Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з відшкодуванням витрат лікувальних закладів на лікування громадян

З метою правильного і однакового вирішення спорів за позовами лікувальних закладів до підприємств (організацій) про відшкодування витрат на лікування і відновлення здоров'я громадян Вищий Арбітражний Суд України на додаток до листа від 25 травня 1989 року N 01-18/602 (інформаційний вісник N 2 за 1989 рік), вважає за необхідне дати такі роз'яснення:

1. Постановою Верховноі Ради України від 12 вересня 1991 року "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" передбачено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на її території застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Оскільки в даний час в Україні не прийнятий нормативний акт щодо відшкодування підприємствами (організаціями) витрат лікувальних закладів на лікування громадян, з цього питання слід керуватись постановою Ради Міністрів СРСР від 19 листопада 1987 року N 1318.

2. При вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням зазначених витрат, слід виходити з того, що відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 19.11.87 N 1318 підприємства і організації повинні відшкодовувати такі витрати тільки у тих випадках, коли захворювання сталося внаслідок несприятливих виробничих умов, виробничих травм і отруєнь, харчових отруєнь і гострих кишкових інфекцій, пов'язаних з порушенням протиепідемічного режиму на харчових об'єктах, а також дорожньо-транспортних пригод з вини транспортних (організацій).

3. Відповідно до статті 33 та пункту 5 статті 54 Арбітражного процесуального Кодексу України позивач повинен довести наявність обставин, які надають йому право на відшкодування витрат на лікування громадян. Такими доказами, зокрема, можуть бути акт про нещасний випадок (форма Н-1); вирок, рішення суду, постанова прокуратури, органу дізнання чи попереднього слідства; висновок органів, що здійснюють контроль і нагляд за станом охорони праці і дотриманням законодавства про працю; рішення (постанова) профспілкових органів про відшкодування підприємствами бюджету державного соціального страхування витрат на виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з виробничою травмою (каліцтвом); рішення (постанова) адміністрації чи профспілкового органу про відшкодування потерпілому шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим пошкодженням здоров'я, пов'язаним з роботою; постанова, рішення, наказ про накладення відповідного стягнення на посадових осіб, дії яких призвели до пошкодження здоров'я робітників підприємства або населення тощо.

Якщо позивач подає тільки виписку з історії хвороби про проведене лікування і докази про те, що на його вимогу відповідач не надіслав йому перелічені документи, арбітражний суд відповідно до статті 38 Арбітражного процесуального Кодексу України зобов'язаний витребувати їх у відповідача. В разі ненадіслання витребуваних арбітражним судом матеріалів слід вирішити питання про застосування до відповідача штрафу, встановленого пунктом 5 статті 83 Арбітражного процесуального Кодексу України.

Якщо й після цього відповідач не подасть цих документів, спір підлягає вирішенню по суті, виходячи з того, що відповідач не доказав відсутності обставин, за якими згідно з постановою Ради Міністрів СРСР від 19.11.87 N 1318 він повинен відшкодувати витрати на лікування і відновлення здоров'я громадян.

Щодо доведення розміру витрат на лікування, то з цього питання слід керуватись листом Міністерства фінансів та Міністерства охорони здоров'я України від 4 січня 1990 року N 1-07/4 "Про порядок стягнення витрат на лікування осіб, захворювання яких сталося з вини виробництва".