Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (справа про приватизацію державного житлового фонду)

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Козюбри Миколи Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Німченка Василя Івановича - суддя-доповідач,

Розенка Віталія Івановича,

Селівона Миколи Федосовича,

Тимченка Івана Артемовича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

Яценка Станіслава Сергійовича,

за участю представників суб'єкта права на конституційне подання - 45 народних депутатів України - Понеділка Віктора Івановича, народного депутата України, Бабуріна Олексія Васильовича, народного депутата України; Постійного представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України Селіванова Анатолія Олександровича

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року N 2482-XII в редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 22 лютого 1994 року N 3981-XII (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 36, ст. 524; 1994 р., N 24, ст. 182).

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Заслухавши суддю-доповідача Німченка В.І., пояснення Понеділка В.І., Бабуріна О.В., Селіванова А.О. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Верховна Рада України 19 червня 1992 року прийняла Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі - Закон), який визначає правові основи приватизації житла, що перебуває в державній власності, подальшого його використання і утримання.

Законом України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 22 лютого 1994 року пункт 2 статті 2 Закону було викладено в новій редакції, відповідно до якої з переліку об'єктів приватизації державного житлового фонду виключаються: квартири-музеї; квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей);

квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Народні депутати України в конституційному поданні зазначають, що основний зміст цієї норми Закону забороняє приватизацію житла, розташованого на територіях історико-культурних, природних та біосферних заповідників, національних парків тощо, що суперечить положенням частини другої статті 24 Конституції України, згідно з якими не може бути привілеїв чи обмежень прав громадян, зокрема, за ознаками їх місця проживання, та статті 41 Конституції України, яка виключає протиправне позбавлення права власності та проголошує право приватної власності непорушним.

Посилаючись на пункт 1 Перехідних положень Конституції України, відповідно до якого закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності Конституцією України, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України, автори подання звернулися з клопотанням до Конституційного Суду України визнати положення пункту 2 статті 2 Закону такими, що не відповідають Конституції України.

Представники суб'єкта права на конституційне подання в Конституційному Суді України підтримали подання і зазначили, що відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи, які гарантуються людині і громадянинові, не можуть бути скасовані. До того ж представники стверджували, що в умовах здійснення політики роздержавлення майна об'єкти нежитлового фонду соціально-культурного призначення разом із жилими будинками, розташованими на територіях окремих історико-культурних заповідників, а також у військових містечках військових частин, що розформовуються, передаються (викупляються) у власність юридичних осіб, тоді як приватизація житла громадянами в цих будинках забороняється нормою Закону, що оспорюється.

Голова Верховної Ради України в письмовому поясненні Конституційному Суду України та Постійний представник Верховної Ради України в Конституційному Суді України в процесі розгляду справи на відкритому пленарному засіданні зазначили, що пункт 2 статті 2 Закону відповідає положенням статей 24, 41 Конституції України, оскільки приватизація державного фонду - це відчуження державної власності на користь громадян України, а питання щодо державної власності, в тому числі встановлення обмежень на приватизацію окремих об'єктів державного житлового фонду, уповноважена вирішувати Верховна Рада України відповідно до пункту 36 статті 85 Конституції України.

2. Конституційний Суд України, вирішуючи спір, виходить з такого.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (статті 13, 142, 143 Конституції України).

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 92 та пункту 36 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить визначення правового режиму власності шляхом прийняття відповідного закону, а також затвердження переліку об'єктів права державної власності, в тому числі об'єктів державного житлового фонду, що не підлягають приватизації.

3. Стаття 24 Конституції України гарантує кожному громадянинові України рівні конституційні права і свободи і проголошує рівність прав громадян перед законом. Проголошуючи рівність усіх громадян перед законом, стаття 24 Конституції України таким чином встановлює і рівну підлеглість усіх громадян законам України.

За змістом статті 24 Конституції України під словосполученням "місце проживання" мається на увазі місце проживання громадян за територіальною ознакою (село, селище, місто чи інша адміністративно-територіальна одиниця), а не конкретне жиле приміщення (будинок, квартира, службова квартира), як на це посилаються автори клопотання. Тому включення Законом певних жилих приміщень до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації, не може розглядатися як обмеження прав людини за ознакою місця проживання.

Включення окремих квартир (будинків) державного житлового фонду до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації, зумовлюється особливістю правового статусу територій, на яких вони розташовані, або самих цих об'єктів, а також необхідністю забезпечення безпечних умов проживання громадян, особливістю охорони державою культурних цінностей та зон природного заповідного фонду, тимчасовим характером надання жилих приміщень тощо.

З огляду на це не можна розцінювати як обмеження прав і свобод людини і громадянина визначення Верховною Радою України конкретних об'єктів державного житлового фонду, які не підлягають приватизації виходячи з цільового призначення жилих приміщень та інших обставин, пов'язаних з особливістю їх правового режиму, що унеможливлюють передачу цих жилих приміщень у приватну власність. Разом з тим, встановлюючи заборону на приватизацію зазначених об'єктів державного житлового фонду, законодавець передбачив гарантії компенсаційного характеру для громадян, які мешкають у таких квартирах (будинках).

Таким чином, положення пункту 2 статті 2 Закону необхідно розглядати не як обмеження прав людини за ознакою місця проживання, а як обмеження щодо окремих об'єктів державного житлового фонду, які можуть бути передані у власність громадян України.

Окрім того, в разі зміни правового статусу об'єктів житлового фонду за тих чи інших обставин, внаслідок чого стала можливою приватизація цього майна, громадяни не позбавлені права вирішувати це питання в порядку, передбаченому Законом, в тому числі шляхом звернення за захистом порушеного права до суду загальної юрисдикції.

4. Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачає порядок набуття права власності на житло громадянами України, які користуються державним житловим фондом на законних підставах, з обмеженням на приватизацію, визначеним пунктом 2 статті 2 цього Закону. У статті 41 Конституції України, на яку посилається суб'єкт права на конституційне подання, йдеться про конституційні гарантії вже набутого права власності, а тому посилання на невідповідність оспорюваної норми Закону зазначеним положенням Конституції України є необгрунтованим.

На основі викладеного та керуючись статтями 147, 150 Конституції України, статтями 51, 61, 63, 70, 73 Закону України "Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України

1. Визнати такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення пункту 2 статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"від 19 червня 1992 року в редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 22 лютого 1994 року, згідно з якими "не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС".

2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.