Ухвала Конституціного Суду України про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України щодо офіційного тлумачення положень пункту "а" статті 2, пункту "а" частини першої статті 3 та частин третьої, четвертої статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір"

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Козюбри Миколи Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича - суддя-доповідач,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

розглянув питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України щодо офіційного тлумачення положень пункту "а" статті 2, пункту "а" частини першої статті 3 та частин третьої, четвертої статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" від 26 грудня 1992 року N 18-92.

Заслухавши суддю-доповідача Німченка В.І. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - Кабінет Міністрів України - звернувся з клопотанням дати офіційне тлумачення положень пункту "а" статті 2, пункту "а" частини першої статті 3 та частин третьої, четвертої статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" від 26 грудня 1992 року N 18-92 (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 10, ст. 82) в редакції Закону України "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" від 22 березня 2001 року N 2324-III (далі - Декрет).

Зазначені положення Декрету передбачають, що платниками акцизного збору є суб'єкти підприємницької діяльності, а також їх філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) - виробники підакцизних товарів (продукції) на митній території України, на які встановлено ставки акцизного збору в твердих сумах, а також замовники, за дорученням яких виготовляється продукція на давальницьких умовах по товарах, на які встановлено ставки акцизного збору у відсотках обороту, які сплачують акцизний збір виробнику (пункт "а" статті 2 Декрету). Об'єктом оподаткування є обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції), в тому числі з давальницької сировини, шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безоплатної передачі товарів (продукції) або з частковою їх оплатою, а також обсяги відвантажених підакцизних товарів (продукції), виготовлених з давальницької сировини (пункт "а" частини першої статті 3 Декрету).

Суми акцизного збору, що підлягають сплаті, визначаються платниками самостійно виходячи з обсягів реалізованих підакцизних товарів (продукції за встановленими ставками).

Власник готової продукції, на яку встановлено ставку акцизного збору в твердих сумах, виготовленої на давальницьких умовах, сплачує акцизний збір виробнику (переробнику) не пізніше дня відвантаження готової продукції її замовнику або за його дорученням іншій особі. Умовою відвантаження виробником (переробником) готової продукції, виготовленої з давальницької сировини, її власнику або за його дорученням іншій особі, є документальне підтвердження банківської установи про перерахування відповідної суми акцизного збору на розрахунковий рахунок виробника (переробника) (частини третя, четверта статті 6 Декрету).

В порядку офіційного тлумачення цих положень Декрету суб'єкт конституційного подання просить дати роз'яснення з таких питань:

1) чи є платниками акцизного збору виробники-резиденти України підакцизних товарів (послуг), зокрема нафтопродуктів, із сировини (нафти сирої) замовника-резидента України без переходу права власності на цю сировину до виробника згідно з пунктом "а" статті 2 Декрету;

2) чи є об'єктом оподаткування обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції), зокрема нафтопродуктів, із сировини (нафти сирої) замовника без переходу права власності на цю сировину шляхом її продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безоплатної передачі товарів (продукції) або з частковою їх оплатою, а також обсяги відвантажених підакцизних товарів (продукції), зокрема нафтопродуктів, виготовлених з такої сировини, відповідно до пункту "а" частини першої статті 3 Декрету;

3) чи повинен відповідно до статті 6 Декрету власник готової продукції, яка виготовлена з його сировини і на яку встановлено ставки акцизного збору в твердих сумах, сплачувати акцизний збір виробнику (переробнику) не пізніше дня відвантаження готової продукції.

2. Необхідність в офіційному тлумаченні положень зазначених статей Декрету, обгрунтовується у клопотанні, зумовлена "різними підходами їх застосування у своїй діяльності органами державної податкової служби та судів". Зокрема, мають місце звернення до суду виробників підакцизних товарів (продукції) із сировини замовника без переходу до них права власності на таку сировину, тобто з давальницької сировини, з позовами щодо донарахувань органами державної податкової служби акцизного збору.

За судовими рішеннями сировина - нафта, яка замовником - резидентом України передається виробнику - резиденту України за договором підряду для виготовлення підакцизних товарів без переходу права власності на цю сировину до виробника, не визнається як давальницька, оскільки не відповідає визначенню терміна "давальницька сировина", наведеному в Законі України від 15 вересня 1995 р. "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах", тобто не ввезена на митну територію України іноземним замовником для подальшого повернення продукції, виробленої з неї, в країну замовника.

На думку Кабінету Міністрів України, Закон України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" - це спеціальний закон, сферою застосування якого відповідно до статті 10 є відносини, пов'язані з державним регулюванням операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах, тому дія його не поширюється на відносини, пов'язані з діяльністю резидентів України щодо переробки нафти на давальницьких умовах на внутрішньому ринку.

