Як наслідок неналежного мотивування ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21.09.2015 скасовано постанову прокурора про відмову у визнанні потерпілим, в якій зазначено, що слідчим не наведені підстави, визначені ч. 3 ст. 55 КПК, які виключають визнання особи потерпілою, та мотиви прийняття такого рішення. Вказана постанова містить лише перелік статей КПК та їх зміст. Водночас, правового обґрунтування відсутності підстав щодо задоволення клопотання про визнання заявника потерпілими оскаржувана постанова немає.
Крім неналежного мотивування постанов, підставою їх скасування є і необґрунтованість прийнятого рішення слідчим, прокурором стосовно співвідношення процесуальних вимог щодо визнання особи потерпілою та фактичних обставин кримінального правопорушення. Відповідно до ухвали слідчого судді Золочівського районного суду Львівської області від 23.06.2015 скарга на постанову про відмову у визнанні потерпілим обґрунтовувалась тим, що 25.07.2014 відбулося ДТП, у якому було пошкоджено транспортний засіб марки Grand Cherokee д.н. "НОМЕР_1" скаржниці. 12.06.2015 скаржницею була подана заява про залучення її до вказаного кримінального провадження як потерпілої. Цього ж числа слідчим С. винесено постанову про відмову у визнанні її потерпілою, посилаючись на те, що їй не було завдано тілесних ушкоджень, тому вона не може бути потерпілою. З огляду на наведені обставини слідчим суддею було констатовано, що слідчий не врахував факту заподіяння особі внаслідок ДТП майнової шкоди в розумінні ст. 55 КПК, чим порушив її права та позбавив можливості відновити їх і захистити свої інтереси.
На окрему увагу заслуговує питання суб'єктного складу осіб, які можуть бути визнані потерпілими у кримінальному провадженні, зокрема це стосується близьких родичів та членів сім'ї особи, яка внаслідок кримінального правопорушення перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви. Необґрунтована відмова у визнанні потерпілим внаслідок неналежного встановлення ознак сімейних відносин призводить до скасування відповідних постанов. Так, слідчий суддя Ізюмського міськрайонного суду Харківської області згідно з ухвалою від 19.02.2015 встановив, що заявник у кримінальному провадженні подав слідчому заяву про залучення його потерпілим до кримінального провадження за фактом ДТП, де постраждала його племінниця ОСОБА_2, яка перебуває в комі і знаходиться у тяжкому фізичному і психічному стані, а інших близьких родичів у неї немає, тому просив скасувати постанову та залучити його потерпілим до кримінального провадження. При цьому як обґрунтування рішення про нескасування незаконної постанови зазначено: ОСОБА_1 хоча і не входить до переліку близьких родичів, визначеного в ч. 1 п. 1 ст. 3 КПК, однак є дядьком ОСОБА_2 - рідним братом її померлого батька, який пов'язаний з нею спільним побутом і має з нею спільні права та обов'язки, тобто особою, яка є фактично членом сім'ї потерпілої ОСОБА_2.
Результати аналізу ухвал слідчих суддів свідчать, що в окремих випадках слідчі судді неправильно розуміють особливості правового статусу потерпілого. Так, в ухвалі слідчого судді Шевченківського районного суд м. Чернівці від 14.07.2015 зазначено: "окрім цього, вважаю, що права ОСОБА_1 відмовою у визнанні його потерпілим не порушувались, оскільки він на підставі ч. 2 ст. 55 КПК під час проведення досудового розслідування за його заявою про злочин, незважаючи на визнання чи невизнання його потерпілим, має право користуватися правами та обов'язками потерпілого". Таке твердження не ґрунтується на вимогах процесуального законодавства, оскільки прав та обов'язків потерпілого не існує, якщо слідчим або прокурором стосовно конкретної особи було прийнято постанову про відмову у визнанні потерпілим.
Разом з тим результати аналізу судової практики свідчать про те, що ухвали слідчих суддів, які постановляються у зв'язку із задоволенням скарг на постанови про відмову у визнанні потерпілим, не завжди належним чином мотивовані, зокрема, у них не зазначено про те, у чому конкретно полягає необґрунтованість прийнятого слідчим, прокурором рішення, а також не міститься мотивування стосовно підстав для визнання особи потерпілою. Зокрема, це стосується ухвали слідчого судді Тростянецького районного суду Вінницької області від 14.01.2015, мотивувальну частину якої викладено таким чином: "як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 10.11.2014 звернувся з відповідною заявою про вчинений злочин, в якій вказав обставини вчинення злочину і спричинену йому шкоду, яка полягає в порушенні його права власності. Виходячи з наведеного, вважаю за необхідне відновити порушені права заявника як особи, якій спричинено шкоду кримінальним правопорушенням".
По-різному вирішуються питання формулювання положень резолютивної частини ухвали слідчого судді в разі скасування постанови про відмову у визнанні потерпілим. В одних випадках слідчі судді постановляють рішення зобов'язати слідчого визнати скаржника потерпілим, а в інших - обмежуються рішенням про скасування постанови про відмову у визнанні потерпілим. Перший з наведених підходів не враховує положень кримінального процесуального законодавства, яке не передбачає прийняття процесуального рішення про визнання потерпілим. Саме тому за умови скасування відповідних постанов слідчим суддям доцільно в резолютивній частині формулювати рішення лише про таке скасування.
5. Оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки
Особливість розгляду цієї категорії скарг полягає в тому, що підстави та умови застосування заходів безпеки регламентовані не КПК, а Законом України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" (далі - Закон), який і підлягає застосуванню в разі оцінки правомірності дій (рішень, бездіяльності) для вирішення питань, пов'язаних із застосуванням заходів безпеки.
