• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Про відмову у зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) окремих положень частин першої - третьої статті 36, частин першої та пятої статті 37, частин першої та пятої статті 38 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" статті 21 Конституції України

Верховний Суд України  | Постанова від 16.09.2016 № 17
Реквізити
  • Видавник: Верховний Суд України
  • Тип: Постанова
  • Дата: 16.09.2016
  • Номер: 17
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Верховний Суд України
  • Тип: Постанова
  • Дата: 16.09.2016
  • Номер: 17
  • Статус: Документ діє
Документ підготовлено в системі iplex
ПОСТАНОВА
Пленуму Верховного Суду України
від 16 вересня 2016 року № 17
Про відмову у зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) окремих положень частин першої - третьої статті 36, частин першої та п'ятої статті 37, частин першої та п'ятої статті 38 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" статті 21 Конституції України
Голова Верховного Суду України Романюк Я.М. уніс на розгляд Пленуму Верховного Суду України подання про прийняття рішення стосовно звернення до Конституційного Суду України щодо відповідності (конституційності) окремих положень частин першої - третьої статті 36, частин першої та п'ятої статті 37, частин першої та п'ятої статті 38 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" ( далі - Закон № 898-IV) статті 21 Конституції України. Подання внесено на підставі ухвали Київського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2016 року про відмову в зупиненні провадження у справі та звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо відповідності статті 21 Конституції України деяких сполучень слів, що містяться в Законі № 898-IV, а саме:
"із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно" та "одночасно з іпотечним договором або" у змісті частини першої статті 36 Закону № 898-IV;
"яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі" у змісті частини другої статті 36 Закону № 898-IV;
"або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками" у змісті частини третьої статті 36 Закону № 898-IV;
"або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками" у змісті частини першої статті 37 Закону № 898-IV;
"або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, включеного до іпотечного договору" та "або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, включене до іпотечного договору" у змісті частини п'ятої статті 37 Закону № 898-IV;
"відповідне застереження в іпотечному договорі" у змісті частини першої статті 38 Закону № 898-IV; - а також щодо конституційності положень частини п'ятої статті 38 Закону № 898-IV.
Пленум Верховного Суду України дійшов висновку про відсутність обґрунтованих підстав для звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) окремих положень частин першої - третьої статті 36, частин першої та п'ятої статті 37, частин першої та п'ятої статті 38 Закону № 898-IV статті 21 Конституції України, зважаючи на нижченаведене.
Статтею 40 Закону України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон № 422/96-ВР) визначено вичерпне коло суб'єктів права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України у випадках, передбачених пунктом 1 статті 13 цього Закону (зокрема з питань конституційності законів та інших правових актів), а саме: Президент України, не менш як сорок п'ять народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" визначено повноваження Верховного Суду України та Пленуму Верховного Суду України, зокрема щодо прийняття рішення про звернення до Конституційного Суду України стосовно конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України (пункт 5 частини другої статті 38 і пункт 5 частини другої статті 46).
Водночас практичний механізм реалізації зазначених повноважень регламентовано нормами процесуального законодавства, зокрема, частиною третьою статті 8 Цивільного процесуального кодексу України, згідно з якою суд, у разі виникнення сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.
Таким чином, предметом дослідження питання щодо відповідності (конституційності) окремих положень частин першої - третьої статті 36, частин першої та п'ятої статті 37, частин першої та п'ятої статті 38 Закону № 898-IV статті 21 Конституції України, є ухвала Київського районного суду міста Одеси, а не долучені до неї матеріали у вигляді конституційного подання в порядку, передбаченому статтею 83 Закону № 422/96-ВР, поданого представником позивача, який не є суб'єктом права на конституційне подання щодо конституційності норми закону.
Правове обґрунтування сумніву, зокрема, в чому саме суд вбачає невідповідність закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, має бути зазначено в мотивованій ухвалі суду. Аналіз вказаної ухвали Київського районного суду міста Одеси свідчить, що в ній не наведено правового обґрунтування сумніву суду щодо невідповідності окремих положень статей 36, 37, 38 Закону № 898-IV нормам Конституції України, вона містить лише цитування вимог окремих норм законодавства України та припущення.
Стосовно цього Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що наведення лише змісту положень законів, цитування деяких приписів Конституції України, практики Конституційного Суду України не є правовим обґрунтуванням неконституційності в розумінні пункту 4 статті 39, частини першої статті 71 Закону № 422/96-ВР (ухвали від 27 грудня 2011 року № 66-у/2011; від 27 березня 2013 року № 10-у/2013, від 21 травня 2015 року № 21-у/2015 та від 8 липня 2015 року № 29-у/2015), а припущення також не можуть вважатися аргументами на підтвердження неконституційності правових актів чи їх окремих положень (ухвали від 30 червня 2011 року № 21-у/2011, від 11 червня 2014 року № 70-у/2014, від 2 вересня 2015 року № 34-у/2015).
Ураховуючи викладене, а також керуючись пунктом 5 частини другої статті 38, пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Пленум Верховного Суду України
п о с т а н о в л я є:
Визнати, що підстави для звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) окремих положень частин першої - третьої статті 36, частин першої та п'ятої статті 37, частин першої та п'ятої статті 38 Закону Україн и від 5 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" статті 21 Конституції України відсутні.
Голова Верховного Суду УкраїниЯ.М. Романюк
Секретар Пленуму Верховного Суду УкраїниМ.І. Гриців