3. Колегія суддів Конституційного Суду України з конституційних подань Ухвалою від 12 березня 2002 року відмовила у відкритті конституційного провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України".

4. Розглянувши конституційне подання, Конституційний Суд України дійшов висновку відмовити у відкритті конституційного провадження у справі з таких підстав.

Відповідно до статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є практична необхідність у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції України та законів України.

Зміст конституційного подання свідчить, що тлумачення зумовлено необхідністю визначення поняття "давальницька сировина" як правової категорії та хто є платниками акцизного збору в разі виготовлення нафтопродуктів (підакцизного товару) із сировини (нафти сирої), коли її власник-замовник і виконавець-переробник є резидентами України.

5. В матеріалах, що надійшли з Вищого господарського суду України, наголошується, що практика судів України при вирішенні спорів стосовно операцій з сировиною є однозначною і відповідає чинному на час прийняття їх рішень законодавству. Договір переробки нафти за своєю правовою природою є договором підряду (Глава 28 ЦК УРСР ).

При цьому, на їх думку поняття "давальницька сировина" і "сировина замовника за договором підряду" в українському законодавстві не є тотожними, а законодавець в Законі України від 22 березня 2001 року N 2324-III допустив прогалину, не давши законодавчого визначення поняття "давальницька сировина" в операціях між резидентами (Лист від 17.01.2002 N 01-15/47 та додаток до нього на 53 аркушах).

Аналогічної позиції стосовно правової природи договорів на виготовлення нафтопродуктів з сирої нафти замовника без переходу права власності на них до виробника та обгрунтованості на законі судової практики господарських судів дотримується і Верховний Суд України. На його переконання, термін "давальницька сировина", що вживається в законодавстві про оподаткування, підпадає під цивільно-правове визначення "матеріали замовника", а визначений в Законі України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" термін "давальницька сировина" не повинен застосовуватись в операціях між резидентами (Лист від 31 січня 2002 N 1-3/42).

За повідомленням Міністерства юстиції України поняття "давальницька сировина" в операціях між резидентами податковим законодавством не було визначено. З метою усунення цієї законодавчої прогалини 17 вересня 2001 року Кабінет Міністрів України подав на розгляд Верховної Ради України проект Закону України "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір". В цьому законопроекті, зокрема, пропонувалось дати визначення терміна "давальницька сировина" (Лист від 20.02.2002 р. N 23-15-7).

Конституційний Суд України вважає, що суб'єкт права на конституційне подання не навів правового обгрунтування неоднозначності застосування положень Декрету, що відповідно до статті 39 Закону України "Про Конституційний Суд України" може бути підставою для практичної необхідності роз'яснення цих норм. Законність судових рішень на час їх ухвалення не спростована і підтверджена Верховним Судом України, оскільки правозастосовна практика судів загальної юрисдикції була однозначною і базувалася на чинному законодавстві.

Під час підготовки матеріалів справи до розгляду Верховна Рада України 13 грудня 2001 року прийняла Закон України "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" N 2895-III, яким доповнено статтю 1 Декрету та визначено терміни "давальницька сировина" і "давальницькі умови":

- "давальницька сировина - сировина, яка є власністю одного суб'єкта підприємницької діяльності (замовника) і передається іншому суб'єкту підприємницької діяльності (виробнику) для виготовлення підакцизних товарів (продукції) без переходу права власності на таку сировину";

- "давальницькі умови - будь-які умови, визначені в договорах між суб'єктом підприємницької діяльності (замовником) і суб'єктом підприємницької діяльності (виробником), за яких виготовляється підакцизна продукція, яка є власністю замовника".

Відповідно до статті 2 цього Закону він набирає чинності з дня його опублікування та поширюється на всі правовідносини, що виникають після набрання чинності цим Законом.

Конституційний Суд України вважає, що з прийняттям зазначеного Закону усунуто законодавчу прогалину щодо визначення в податковому законодавстві поняття "давальницької сировини" в операціях між резидентами щодо її переробки.

У зв'язку зі зміною правової ситуації стосовно предмета тлумачення відпали і правові підстави, які відповідно до статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" є необхідною умовою для відкриття конституційного провадження у справі.

Оскільки конституційне подання не відповідає вимогам статей 39, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", згідно з пунктом 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" підстав для відкриття конституційного провадження немає.

Враховуючи наведене та керуючись статтею 150 Конституції України, статтями 39, 45, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України щодо офіційного тлумачення положень пункту "а" статті 2, пункту "а" частини першої статті 3 та частин третьої, четвертої статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" від 26 грудня 1992 року N 18-92 на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України".

2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною і не може бути оскарженою.