Про визнання протиправними дій щодо прийняття змін до Податкового кодексу України

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБИ_1 до Верховної Ради України про визнання протиправними дій щодо прийняття змін до Податкового кодексу України (далі - ПК),

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом у порядку статті 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якому просив визнати протиправними, неправомірними та антиконституційними дії Верховної Ради України щодо прийняття Закону України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон № 71-VIII) в частині запровадження нового податку на квартири та будинки громадян України, площа яких перевищує 60 та 120 кв. м відповідно, зокрема, підпункту 266.1.1 пункту 266.1, підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК; зобов'язати відповідача усунути допущене порушення його права та скасувати запровадження нового податку на квартири та будинки громадян України, площа яких перевищує 60 та 120 кв. м відповідно, залишивши в дії попередню норму оподаткування квартир та будинків, площа яких перевищує 120 та 250 кв. м відповідно.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 січня 2015 року відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 КАС, з посиланням на те, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд виходив із того, що пунктом 1 частини першої статті 3 КАС передбачено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як убачається зі змісту позовних вимог, позивач оскаржує дії Верховної Ради України щодо прийняття Закону № 71-VIII.

Відповідно до принципу поділу державної влади в Україні (стаття 6 Конституції України) органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 75 Основного Закону єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якої належить прийняття законів відповідно до пункту 5 статті 85 Конституції України.

У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 імперативно визначено, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та, відповідно до частини другої статті 147, частини першої статті 150 Конституції України є об'єктом судового конституційного контролю.

Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2015 року, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав, установлених пунктом 4 частини першої статті 237 КАС, в якій просить скасувати зазначену ухвалу та прийняти нове судове рішення - про задоволення позову.

На обґрунтування заяви зазначив, що нова норма щодо оподаткування квартир та будинків усіх без винятку громадян порушила його особисті конституційні права, передбачені статтями 22, 46 та 48 Конституції України, та права малозабезпечених громадян України, площа квартир і будинків яких перевищує 60 та 120 кв. м відповідно.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

За приписами частини першої статті 55, частини третьої статті 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Статтею 2 КАС встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Вирішуючи питання про визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, КАС встановлює такі правила відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикцій:

- понятійно-функціональне, тобто визначення адміністративної справи, що наведене у пункті 1 частини першої статті 3 КАС;

- визначення видів публічних правовідносин (управлінські правовідносини та правовідносини, пов'язані з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень), зазначених у частині першій статті 17 КАС;

- встановлення переліку публічно-правових спорів, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (частина друга статті 17 КАС);

- встановлення переліку публічно-правових справ, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (частина третя статті 17 КАС).

Глaва 6 КАС виокремлює види адміністративних спорів, вирішення яких потребує спеціального, виключного врегулювання нормами процесуального права.

1 КАС).

Положеннями статті 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, яка, реалізовуючи повноваження, визначені у статті 85 Основного Закону щодо здійснення законодавчої влади, приймає закони, постанови та інші правові акти.

Така діяльність Верховної Ради України, як правильно зазначив Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, не є управлінською.

Ураховуючи наведене, Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 січня 2015 року правомірно відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 КАС, тому заява ОСОБИ_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 171-1, 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБИ_1 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.