Задовольняючи частково цей позов, суд дійшов висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства позивач не може бути позбавлена права на ліжко-місце у гуртожитку, оскільки таке ліжко-місце було надане їй як працівнику на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету, про що видано відповідний ордер, тобто право на жиле приміщення було набуте особою відповідно до вимог чинного законодавства. Крім того, відсутнє рішення суду щодо визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Суд також встановив, що позивач перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що не є втратою правового зв'язку як працівника з підприємством.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позивач не втрачала право на надане їй як працівнику ліжко-місце у гуртожитку, оскільки не припиняла трудових відносин з підприємством, не визнана такою, що втратила право на жиле приміщення, ордер на ліжко-місце виданий їй із дотриманням чинного законодавства та не визнаний недійсним у встановленому порядку.
На підставі викладеного суд встановив, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в частині зобов'язання надати ордер на ліжко-місце у гуртожитку за АДРЕСА_1 Києво-Святошинського району Київської області, оскільки такий ордер вже було їй надано з дотриманням встановленого порядку, він не визнаний недійсним, право на надане ліжко-місце ОСОБА_1 втрачене не було, однак у зв'язку зі зміною поштової адреси гуртожитку, яка відбулася у 2009 році, виникла необхідність перереєстрації за новою адресою.
Досить поширеними є випадки звернення до суду з позовами про перереєстрацію громадян у зв'язку з переведенням житлового фонду зі статусу гуртожитку у статус будинку для малосімейних тощо та проведенням у зв'язку з цим зміни нумерації кімнат. Фактично зазначена перереєстрація зводиться до заміни цифрового показника номера кімнати. Проте заявники отримують відмову з боку суб'єктів владних повноважень у здійсненні перереєстрації, чим порушується їхнє право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання.
Законодавством України, зокрема положеннями Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", розділом VI Порядку перереєстрація передбачена виключно у разі внесення під час реєстрації помилкових відомостей про особу. В Україні не передбачена можливість перереєстрації у випадках зміни статусу будинку, зокрема переведення житлового фонду зі статусу гуртожитку у статус будинку для малосімейних та проведення у зв'язку з цим зміни нумерації кімнат.
Відмовляючи у здійсненні перереєстрації, суб'єкти владних повноважень посилаються на ненадання заявником документів, що підтверджують право на проживання в житлі. Проте вони не враховують того, що, по-перше, останньому видавався ордер на жилу площу в гуртожитку, а не в будинку для малосімейних, а по-друге, заявник просить здійснити не реєстрацію, а перереєстрацію, тому відповідач не має підстав витребувати документи, необхідні для здійснення реєстрації (стаття 6 Закону № 1382-IV та п. 2.2 Порядку).
Суди доходили висновку, що у зв'язку зі зміною нумерації квартири/кімнати, в якій проживають позивачі, відповідній зміні повинні підлягати дані, внесені до паспортного документа. Вони також зауважували на тому, що невизначеність чинним законодавством України порядку перереєстрації громадян у разі переведення житлового фонду зі статусу гуртожитку у статус будинку для малосімейних та проведення у зв'язку з цим зміни нумерації кімнат не може бути підставою для обмеження права особи на свободу пересування та вільний вибір місця проживання (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2014 року у справі № 826/16437/13-а -41029636).
У практиці адміністративних судів не виникає ускладнень під час вирішення питання про юрисдикцію судів щодо вирішення цієї категорії справ. Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" прийняття рішень, спрямованих на забезпечення реалізації права осіб, що проживають у гуртожитках, віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування.
Приймаючи такий акт, суб'єкт владних повноважень може ставати учасником цих правовідносин виключно як носій владних повноважень, завдяки яким він забезпечує можливість мешканцям гуртожитків реалізувати своє право на житло.
У практиці адміністративних судів є поодинокі випадки відмови у відкритті провадження у справах про зняття з реєстрації місця проживання. Як приклад можна навести ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах неповнолітньої Х., законний представник якої гр. Хл., до Білгород-Дністровського РВ ГУ ДМС України в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, - гр. Х., про зобов'язання вчинити певні дії в частині зняття з місця реєстрації особи (ухвала Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05 травня 2014 року у справі № 495/3103/14-а -38517593).
Так, ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 у порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання у належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків (стаття 25 Закону України від 4 вересня 2008 року № 500-VI "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків") тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами незалежно від участі у справі як відповідача суб'єкта владних повноважень.
З узагальнення судової практики стосовно розгляду цієї категорії спорів вбачається, що на осіб, які вселяються в гуртожиток, поширюється процедура реєстрації місця проживання відповідно до вимог Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні". Особи, які не мають офіційної реєстрації, не можуть реалізувати низку своїх прав, зокрема право на приватизацію кімнат у гуртожитку (статті 1, 19 Закону), на медичне забезпечення, реєстрацію факту народження дитини, отримання допомоги при народженні дитини тощо.
Водночас, вирішуючи питання про зняття з реєстрації осіб за місцем проживання в гуртожитках, суди також керуються положеннями згаданого Закону, зокрема статтею 7, якою передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.
Таким чином, встановивши відсутність, зокрема, таких заяв осіб про зняття з реєстрації місця проживання, суди відмовляють у задоволенні позовів про зобов'язання відділів громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб, органів державної міграційної служби зняти осіб з реєстрації в гуртожитках (зобов'язання осіб знятися з реєстрації в гуртожитках).
