Отже, помилка районного та апеляційного судів полягала в тому, що вони, постановивши обвинувальні вироки та призначивши покарання, цим же вироком звільнили цих осіб від кримінальної відповідальності, що є неприпустимим.
З огляду на неправильне застосування норм закону було скасовано вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області за таких обставин.
Так, на підставі ст. 49 КК ухвалою колегії суддів ВССУ від 20 грудня 2012 р. скасовано вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18 червня 2009 р. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2012 р. щодо П., звільнено його від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК, а провадження у справі закрито.
Скасовуючи зазначені вище судові рішення, ВССУ мотивував своє рішення тим, що апеляційний суд, закриваючи кримінальну справу щодо П. у зв'язку із закінченням строків давності за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК, звільнив його не від кримінальної відповідальності, а від відбування покарання. Однак на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції 13 червня 2012 р. передбачені ст. 49 КК строки давності притягнення П. до кримінальної відповідальності вже минули (злочин вчинено у липні 2008 р.) і відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 7-1 КПК 1960 р. на підставі ст. 49 КК особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності із закриттям справи.
Так, в іншій справі ВССУ, встановивши, що на час розгляду справи районним судом закінчились строки давності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 7-1 КПК 1960 р., п. 2 ч. 1 ст. 49 КК ухвалою від 10 липня 2012 р.скасував ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 26 грудня 2011 р. та вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2011 р. щодо М. та звільнив його від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК, зазначивши, що злочин, передбачений цією статтею відповідно до ст. 12 КК, є злочином невеликої тяжкості і тому згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49 КК засуджений підлягає звільненню у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки з моменту вчинення ним службового підроблення у травні і листопаді 2006 р., в березні 2007 р. і до дня набрання вироком законної сили (26 грудня 2011 р.) минуло понад чотири з половиною роки.
Помилкова кваліфікація протиправних дій призвела до неправильного визначення моменту закінчення строку давності і, як наслідок, до помилкового рішення суду.
ВССУ ухвалою від 19 січня 2012 р. скасував вирок Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 25 червня 2010 р. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 29 жовтня 2010 р., дійшовши висновку, що дії К. необхідно кваліфікувати за частинами 1, 3 ст. 101 КК 1960 р., а не частинами 1, 2 ст. 121 КК. ВССУ зазначив, що неправильна кваліфікація протиправних дій районним судом призвела до протиправного вироку, що залишилось поза увагою апеляційного суду, оскільки К. вчинила злочини 24 серпня 1997 р., в період, коли діяв КК 1960 р., і, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 КК, з дня вчинення нею злочину і на час постановлення щодо К. вироку минуло більше десяти років, внаслідок чого К. було звільнено від кримінальної відповідальності, провадження у справі закрито.
Верховний Суд України у порядку виключного провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 400-4 КПК 1960 р.-3, ухвалою від 2 лютого 2012 р. змінив вирок Ленінського районного суду м. Луганська від 17 червня 2008 р. та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 26 серпня 2008 р. щодо Ж. і звільнив Ж. від покарання за ч. 1 ст. 286 КК на підставі ч. 5 ст. 74, п. 2 ч. 1 ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності (за злочин, скоєний 6 березня 2005 р.) через те, що і районний, і апеляційні суди залишили поза увагою закінчення строків давності на час постановлення вироку судом першої інстанції.
Постановою Верховного Суду України від 14 листопада 2013 р. скасовано ухвалу ВССУ від 16 липня 2013 р. через те, що, змінюючи судові рішення попередніх інстанцій щодо А. в частині засудження її за іншими злочинами, касаційний суд погодився з кваліфікацією дій засудженої за ч. 3 ст. 358 КК в редакції Закону від 7 квітня 2011 р. № 3207-VI. Ці ж судові рішення в частині засудження А. за ч. 4 ст. 358 КК суд касаційної інстанції скасував і звільнив її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності, фактично залишивши незмінною кримінально-правову оцінку її дій.
Верховний Суд України, встановивши, що на час вчинення злочину у лютому 2008 р. частини 2 і 3 ст. 358 КК були чинними в редакції Закону від 5 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ, відповідно до яких була порушена кримінальна справа і за цим обвинуваченням направлена до суду з обвинувальним висновком, і касаційний суд, задовольнивши подання прокурора, помилково перекваліфікував дії А. за частинами 3 і 4 ст. 358 КК в редакції Закону від 7 квітня 2011 р. № 3207-VI (хоча цей Закон не скасовує злочинності діянь, за які вона засуджена, не пом'якшує кримінальної відповідальності і жодним чином не поліпшує її становища), неправильно застосував закон і, як наслідок, неправильно визначив момент закінчення строку давності, протиправно закрив справу за ч. 4 ст. 358 КК на підставі ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
На підставі проведеного аналізу судової практики можна дійти висновку про те, що суди в основному правильно застосовують норми закону про кримінальну відповідальність (покарання) у зв'язку із закінченням строків давності.