Крім того, специфікою відповідних проваджень, які здійснюються слідчим суддею, є те, що цей Закон, визначаючи підстави застосування заходів безпеки, використовує оціночні поняття і саме із такими поняттями пов'язує правомірність вжиття заходів безпеки, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 20 цього Закону підставою для вжиття заходів забезпечення безпеки осіб, зазначених у ст. 2 Закону, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров'ю, житлу і майну. Неправильна оцінка слідчим або прокурором фактору наявності відповідної загрози є однією з причин скасування слідчими суддями постанов про відмову у застосуванні заходів безпеки. Так, слідчий суддя Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу ухвалою від 20.11.2015 скасував постанову про відмову ОСОБА_4 у застосуванні заходів безпеки стосовно неї та членів її сім'ї, передбачених п. а ч. 1 ст. 7 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві". Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя зазначив, що ОСОБА_4 звернулась в Жовтневий РВ КМУ УМВС України в Дніпропетровській області із заявою щодо застосування заходів безпеки, але слідчий відмовив у застосуванні заходів безпеки, мотивуючи свою відмову тим, що в органів досудового слідства начебто відсутні дані, які свідчать про наявність реальної загрози життю ОСОБА_4 та членам її родини, а також що відсутнє кримінальне провадження за фактом спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 та за фактом його зникнення, і що більше погроз на їх адресу не надходило.
Наведені слідчим мотиви відмови, на думку слідчого судді, суперечать фактичним обставинам справи, і сам злочин (викрадення та катування) свідчить про загрозу для життя родини.
Крім того, як зазначено в ухвалі, злочинці не погрожували під час викрадення та катування ОСОБА_6 здійсненням подальших погроз, а висловили погрози фізичної розправи та вбивством, тому посилання на відсутність погроз є необґрунтованою підставою для відмови в задоволенні заяви про застосування заходів забезпечення безпеки.
Таким чином, необхідною передумовою прийняття правильного рішення щодо наявності чи відсутності реальних загроз для осіб, до яких може бути застосовано заходи безпеки, перелік яких регламентований цим Законом, є належна оцінка всіх обставин справи, зокрема, виду суспільно небезпечного діяння, потенційних чи реальних підозрюваних, їх дій після початку досудового розслідування тощо. Слідчі судді зобов'язані здійснювати належний контроль за дотриманням гарантій, встановлених нормативно-правовим актом, метою якого є захист осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, та створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя.
Однією з вимог Закону щодо застосування заходів безпеки є вимога, закріплена у ч. 2 ст. 22 Закону, якою встановлено, що орган, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд, одержавши заяву або повідомлення про загрозу безпеці особи, зазначеної у ст. 2 цього Закону, зобов'язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше трьох діб, а у невідкладних випадках - негайно прийняти рішення про застосування або про відмову у застосуванні заходів безпеки. Необхідно враховувати, що здійснення такої перевірки є необхідною передумовою констатації наявності або відсутності підстав для застосування заходів безпеки, а тому в деяких випадках невиконання зазначених положень стає причиною скасування постанови про відмову в застосуванні заходів безпеки. Так, слідчим суддею Кролевецького районного суду Сумської області від 04.09.2015 скасовано постанову про відмову в задоволенні клопотання щодо застосування заходів безпеки стосовно потерпілого ОСОБА_3. Прийняття такого рішення слідчий суддя мотивував тим, що постанова слідчого Т. від 28.08.2015 про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_3 про забезпечення заходів його безпеки є невмотивована та необґрунтована, оскільки винесена без проведення попередньої перевірки доводів ОСОБА_3, які викладені в клопотанні про забезпечення заходів безпеки. Слідчий Т. перед прийняттям постанови від 28.08.2015 у період з 25.08.2015 по 28.08.2015 включно не використав свої права, передбачені ч. 1 ст. 6 Закону № 3782-ХІІ, щодо витребування необхідних матеріалів та одержання пояснень без провадження слідчих дій.
Також слідчі судді, розглядаючи аналізовану категорію скарг, перевіряють дотримання вимог процесуального законодавства в частині документа, який має бути сформовано за результатами розгляду поданої в порядку Закону заяви про застосування заходів безпеки. Зокрема, з підстав недотримання відповідних вимог, а саме здійснення реагування шляхом підготовки листа, а не постанови про відмову в застосуванні заходів безпеки, ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 10.11.2015 було визнано неправомірними дії прокурора Харківської міжрайонної прокуратури Харківської області. Так, слідчим суддею було встановлено, що прокурор у порушення вимог вищезазначеного Закону, інших норм законодавства, не прийняв мотивованої постанови про застосування або про відмову в застосуванні заходів безпеки ОСОБА_1, а лише надіслав письмову відповідь, яку адресат не отримав дотепер, тому скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
В поодиноких випадках слідчі судді необґрунтовано відмовляли у відкритті провадження за скаргами, пов'язаними із застосуванням заходів безпеки. Так, слідчий суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ухвалою від 23.09.2015 відмовив у відкритті провадження за скаргою на постанову старшого слідчого СВ СУ прокуратури Дніпропетровської області від 21.08.2015 про відмову в застосуванні заходів забезпечення безпеки. Згідно з ухвалою, як зазначив слідчий суддя, зіставляючи перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, який може бути оскаржений під час досудового розслідування в порядку ч. 1 ст. 303 КПК, з вимогами цієї скарги, суд дійшов висновку, що вимоги скарги не можуть бути предметом оскарження до слідчого судді, у зв'язку з чим провадження за цією скаргою не підлягає відкриттю. Зазначений підхід до правозастосування не узгоджується з положеннями п. 6 ч. 1 ст. 303 КПК, оскільки предметом оскарження відповідно до цього пункту є всі рішення, дії чи бездіяльність, які приймаються, здійснюються або не здійснюються при застосуванні заходів безпеки. Із цих підстав вказана ухвала слідчого судді була скасована ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.10.2015.
