Народному депутатові України Денисенку В. І.

У Вищому адміністративному суді України розглянуто Ваш депутатський запит з приводу відкликання листа Вищого адміністративного суду України від 18 січня 2012 року N 165/11/13-12 щодо застосування підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" та повідомляється таке.

З метою однакового застосування норм Конституції та законів України у судовій практиці Законом України "Про судоустрій і статус суддів" вищі спеціалізовані суди наділені повноваженнями надавати методичну допомогу судам нижчого рівня, давати рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової спеціалізації.

Необхідність у здійсненні такої роботи виникає переважно у зв'язку з недосконалістю конкретних законів або відсутністю належного законодавства.

Така ситуація виникла також із застосуванням Закону України "Про судовий збір", який за характером позову розподілив адміністративні позови на майнові та немайнові, залишивши поза увагою те, що в Кодексі адміністративного судочинства України відсутній інститут, що характеризує вартісне грошове вираження предмета спору між позивачем і відповідачем.

Прийняття Закону України від 22 травня 2015 року N 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", яким встановлено ставку судового збору за подання майнового позову як 1,5 % ціни позову, ще більше загострило ситуацію зі справлянням судового збору, оскільки законодавець більш детально регламентував розмір цієї ставки, знову не врахувавши особливостей адміністративного судочинства.

Дійсно, правовий висновок, наданий Вищим адміністративним судом України листом від 18 січня 2012 року N 165/11/13-12, неоднозначно сприйнятий особливо учасниками судового процесу.

У зв'язку з цим питання про визначення характеру публічно-правових спорів, що виникають з приводу оскарження окремих рішень суб'єктів владних повноважень, вивчалися членами Науково-консультативної ради при Вищому адміністративному суді України. З цього питання науковці також не мають однакової позиції.

Разом із тим необхідно зазначити, що роз'яснення з питань застосування законодавства стосуються тих положень, які є його предметом. Через внесення змін до тих норм законодавства, які роз'яснювалися, або до пов'язаних з ними такі роз'яснення втрачають практичне значення.

Таким чином, роз'яснення, надане Вищим адміністративним судом України листом від 18 січня 2012 року N 165/11/13-12, вичерпало свою дію із набранням чинності Законом України від 22 травня 2015 року N 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", а тому у відкликанні цього листа немає потреби.

Незважаючи на це, варто наголосити, що забезпечення єдності судової практики може бути досягнуто передусім завдяки чіткості, узгодженості й однозначності національного законодавства, а тому потребує об'єднаних зусиль судової і законодавчої гілок влади. Водночас очевидні законодавчі перешкоди для здійснення правосуддя, такі як застосування інституту ціни позову до адміністративних справ, потребують негайного усунення.