Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоровя, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів

Зміцнення законності та правопорядку значною мірою залежить від діяльності органів прокуратури, внутрішніх справ і служби безпеки по захисту життя, здоров'я, гідності, прав і свобод громадян, державного суверенітету та конституційного ладу України від протиправних посягань.

Необхідною умовою здійснення цих завдань є надійний правовий захист працівників правоохоронних органів.

В застосуванні законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність працівників правоохоронних органів, виникли питання, що потребують роз'яснення.

Пленум Верховного Суду України

1. Звернути увагу судів на те, що точне та неухильне додержання законодавства, яке передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність працівників правоохоронних органів, народних дружинників та військовослужбовців, пов'язані з їх діяльністю, сприяє успішному виконанню покладених на них обов'язків.

2. При розгляді кримінальних справ даної категорії суди повинні перевіряти виконання органами попереднього слідства вимог закону про всебічність, повноту та об'єктивність досліджень обставин справи.

У випадках неповноти попереднього слідства, яка не може бути усунута в судовому засіданні, встановлення порушень прав обвинуваченого на захист та інших істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону справа підлягає поверненню на додаткове розслідування.

3. Судам необхідно мати на увазі, що відповідальність за статтями 188-1, 189-1 - 189-5, 190-1 Кримінального кодексу та за статтями 185 і 185-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення настає лише за умови протидії законній службовій діяльності працівника прокуратури, органу внутрішніх справ, служби безпеки, а також народного дружинника, військовослужбовця при виконанні ними обов'язків по охороні громадського порядку.

Якщо дії притягнутої до відповідальності особи були реакцією на незаконні діяння працівника правоохоронного органу, народного дружинника чи військовослужбовця або викликані особистими неприязними стосунками, не пов'язаними з виконанням потерпілим своїх обов'язків, вчинене, за наявності для цього підстав, потрібно кваліфікувати як злочин проти особи або власності.

4. Правомірне застосування працівником міліції, народним дружинником, військовослужбовцем до правопорушника фізичного впливу, спеціальних засобів або зброї виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

5. Роз'яснити судам, що, крім судді, народного засідателя, військовослужбовця та народного дружинника потерпілими у справах про злочини та правопорушення, передбачені статтями 188-1, 189-1 - 190-1 Кримінального кодексу та стяттями 185 і 185-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення можуть бути такі працівники правоохоронних органів:

а) працівники прокуратури, а саме: слідчі та прокурори, перелік яких даний у статтях 17 та 56 Закону України від 5 листопада 1991 року "Про прокуратуру";

б) працівники органів внутрішніх справ, у тому числі особи, які відповідно до ст.16 Закону України від 20 грудня 1990 року "Про міліцію" знаходяться на державній службі в підрозділах міліції і яким присвоєне спеціальне звання міліції. Згідно зі ст.9 цього Закону до виконання завдань по охороні громадського порядку можуть залучатись інші працівники органів внутрішніх справ, військовослужбовці внутрішніх справ (працівники виправно-трудових установ, пожежної охорони, а також курсанти, слухачі, ад'юнкти, інші атестовані працівники, у тому числі і викладацького складу навчальних закладів МВС України).

Крім того, потерпілими можуть бути інші особи, прийняті на службу в органи внутрішніх справ, які мають пройти атестацію;

в) працівники Служби безпеки, які перелічені в ст.19 Закону України від 20 березня 1992 року "Про Службу безпеки України".

Судам слід мати на увазі, що названі у підпунктах "б" і "в" цієї статті особи та військовослужбовці можуть визнаватись потерпілими не тільки тоді, коли заходи по охороні громадського порядку вони застосовували відповідно до своїх службових обов'язків, за наказом чи розпорядженням, а й з власної ініціативи (наприклад, затримання правопорушника поза службою, у неробочий час тощо).

Крім того, потерпілими можуть бути близькі родичі працівників, зазначених у підпунктах "а-в" цієї статті. Відповідно до п.11 ст.32 Кримінально-процесуального кодексу такими є: батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба і онуки.

Посягання, вчинені на технічних працівників, секретарів, прибиральниць та інших осіб, робота яких не пов'язана із основними функціями діяльності прокуратури, органів внутрішніх справ та служби безпеки, потрібно кваліфікувати за відповідними статтями Кримінального кодексу, які передбачають відповідальність за злочини проти особи або проти власності.

6. При кваліфікації протиправних дій судам слід відрізняти злочини, вчинені щодо працівників міліції, народних дружинників та військовослужбовців при виконанні ними обов'язків по охороні громадського порядку, від злочинів, вчинених щодо працівників правоохоронних органів у зв'язку з виконанням ними інших службових обов'язків.

