ПРЕЗИДІЯ ВИЩОГО АРБІТРАЖНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Р О З'Я С Н Е Н Н Я
| N 01-6/857 від 21.07.92 м.Київ |
Арбітражним судам України
Про деякі питання застосування при вирішенні господарських спорів Положення про механізм економічного стимулювання укладання договорів контрактації сільськогосподарської продукції на 1992 рік
З метою правильного і однакового вирішення спорів, що виникають при укладанні і виконанні договорів контрактації сільськогосподарської продукції на 1992 рік, президія Вищого арбітражного суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.
1. Відповідно до урядової Програми надзвичайних заходів щодо стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану, погодженої Верховною Радою України, постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1991 р. N 136 "Про встановлення єдиного державного замовлення Української РСР на поставку продукції та виконання робіт (послуг) на 1992 рік" для забезпечення стабілізації економіки республіки на 1992 рік для підприємств, об'єднань і організацій незалежно від форм власності запроваджується єдине, державне замовлення на поставку продукції, у тому числі сільгосппродукції.
Указом Президента України від 4 травня 1992 року "Про державне замовлення в Україні" передбачено, що на час переходу економіки України до ринкових відносин, формування вільного ринку продукції сільського господарства державне замовлення є обов'язковим до виконання.
При вирішенні господарських спорів, пов'язаних з укладанням і виконанням договорів контрактації сільськогосподарської продукції на 1992 рік, арбітражним судам слід керуватись Положенням про механізм економічного стимулювання укладання договорів контрактації сільськогосподарської продукції на 1992 рік, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 1991 р. N 395 (далі - Положення).
При вирішенні спорів, пов'язаних з укладанням і виконанням договорів контрактації сільськогосподарської продукції на 1992 рік, Положення про порядок укладання і виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції застосовується в частині, що не протирічить Положенню, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 1991 р. N 395.
2. Підставою для укладання договорів контрактації сільськогосподарської продукції є державне замовлення, обсяги якого доводяться безпосередньо до товаровиробників, у тому числі до селянських (фермерських) господарств Радою Міністрів Республіки Крим, облвиконкомами, міськ(рай)виконкомами, місцевою державною адміністрацією в межах встановленого їм державного замовлення.
У разі незгоди з доведеним державним замовленням на сільськогосподарську продукцію підприємства-товаровиробники, на які поширюється дія Закону України "Про підприємства в Українській РСР". На підставі пункту 2 статті 27 цього Закону мають право звернутись до арбітражного суду з заявою про визнання державного замовлення повністю або частково недійсним.
Оскільки відповідно до статті 1 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" відносини, пов'язані з створенням і діяльністю цих господарств, регулюються Законом "Про підприємства в Українській РСР", селянське (фермерське) господарство також має право звернутись до арбітражного суду з аналогічною заявою. Щодо споживчої організації, то таке право їй надане пунктом 7 статті 17 Закону України "Про споживчу кооперацію". "Колгоспи мають право звернутись до арбітражного суду з заявою про визнання недійсним державного замовлення на підставі пункту 2 статті 10 Закону СРСР "Про кооперацію в СРСР".
Оскільки Рада Міністрів Республіки Крим, міськ(рай)виконком, місцева державна адміністрація самостійно визначають обсяг державного замовлення щодо конкретного товаровиробника, спори, які виникають у зв'язку з заявою про визнання такого замовлення недійсним, підлягають вирішенню арбітражним судом Республіки Крим, області або м. Києва.
3. Якщо у встановленому порядку до державного замовлення не внесені зміни, при вирішенні спорів по умовах договору щодо кількості і асортименту продукції необхідно виходити з того, що ці умови повинні відповідати державному замовленню.
4. Відповідно доПоложення закупівля всього обсягу сільськогосподарської продукції і сировини в 1992 р. в рахунок державного замовлення провадиться за цінами згідно з домовленістю.
Таким чином, спори, що виникають при погодженні ціни, підлягають вирішенню арбітражним судом на загальних підставах.
При цьому необхідно враховувати, що до договірної ціни не включаються витрати по вивезенню, експедируванню та розвантаженню законтрактованої продукції. Згідно з Положенням перелічені витрати відносяться за рахунок заготівельних організацій.
5. У випадку невиконання договору контрактації щодо кількості та асортименту належної до здачі продукції в 1992 році господарства сплачують заготівельнику і переробним підприємствам неустойку у розмірі вартості незданої продукції за цінами, визначеними в договорі.
Як зазначено у Положенні, цю неустойку господарство сплачує крім випадків недобору продукції внаслідок стихійного лиха. Однак це не означає, що тільки стихійне лихо є підставою для звільнення господарства від відповідальності, тобто що воно несе відповідальність без вини.
При вирішенні таких спорів необхідно виходити з того, що крім стихійного лиха можуть бути і інші обставини, які свідчать про відсутність вини господарства у невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання (стаття 209 Цивільного кодексу України).
Щодо стихійного лиха, то при вирішенні спорів слід оцінювати подані господарством документи (висновок компетентних органів, довідки метеослужби, акти органів страхування тощо) і визначити, у якій мірі стихійне лихо вплинуло на неналежне виконання зобов'язання за договором контрактації.
6. Відповідно доПоложення за невиконання договірних зобов'язань по прийманню сільськогосподарської продукції заготівельник сплачує господарству неустойку у розмірі вартості неприйнятої продукції в цінах, визначених в договорі.
При вирішенні спорів щодо застосування цієї відповідальності слід виходити з умов договору про місце здачі-приймання продукції з поданих доказів про наявність або відсутність у господарстві продукції, яка підлягає прийманню за погодженим графіком, відмову заготівельника від приймання продукції, яку доставлено на прийомний пункт засобами господарства тощо. Зокрема, такими доказами можуть бути товарно-транспортні документи, акти, звітні документи господарства.
7. Відповідальність заготівельника перед господарством за неправильне визначення кількості, якості і неправильну оплату прийнятої сільськогосподарської продукції передбачена статтею 33 Положення про порядок укладання і виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції . Таким чином, встановлену Положенням відповідальність заготівельника за ці порушення у вигляді сплати до позабюджетних фондів штрафу у розмірі 200 відсотків від неоплаченої у зв'язку з цим суми слід розглядати як додаткову, тобто таку, яка застосовується поряд з сумою штрафу, що стягується на користь господарства.
8. Виходячи з вартості законтрактованої продукції господарствам видаються сертифікати для придбання матеріально-технічних ресурсів. На підставі цих сертифікатів господарства та інші товаровиробники укладають договори поставки з районними підприємствами матеріально-технічного і сервісного забезпечення, агрохімічного обслуговування відповідно до розподілу фондів управлінням сільського господарства або органом, що виконує ці функції.
При вирішенні питання щодо розміру майнової відповідальності перед господарством (товаровиробником) за прострочку поставки або недопоставку продукції, а також відповідальності підприємств України перед постачальницькими організаціями агропромислового комплексу за такі порушення зобов'язань необхідно керуватись не Положенням про поставки продукції виробничо-технічногопризначення, а цим Положенням, тобто стягувати неустойку у розмірі вартості недопоставленої продукції.