Прикладом вирішення цього питання може слугувати справа за позовною заявоюколективного підприємства "Трест Донецькжилбуд № 1" до сектору громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб Київського районного відділу Донецького міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, ОСОБА_4 про зобов'язання вчинити певні дії (ухвала Вищого адміністративного суду України від 03 липня 2013 року (провадження № К/9991/4561/11-с) -32608123).
Крім того, положеннями частини другоїстатті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, з наведеного можна дійти висновку, що сам факт реєстрації місця проживання, в контексті спірних правовідносин, не створює жодних правових наслідків для особи, місце проживання якої зареєстровано, та інших осіб (наймачів), а сама реєстрація в цьому випадку є нічим іншим, як констатацією факту проживання особи за відповідною адресою, та не наділяє таку особу певними майновими та немайновими правами.
У зв'язку із зазначеним деякі суди доходили висновку, що позовні вимоги про зняття з реєстрації осіб за місцем проживання у гуртожитку є необґрунтованими (ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року у справі № 815/1970/14 - 40587996).
Право на звернення до суду з позовом про скасування реєстрації за місцем проживання в гуртожитку може виникнути у осіб, в яких наявне право на проживання в гуртожитку та надано відповідні документи, обов'язкова наявність яких для реєстрації місця проживання передбачена статтею 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" з урахуванням положень Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 листопада 2012 року № 1077.
Недоведеність позивачем суду факту наявності у нього такого права та визначених законодавством документів стало підставою для відмови в задоволенні вимог у справі за позовом гр. К. до Виконавчого комітету Житомирської міської ради, Управління Державної міграційної служби України у Житомирській області, третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - гр. С., Ск. про скасування в частині рішення № 105 від 16.04.2014, зобов'язання вчинити дії (постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 2 червня 2015 року у справі № 806/864/15 -44631130). Крім того, суд встановив, що позивач не є власником (співвласником) зазначеного житла, а також його наймачем чи членом сім'ї наймача, оскільки у встановленому законодавством порядку він у кімнату гуртожитку не вселявся та не проживав у ній.
Висновки
1. У справах про включення гуртожитків до складу цілісних майнових комплексів підприємств, що підлягали приватизації, з подальшим включенням до статутного фонду господарських підприємств, які створені в процесі такої приватизації, суди на виконання принципів верховенства права, правової рівності громадян перед законом повинні дотримуватися правової позиції Верховного Суду України, яка полягає в тому, що гуртожитки як об'єкти державного житлового фонду могли бути включені до складу цілісних майнових комплексів підприємств, що підлягали приватизації, з подальшим включенням до статутного фонду господарських підприємств, які створені в процесі такої приватизації.
2. Спори за позовом органу місцевого самоврядування про передачу гуртожитків у власність територіальної громади належать саме до адміністративної юрисдикції.
3. Органи місцевого самоврядування позбавлені дискреції стосовного того, давати чи не давати згоду на прийняття гуртожитку до комунальної власності. Обов'язок уповноваженого органу держави передати гуртожиток є безумовним, тобто не поставлений у залежність від того, надійде до нього згода місцевої ради чи ні.
4. Повноваження органів держави та органів місцевого самоврядування, які стосуються передачі та прийняття гуртожитків із державної до комунальної власності, не є дискреційними.
5. Право мешканців гуртожитку вимагати прийняття рішення про передачу (прийняття) гуртожитку у власність територіальної громади може бути предметом судового захисту.
6. Якщо позивач не заявляє поряд із вимогою про передачу гуртожитку з державної до комунальної власності також і вимогу до органу Фонду державного майна про зобов'язання здійснити заходи щодо включення гуртожитків як об'єктів державної власності до Єдиного реєстру об'єктів державної власності, то суду належить на основі принципу офіційності з метою повного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та вирішити питання про покладення на орган Фонду державного майна України обов'язку усунути порушення закону, а саме включити гуртожиток до Єдиного реєстру об'єктів державної власності, залучивши цей орган як другого відповідача до участі у справі.
7. Належним способом захисту від бездіяльності місцевої ради у вигляді нерозгляду питання про прийняття гуртожитку до комунальної власності є постанова суду про зобов'язання відповідача ухвалити рішення про прийняття гуртожитку до комунальної власності.
8. У справах з приводу бездіяльності місцевої ради у вигляді неухвалення рішення про прийняття гуртожитку не може бути застосовано такий спосіб захисту, як зобов'язання місцевої ради прийняти гуртожиток (тобто ухвалити рішення про прийняття гуртожитку до комунальної власності та прийняти гуртожиток за актом приймання-передачі), оскільки він призводить до умовності постанови суду.
9. Місцева рада вважається такою, що допустила бездіяльність, якщо рішення про прийняття відповідного гуртожитку до комунальної власності не було ухвалене нею до 1 жовтня 2009 року.
У підготовці цього Аналізу взяли участь Білан В.В., Іваненко А.О., Котвицький В.Л., Перепелюк В.Г., Серебрякова Ю.О.
Відділ узагальнення судової практики
| 01 серпня 2015 року |
_____________________
1 Тут і далі - номер судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень України.