Неоднаково у судовій практиці вирішується питання формулювання резолютивної частини ухвал слідчих суддів, оскільки в одних випадках у таких ухвалах слідчі судді обмежуються формулюванням рішення про скасування постанови про відмову в застосуванні заходів безпеки, а в інших поряд із таким рішенням зобов'язують посадових осіб органів досудового розслідування вжити конкретних заходів безпеки.
Так, ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 23.12.2015 за результатами розгляду відповідної скарги постановлено зобов'язати слідчого СУ ГУ Національної поліції в Харківській області ОСОБА_3 винести постанову про застосування до ОСОБА_2 - потерпілого у кримінальному провадженні від 23.09.2015 № 12015220010000385 - заходи забезпечення безпеки у вигляді особистої охорони, охорони житла і майна.
Водночас в інших випадках слідчі судді в резолютивних частинах ухвал зазначають: "зобов'язати слідчого СВ Кролевецького РВ УМВС України в Сумській області ОСОБА_4 чи іншого слідчого СВ Кролевецького РВ УМВС, у провадженні якого знаходиться кримінальне провадження від 18.12.2012 № 12012200190000113, повторно розглянути у кримінальному провадженні від 18.12.2012 № 12012200190000113 клопотання потерпілого ОСОБА_3 від 17.08.2015 щодо застосування заходів безпеки стосовно нього, як потерпілого, у строки, передбачені ст. 220 КПК і ч. 2 ст. 22 Закону України від 23.12.1993 № 3782-ХII "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві", обчислення яких починається з дня отримання копії даної ухвали" (Ухвала слідчого судді Кролевецького районного суду від 30.10.2015).
Формулювання резолютивної частини в таких випадках залежить від конкретного предмета розгляду: якщо слідчим чи прокурором не було належним чином розглянуто питання про застосування заходів безпеки, то у такому випадку слідчий суддя може зобов'язати їх відповідне питання розглянути; якщо ж таке питання було розглянуте і особі було необґрунтовано відмовлено в застосуванні заходів безпеки, то в такому випадку слідчий суддя уповноважений зобов'язати відповідальну особу такі заходи застосувати.
6. Оскарження рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК предметом оскарження є рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій. Існування такого предмета оскарження зумовлене задекларованою та імплементованою в КПК засадою змагальності сторін у кримінальному провадженні, оскільки одне із законодавчих положень, завдяки якому реалізується зазначена засада, передбачене у ч. 2 ст. 22 КПК, якою встановлено, що сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Також реалізація відповідної засади забезпечується положеннями ст. 220 КПК, якою встановлено, що клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій слідчий, прокурор зобов'язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав. Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а в разі неможливості вручення з об'єктивних причин - надсилається їй.
Таким чином, наведені законодавчі положення передбачають, з одного боку, право учасників кримінального провадження ініціювати здійснення процесуальних, у тому числі слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій, а з іншого - регламентують недопустимість необґрунтованої та невмотивованої відмови у проведенні відповідних дій органами досудового розслідування.
Необхідно зауважити, що п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК передбачене право на оскарження постанови про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, а не будь-яких процесуальних дій, для проведення яких учасник кримінального провадження вносив клопотання слідчому. З огляду на зазначене слідчі судді обґрунтовано відмовляють у відкритті провадження, якщо скарга зумовлена прийняттям постанови про відмову у проведенні дій, які не можуть бути віднесені до категорії слідчих (розшукових). Так, слідчий суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя ухвалою від 10.11.2015 обґрунтовано відмовив у відкритті провадження за скаргою на постанову старшого слідчого про відмову в задоволенні клопотання потерпілого ОСОБА_1 про передачу автомобіля на відповідальне зберігання з огляду на те, що такий вид скарги не є предметом перегляду за ст. 303 КПК, оскільки передача автомобіля на зберігання не є слідчою (розшуковою) дією.
У судовій практиці є багато випадків відмови у відкритті провадження з огляду на те, що питання, які порушуються у скаргах, не віднесені до предмета розгляду слідчим суддею. Зокрема, це стосується ухвали слідчого судді Залізничного районного суду м. Львова від 25.06.2015, якою відмовлено у відкритті провадження за скаргою потерпілого в кримінальному провадженні, який вносив слідчому клопотання доповнити визначену кваліфікацію кримінального правопорушення за ст. 356 КК також ч. 2 ст. 189 КК, оскільки, на думку потерпілого, в діях директора ЛКП "Сяйво" ОСОБА_3 є ознаки обох цих кримінальних правопорушень.
Водночас трапляються випадки необґрунтованої відмови у відкритті провадження навіть із тих підстав, що скарга на постанову про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій не є предметом розгляду відповідно до ст. 303 КПК. З огляду на те що такі рішення слідчих суддів не ґрунтуються на положеннях процесуального законодавства, вони скасовуються судами апеляційної інстанції. Так, Апеляційним судом Тернопільської області скасовано ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15.12.2015, якою було відмовлено у відкритті провадження за скаргою на постанову заступника начальника СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області ОСОБА_2 про відмову в задоволенні клопотання від 24.11.2015 про проведення слідчих (розшукових) дій. У наведеному прикладі слідчий суддя допустив грубе порушення вимог процесуального законодавства.
