49. Звертаю увагу на законодавчу техніку формулювання "день прийняття рішення". Довідник з нормотворчої техніки, який підготувало Федеральне міністерство юстиції Німеччини (останнє видання - Handbuch der див. зображення Herausgegeben vom Bundesministerium der Justiz 4., див. зображення див. зображення Auflage 2024 ) у підрозділі 161 (с. 111) зазначає стосовно цього аспекта про заборону визначення для моменту набрання чинності актом не лише "дня прийняття", а й навіть "дня опублікування":
"Натомість, формулювання, яке стверджує, що закон набирає чинності "...у день опублікування", може бути проблематичним і тому його слід уникати. Таке формулювання означає, що положення набирає чинності з початку дня опублікування у Федеральному віснику законів, тобто з опівночі. Це завжди передбачає зворотну дію, яка може бути неприпустимою за певних обставин".
У нашому випадку йдеться не про невдалу техніку, а про таку техніку законотворення, яка є явно неконституційною.
50. Дозвіл на ретроактивність актів адвокатського самоврядування суперечить конституційній традиції демократичних держав, а також правовій доктрині. Згадаю лише Лон Фуллера (1902-1978), який у своїй праці "Мораль права" (вперше виданій у 1964 році) сформулював 8 способів, "як стати невдалим законодавцем". Дивовижно, однак стосовно нашого предмета там наведено аж два способи:
- неспроможність надати гласності правилам, на дотримання яких він сподівався, або принаймні зробити їх доступними відповідній стороні;
- зловживання законодавством зі зворотною силою, яке не лише не може керувати діями, а й послаблює цілісність норм з майбутньою чинністю, оскільки наражає їх на небезпеку ретроспективних змін [Фуллер Лон Л. Мораль права: Пер. з англ. Н.Комарова. Наукове видання К.: Сфера, 1999. С. 43]. Рекомендую для прочитання.
У нашому випадку законодавець дозволив аналогічні речі іншим суб’єктам, а Суд визнав "конституційним" такий дозвіл.
Важливий методологічний момент. Оцінка конституційності оспорюваного припису права має враховувати: а) якою є модель правової норми, викладеної повністю або частково в приписі права; б) якою є визначена цією правовою нормою амплітуда допустимої поведінки (обсягу розсуду) суб’єкта; в) чи є в межах встановлених правовою нормою меж розсуду суб’єкта варіант поведінки, який не відповідає Конституції України. Якщо такий варіант є, то це означає, що порушення Конституції України спричиняє саме ця правова норма, а тому вона має ознаки неконституційності.
VIII. Яким не має бути конституційно узгоджене тлумачення припису Закону
( Див. текст )
51. У Рішенні Суд присвятив конституційно узгодженому тлумаченню оспорюваного припису Закону дві абстрактні тези, де-факто, заявивши, що цей метод тлумачення закону дає можливість йому визнати оспорюваний припис Закону конституційним.
52. Спочатку Суд зазначив таке:
"Конституційний Суд України послідовно обстоює свою юридичну позицію, за якою можливість неоднозначного тлумачення норми закону, що є предметом конституційного контролю, не є достатньою підставою для визнання її неконституційною, якщо ця норма допускає конституційно узгоджене (конформне) тлумачення, що забезпечує її розуміння та застосування у спосіб, сумісний із приписами Основного Закону України ( абзац перший підпункту 5.5 пункту 5 мотивувальної частини Рішення ).
53. Із наведеного, вже роблячи підсумок, Суд резюмував:
"З огляду на те, що стосовно частини третьої статті 57 Закону може бути здійснене конституційно узгоджене тлумачення, а також, що немає переконливих та достатніх аргументів для визнання її такою, що порушує конституційні приписи, Конституційний Суд України висновує, що частина третя статті 57 Закону не суперечить частині першій статті 8, статті 57 Конституції України" ( абзац третій підпункту 5.10 пункту 5 мотивувальної частини Рішення ).
Що не так у такому підході?