Під виконанням обов'язків по охороні громадського порядку слід розуміти: несення постової чи патрульної служби, підтримання порядку під час демонстрацій, мітингів, інших масових заходів, при ліквідації наслідків аварії, стихійного лиха, дії по припиненню або попередженню порушень громадського порядку, затриманню порушника тощо.

Відповідальність за злочини, передбачені статтями 189-2 - 189-5, 190 Кримінального кодексу, настає як за дії, вчинені відносно потерпілого під час безпосереднього виконання ним службових обов'язків, так і в інший час (наприклад, як помста за службову діяльність потерпілого в минулому). Це положення стосується і відповідальності за злочин, передбачений ст.189-1 Кримінального кодексу, при образі народного дружинника чи військовослужбовця.

7. Виходячи зі змісту ст.185-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, публічними є заклики у будь-якій формі до громадян або хоча б до однієї особи, але в присутності інших громадян, з пропозицією чи проханням не виконувати розпорядження або вимогу працівника міліції у зв'язку з виконанням ним обов'язків по охороні громадського порядку. За цією статтею також повинні кваліфікуватись дії, що пов'язані з поширенням завідомо неправдивих відомостей з метою провокації непокори законній вимозі працівника міліції, якщо вони призвели до порушення громадського порядку.

Згідно зі ст.185 Кодексу України про адміністративні правопорушення злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, народного дружинника чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена в зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок.

Слід також мати на увазі, що адміністративна відповідальність за названою статтею настає при відсутності застосування фізичної сили з боку винної особи.

8. На відміну від злісної непокори, передбаченої ст.185 Кодексу Укпаїни про адміністративні правопорушення, вчинення опору полягає в активній фізичній протидії здійсненню працівником міліції, народним дружинником, військовослужбовцем обов'язку по охороні громадського порядку. Такі дії утворюють склад злочину, передбачений ст.188-1 Кримінального кодексу.

За цією статтею має нести відповідальність не лише безпосередньо правопорушник, але й інша особа, яка активно перешкоджала працівнику міліції, народному дружиннику, військовослужбовцю виконувати покладені на них обов'язки по охороні громадського порядку.

Опір, не поєднаний з насильством чи погрозою його застосування, якщо він був спрямований лише на перешкодження працівнику міліції запобігти злочину чи затримати особу, яка його вчинила, утворює окремий склад злочину, передбачений ч.2 ст.189-3 Кримінального кодексу.

Поєднаний з насильством або погрозою застосування насильства опір військовослужбовцю або народному дружиннику, що перешкодив запопігти злочину чи затримати злочинця, охоплюється складом злочину, передбаченого ч.2 ст.188-1 Кримінального кодексу.

Насильство, застосоване щодо працівника міліції, народного дружинника чи військовослужбовця при опорі їм під час виконання ними обов'язків по охороні громадського порядку, може виражатись в умисному нанесенні побоїв, тілесних ушкоджень тощо. При цьому заподіяння будь-кому з потерпілих легких тілесних ушкоджень, а народному дружиннику чи військовослужбовцю і середньої тяжкості, охоплюється диспозицією ч.2 ст.188-1 Кримінального кодексу. Якщо при опорі працівнику міліції були були заподіяні середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст.188-1 та ч.2 ст.189-2 цього Кодексу.

Погроза застосування насильства під час вчинення опору полягає у висловлюваннях або діях про наміри винної особи застосувати насильство до працівника міліції, народного дружинника чи військовослужбовця при виконанні ними обов'язків по охороні громадського порядку. Погроза насильством щодо працівника міліції у зв'язку з виконанням ним інших службових обов'язків тягне відповідальність за ст.189-2 Кримінального кодексу.

9. Судам слід мати на увазі, що відповідальність за ст.189-1 Кримінального кодексу настає лише у випадку, коли образа працівнику міліції при виконанні ним службових обов'язків, народному дружиннику чи військовослужбовцю у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку була нанесена протягом року після накладення адміністративного стягнення за таке ж порушення. В таких випадках судам при розгляді кримінальних справ необхідно перевіряти обгрунтованість притягнення винного до відповідальності за ст.185 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Під образою слід розуміти нецензурні чи брутальні висловлювання, непристойні жести та інші аналогічні дії щодо працівника міліції, вчинені під час виконання ним службових обов'язків, а щодо народного дружинника чи військовослужбовця - у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку, які принижують честь і гідність вказаних осіб. Образою слід визнавати і непристойну оцінку особистих якостей або поведінки цих осіб.

Не є образою в розумінні ст.185 Кодексу України про адміністративні правопорушення і ст.189-1 Кримінального кодексу безадресна нецензурна лайка в присутності працівника міліції, народного дружинника чи військовослужбовця. Такі дії, за наявності відповідних підстав, слід кваліфікувати як хуліганство.

