством слід розуміти не тільки вбивства, кваліфіковані за статтями 93 і 94, а й злочини, передбачені статтями 58, 59, 190-1 КК, а також злочини, відповідальність за які настає за ст.60 і п."в" ст.234 КК, якщо вони були поєднані з умисним позбавленням життя людини чи замаху на нього.

Вбивство не може кваліфікуватися за п."з" ст.93 КК якщо судимість за раніше вчинений такий злочин знята з винного чи погашена у встановленому законом порядку, або на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності.

18. Судам слід мати на увазі, що при вчиненні злочину в співучасті, такі кваліфікуючі ознаки, як вбивство особливо небезпечним рецидивістом або особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, повинні враховуватись при кваліфікації дій тільки тих співучасників, до яких ці ознаки відносяться безпосередньо.

19. При засудженні за ст.93 КК покарання не можна призначати за кожним пунктом цієї статті окремо. Проте при призначенні покарання необхідно враховувати наявність в діях винного декількох обтяжуючих обставин умисного вбивства.

20. Роз'яснити, що не можна кваліфікувати вбивство однієї особи за сукупністю пунктів "а", "б", "в", "ж" ст.93 КК у будь-якому їх поєднанні, оскільки неможливо вчинити вбивство одночасно з корисливих, хуліганських мотивів, у зв'язку з виконанням потерпілим свого службового або громадського обов'язку чи з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення.

Відповідно до ст.277 КПК, суд не може змінювати кваліфікацію дій винного в умисному вбивстві з одного пункту та інший пункт ст.93 КК, якщо це тягне за собою зміну формулювання обвинувачення, що погіршує становище підсудного і порушує його право на захист.

21. Умисне вбивство без обтяжуючих обставин, передбачених ст.93 КК, а також без пом'якшуючих обставин, передбачених статтями 95-97 КК, зокрема, в обопільній сварці чи бійці або з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим, підлягає кваліфікації за ст.94 КК.

22. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини слід кваліфікувати за ст.96 КК, якщо воно вчинене за наявності особливого психічного і фізичного стану жінки, який знижує її спроможність керувати своїми діями під час пологів або зразу ж після них.

Умисне вбивство матір'ю своєї дитини після того, коли зазначений особливий стан пройшов, при відсутності обтяжуючих обставин вбивства, слід кваліфікувати за ст.94 КК.

23. Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їх взаємовідносини.

Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності.

Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту нанесення ушкоджень і до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину, як умисного вбивства значення не має.

Суди повинні враховувати, що замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин.

24. Судам необхідно мати на увазі, що суб'єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачена статтями 95 або 103 КК, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Для кваліфікації таких дій винного за вказаними статтями необхідною умовою є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень, нанесення побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (погроза заподіяти фізичну, моральну чи майнову шкоду). До тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує честь і гідність винного або його близьких.

У випадках, коли вбивство або тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження заподіяно після того, коли стан сильного душевного хвилювання пройшов, дії винного потрібно кваліфікувати за статтею КК, що передабчає відповідальність за вказані злочини, вчинені без пом'якшуючих обставин. Протиправна поведінка потерпілого в такому разі може бути визнана обставиною, що істотно знижує суспільну небезпечність злочину і пом'якшує відповідальність винного.

Звернути увагу судів на те, що умисне легке тілесне ушкодження, заподіяне під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірною поведінкою потерпілого, злочином не визнається.

25. Роз'яснити, що відповідальність за ст.97 або ст.104 КК за вбивство або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони настає лише у разі, коли винним здійснений захист, який явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці, що склалася.

26. У випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тілесне ушкодження, передбачила можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або ж не передбачала можливість настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити, її дії слід оцінювати як вбивство з необережності або спричинення необережного тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст.98 чи ст.105 КК.

Не можна, зокрема, розглядати як умисне вбивство випадки, коли смерть потерпілого сталася від ушкодження, одержаного при падінні від поштовху або удару, якщо винний не усвідомлював, що від таких його дій можуть настати тяжкі наслідки.

У разі, коли при згвалтуванні чи замаху на цей злочин настала смерть протерпілої (наприклад, якщо вона виплигнула з вікна будинку або з транспортного засобу під час руху і отримала смертельні ушкодження), дії винного охоплюються ч.4 ст.117 чи ч.2 ст.17 і ч.4 ст.117 КК, як згвалтування чи замах на згвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, і додаткової кваліфікації за ст.98 КК не потребують.

27. Звернути увагу судів на те, що відповідно до ст.76 КПК, для встановлення причин смерті, тяжкості і характеру тілесних ушкоджень призначення експертизи є обов'язковим. При цьому слід мати на увазі, що визначення особливої жорстокості, мучення, мордування, знівечення обличчя є компетенцією суду. Чи є знівечення обличчя непоправним, має визначити судово-медична експертиза.

Від легких тілесних ушкоджень потрібно відрізняти побої, які не є особливим видом ушкоджень, але характеризуються заподіянням болю шляхом нанесення кількох ударів. Факти нанесення ударів, побоїв або інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю, визначаються судом, а не експертизою.

Для з'ясування, чи вчинено діяння в стані фізіологічного або патологічного афекту, судам необхідно практикувати проведення психолого-психіатричних експертиз.

Судам слід перевіряти, чи відповідає висновок експертизи щодо тяжкості тілесних ушкоджень вимогам статей 101-106 КК і Правилам судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень та мати на увазі, що висновок експертизи не має заздалегідь встановленої сили і повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами.