54. По-перше, цей метод не діє абстрактно, його слід спрямувати на оспорюваний припис Закону. У Рішенні немає обґрунтування можливості застосування цього методу, зважаючи на його межі, зокрема не досліджено, чи допускається в цьому випадку два тлумачення, одне з яких - конституційно узгоджене. З цією метою Суд мав витлумачити оспорюваний припис Закону, а не намагатися змінювати однозначне формулювання закону та чіткий намір законодавця.
Якщо законодавець чітко в оспорюваному приписі Закону встановив, що рішення органів адвокатського самоврядування можуть набирати чинності у день їх ухвалення, це означає, що ці органи в межах свого розсуду одним із варіантів способу набрання чинності актами можуть визначити саме день їх ухвалення. Лінгвістично тут усе дуже чітко, і ця текстуальна чіткість у Законі є явно неконституційною. Тому витлумачити це інакше просто неможливо, хоча Суд спробував надати оспорюваному припису Закону зовсім інше звучання.
Іншими словами, конституційно узгоджений метод тлумачення припису права є застосовний лише у випадках, коли існує справжня неоднозначність у тексті цього припису, тобто законодавчий припис витлумачують різними способами, але ці способи є однаково правдоподібними тлумаченнями.
55. Такий підхід підтверджено у практиці конституційних судів демократичних держав. Федеральний Конституційний Суд Німеччини у рішенні від 18 грудня 2023 року зазначив щодо конституційно-конформного методу таке:
"Норму можна оголосити неконституційною лише тоді, коли неможливе жодне тлумачення, допустиме відповідно до визнаних принципів тлумачення та сумісне з конституцією. Якщо формулювання, законодавча історія, загальний контекст відповідних положень, а також їх значення та мета допускають численні тлумачення, з яких лише одне призводить до конституційного результату, тоді таке тлумачення є необхідним (BVerfGE 83, 201 <214 і далі>; 88, 145 <166>). Однак конституційне тлумачення знаходить свої межі там, де воно суперечить формулюванню та чітко визначеній волі законодавчого органу. Повага до демократично легітимізованого законодавчого органу забороняє надання протилежного значення закону, який є чітким за своїм змістом та формулюванням, або фундаментальне перевизначення нормативного змісту положення (BVerfGE 90, 263 <274 та далі>; 119, 247 <274>; 128, 193 <209 та далі>; 132, 99 <127 та далі>; 138, 296 <350 параграф 132>)" (Beschluss vom 18. Dezember 2023. - 2 BvL 7/16. <24>).
56. По-друге, головною метою конституційно узгодженого тлумачення є збереження чинності приписом права з урахуванням зважування різних конституційних цінностей та потреби забезпечення загальної стабільності правового порядку. У нашому випадку втрата чинності оспорюваним приписом Закону внаслідок визнання його неконституційним жодної шкоди правовому порядку не завдало б як за обсягом нормативного матеріалу, так і за його суттю, враховуючи також і те, що до врегульованих ним відносин може бути застосовано пряму дію статті 57 Конституції України.
57. По-третє, у цій справі у Рішенні, визнавши оспорюваний припис Закону таким, що відповідає Конституції України, тим не менше, відчуваючи слабкість аргументів, Суд надав вказівку органам адвокатського самоврядування такого змісту:
"Реалізуючи ці повноваження, органи адвокатського самоврядування повинні діяти у спосіб, що відповідає конституційним вимогам, зокрема частин другої та третьої статті 57 Основного Закону України. Тому дата набрання чинності рішеннями органів адвокатського самоврядування, що є нормативними актами, не може передувати дню їх ухвалення та оприлюднення. Орган адвокатського самоврядування, який ухвалив рішення, за потреби може встановити пізніший строк набрання ним чинності, як це визначено частиною третьою статті 57 Закону, тобто запровадити перехідний період (vacatio legis), що дасть змогу адвокатам пристосувати свою діяльність до нового нормативного регулювання" (абзац другий підпункту 5.9 пункту 5 мотивувальної частини) (виділення автора).