10. Роз'яснити судам, що для кваліфікації дії винної особи за ст.189-2 Кримінального кодексу достатньо встановити лише факт погрози працівнику правоохоронного органу або його близьким родичам у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків. Погроза може проявлятися у висловлюванні (усно, письмово, із застосуванням технічних засобів), а також жестах або інших діях, за допомогою яких винний залякує потерпілого вчиненням вбивства, застосуванням до нього насильства чи знищенням його майна. На відміну від ст.100 Кримінального кодексу для кваліфікації дій за ст.189-2 цього Кодексу наявність реальних підстав побоювання потерпілим виконання погроз не є обов'язковою.

Під погрозою насильством слід розуміти погрозу заподіяння потерпілому побоїв чи тілесних ушкоджень. Як погрозу знищення майна слід кваліфікувати погрозу знищити будь-яке майно повністю або його частину.

Посягання на життя, здоров'я та власність працівника правоохоронного органу або його близьких родичів, скоєне безпосередньо після погрози вчинити такі дії, не потребує додаткової кваліфікації за ст.189-2 Кримінального кодексу.

11. За змістом ст.189-3 Кримінального кодексу під втручанням у діяльність працівника прокуратури, органу внутрішніх справ, служби безпеки слід розуміти конкретні дії, спрямовані на перешкоду у виконанні цим працівником службових обов'язків або на досягнення прийняття неправомірного рішення. Втручання може проявлятися в умовлянні, шантажуванні потерпілого, погрозі відмовити у наданні законних благ, а також у будь-якій іншій формі впливу.

При вирішенні питання про відповідальність за ст.189-3 Кримінального кодексу слід мати на увазі, що прохання, наприклад, батьків або інших родичів правопорушника про прийняття працівником правоохоронного органу рішення в інтересах цього правопорушника не утворює складу цього злочину.

Вплив на працівника правоохоронного органу шляхом захвату чи утримання заложниками його близького родича або співробітника охоплюється ч.5 ст.123-1 Кримінального кодексу і додаткової кваліфікації за ст.189 цього Кодексу не потребує.

Якщо втручання в діяльність працівника правоохоронного органу поєднане з діями, передбаченими ч.2 ст.188-1, статтями 189-4, 189-5 або 190-1 Кримінального кодексу, скоєне слід кваліфікувати за сукупністю відповідних статей Кодексу.

Роз'яснити, що при кваліфікації дій за ч.2 ст.189-3 Кримінального ткодексу, за ознакою використання особою свого службового становища, судам слід виходити з того, що винна особа використовує права і повноваження, надані їй за посадою або у зв'язку з певною службовою діяльністю. Суб'єктами цього злочину можуть бути: особи, від яких потерпілий знаходиться у службовій залежності, представники влади, особи, від яких залежить фінансове, матеріально-технічне забезпечення органу, де працює потерпілий, а також медичне та інше обслуговування потерпілого чи його близьких родичів або вирішення побутових питань потерпілого тощо.

12. Суди повинні мати на увазі, що відповідальність за ч.1 ст.189-4 Кримінального кодексу настає як при нанесенні названим у цій статті особам побоїв, так і у тому випадку, коли внаслідок побоїв або інших насильницьких дій цим особам було заподіяно легкі тілесні ушкодження.

Якщо винний усвідомлював суспільно небезпечний характер побоїв або інших насильницьких дій, передбачав настання конкретних тілесних ушкоджень і бажав цих наслідків, але не домігся злочинного результату з причин, що не залежали від його волі, скоєне необхідно кваліфікувати як замах на вчинення злочину в залежності від тяжкості наслідків, яких він бажав (відповідно за ч.1 або ч.2 цієї статті).

13. Роз'яснити судам, що під знищенням майна, передбаченим ст.189-5 Кримінального кодексу, слід розуміти доведення його до повної непридатності для використання за цільовим призначенням. При пошкодженні майна настає погіршення його якості, зменшення цінності або приведення на деякий час у стан, непридатний для використання за цільовим призначенням.

Вирішуючи питання, чи є злочином умисне знищення або пошкодження майна, потрібно враховувати не тільки вартість і розмір майна в натуральному вигляді (вага, обсяг, кількість), а й значення знищеного чи пошкодженого майна для потерпілого.

Знищення малоцінного майна або незначне пошкодження майна, без кваліфікуючих ознак, передбачених ч.2 ст.189-5 Кримінального кодексу, у відповідності з ч.2 ст.7 Кримінального кодексу не є злочином.

Суд при вирішенні справи про цей злочин повинен встановити вартість знищеного майна, а так само розмір шкоди, коли майно було пошкоджено. Якщо для визначення вартості майна чи розміру заподіяної шкоди виникає потреба в спеціальних знаннях, суд має призначити відповідну експертизу.