Не завжди правильно у досліджуваному контексті суди вирішують питання стосовно віднесення до предмета оскарження скарг на постанови про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій. Зокрема, це стосується ухвали слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова, який, посилаючись на узагальнення ВССУ "Про практику вирішення слідчими суддями питань, пов'язаних із слідчими (розшуковими) діями", дійшов висновку про те, що скарга на постанову про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій не є предметом оскарження відповідно до ст. 303 КПК. Разом з тим у зазначеному узагальненні ВССУ сформульовано висновок про те, що не може розцінюватись як бездіяльність, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК, невчинення слідчих (розшукових) дій, які ініціює заявник, оскільки відповідно до ст. 220 КПК має бути забезпечено лише розгляд відповідного клопотання, нездійснення якого і є предметом оскарження відповідно до вказаного пункту. Якщо ж за результатами розгляду клопотання слідчий, прокурор приймають постанову про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, то така постанова, очевидно, є предметом оскарження відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК.
Таким чином, слідчим суддям необхідно ретельно розмежовувати підстави оскарження бездіяльності, зумовленої невиконання слідчим, прокурором положень ст. 220 КПК (згідно з п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК), та оскарження постанови про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій (згідно з п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК).
Розглядаючи аналізовану категорію скарг, слідчі судді оцінюють обґрунтованість внесеного учасником кримінального провадження клопотання та відмовляють у задоволенні скарг, якщо відповідні клопотання не ґрунтуються на вимогах процесуального законодавства. Так, слідчий суддя Ірпінського міського суду Київської області, постановляючи ухвалу від 22.10.2015, відмовив у задоволенні клопотання про залучення експерта з метою надання оцінки рішенню Господарського суду Київської області від 29.05.2008 стосовно порядку виконання рішення. Обґрунтовуючи своє рішення, слідчий суддя зазначив, що згідно з ч. 1 ст. 242 КПК експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з'ясування питань права. Водночас скарга, що розглядалась слідчим суддею, згідно з ухвалою, стосувалась проведення експертизи для з'ясування питань права.
Правова природа аналізованого виду проваджень, які здійснюються слідчим суддею, передбачає необхідність перевірки не лише дотримання процесуального порядку вирішення клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій, а й оцінки таких клопотань на предмет доцільності здійснення слідчих (розшукових) дій, що порушуються перед слідчим, зокрема це стосується доцільності проведення допиту. Так, слідчий суддя Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області ухвалою від 13.08.2015 частково задовольнив скаргу, зокрема, з тих підстав, що відмова у проведенні допиту, яка зумовила звернення до слідчого судді, була необґрунтованою, оскільки проведення відповідної слідчої (розшукової) дії, на думку слідчого судді, забезпечить одержання показань, які мають значення для кримінального провадження.
При цьому ухвали про задоволення або часткове задоволення скарг постановлялись у тих випадках, коли слідчі необґрунтовано відмовляли в задоволенні клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування. Так, ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15.09.2015 частково задоволено скаргу на відмову в задоволенні клопотання про відтворення обставин та подій, які мали місце 09.06.2015. Слідчий, відмовляючи в задоволенні клопотання, зазначив, що ОСОБА_1 не вказує, що саме повинні на місці показати вищевказані особи, а також не мотивує у своєму клопотанні необхідність проведення слідчого експерименту. Така відмова була розцінена слідчим суддею як необґрунтована, з огляду на що було прийнято рішення про скасування постанови про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчої (розшукової) дії.
Крім того, у судовій практиці є випадки розгляду скарг на постанови слідчих, якими було частково відмовлено в задоволенні клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій. Зокрема, це стосується скарги, яка розглядалась слідчим суддею Деснянського районного суду м. Києва, який ухвалою від 11.09.2015 задовольнив скаргу адвоката на постанову старшого слідчого Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 08.08.2015 про часткову відмову в задоволенні клопотання. Згідно з матеріалами цієї скарги адвокат порушував питання про проведення допиту свідків за його участю. Слідчий за результатами розгляду відповідного клопотання його частково задовольнив у частині проведення допиту свідків, а відмовив у частині порушеного питання про те, що відповідний допит має здійснюватись у присутності адвоката. Слідчий суддя, визнаючи відповідну відмову неправомірною, обґрунтовував своє рішення положеннями ч. 6 ст. 223 КПК, згідно з якою слідча (розшукова) дія, що здійснюється за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, проводиться за участю особи, яка її ініціювала, та (або) її захисника чи представника, крім випадків, коли через специфіку слідчої (розшукової) дії це неможливо або така особа письмово відмовилася від участі в ній. Водночас, відповідно до ухвали слідчого судді в оскаржуваній постанові старший слідчий взагалі не мотивував, чому він відмовляє у проведенні слідчої дії за участю особи, яка її ініціювала, та її захисника.
Таким чином, предметом судового контролю під час розгляду аналізованої категорії скарг є не лише прийняте слідчим, прокурором рішення стосовно задоволеного клопотання, а й дотримання інших процесуальних вимог щодо проведення відповідних слідчих (розшукових) дій, які ініціюються перед органами досудового розслідування у кримінальному провадженні.