Через невиокремлення нормативних актів у другому реченні зазначеної вказівки Суд допускає набрання ними чинності у "день ухвалення" (день ухвалення "не передує" сам собі). Така вказівка є явно неконституційною по суті.
58. Розглядаючи справу про конституційність оспорюваного припису Закону, Суд зненацька перефокусовує свою увагу (й повноваження) на особливості виконання цього припису органами адвокатського самоврядування. Однак Суд не має повноважень в мотивувальній частині Рішення націлювати недержавних суб’єктів на певний спосіб виконання оспорюваного припису Закону.
59. Суд своїми вказівками органам адвокатського самоврядування втрутився до повноважень законодавчого органу, оскільки навіть намагання з добрим наміром захистити закон від визнання його неконституційності не може змінювати законодавчі приписи (див.: див. зображення Andreas, Die verfassungskonforme Auslegung - zugleich ein Beitrag zu ihrer. Stellung im System der juristischen Methodenlehre, StudZR 2010, S. 21-43 ).
Тому довільне застосування цього методу без урахування методології його здійснення може призвести до "освячення" ореолом конституційності будь-яких приписів права, які є очевидно загрозливими для конституційного порядку.
IX. Замість висновків
(10 питань методології конституційного обґрунтування)
60. Аналіз Рішення свідчить про недостатню увагу до методології обґрунтування судового рішення. Що я маю на увазі?
Методологія здійснення конституційного судочинства у переважній більшості справ передбачає надання відповіді Судом, принаймні, на такі 10 питань:
1) що є право в аспекті застосовних джерел права, зокрема ролі у формуванні права публічної влади, судової практики, правової наукової доктрини та розуміння взаємодії в цьому процесі національного, наднаціонального та міжнародного права;
2) які принципи (цінності) Конституції України є застосовними у справі;
3) які методи тлумачення Конституції України та в якій послідовності мають бути застосовані в аспекті їхнього зв’язку із характером тлумачного тексту;
4) як методологічно адекватно окреслити предмет конституційного контролю, зокрема в аспектах співвідношення "норми - приписи", транзитивного й первинного законів, предметної й суб’єктної фрагментації, а також в аспекті об’єктивації "законодавчого упущення";
5) як витлумачити приписи права, які є предметом конституційного контролю, в аспекті методів тлумачення та закономірностей розвитку права;
6) якою є потреба й якими є способи об’єктивації імпліцитного складника Конституції України для розв’язання справи в аспекті конституційних принципів (цінностей) та людських прав;
7) який характер державного втручання до людських прав, гарантованих Конституцією України, в аспектах форми (приписів права, адміністративної практики) та інтенсивності;
8) які особливості людського права, гарантованого Конституцією України, до якого вчинено державне втручання, в аспекті його захисної сфери, зв’язку з конституційним текстом та встановлення його сутності (непорушного ядра);
9) за умови збереження непорушності сутності людського права, чи є державне втручання до "периферійної"" захисної сфери цього права пропорційним з огляду на мету, придатність та потребу засобу втручання, а також вимоги завдання ним найменшої шкоди цьому праву;
10) як методологічно правильно зважити конституційні цінності, між якими постає "напруженість", виходячи з предмета справи.
61. Відповіді на ці 10 питань методології не обов’язково повинні бути відображені в кожному рішенні, однак, розв’язуючи кожну справу, Суд має намагатися дати відповідь на них. У Рішенні Суд не поставив більшості з них - ні щодо методів тлумачення конституційного тексту, ні щодо методології оцінки втручання до людського права, гарантованого статтею 57 Конституції України.
Захищаючи людські права, адвокати щодня спираються на Конституцію України, стверджуючи ії цінності. Без їх повноцінної роботи немислимою є правдива конституційна демократія. Як і кожна особа в межах території України, адвокати заслуговують поширення на них конституційних гарантій. Більше того, враховуючи високу місію адвоката для дієвості ціннісного дизайну Конституції України, конституційний порядок повинен посилено захищати адвоката - в цьому я переконаний.
| Суддя Конституційного Суду України | Василь ЛЕМАК |