За змістом ч.2 ст.189-5 Кримінального кодексу умисним знищенням або пошкодженням майна шляхом підпалу є знищення або пошкодження цього майна вогнем у випадках, коли створюється загроза життю чи здоров'ю людей або загроза заподіяння значної матеріальної шкоди як самому потерпілому, так і іншим особам.

Під іншим загальнонебезпечним способом знищення або пошкодження майна слід розуміти дії, небезпечні для життя і здоров'я людей, а також майна інших фізичних та юридичних осіб (наприклад, вибух, отруєння домашніх тварин та інше). Відповідальність за зазначені злочинні дії настає у випадку, коли винний передбачав, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди людям, а так само може знищити або пошкодити майно інших осіб, крім потерпілого, на майно якого вичинено посягання, чи міг і повинен був це передбачити.

Судам слід мати на увазі, що злочин, передбачений ч.2 ст.189-5 Кримінального кодексу, кваліфікується за ознакою спричинення людських жертв у разі, коли настала смерть хоча б однієї людини.

До інших тяжких наслідків, передбачених ч.2 цієї статті, відноситься, зокрема, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості - двом або більше особам або заподіяння значної матеріальної шкоди державній, громадській організації, громадянам чи заподіяння великої майнової шкоди хоча б одній особі (позбавлення притулку, їжі, одягу тощо).

У разі, коли винний, при вчиненні злочину, передбаченого ст.189-5 Кримінального кодексу, бажав чи свідомо допускав, що внаслідок його дій настане смерть або будуть спричинені тяжкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження як особам, зазначеним у цій статті, так і іншим особам, або ж буде заподіяна матеріальна шкода таким особам, скоєне, залежно від конкретних обставин, потрібно кваліфікувати за ч.2 ст.189-5 Кримінального кодексу та відповідними статтями цього Кодексу, що передбачають відповідальність за інші злочини проти порядку управління, особи чи власності.

Якщо психічне ставлення винного щодо людських жертв чи інших тяжких наслідків було необережним, вчинене слід кваліфікувати лише за ч.2 ст.189-5 Кримінального кодексу.

Суди повинні мати на увазі, що умисне знищення або пошкодження майна, яке належить працівнику правоохоронного органу, а так само його близьким родичам, у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, вчинене особою віком від 14 до 16 років шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом чи таке, що спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки, слід кваліфікувати за ч.2 ст.145 Кримінального кодексу.

14. Під посяганням на життя, передбаченим ст.190-1 Кримінального кодексу, судам належить розглядати вбивство або замах на вбивство працівника міліції, народного дружинника чи військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю по охороні громадського порядку. Такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст.190-1 Кримінального кодексу та за п."в"ст.93 чи за ст.17 та п."в" ст.93 цього Кодексу і, залежно від обставин, за іншими пунктами ст.93 Кримінального кодексу.

Якщо цей злочин вчинено особою віком від 14 до 16 років, то залежно від наслідків його слід кваліфікувати за п."в" ст.93 чи за ст.17 та п."в" ст.93 Кримінального кодексу.

Замах на вбивство осіб, зазначених у диспозиції ст.190-1 Кримінального кодексу, може бути вчинено тільки з прямим умислом.

15. Звернути увагу судів на неприпустимість упередженого ставлення до показань потерпілих у справах даної категорії, а також їх невиправданої переоцінки. Показання цих осіб повинні оцінюватись у сукупності з усіма іншими дослідженими доказами.

16. При постановленні вироку суди зобов'язані дотримуватись вимог ст.323 Кримінально-процесуального кодексу про обгрунтування висновків лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, а також вживати заходів для з'ясування причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів даної категорії, і реагувати на виявлені недоліки з метою їх усунення.

17. При розгляді справ про правопорушення, передбачені статтями 185 і 185-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, судді зобов'язані перевіряти правильність складення протоколу про адміністративне правопорушення, наявність пояснень особи, яка притягяється до відповідальності, та свідків правопорушення, даних, що характеризують цю особу, зокрема, чи притягалась вона раніше до адміністративної відповідальності протягом року. У разі відсутності зазначених даних матеріал підлягає поверненню органу внутрішніх справ для належного оформлення.

Звернути увагу суддів на необхідність суворого додержання вимог статей 245, 280, 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, які зобов'язують до всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин кожної справи, до встановлення обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, до визначення розміру заподіяної шкоди та перевірки інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а також вимагають відображення цих обставин у постанові.

У мотивувальній частині постанови, поряд з поясненням притягнутої до відповідальності особи, необхідно наводити пояснення свідків, потерпілих, інші докази, що були досліджені у справі і покладені в основу прийнятого рішення.

Враховуючи, що стаття 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність як за злісну непокору законній вимозі працівника міліції, дружинника чи військовослужбовця, так і їх образу, суддя зобов'язаний зазначити в постанові, за які конкретно правопорушення на винного накладено адміністративне стягнення.