Розглядаючи скарги цієї категорії, слід зважати на те, що відповідно до ч. 1 ст. 40 КПК слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій. Згідно з ч. 5 ст. 40 КПК слідчий, здійснюючи свої повноваження, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку забороняється. Таким чином, при розгляді скарг на відмову в задоволенні клопотань про проведення слідчих (розшукових) дій слідчим суддям необхідно співвідносити вимоги ст. 220 КПК з іншими процесуальними вимогами щодо здійснення досудового розслідування у кримінальному провадження, зокрема встановленими ст. 40 КПК. Саме тому необхідно брати до уваги те, що процесуальне законодавство не передбачає обов'язку посадових осіб органів досудового розслідування вчиняти всі дії, які ініціюються учасниками кримінального провадження, оскільки такі дії в певних випадках можуть бути недоцільними, а інколи - передчасними або взагалі перешкоджати досягненню завдань кримінального провадження.
З урахуванням наведеного обґрунтованою є ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14.09.2015, якою відмовлено у задоволенні скарги з огляду на те, що із клопотання сторони захисту від 12.08.2015 не вбачається, з якою метою має бути проведена кожна із вказаних слідчих (розшукових) дій, які обставини та підстави можуть підтвердити або спростувати висновки експертиз у кримінальному провадженні № 42015000000001288.
Слід зауважити, що не відповідають вимогам процесуального законодавства ухвали слідчих суддів, якими за результатами розгляду скарг, пов'язаних з відмовою у вчиненні слідчих (розшукових) дій, приймається не конкретне рішення щодо зобов'язання вчинити слідчу (розшукову) дію, а, як це було здійснено слідчим суддею Придніпровського районного суду м. Черкаси в ухвалі від 02.09.2016, приймається абстрактне рішення зобов'язати прокурора, який є процесуальним керівником у кримінальному провадженні № 12015250040002458 від 11.07.2015, вжити необхідних процесуальних заходів, спрямованих на закінчення проведення досудового розслідування протягом розумного строку з прийняттям рішення, передбаченого ст. 283 КПК.
7. Стан дотримання встановлених строків розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування. Правові наслідки неявки особи, яка подала скаргу, участь якої відповідно до ч. 3 ст. 306 КПК є обов'язковою
З огляду на особливість інституту оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора під час досудового розслідування, яка полягає, зокрема, у тому, що прийняте слідчим суддею рішення може мати вплив на подальший хід досудового розслідування, КПК встановлює чіткий строк щодо розгляду відповідних скарг, а саме 72 години з моменту надходження скарги. Виняток становлять лише скарги на рішення про закриття кримінального провадження, для яких передбачено можливість розгляду у строк не пізніше п'яти днів з моменту надходження скарги.
Результати аналізу судової практики свідчать про те, що в окремих випадках недотримання встановленого строку зумовлено не залежними від слідчого судді причинами. Зокрема, це стосується строків витребування матеріалів кримінального провадження, дослідження яких є невід'ємною умовою прийняття обґрунтованого рішення за результатами розгляду скарги на постанову слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження. Незважаючи на те що стосовно цієї категорії скарг, як зазначалось вище, встановлено більш тривалий строк розгляду порівняно з іншими скаргами, за інформацією, наданою апеляційними судами, процесуальні строки у таких випадках порушуються через те, що витребувані матеріали надходять на запит суду лише через 7 - 10 днів з моменту їх витребування.
Також випадки недотримання процесуальних строків розгляду скарг пов'язані з часовими витратами, необхідними для забезпечення належного повідомлення скаржника, участь якого відповідно до ч. 3 ст. 306 КПК є обов'язковою при розгляді такої скарги. Таким чином, за умови належного дотримання процесуальних вимог щодо способів повідомлення про здійснення розгляду скарги реалізація окремих із них (наприклад, повідомлення засобами поштового зв'язку) об'єктивно перешкоджає дотриманню строків розгляду відповідного клопотання.
Варто зауважити, що з моменту набрання чинності КПК 2012 року постало питання дій суду в разі неявки особи, яка звернулась зі скаргою, на засідання з розгляду такої скарги, оскільки КПК, крім вимоги щодо обов'язкової участі скаржника, питання дій суду в разі його неявки не регламентує.
Результати аналізу судової практики свідчать, що дуже часто особа, яка звертається зі скаргою, або в самій скарзі, або в окремому клопотанні просить суд розглядати скаргу без її участі. В одних випадках судді, з огляду на засаду диспозитивності в кримінальному провадженні, згідно з якою сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, що передбачені КПК, здійснюють розгляд відповідних скарг без участі осіб, які їх подали.
Ухвалою слідчого судді Сарненського районного суду Рівненської області від 13.07.2015 задоволено скаргу П. та скасовано постанову слідчого СВ Сарненського РВ УМВС К. від 16.04.2015 про закриття кримінального провадження № 12013190200001206 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК. Справа була призначена до розгляду на 10.07.2015, проте відкладена у зв'язку з неявкою заявника на 13.07.2015. На підставі заяви П. про розгляд справи без його участі, 13.07.2015 скаргу розглянуто без участі заявника (справа №572/1810/15-к).
Такий самий підхід реалізується і тоді, коли особа, яка подала скаргу, була належним чином повідомлена про час і місце її розгляду, однак у визначений час на засідання з розгляду скарги не з'явилася.
Так, ухвалою слідчого судді Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 02.10.2015 в задоволенні скарги Г.І.П., Г.Л.Г. на бездіяльність заступника начальника СВ Бердичівського MB УМВС України в Житомирській області було відмовлено. Підставами для відмови у задоволенні скарги стало те, що в судові засідання особи, які подали скаргу, протягом тринадцяти призначених судових засідань не з'являлися. Про час та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, неодноразово на адресу суду Г.І.П. подавав заяву про відкладення слухання справи, яку мотивував тим, що він перебуває на лікуванні. Однак жодних доказів поважності своєї неявки не надав. Суд розцінив таку позицію скаржників як втрату інтересу до предмета оскарження (справа № 274/5770/14-к).