28. Судам потрібно відрізняти вбивство, передбачене статтями 93-98 КК від інших злочинів, пов'язаних з позбавленням життя людини чи посяганням на нього. При цьому слід враховувати що:

а) посягання на життя державного діяча, вчинене у зв'язку з його державною діяльністю, або на життя представника іноземної держави, вчинене з метою спричинити міжнародні ускладнення, є злочинами проти держави і повністю охоплюються відповідно ст.58 чи ст.59 КК і додаткової кваліфікації за п."в" ст.93 КК не потребують.

Під посяганням на життя державного діяча чи представника іноземної держави слід розуміти його умисне вбивство або замах на умисне вбивство;

б) бандитизм, поєднаний з умисним вбивством, є посяганням на основи державного управління в сфері громадської безпеки та на життя людини. Оскільки диспозицією ст.69 не передбачені такі наслідки, як позбавлення життя людини і санкція цього закону більш м'яка, ніж санкція ст.93 чи ст.94 КК, дії винного у таких випадках слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, як бандитизм і умисне вбивство;

в) під посяганням на життя, відповідальність за яке передбачено ст.190-1 КК, належить розуміти умисне вбивство або замах на вбивство працівника міліції, народного дружинника чи військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю по охороні громадського порядку. Такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст.190-1 та п."в" ст.93 чи ч.2 ст.17 і п."в" ст.93 КК;

г) у разі умисного вбивства, при вчиненні злочинів, в яких кваліфікуючою ознакою є загибель людей (ч.3 ст.62, ч.3 ст.66, ч.2 ст.71, ч.4 ст.187-6 КК), а також настання людських жертв (ч.3 ст.89, ч.2 ст.145, ч.2 ст.189-5 КК), дії винного слід кваліфікувати за відповідним пунктом ст.93 чи за ст.94 та статтею КК, що передбачає відповідальність за один із вказаних злочинів. Заподіяння під час вчинення таких злочинів смерті з необережності додаткової кваліфікації за ст.98 КК не потребує;

д) дії винного по угону транспортного засобу, поєднані з позбавленням життя потерпілого, слід кваліфікувати залежно від спрямованості умислу. Якщо при цьому ставилася корислива мета - заволодіння транспортним засобом, такі дії належить кваліфікувати за п."а" ст.93 і ч.3 ст.142 КК. Вбивство з метою полегшити угон транспортного засобу необхідно кваліфікувати за п."ж" ст.93 і ч.3 ст.215-3 КК.

29. Заподіяння внаслідок перевищення влади або службових повноважень тяжких тілесних ушкоджень чи вбивство потерпілого, вчинені як умисно, так і з необережності, підлягають кваліфікації за сукупністю ч.2 ст.166 і статті КК, що передбачає відповідальність за вбивство чи тяжке тілесне ушкодження, вчинені умисно чи з необережності.

30. Умисне заподіяння тілесного ушкодження з хуліганських мотивів утворює сукупність злочинів, передбачених ч.2 або ч.3 ст.206, та залежно від наслідків ушкодження - відповідною частиною ст.101 КК.

У випадку, коли під час хуліганства заподіяно смерть потерпілого з необережності, дії винного належить кваліфікувати за відповідною частиною ст.206 та за ст.98 КК.

31. Відповідальність за ч.1 ст.99 КК за доведення потерпілого до самогубства або до спроби вчинити самогубство може нести лише особа, від якої потерпілий знаходився в матеріальній чи іншій залежності, і тільки у випадку, коли це сталося внаслідок жорстокого поводження винного з потерпілим або систематичного приниження його особистої гідності.

Під жорстоким поводженням слід розуміти безжалісні, грубі діяння особи, які спричиняють потерпілому фізичні чи психічні страждання (мордування, систематичне нанесення тілесних ушкоджень чи побоїв, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо). Систематичним приниженням людської гідності є тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні образи та інші форми глумління над честю і гідністю людини).

Перевищення особою влади або службових повноважень, що призвело до самогубства потерпілого чи спроби вчинити самогубство, утворює сукупність злочинів, передбачених ч.2 ст.166 та ст.99 КК.

32. Оскільки ст.10 КК не встановлена відповідальність осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, за злочини, передбачені статтями 58, 59, ч.3 ст.62, ч.3 ст.66, ст.69, ч.2 ст.71, ч.3 ст.86-2, ч.5 ст.123-1, ч.3 ст.144, ч.4 ст.187-6, ч.2 ст.189-5, ст.190-1 цього Кодексу, такі дії винного, поєднані з вбивством або заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень, необхідно кваліфікувати за статтями відповідно 93-98, 101-104, ч.1 ст.106 чи ст.189-4 КК.

33. Вирішуючи цивільний позов у кримінальній справі про відшкодування шкоди, заподіяної втратою годувальника, каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров'я потерпілого, витрат, викликаних ушкодженням здоров'я (на лікування, посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо), а також на поховання потерпілого, суди повинні виходити з роз'яснень щодо цих питань, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди".

34. Зобов'язати суди забезпечувати виконання вимог статей 23 і 23-2 КПК, глибоко і всебічно з'ясовувати причини і умови, що сприяли вчиненню вбивств та заподіянню громадянам тілесних ушкоджень, окремими ухвалами реагувати на недоліки у попередженні побутових конфліктів, невжиття передбачених законом заходів за заявами громадян про факти посягань на їх життя і здоров'я тощо.

35. Судовій колегії в кримінальних справах та військовій колегії Верховного Суду України, обласним, Київському і Севастопольському міським судам, військовим судам регіонів і Військово-Морських Сил України посилити нагляд за законністю і обгрунтованістю вироків у справах даної категорії, періодично вивчати судову практику і вживати заходів до усунення помилок і недоліків.

36. Визнати такими, що втратили чинність, постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1981 року N 9 "Про практику застосування судами України законодавства в справах про умисне вбивство" та від 23 грудня 1988 року N 11 "Про практику застосування законодавства і виконання постанови Пленуму Верховного Суду України в справах про умисне вбивство".