Ухвалюючи судові рішення, суди керуються не тільки положеннями законів, а й постановами Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" -4 і від 23 грудня 2005 р. № 12 "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності", інформаційними листами, аналізами та узагальненнями правозастосовної практики.
Однак вивчення судових рішень дає підстави вважати, що суди при розгляді питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності допускають помилки, які однотипні до тих, які допускали суди до набрання чинності КПК. Зокрема, під час досудового розслідування, відповідно до вимог статей 91, 286, 287 КПК, поверхово з'ясовуються обставини кримінального правопорушення, що призводить до його помилкової правової кваліфікації, не з'ясовується думка потерпілих про можливість звільнення підозрюваного (обвинуваченого) від кримінальної відповідальності, у кримінальних провадженнях немає об'єктивних даних, які б свідчили про те, що потерпілі ознайомлені з клопотаннями про звільнення підозрюваного (обвинуваченого) від кримінальної відповідальності.
У чинному КПК не міститься аналогічна за змістом ст. 11-1 КПК 1960 р. стаття, однак, судді продовжують її застосовувати, незважаючи на те, що відповідно до вимог п. 10 розд. ХІ "Перехідні положення" КПК кримінальні справи, які на день набрання чинності цим Кодексом не направлені до суду з обвинувальним висновком, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, надсилаються до суду та розглядаються судами першої, апеляційної, касаційної інстанцій і Верховним Судом України згідно з положеннями цього Кодексу.
Суди застосовували положення КПК 1960 р., в поодиноких випадках - норми чинного КПК, та закривали провадження у справах і звільняли осіб від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності постановами, хоча, відповідно до ст. 369 КПК, судові рішення щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності та закриття провадження у справі у зв'язку із закінченням строків давності має оформлюватись ухвалою.
Суди допускали такі помилки:
- ухвалюючи вироки, застосовуючи положення ч. 5 ст. 74 КК, суди не завжди вказували у мотивувальній частині вироку, чому саме застосовують норми цієї статті; обґрунтовуючи звільнення особи від покарання, суди керувалися тільки ст. 49 КК, що є неприпустимим;
- ухвалюючи рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності або покарання, суди посилалися на статті 12, 44, 49, ч. 5 ст. 74 КК без посилання на статті чинного КПК або посилалися на статті КПК 1960 р.;
- ухвалюючи вирок, суди не завжди детально перевіряли строки давності притягнення осіб до кримінальної відповідальності.
В ухвалах (постановах) про закриття провадження (справи) не розкривалася суть обвинувачення, не вказувалися підстави для звільнення особи від кримінальної відповідальності тощо. Мотивувальні частини таких рішень інколи складали два-три речення.
Зазначені помилки, як і безпідставне звільнення особи від кримінальної відповідальності чи кримінального покарання, тягне за собою безкарність, спонукає певних осіб до вчинення інших злочинів і залишає незахищеними права та інтереси потерпілих.
Ураховуючи викладене, судам слід детально вивчати матеріали кримінальних проваджень (справ) та не допускати в майбутньому порушень матеріального і процесуального законів. Зокрема, судам слід звертати увагу на таке:
- у разі розгляду у підготовчому судовому засіданні клопотання прокурора, слідчого (за згодою прокурора) про звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності необхідно керуватись статтями 12, 44, 49 КК та статтями 283 - 288, 314, 315, 368 - 372 КПК;
- у разі настання обставин, передбачених частинами 1-4 ст. 49 КК, під час розгляду судом справи з обвинувальним актом та наявності згоди обвинуваченого (підсудного) на закриття справи за такими обставинами необхідно керуватися статтями 12, 44, 49 КК та статтями 283 - 288, 337, 345 - 380 КПК;
- якщо передбачені частинами 1-4 ст. 49 КК обставини настають під час перегляду справи апеляційним (касаційним) судом та є згода обвинуваченого (підсудного) на закриття справи за такими обставинами, необхідно керуватися статтями 12, 44, 49 КК та статтями 283 - 288, 337, 342 - 380, 392 - 396, 401, 404 - 422, 430, 433 - 442, 532 - 534 КПК;
- якщо підсудний заперечує проти звільнення його від кримінальної відповідальності та закриття справи у зв'язку із закінченням строків давності, то суд, розглянувши справу в повному обсязі в загальному порядку, ухвалює обвинувальний вирок (у разі доведення винуватості), призначає покарання та звільняє від покарання на підставі статей 12, 49, ч. 5 ст. 74 КК і відповідних статей КПК.
__________
1 - Витяг з аналізу до друку підготовлений суддею Верховного Суду України Є.І. Ковтюкі науковим консультантом відділу аналізу судової статистики та узагальнення судової практики І.Б. Лавровською
2 - Див.: Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 р. № 9-рп/99 у справі № 1-15/99 за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень ч. 3 ст. 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність).
3 - В редакції Закону від 21 червня 2001 р. № 2533-ІІІ із змінами, внесеними згідно з Законом від 11 лютого 2010 р. № 1876-VI.
4 - Із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України № 18 від 10 грудня 2004 р., № 8 від 12 червня 2009 р. та № 11 від 6 листопада 2009 р.