У інших випадках у разі неявки скаржника слідчі судді постановляють ухвали про залишення відповідних скарг без розгляду. Ухвалою слідчого судді Решетилівського районного суду Полтавської області від 13.02.2015 скаргу В. на постанову слідчого про закриття кримінального провадження залишено без розгляду з мотивів повторної неявки скаржниці в судове засідання.
Такий підхід суду відповідає вимогам ч. 3 ст. 306 КПК, згідно із якою розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов'язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується.
Цієї позиції дотримуються і в своїй практиці апеляційні суди.
Отже, у контексті вирішення питання про дії суду в разі відсутності скаржника, який заявив клопотання про розгляд скарги без його участі, а також належним чином повідомленого скаржника, який не з'явився на такий розгляд, слід зважати на те, що слідчим суддям доцільно у таких випадках залишати скаргу без розгляду. У випадку залишення скарги без розгляду скаржник буде мати право повторно звернутися з такою в суд.
Окрему категорію скарг становлять скарги, які подаються особами, що на момент їх розгляду перебувають у слідчих ізоляторах. Варто зважати на те, що в цій категорії скарг слідчим суддям доцільно використовувати процесуальні механізми дистанційного розгляду шляхом проведення відеоконференції. Водночас за відсутності процесуальних підстав та об'єктивної можливості для проведення відеоконференції і неможливості здійснення доставки відповідних скаржників слідчим суддям доцільно залишати скарги без розгляду.
8. Особливості апеляційного перегляду ухвал слідчих суддів, постановлених за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування
Глaва 26 КПК передбачає можливість апеляційного оскарження ухвал слідчого судді про повернення скарги або про відмову у відкритті провадження (ч. 6 ст. 304 КПК), а також ухвал про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, яка постановляється за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора (ч. 3 ст. 307 КПК). Інші ухвали слідчого судді, постановлені за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора згідно з ч. 3 ст. 307 КПК, не можуть бути оскаржені.
Главою 31 КПК встановлені окремі особливості здійснення апеляційного перегляду ухвал слідчих суддів. Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня оголошення ухвали. Частина 3 ст. 395 КПК визначає особливий порядок обчислення строку для осіб, які перебувають під вартою. Строк подання апеляційної скарги для такої особи обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, або якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому ст. 382 КПК, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, встановлених ст. 591 КПК. Відповідно до цієї норми рішення про видачу особи (екстрадицію) може бути оскаржено особою, стосовно якої воно прийняте, її захисником чи законним представником до слідчого судді. За результатами розгляду такої скарги слідчий суддя виносить ухвалу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, її захисником чи законним представником. При цьому подання апеляційної скарги на зазначену ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили та її виконання.
До суду апеляційної інстанції скарга подається в письмовій формі з додержанням вимог, передбачених ст. 396 КПК. Згідно зі ст. 422 КПК, отримавши апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді, суддя-доповідач невідкладно витребовує із суду першої інстанції відповідні матеріали та не пізніш як за день повідомляє особу, яка її подала, прокурора та інших заінтересованих осіб про час, дату і місце апеляційного розгляду. Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді розглядається не пізніш як через три дні після її надходження до суду апеляційної інстанції.
Результати аналізу судової практики свідчать, що при перегляді ухвал слідчих суддів в апеляційному порядку виникають труднощі з дотриманням строків розгляду апеляційних скарг, визначених ч. 2 ст. 422 КПК. Строк для апеляційного перегляду відповідних скарг обчислюється з моменту надходження такої скарги до суду. Отримавши апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді, суддя-доповідач невідкладно витребовує із суду першої інстанції відповідні матеріали. З метою прискорення надходження відповідних матеріалів до апеляційного суду копія супровідного про їх витребування направляється до місцевого суду електронною поштою. Разом із цим деякі суди області здійснюють відправку поштової кореспонденції 1 раз на тиждень, і тому із цих судів справи за запитом апеляційного суду надходять в строк від 5 до 10 днів. Крім того, в непоодиноких випадках прокурори або слідчі вчасно не виконують вказівки апеляційного суду щодо надання відповідних матеріалів провадження або надають їх у самому судовому засіданні, у зв'язку з чим розгляд апеляційної скарги відкладається.
Таким чином існують об'єктивні причини, внаслідок яких суди апеляційної інстанції не дотримуються регламентованого процесуальним законом строку розгляду відповідної категорії апеляційних скарг.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову. Отже, відповідні повноваження суд апеляційної інстанції реалізує незалежно від того, яка з ухвал слідчого судді оскаржується.
Разом з тим, як уже зазначалось, предметом апеляційного оскарження є ухвали слідчих суддів про повернення скарги та про відмову у відкритті провадження за скаргою, тобто рішення, постановлені без розгляду порушеного перед слідчим суддею питання по суті. У більшості випадків суд апеляційної інстанції, встановивши, що прийняте слідчим суддею рішення про повернення скарги або відмову у відкритті провадження за нею, не відповідає вимогам законодавства, приймає рішення про направлення відповідної скарги на розгляд слідчому судді, а не розглядає таку скаргу по суті. Однак є випадки, коли за умови скасування зазначених ухвал слідчих суддів суд апеляційної інстанції розглядає скаргу на рішення, дію чи бездіяльність по суті.
Варто зауважити, що практика розгляду судом апеляційної інстанції скарг по суті вимог апелянта не є правильною. Відповідно до ч. 6 ст. 306 КПК розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування є компетенцією слідчого судді суду першої інстанції. При цьому прикладом розгляду апеляційним судом по суті скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора є ухвала Апеляційного суду м. Києва від 05.11.2015, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Оболонськго районного суду м. Києва від 09.10.2015 задоволено частково, ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 09.10.2015 про відмову у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора прокуратури Оболонського району м. Києва, яка полягає в невнесенні змін до ЄРДР щодо провадження за № 22014000000000503, скасовано, постановлено нову ухвалу, якою скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора і зобов'язання його виконати певні дії, викладені в клопотанні ОСОБА_1 від 18.09.2015, залишено без задоволення.
Згідно з апеляційною скаргою ОСОБА_1 спочатку звернувся з клопотанням в кримінальному провадженні № 22014000000000503 на ім'я в.о. прокурора Оболонського району м. Києва, в якому просив внести до ЄРДР достовірні відомості та виправити недостовірні дані стосовно його прізвища, імені та по батькові як потерпілого, вказати найменування органу досудового розслідування слідчий відділ Оболонського районного управління ГУ МВС України в м. Києві та виключити відомості про слідчого, оскільки слідчий ОСОБА_2, на його думку, не призначався уповноваженою на те особою для проведення досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні. Також просив надати йому витяг з ЄРДР щодо цього кримінального провадження вже з достовірними відомостями в порядку та строки, визначені КПК, письмово його повідомити про результати розгляду та вирішення цього клопотання у строк та за формою, що встановлені процесуальним законом. Аналогічні вимоги містилися і в скарзі на бездіяльність прокурора, поданій слідчому судді Оболонського районного суду м. Києва, розглянувши яку слідчий суддя 09.10.2015 постановив ухвалу про відмову у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1.
Як підтверджується матеріалами судового провадження № 756/13330/15-к, фактично клопотання, адресоване прокурору, залишилося без розгляду виходячи з того, що постанову про часткову або повну відмову винесено не було, але й не були виконані дії, про які йшлося в клопотанні. Ця вимога процесуального закону залишилася поза увагою слідчого судді, як і те, що клопотання було подане вже стосовно закритого кримінального провадження, і він, у порушення п. 1 ч. 1ст. 303 КПК дійшов висновку, який не ґрунтується на вимогах процесуального закону, про відмову у відкритті провадження. Крім того, клопотання про проведення процесуальних дій датовано 18.09.2015, тобто на час, коли кримінальне провадження № 22014000000000503 вже було закрито на підставі постанови слідчого СВ Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 16.05.2015.
Отже,слідчий суддя не мав процесуальних підстав для відмови у відкритті провадження відповідно до вимог ч. 4 ст. 304 КПК, а повинен був розглянути скаргу по суті.
У цьому випадку колегією суддів суду апеляційної інстанції після розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді застосовано норму, передбачену п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК, ухвалу слідчого судді скасовано та постановлено нову ухвалу. Однак цією ухвалою суд апеляційної інстанції розглянув скаргу по суті, на що колегія суддів не мала повноважень.
Варто зауважити, що прийняти процесуальне рішення по суті скарги, що розглядалась слідчим суддею, суд апеляційної інстанції має право у випадку розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження. У такому випадку суд апеляційної інстанції перевіряє правильність застосування законодавства та встановлення фактичних обставин слідчим суддею під час розгляду відповідної скарги і має право за умови скасування ухвали слідчого судді постановити нову ухвалу по суті заявлених у первинній скарзі вимог.
Таким чином, правильною є практика судів апеляційної інстанції, які в разі неправильного застосування слідчим суддею положень частин 2 та 4 ст. 304 КПК скасовують відповідні ухвали, а скарги направляють на розгляд слідчому судді для прийняття процесуального рішення (задоволення скарги чи відмови в її задоволенні або повернення чи відмови у відкритті провадження з інших підстав тощо), з урахуванням викладених у рішенні суду апеляційної інстанції мотивів. З огляду на це суд апеляційної інстанції уповноважений скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу винятково в частині підстав повернення чи відмови у відкритті провадження за скаргою (наприклад, визнати, що скарга подана з дотриманням встановленого КПК строку або визнати, що відповідне рішення, дія чи бездіяльність підлягають оскарженню). Це зумовлює новий розгляд скарги слідчим суддею місцевого суду.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 27.08.2015 скасовано ухвалу Корольовського районного суду Житомирської області від 18.08.2015, якою відмовлено у відкритті провадження за скаргою Т. на бездіяльність прокурора щодо ненадання документів. Суддя мотивував рішення тим, що відповідно до ч. 1 ст. 303 КПК така бездіяльність оскарженню не підлягає. Ухвалу скасовано та постановлено нову ухвалу про направлення матеріалів скарги Т. до суду першої інстанції для вирішення питання про їх прийняття. Апеляційний суд визнав, що вимоги, зазначені у скарзі, відносяться до переліку рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені, оскільки фактично оскаржується бездіяльність прокурора, яка пов'язана з прийняттям заяв скаржника та невнесенням відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Таким чином, розглядаючи апеляційні скарги на ухвали слідчих суддів про повернення скарги або про відмову у відкритті провадження стосовно них, суд апеляційної інстанції уповноважений здійснювати перевірку правильності застосування законодавства в частині прийнятого рішення щодо повернення скарги або відмови у відкритті провадження (ст. 304 КПК). Зокрема, предметом апеляційного перегляду є питання правильності обчислення десятиденного строку на звернення зі скаргою до слідчого судді, недотримання якого є підставою для повернення скарги.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області (м. Маріуполь) скасовано ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Маріуполя від 08.04.2015 про повернення заявникові його скарги на бездіяльність слідчого. Так, апеляційним судом встановлено, що слідчий суддя помилково дійшов висновку про пропущення заявником строку оскарження. Однак лист начальника Приморського РВ від 13.03.2015 заявник отримав 26.03.2015. Згідно зі штемпелем на конверті про поштове відправлення скарга про невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР була направлена 31.03.2015, тобто у строк, встановлений ч. 1 ст. 304 КПК.
У контексті питання щодо причин скасування ухвал слідчих суддів про відмову у відкритті провадження досить часто такою причиною було неправильне тлумачення положень ч. 1 ст. 303 КПК в частині визначення переліку рішень, дій чи бездіяльності, які є предметом оскарження під час досудового розслідування.
Так, ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 08.12.2015 відмовлено у відкритті провадження за скаргою Ч. на бездіяльність слідчого, що полягає у затягуванні строків досудового розслідування у кримінальному провадженні та невиконанні дій для завершення досудового слідства. Відмовляючи у відкритті провадження за скаргою заявника, слідчий суддя в ухвалі вказав, що скарга подана на бездіяльність слідчого, яка не підлягає оскарженню. Скасовуючи цю ухвалу слідчого судді, Апеляційний суд Полтавської області зазначив, що оскарження такого виду бездіяльності слідчого, як ненадання учаснику кримінального провадження інформації щодо вирішення клопотання, передбачено п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК. За таких обставин скаргу Ч. на бездіяльність слідчого направлено слідчому судді місцевого суду для розгляду по суті.
Різні рішення, з огляду на недостатню врегульованість цього питання у процесуальному законі, суди апеляційної інстанції приймають в разі констатації неправильного вирішення слідчим суддею питання щодо підстав для повернення скарги чи відмови у відкритті провадження за нею. В одних випадках в ухвалах апеляційних судів зазначається про направлення скарги особи на розгляд слідчому судді по суті, а в інших - поряд із висновком стосовно неправильного вирішення процесуального питання приймається рішення про направлення такої скарги слідчому судді для вирішення питання про відкриття провадження.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 17.08.2015 скасовано ухвалу слідчого судді Брусилівського районного суду від 09.07.2015 про відмову у відкритті провадження за скаргою Н. на бездіяльність начальника СВ Брусилівського РВ УМВС України в Житомирській області К. Апеляційний суд визнав, що на досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого або прокурора, що полягає у нездійсненні процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений КПК строк (ненадання матеріалів досудового розслідування для ознайомлення потерпілому). Постановлено нову ухвалу, якою скаргу Н. визнано такою, що підлягає розгляду, справу направлено до суду першої інстанції для розгляду по суті іншим слідчим суддею.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 09.11.2015 скасовано ухвалу слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30.09.2015, якою скаргу ОСОБА_4 на бездіяльність ДІМ СДІМ Оржонікідзевського РВ ЗМУ ГУ МВС України в Запорізькій області було повернуто без розгляду, прийнято нову ухвалу, якою постановлено призначити новий розгляд у суді першої інстанції, матеріали провадження повернуто до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя для вирішення питання про відкриття провадження та розгляду скарги по суті (провадження № 11-сс/778/882/15).
Також необхідно враховувати, що суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді в межах заявлених нею вимог і не наділений повноваженням перевіряти відповідність скарги на рішення, дії чи бездіяльність усім вимогам, встановленим главою 26 КПК. Так, наприклад, констатуючи неправомірність відмови у відкритті провадження, суд апеляційної інстанції не уповноважений здійснювати перевірку дотримання особою строків звернення з відповідною скаргою до слідчого судді. Таким чином, прийняття судом апеляційної інстанції рішення про направлення скарги слідчому судді для розгляду по суті може бути передчасним, оскільки поряд із факторами, які стали підставою апеляційного оскарження, процесуальне значення мають й інші фактори, які можуть свідчити про неможливість розгляду скарги по суті. Отже, при складанні ухвал суддям апеляційної інстанції доцільно в резолютивній частині використовувати формулювання, які передбачали б виконання слідчим суддею усіх процесуальних вимог, пов'язаних з розглядом скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування, а не лише її розгляд по суті.
Так, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23.11.2015 за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 24.07.2015 про повернення скарги на постанову слідчого СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві про закриття кримінального провадження апеляційний суд дійшов висновку скасувати ухвалу слідчого судді та поновив строк на оскарження постанови слідчого СВ про закриття кримінального провадження, матеріали справи направив на новий судовий розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва (провадження № 11-сс/796/2318/2015).
Як зазначалось вище, переглядаючи ухвали слідчих суддів про відмову в задоволенні скарг на постанову про закриття кримінального провадження, суд апеляційної інстанції повною мірою переглядає прийняте слідчим суддею рішення та, відповідно, аналізує правомірність підстав для закриття кримінального провадження у конкретному випадку. При цьому в разі встановлення неправомірності прийнятого слідчим рішення про закриття кримінального провадження та залишення його в силі слідчим суддею суд апеляційної інстанції уповноважений приймати рішення по суті скарги.
Результати аналізу скасованих ухвал слідчих суддів свідчать про необхідність перевірки слідчими суддями під час розгляду скарг, поданих на постанову слідчого або прокурора про закриття кримінального провадження, дотримання органом досудового слідства вимог статей 91 - 94 КПК стосовно обов'язку доказування певних обставин, збирання доказів та їх оцінки, а також відповідність оскаржуваної постанови органу досудового слідства вимогам ст. 110 КПК щодо змісту процесуального рішення, що має на меті додержання процедури судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування. Неналежне ревізування слідчими суддями відповідних підстав призводить до скасування постановлених ними ухвал.